Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Виникнення ЦР та її законодавча діяльність






4 березня 1917 р. у Києві відбувся «Конгрес» українських партій, інших політичних та професійних організацій, товариств, на якому була утворена ЦР. Головою її став М. Грушевський, членами – В.Винниченко, С.Петлюра, С.Єфремов та ін. До скликання Всеукраїнського Установчого з’їзду вона стала основним законодавчим органом української державності.

УЦР визначила своє ставлення до законодавства Російської імперії після закріплення суверенітету. Відповідно до Закону " Про порядок видання нових законів" Центральної Ради усі правові акти, які діяли на території Української Народної Республіки до 27 жовтня 1917 p., визнавалися чинними, якщо вони не змінювались і не відмінялися законами УНР.

Перший період діяльності Центральної ради мав здебільшого декларативний характер, про що свідчив зміст універсалів, декларацій та інструкцій. Універсали формували підвалини української державності, а декларації і інструкції містили плани законопроектних робіт.

Перший Універсал – це звернення програмного характеру, схвалене 10 червня 1917 р. В ньому висловлювалося прагнення молодої української демократії до волі, до права самостійного порядкування своїм життям, до створення шляхом рівного, прямого і таємного голосування Українських Установчих зборів. Другий Універсал (3 липня 1917 р.) став наслідком переговорів з представниками ТУ. У документі заявлено про визнання Петроградом Генерального Секретаріату, як носія найвищої кураєвої влади України, склад якого затверджувався ТУ. Третій універсал, яким проголошувала утворення УНР, але в федеративному союзі з Росією. Четвертий універсал (11 січні 1918 р.) проголосив Україну незалежною державою.

Після жовтневих подій у Росії виникає нагальна необхідність власного законотворення.

У галузі державного будівництва найголовнішим став закон «Про вибори до Установчих зборів УНР» від 6 листопада 1917 р. Але війна відсунула вибори на другий план. На перший план вийшла проблема власної валюти – в умовах кризи грошового обігу. На початку січня ЦР ввела в дію тимчасовий закон про випуск державних кредитних білетів УНР.

Деякі акти регламентували оподаткування, зокрема, відповідно до закону від 9 грудня 1917 р. усі державні податки та прибутки визнавалися прибутками державного скарбу. Певні кроки зробила УЦР й у галузі соціального законодавства, ухваливши закон «Про 8-годинний робочий день».

ЦР у своїй правотворчій діяльності торкнулася багатьох інших галузей права – від кримінального до міжнародного.

79) Державний лад і законодавство Гетьманату

Монархічний характер гетьманської держави підтверджує проект конституційного закону, який передбачав перетворення України на спадкову конституційну монархію на чолі з королем. В основу " Законів про тимчасовий державний устрій України" було покладено ідею короткочасної сильної влади, яка об'єднувала б як законодавчу, виконавчу, так і до певної міри судову владу.Гетьман, згідно із зазначеним вище Законом, наділяв себе повноваженнями, які зберігали чинність до моменту скликання Українського державного сейму. Гетьману належала вся повнота законодавчої та виконавчої влади. До повноважень гетьмана належало керівництво зовнішньополітичною діяльністю; оголошення районів на військовому, осадному або надзвичайному становищі. Гетьман був також Верховним воєводою української армії та флоту.Рада міністрів виконувала функції найвищого виконавчого урядового органу, була сформована гетьманом. Її компетенція була полягала насамперед у визначенні напряму й координації діяльності окремих відомств щодо законодавчої політики та " вищого державного управління". Уряд очолював Отаман-міністр, а керівництво його справами доручалося Генеральному секретареві та керованій ним Генеральній канцелярії. Через відсутність у вищих органах влади Української держави законодавчого органу - парламенту або іншого аналогічного органу - на Раду міністрів, окрім безпосередніх функцій, покладалися ще й функції законодавчої влади. Щодо структури Ради міністрів, то порівняно з періодом Центральної Ради в гетьманському уряді з'явилися два нових міністерства - народного здоров'я та віросповідань. Різнопланові повноваження Ради міністрів, у свою чергу, зумовили заснування специфічного допоміжного органу - Малої ради міністрів (складалася з товаришів-заступників міністра), якій належало важливе місце в системі органів центральної виконавчої влади.

