Прийняття, зміст і значення Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року

В умовах загальної демократизації радянського суспільства союзні республіки зробили рішучий крок у напрямку забезпечення реального суверенітету.Першою це зробила Росія, 13червня 1990р. була прийнята Декларація про суверенітет РФ. 16 липня 1990р. ВР УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет, якою утверджувалося здійснення українським нродом його невідємного права на самовизначення.Декларація проголошувала верховенство, самостійність, повноту і неподільність республіки в межах її території, недоторканість і незмінність кордонів, право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством, самостійне створення банківської, цінової фінансової, митної і податкової системи. Україна заявила про права на власні збройні сили, внутрішні війська та органи держбезпеки, підпорядковані верховній раді. Наголошувлось, що відносини з іншими республіками Україна має намір будувати на онові договорів, укладених на принципах рівності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи, та зазначалось, що принцип Декларації про державний суверенітет України використовуються для куладання союзного договору. Важливим кроком у національному відроджені України було прийняття Закону «Про економічну самостійність УРСР». Визначилась також надто важлива і актуальна позиція України з приводу проходження військової служби громадянами республік.

Акт проголошення незалежності України. Його характеристика історичне значенняУ період перебудови і горбачовських реформ у СРСР у союзних республіках виник і зростав рух за незалежність. З'явився він і в Україні - восени 1989 р. офіційно створено Народний Рух України за перебудову, керівництво якого фактично взяло курс на вихід УРСР зі складу Союзу. Конституція 1977 р. гарантувала союзним республікам право вільного виходу зі складу СРСР. Але жодних законодавчих актів щодо реального здійснення цього права чи правових механізмів виходу не існувало. Тому здобувати легітимну незалежність республіці доводилося у складних умовах політичного тиску з боку Москви та при повній відсутності правової бази. I все ж Україна знайшла конституційні шляхи для вирішення означеного правового колапсу. Цьому сприяв і динамічний розвиток суспільно-політичних подій у країні. У березні 1990 р. пройшли чергові вибори до Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі, за наявності багатьох претендентів на один депутатський мандат. У складі новообраної Верховної Ради утворилася опозиція у вигляді Народної Ради із 125 депутатів, які й повели боротьбу за здобуття реальної незалежності, що вилилося на першому етапі в ухвалення 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет. Вона дала підстави для реорганізації державного механізму, місцевого самоврядування, органів прокуратури, міліції, суду в інтересах республіки. Наступним кроком став Всесоюзний референдум 17 березня 1991 p., на якому 80, 2 % учасників від УРСР проголосували за підтримку " Декларації", схваливши виконання її положень. Після невдалої спроби державного перевороту в СРСР Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. ухвалила Акт проголошення незалежності України, яким констатувався вихід УРСР зі складу СРСР і " урочисто проголошувалася незалежність України та створення самостійної Української держави - України". Щоб всенародно підтвердити його і зробити незворотнім, у день виборів першого Президента 1 грудня 1991 р. на Всеукраїнському референдумі 90, 35 % виборців проголосували за підтримку Акта незалежності. A 5 грудня 1991 р. Верховна Рада у зверненні " До парламентаріїв і народів світу" денонсувала договір УСРР 1922 р. про вступ до СРСР. 3 огляду на ці акти, 8 грудня 1991 р. керівники Білорусі, України та Росії у Біловежській Пущі спільним актом оголосили про розпуск СРСР. Отже, Україна самостійно розробила механізм виходу із союзу і легітимним шляхом здобула незалежність.

120) Помаранчева революція. Слід відмітити, що Помаранчева революція 2004 р. має дуже глибокі об’єктивні причини, однією із яких було те, що у перші роки становлення та розвитку України на чолі нашої держави опинилися представники старої партгоспноменклатури, які за традицією прагнули підкорити суспільство, використовуючи авторитарні методи управління. Небачених масштабів досягла корумпованість, як вже наголошувалось, олігархічні клани намагалися управляти державою, маючи у своїх руках переважну більшість економічного потенціалу. В Україні гальмувалися реформи, був найнижчий рівень життя, глибоке соціальне розшарування, дошкуляла висока корумпованість всіх сфер життя, елементарно порушувались права громадян, не було вільної преси тощо.У зв’язку з цим у країні поширювалося незадоволення політикою влади, виникла могутня опозиція, яка провела декілька широких антиурядових акцій, у тому числі масові виступи під гаслом “Україна без Кучми! ”. Останньою краплиною, яка стала поштовхом для нового виходу людей на вулиці, стало фальшування результатів президентських виборів 2004 року. В результаті нового туру виборів, які відбулися 26 грудня, переконливу перемогу здобув В Ющенко. Основне значення Помаранчевої революції полягає в тому, що український народ вперше в новітню добу проявив себе активним суб’єктом політики та історії, формуючи тим самим громадянське суспільство і сучасну політичну українську націю. Важливою подією у політичному житті України стали парламентські вибори в березні 2006 р., перемогу на яких здобули “помаранчеві” партії, але парламенська криза продовжувалась. Президент В. Ющенко для виходу із складної політичної ситуації врешті-решт видає Указ про припинення діяльності Верховної Ради. Було вирішено провести дострокові парламентські вибори 30 вересня 2007 р. Їх проведення свідчить, що в Україні створені важливі передумови для початку нової сторінки у вітчизняній історії, яка відкриває сприятливу перспективу для подальшої розбудови цивілізованої України

121 ) «Революція гідності» (листопад 2013 – лютий 2014): причини і наслідки.