Для опанування становища і впорядкування місцевої адміністрації гетьманський уряд повернувся до старої (російської) схеми територіально-адміністративного устрою. У губерніях та повітах із місцевих поміщиків та земських діячів призначалися старости, яким належала вся повнота влади на місцях. Підпорядковуючись міністру внутрішніх справ гетьманату, губернські та повітові старости за своїм статусом практично прирівнювалися до царських губернаторів та повітових справників. Характерною рисою законодавчої діяльності Гетьманату була відсутність конкретної законодавчої програми. Зміна форми правління в Україні, що відбулася з проголошенням Української держави, зумовила відповідні зміни у здійсненні законодавчого процесу. Головна його особливість-закони набували чинності тільки після санкціонування їх главою держави. Найпоширенішими формами нормативно-правових актів були: грамоти, накази, статути, постанови, закони, універсали, відручні листи Гетьмана.Головний документ, що стосувався врегулювання законодавчого процесу - Закон " Про-порядок складання законопроектів, внесення їх до Ради міністрів, розгляд у Раді, затвердження їх і про форми і порядок оголошення законів".Основи конституційного права в Українській державі передовсім відобразилися в " Законах про тимчасовий державний устрій України" (29 квітня 1918 р.) та інших актах, що деталізували статус окремих владних органів. Структуру " Законів..." складали сім розділів - " Про гетьманську владу", " Про віру", " Права і обов'язки українських козаків і громадян", " Про закони", " Про Раду Міністрів і міністрів", " Про Фінансову Раду", " Про Генеральний Суд".Першим нормативно-правовим актом, що заклав основи земельного законодавства доби Гетьманату, була " Грамота до всього українського народу". Він відновлював право приватної власності на землю; гарантував свободу укладення договорів з купівлі-продажу землі; відчуження земель за справжньою їх вартістю від великих власників. Посилена увага законодавців в кримінальному праві була спрямована на злочини проти держави та охорону громадського порядку; на злочини проти власності - крадіжка, грабіж, шахрайство, умисне знищення або пошкодження майна та ін.; на господарські злочини.

80 ) Українська держава за часів Директорії

Після нового наступу радянських військ на територію України, німецькі та айстро-угорські війська не хотіли більше воювати, евакуювались додому. Гетьман П. Скоропадський почав втрачати свою опору. Українські опозиційні сили об’єдналися в Український Народний Союз та почали готувати повстання проти гетьманщини. 13 листопада на таємному засіданні Українського Народного Союзу був утворений уряд Директорії на чолі з В.Винниченком. Пост головного отамана збройних сил УНР був наданий С. Петлюрі. Після об’єднання і формування збройних сил був здійснений наступ на Київ, успішний(14 грудня). Влада Директорії швидко встановилася на значній території України. Вона відновила дію усіх законів УНР, ухвалила новий закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу. Влада в губерніях і повітах повинна була належати трудовим радам робітників, селян та інтелігенції. Центральний орган управління повинен був утворити Трудовий Конгрес, що складався з делегатів робітників, селян та трудової інтелігенції.Перша сесія Трудового Конгресу відбулася 23-28 січня 1919 р. у Києві, на ній передано тимчасову законодавчу і виконавчу владу Директорії. Внутрішня і зовнішня ситуація була дуже складною. Інтервенція французькими військами Півдня. Через війну з поляками ЗУНР потребувала допомоги. Зі сходу розпочався наступ радянських військ. Вже в першій половині січня радянські війська зайняли майже всю Лівобережну Україну, оскільки вона в своїй пропаганді наголошували на соціальних проблемах, які не могла розв’язати Директорія, так як основною метою вона поставила розбудову Української держави. В пошуках виходу з цього становища Директорія підписала угоду, за якою її було передано під протекторат Франції, однак через поширення революційних настроїв в її військах, вони були виведені з України.З огляду на інтенсивне просування радянських військ Директорія оголосила 16 січня 1919 р. війну Радянській Росії. Однак вже 5 лютого рад. війська вже зайняли Київ. У квітні сили Директорії були розбиті. Об’єднавшись з УГА і скориставшись наступом А. Денікіна, С.Петлюра в липні 1919 р. знову зайняв Київ. Однак денікінці наступного дня зайняли Київ і війська Директорії відступали аж до Кам’янця-Подільського. В такій ситуації Петлюра розпочав перемовини з Польщею і підписав з Ю.Пілсудським Варшавський договір, рушив з його армією у свій останній невдалий похід на Україну. Але його війська були розбиті Червоною Армією.

81) Утворення УРСР та її юридичне оформлення

 

Ще 25 грудня 1919 р. більшовицький уряд України проголосив федерацію з радянською Росією. 20 грудня 1920 р. підписано угоду між РСФРР та УСРР про військовий та господарський союз. Одна комуністична партія в обох державах була основою жорсткої централізації фактично єдиної державної системи. Але ліквідувати УСРР і відновити єдину неподільну імперію більшовики не наважилися, врахувавши досвід національного державотворення 1917-1920 pp., тому виникла потреба створити нову державну систему з новою назвою.У серпні 1922 р. створена в Москві комісія політбюро ЦК РКП(б) розробила проект об'єднання УСРР, РСФРР, а також Білоруської СРР та Закавказької СФРР в одну державу на підставі автономізації - як автономій у складі Росії. Але протидія проекту з боку республік привела до виникнення ідеї союзу республік на підставі створення єдиних союзних відомств (народних комісаріатів), які мали б безроздільну владу, однакову в усіх республіках, союзно-республіканських, що здійснюватимуть управління по лінії: центр - конкретна республіка, та республіканських, які діятимуть автономно, - кожне відомство лише в окремій республіці. Держава отримала назву Союз Радянських Соціалістичних Республік.VII Всеукраїнський з'їзд рад у Харкові 10 грудня 1922 р. схвалив проект основ Конституції СРСР та Декларацію про утворення Союзу РСР. 30 грудня 1922 р. у Москві відкрився I Всесоюзний з'їзд рад, який: 1) ухвалив утворити нову державу із 4-х республік (БСРР, УСРР, РСФРР та ЗСФРР) під назвою СРСР; 2) затвердив Декларацію про утворення СРСР; 3) прийняв Союзний договір; 4) створив комісію для розробки Конституції СРСР; 5) створив органи влад нової держави - Всесоюзний ЦВК та Раднарком СРСР.Протягом 1923 р. ішла розробка та обговорення конституції союзної держави. її ухвалено II Всесоюзним з'їздом рад 31 січня 1924 р. на підставі Декларації та Союзного договору зі змінами і доповненнями внесеними союзними республіками. Вона остаточно юридично закріпила державні основи Союзу РСР, а Українську СРР - у складі цієї держави аж до 1991 р.

84) Центральні і місцеві органи влади та управління ЗУНР
Українська національна рада 9 листопада 1918 р. сформувала уряд ЗУНР – Державний секретаріат на чолі з Костем Левицьким у складі 14 міністерств-державних секретарств. 13 листопада Українська національна рада прийняла “Тимчасовий Основний закон”, що визначив конституційні засади. До виборів парламенту – Сейму – уся повнота законодавчої влади належала Українській національній раді. Було прийнято державні символи ЗУНР.
За розпорядженням Української національної ради від 11 листопада передбачалось ліквідувати усі старі органи місцевої влади і управління, а натомість утворити нові: у сільських і містечкових громадах – громадські і міські комісари та їх дорадчі органи – прибічні громадські і міські ради, а у повітах – повітові комісари і повітові національні ради.
За Законом “Про адміністрацію ЗУНР” і розпорядженням на його виконання “Про державну адміністрацію” від 16 листопада залишалось чинним попереднє, австрійське законодавство, якщо воно не суперечило інтересам і цілям ЗУНР; регламентувався порядок утворення, структура і функції місцевих органів влади і управління – надалі повітових комісарів мав призначати і звільняти державний секретар внутрішніх справ.
Була створена Президія ради у складі Президента (голови Ради) і 4 його заступників; а також Виділ Української національної ради. У березні 1919 р. Українська національна рада прийняла закон про скликання Сейму ЗУНР, а у квітні – виборчий закон. Однопалатний Сейм мав обиратись громадянами (активне виборче право належало громадянам з 21 р., а пасивне – з 25 р.) на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні за національно-пропорційною системою, тобто за кожною національністю.
Ще у листопаді 1918 р. Українська національна рада розпорядилась утворити корпус державної жандармерії для охорони громадського порядку, державного і особистого майна, публічної безпеки.
Українська національна рада звернулась до усіх вояків і старшин-українців колишньої австро-угорської армії із закликом стати на захист рідного краю; і зголосилось дуже багато добровольців, а населення постачало війську продовольство, одяг, медикаменти тощо. Головну команду українських військ 5 листопада очолив отаман Г.Коссак, шефом генерального штабу став отаман С.Горук. Проте, була очевидною необхідність створення регулярної армії, тож у середині листопада територію держави було поділено на 3 військові області – Львів, Тернопіль і Станиславів, і 12 військових округів, і оголошено мобілізацію чоловіків-українців. Військові команди повітів на чолі з призначеними військовими комендантами приступили до формування збройних сил ЗУНР – Української галицької армії (УГА).
У складі УГА було утворено 3 корпуси, кожен з яких поділявся на 4 піхотні бригади (по 5-6 тис. вояків кожна), які поділялись на 2 полки, а полки – на 3 курені. При кожній бригаді були полк артилерії, кінні сотні, технічна сотня, сотня зв`язку, допоміжні відділи тощо.
Тож, на відміну від УНР, попри військовий стан ЗУНР, спираючись на старі австрійські моделі, у стислі строки ефективно сформувала основні ланки державного механізму – центральні і місцеві органи державної влади і управління, дієві правоохоронні органи і потужну армію.

86) Окупація західноукраїнських земель після Першої світової війни та їх юридичне оформлення
Після Першої світової війни, з розпадом могутніх імперій українські землі — Західна Україна, Північна Буковина, Закарпаття і Бессарабія — відійшли до Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини. Ці землі стали для Польщі новими джерелами сировини, дешевої робочої сили та ринками збуту. Водночас вони спричинили появу і загострення зовнішніх і внутрішніх проблем, що суттєво дестабілізувало ситуацію в польській державі. 28 червня 1919 р. на Паризькій мирній конференції Польща зобов'язалася перед державами Антанти гарантувати українському населенню автономію.
Польська конституція (17 березня 1921 р.) гарантувала право українців на рідну мову в публічному житті та навчанні у початкових школах. Прийнятий 26 вересня 1922 р. закон надавав самоврядування трьом галицьким воєводствам: Львівському, Станіславському і Тернопільському. Але ці гарантії так і залишилися на папері. Радою послів Англії, Франції, Італії і Японії 14 березня 1923 р. у Парижі, яка визнала суверенітет Польщі над Східною Галичиною. У 1923—1926 pp. в Польщі при владі перебував уряд народної демократії, який в українському питанні відстоював «інкорпораційну» програму. Суть її полягала в окупації західних земель України, Білорусії та Литви. Польська влада намагалася знищити самі поняття «Україна», «українець». Керівники Польщі заявляли, що ніякого українського, народу немає, що це вигадка комуністів. Активній полонізації Західної України сприяв закон від 31 липня 1924 р., що оголосив державною мовою на території Польщі польську.
На території Румунії у 1920 р. проживало майже 790 тис. українців, що становило 4, 7% усього населення країни. Основними місцями їх зосередження були Північна Буковина, Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти Бесса-рабії.
В лютому 1938 р. було встановлено особисту диктатуру Кароля II. Розвиток політичного руху опору румунській владі давав про себе знати в усіх підвладних Румунії землях.

87) Перша кодифікація законодавства УРСР 1922-1927 рр. та її характеристика
В 1922-1927 роках у радянській Росії, а згодом і в Україні, проводилася повна кодифікація всіх галузей права. Для України особливість полягала у тому, що поряд з існуванням власних законодавчих актів, активно застосовувалося законодавство РРФСР.
В серпні 1924 року було підготовлено перший проект Адміністративного кодексу УСРР, а прийнято його було 12 жовтня 1927 року.
Цивільне законодавство було спрямоване на розширення і зміцнення держав-ної власності як основи радянського ладу. З 1923 року в Україні набуває чинності Ци-вільний кодекс РРФСР 1922 року. Визначалися загальні умови, за якими укладалися угоди. Зверніть увагу, що однією з особливостей зобов’язального права було засто-сування статей Кримінального кодексу за порушення цивільних договірних відносин. Цивільний кодекс дозволяв приватну власність на ненаціоналізоване майно, але свобода розпорядження ним обмежувалася інтересами держави, яка могла розірвати невигідний для неї договір.
В розвиток сімейного права 31 травня 1926 року ВУЦВК затверджує «Кодекс законів про родину, опіку, подружжя та про акти громадянського стану». Кодекс ви-знавав за дійсну лише державну реєстрацію шлюбу, регулював майнові та аліментні відносини подружжя, правовідносини між батьками і дітьми, питання опіки й піклуван-ня. В окремих випадках суди могли визнавати права незареєстрованого подружжя на отримання аліментів від іншого та на набуте майно.
15 листопада 1922 року було введено в дію Кодекс законів про працю УСРР. Норми кодексу поширювалися на всіх осіб, що працювали за наймом.
Земельні правові відносини регулювалися Земельним кодексом РРФСР від 1922 року, який після внесених до нього несуттєвих змін став називатися Земельним кодексом УСРР. Кодекс складався з основних положень і чотирьох частин: про тру-дове землекористування, про міські землі, про державне земельне майно, про зем-леустрій і переселення.
Особливу роль у зміцненні влади диктатури комуністичної партії відігравало кримінальне законодавство. В Україні при складанні власного кодексу за основу було взято Кримінальний кодекс РРФСР. Встановлювалося, що покарання застосовуються для загальної профілактики нових правопорушень, залучення злочинця до умов співжиття через виховні заходи (виправно-трудові роботи) та унеможливлення здійс-нення злочину в майбутньому. Новий Кримінальний кодекс деталізував і уточнював злочини проти порядку управління та злочини посадові, але слід зазначити, що зако-нодавство не встигало за репресивною практикою, що розпочалася.
23 жовтня 1925 року було прийнято виправно-трудовий кодекс УСРР. Вперше в історії завданням виправно-трудового права стало перевиховання злочинців за до-помогою праці.
13 вересня 1922 року ВУЦВК затвердив Кримінально-процесуальний кодекс УСРР. У ньому закріплювалися принципи судочинства в кримінальних справах: глас-ність, усність, безпосередність судочинства, змагальність, рівноправність сторін, пра-во звинуваченого на захист тощо.

 

88) Друга кодифікація законодавства УРСР 1958-1984 рр. Характеристика окремих галузей права
Жорстка централізація державного механізму, системи органів влади і управління, правоохоронних органів закономірно привела до централізації законотворчості. Законодавство УРСР розвивалося під прямим впливом загальносоюзних нормативних актів. Започаткована Законом від 11 лютого 1957 р. кодифікація права чітко визначила рамки законотворчої самостійності радянських республік. Результатом кодифікації стало прийняття на союзному рівні – Основ законодавства СРСР і союзних республік.
Звід законів УРСР формувався як зібрання актів і був офіційним виданням, що давало можливість посилатися на нього при вирішенні справ у правозастосовчих органах.
1959 року М. Хрущов проголосив повну й остаточну перемогу соціалізму в СРСР. Розпочався період десталінізації. 28 грудня 1960 р. Верховна Рада УРСР затвердила Кримінальний Кодекс УРСР. У ньому єдиною підставою кримінальної відповідальності проголошувалася провина. Кримінальна відповідальність наставала з 16-літнього віку, а за тяжкі злочини - з 14-літнього. Максимальний термін позбавлення волі зменшувався з 25-ти до 15-ти років.
Процес експериментаторства, який проводився в попередні роки, було перервано кремлівським заколотом 1964 року та приходом до влади в СРСР Л. Брежнєва.
13 жовтня 1980 р. вперше в історії загальносоюзного законодавства були прийняті Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративне правопорушення. Основи стали свого роду базою для кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність.7 грудня 1984 року було прийнято Кодекс Української РСР про адміністративні правопорушення.
В цьому Кодексі вперше в радянському праві давалося визначення адміністративного правопорушення (проступку). Також вміщувалися положення про адміністративну відповідальність; встановлювався вік адміністративної відповідальності - 16 років; визначалося коло осіб, уповноважених накладати адміністративні стягнення; визначався порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення; наводився пере-лік адміністративних стягнень.
Основою правового регулювання цивільних відносин у зазначений період був Цивільний кодекс УРСР 1963 року.
Сімейне законодавство розвивалося в напрямку зміцнення сім’ї, охорони інтересів матері та дитини, збереження здоров’я молодого покоління.Вміщені в Кодексі норми регулювали порядок і умови одруження, особисті та майнові відносини, що виникають у сім’ї між подружжям, а також між батьками і дітьми, між іншими членами сім’ї, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів громадянського стану.
1981 року були прийняті Основи житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік. 30 червня 1983 р. приймається Житловий кодекс УРСР. В Кодексі були конкретизовані житлові права та обов’язки громадян, визначався порядок надання громадянам жилої площі, підстави для поліпшення житлових умов тощо.
В галузі трудового права слід відмітити прийняття 15 липня 1970 р. Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю. 10 грудня 1971 р. було прийнято Кодекс законів про працю УРСР. З 1966 р. розпочався перехід на 5-денний робочий тиждень. З 1968 р. було введено мінімум заробітної плати - 60 крб. на місяць.
В аграрних відносинах основою було виключне право власності держави на землю. 13 грудня 1969 р. було прийнято Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік. 8 липня 1970 р. приймається Земельний кодекс УРСР.
Зазнає змін радянське кримінальне право. Встановлювалася суворіша відповідальність за хуліганство, особливо пов’язане із застосуванням або спробою застосування зброї.11 липня 1969 р. були прийняті Основи виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік, а 23 грудня 1970 р. - Виправно-трудовий кодекс УРСР.

 


95) Соціально-політичне становище Західної України в складі Польщі (1921-1939 рр.)
У польській конституції 1921 р. проголошувався курс на вільний розвиток національних меншин, який мав забезпечуватися автономним устроєм і місцевим самоврядуванням. Демократичні засади цієї конституції були важливим аргументом, який висували польські правлячі кола перед Антантою, коли вимагали визнати результати територіального розмежування після всіх воєн. Коли східний кордон Польської держави дістав міжнародну легітимність (СРСР не претендував на західноукраїнські і західнобілоруські землі згідно з умовами Ризького мирного договору 1921 р.), наступ на національні права українців посилився.
Найбільш крайні позиції займала Партія націонал-демократів (ендеків).Вона користувалася особливою популярністю серед польського населення Західної України Ендеки твердили, що Західна Україна — це невід'ємна складова частина Польської держави, а українське населення цієї території становить «руську гілку великого польського дерева». Прагнучи здійснити національно-культурну асиміляцію українців, вони проштовхнули через сейм у 1924 р закон, який заборонив вживання української мови в урядових установах.
Міжнаціональні відносини особливо загострювалися колонізаційною політикою польських урядів, спрямованою на «осадження» у Західній Україні максимально великої кількості поляків — демобілізованих. солдатів, відставних чиновників, а потім усіх бажаючих Сільським осадникам надавалися кращі землі, що обурювало українських селян, які страждали від малоземелля. Багато українців змушені були емігрувати за океан, до Канади і США.
За даними перепису 1931 р., більшість найманих робітників у Західній Україні працювала у сільському господарстві. Підприємства належали в основному закордонному або польському капіталу Українці переважали тільки в кооперації.
Економічна криза 1929—1933 рр. («Велика депресія») болюче вдарила по Польщі. Реальні заробітки робітників іще до кризи не досягали довоєнного рівня, а під час кризи вони істотно впали. Особливо руйнівний вплив на робітників мало безробіття.
Земельний голод на селі в роки «Великої депресії» відчувався особливо гостро. Більшість селянських дворів господарювала без будь-яких технологічних удосконалень. За цих умов господарювання було нерентабельним. Податковий тиск довершував руйнування господарств.

96) Соціально-політичне становище Північної Буковини у складі Румунії (1919-1940 рр.).
У Румунії українці посідали третє місце за чисельністю серед українського населення (після СРСР і Польщі). У Румунії існували три українські громади, які відрізнялися історичною долею Найбільшою з них була буковинська. Буковина з центром у Чернівцях мала впродовж століть мішане.
Другу за чисельністю українську громаду становили українці Бессарабської губернії. Третю, найменшу за чисельністю, громаду становили українці Марамуреша. Цю історичну область з мішаним населенням Румунія відібрала в Угорщини у 1919 р.
Правлячі кола обрали шлях насильницької румунізації національних меншин, сподіваючись цим зміцнити внутрішню єдність держави. Зокрема, закривалися українські школи і культурно-освітні установи. Людей переслідували за вживання української мови в офіційних установах. У 1936 р. особливим циркуляром було заборонено вживати історичні назви перейменованих сіл і містечок в офіційних документах і пресі Румунізувалися також прізвища. Державна влада розглядала українців як «громадян румунського походження, які забули рідну мову» Румунізація торкнулася й церковної служби.
Королівський уряд проводив досить реалістичну аграрну політику, яка враховувала соціально-економічні умови різних українських земель. У Бессараби, як і в усій Росії, поміщицька земля була поділена між селянами ще до и анексії Румунська влада не наважилася відразу відібрати експропрійовану у поміщиків власність. Замість цього вона встановила для селян високі викупні платежі. Через це селянам стало невигідно користуватися колишньою поміщицькою землею. Поступово і без зайвого галасу у них відібрали не менш як половину поміщицької землі.
На Буковині у власність українських селян перейшло тільки 6 відсотків поміщицьких земельКриза 1929—1933 рр. призвела до падіння цін на зернові культури, особливо на кукурудзу (у 6 разів). Посівні площі основних сільськогосподарських культур значно зменшилися. Багато селянських господарств було розорено.

100) Державне будівництво в західних областях УРСР.
Указом Президії Верховної Ради СРСР 4 грудня 1939р. Замість колишніх польських воєводств на території Західної України було створено 6 областей. Указ Президії Верховної Ради УРСР 17 січня 1940р. повністю скасував поділ на повіти і волості. Натомість створено райони. 15 грудня 1940р. були вперше призначені вибори до місцевих Рад трудящих західних областей УРСР.
Наркомюст України 26грудня 1939 р. видав наказ про початок роботи обласних управлінь НКЮ, обласних та народних судів у західних областях УРСР.У вересні-жовтні завершився процес створення колегій адвокатів. Були проведені їх загальні збори, обрані президії та ревізійні комісії, також створені органи державного нотаріату, органи міліціх, призначені прокурори всіх районів тощо.

 

105) Спроба відновлення Української держави в окупованому німцями Львові. Українське державне правління на чолі з Ярославом Стецьком Другу спробу відновити державу вчинила ОУН-б у Львові 30 червня 1941 р. Скликане нею Національне Зібрання прийняло і оприлюднило " Акт відновлення Української Держави", створило уряд - Українське державне правління на чолі з Я. Стецьком. Але 5 липня німецькі окупанти розігнали уряд і заборонили діяльність Національного Зібрання.
Акт відновлення Української Держави було проголошено в будинку «Просвіти» у Львові. На башті Князівської гори було піднято національний прапор. Львівська радіостанція повідомила про Акт населення України і передала благословіннямитрополита Андрія Шептицького з цієї нагоди.
На цій події були присутніми понад 100 чільних представників зі всієї України, а також представник митрополита УГКЦ А. Шептицького о. д-р Йосиф Сліпий
Акт 30 червня 1941 р., хоч і був несподіваний, засвідчив усьому світові і, зокрема, Німеччині, що український народ є законним господарем на своїй землі і буде її боронити власними грудьми перед кожним, хто намагатиметься потоптати волю України

107) Цивільне право УРСР в роки Другої світової війни.
Правове регулювання питань власності на передодні війни характеризувалося встановленням абсолютного панування державної власності на засоби та знаряддя виробництва.
У процесі бойових дій багато власників тимчасово не могли володіти своїм майном.Повернення власників на визволену територію надало їм можливість повернути своє майно(виникало багато спорів). На вирішення цих проблем було спрямовано дериктивний лист Раднаркому УРСР від 20 серпня 1943р. «Про повернення власникам худоби та ін. Майна..».
Основні знаряддя праці магли переходити вод органа до органа лише в порядку передачі.Були розширені права господарських наркоматів та спрощено порядок передачі майна між державними підприємствами та організаціями.
При інвентаризації на баланс відбудованого підприємства заносились всі матеріальні цінності, які перебували на його території, незалежно від того чи були вони на його балансі раніше. (постанова Раднаркому УРСР від 28 вересня 1943р.)
Сиситема планового розподілу відповідала потребам війни.
Були припинені всі справи про висилення з житлових приміщень військовослужбовців та їх сімей, цій категорії був наданий широкий спектр пільг щодо державного житла. Наркомюст СРСР у лютому 1943р. роз’яснив, що повідомлення військових органів про безвісну пропажу особи є підставою для визнання особи померлою(встановлений порядок розгляду таких справ). Були розширені права успадкування.

108) Трудове законодавство УРСР в роки Другої світової війни
Умови війни призвели до необхідності вдатися до трудових мобілізацій і трудової повинності.Вони мали тисчасовий характер – залучати до трудової повинності дозволялось до 2-ох місяців.
Залучали до праці чол..-16-55 років, жін.- 16-50 років. Керівництву підприємств дозволялось встановлювати обов’язкові понаднормові роботи (до 3 год у день).Скасовувались відпустки. Всі робітники і службовці підприємств воєнної промисловості були визнані на період війни мобілізованими і закріплювались для постійної роботи за тими підприємствами, на яких вони працювали.(мобілізованими вважались і робітники в прифронтовій зоні).
В Україіні у відбудовчий період набула поширення така форма залучення робочої сили, як робота колгоспників на підприємствах за договорами, укладеними з колгоспами.
Постала проблема про працевлаштування інвалідів війни. На її розв’язання була спрямована постанова Раднаркому УРСР від 20квітня 1943р.

109) Кримінальне право УРСР в роки Другої світової війни.
Зросла суспільна небезпека державних злочинців (військових): ухиляння від військового обліку, від призову або невиконання військової служби, дезертирство. Ухиляння від твудових обов’язків, яке розглядалось як дезертирство каралось строком 5-8 років. Залізничники з 15.05.1943р. карались так само як і воєнні.
6 липня 1941р. був прийнятий указ «Про відповідальність за поширення у воєнний час брехливих чуток, які викликають тривогу серед населення» (5років). Особливе дотримання мала воєнна таємниця (і захист документів). Указом від 13 листопада 1943р. встановлювалось покарання 5 років, за наслідки – 10. Колгоспну власність захищав Закон від 7 серпня 1932р. Указом 23серпня 1942р. за розкрадання пального в МТС і радгоспах передбачався строк на 5 років.
Зросла відповідальність за посяганя на власність громадян. У воєнний час крадіжка класифікувалась як кваліфікована (у випадках пожежі, стихійного лиха і т. д.)
Суди часто надавали відстрочку і направляли у штрафні батальйони.
За нелюдські злочини загарбників – повішання або 15-20років каторжних робіт.

110) Загарбання Закарпаття Чехословаччиною та його юридичне оформлення
У 1918 р. була насильницько приэднана до Угорщини. Уряд створив у грудні 1918 р. тут Руський край і видав закон про автономію русинів.
Але в березні 1919 р. в Угорщині, зокрема майже на всій території Закарпаття, було встановлено радянську владу, проголошено Угорську радянську республіку. Після її ліквідації в Угорщині встановилася диктатура маршала М. Хорті, а Закарпаття за Сен-Жерменським (1919 р.) і Тріанонським (1020 р.) міжнародними договорами ввійшло до складу Чехословаччини. Рішення міжнародних договорів знайшли відображення у Конституції Чехословацької республіки, яка закріпила автономний статус Закарпаття як невід'ємної частини держави.
Усі ці непрості питання вирішували всупереч волі більшості українського населення краю та уряду Української Народної Республіки. Так, збори у Хусті 21 січня 1919 р. за участю 420 делегатів, кожен із яких представляв тисячу виборців краю, одноголосно висловилися за возз'єднання Підкарпатської Русі з Україною. 22 січня 1919 р. у Києві під час підписання Акта соборності України Підкарпатську Русь розглядали як складову Української держави. Урядова делегація УНР, що офіційно брала участь у роботі мирної конференції в Парижі в 1919-1920 рр., виступила проти приєднання Закарпаття до Чехословаччини. Проте ні волю закарпатських українців, ні позицію урядової делегації УНР держави Антанти не взяли до уваги.
Після підписання відомої Мюнхенської угоди 30 вересня 1938 р. Чехословаччину було фактично розчленовано. 10 жовтня цього ж року уряд країни оголосив, що держава перетворюється на федерацію трьох народів: чехів, словаків і українців. Наступного дня було визнано автономію Підкарпатської Русі та її уряд
Наприкінці жовтня 1938 р. після кризової ситуації в уряді його очолив А. Волошин. Підтиском Німеччини уряд Чехословаччини мусив передати найбагатшу частину Закарпаття Угорщині (листопад 1938 р.). Столицю Карпатської України перенесли до Хуста.

111) Соціально-політичне становище Закарпаття у складі Чехословаччини
Соціально-політичне становище Закарпаття у складі Чехословаччини. Закарпаття за Сен-Жерменським договором 1919 р., а згодом Тріанонським договором 1920 р. було уведено до складу Чехословаччини.На відміну від насильницької анексії інших західноукраїнських земель, приєднання Закарпаття до Чехословаччини вважалось добровільним – ще у листопаді 1918 р. внаслідок угоди між чеськими лідерами, підписаної у м.Скрентоні, емігранти із Закарпаття погодились на включення його до складу нової Чеської держави на умовах автономії. У серпні 1919 р. було створено Цивільне управління Підкарпатської Русі на чолі з адміністратором; йому підлягали жупанські управління, які контролювали діяльність окружних управлінь, а ті – нотарських (сільських) управлінь. Проте за Генеральним статутом про організацію і адміністрацію Підкарпатської Русі, виданим у листопаді 1919 р. внаслідок зросту революційного руху, уся влада передавалась адміністратору, призначеному чехословацьким урядом. Як дорадчий орган створювалась Тимчасова автономна директорія з 5 членів, призначених урядом. У разі конфлікту між нею і адміністратором арбітром виступав Президент Чехословацької республіки або призначена ним особа. Не пізніше як через 90 днів після виборів до чехословацького парламенту – Національних зборів – мав бути обраний автономний Сейм Підкарпатської Русі.

За Конституцією Чехосл. від 29 лютого 1920 р. Закарпаття проголошувалось автономною територією з правом мати свій крайовий Сейм, повноважний у справах мови, освіти, релігії, місцевої адміністрації тощо. Закони, ухвалені Сеймом, набирали чинності лише після їх затвердження Президентом республіки. Однак, вибори до Сейму не були проведені, а за розпорядженням від 26 квітня 1920 р. управління Підкарпатською Руссю було передане губернатору і віце-губернатору, яких призначав Президент республіки. При губернаторі створювалась Губерніальна рада у складі губернатора як її голови, віце-губернатора як його заступника, 10 обраних членів і 4 призначених урядом за поданням губернатора членів. Відповідно, була ліквідована Тимчасова автономна директорія і посада адміністратора краю.

1928 р., була проведена адміністративна реформа з метою відмінити особливий статус Закарпаття. Територія Чехословаччини була поділена на 4 адміністративні одиниці – краї (Чехія, Моравія і Сілезія, Словаччина, Підкарпатський край), у яких вся влада належала крайовому президенту, призначеному Президентом республіки. Дорадчим органом при крайовому президенті було крайове представництво, яке на Закарпатті складалось з 12 обраних і 6 призначених урядом членів. Територія Закарпаття поділялась на 12 округів з окружними представництвами, голови яких мали широкі повноваження і фактично були представниками уряду на місцях.

Вагомі зміни відбулись у галузі освіти і культури – значно зросла кількість освітніх закладів, у школах буа дозволена українська мова, відтак поширились культурні товариства українофільського і русофільського напрямів.Після Мюнхенської умови між главами урядів Англії, Франції, Німеччини і Італії про розчленування Чехословаччини від 29 вересня 1938 р. чехословацький уряд 11 жовтня дозволив створити автономний уряд Карпатської України, який 26 жовтня очолив священик Августин Волошин. 2 листопада 1938 р. частину Закарпаття з містами Ужгород, Мукечево і Берегове приєднати до Угорщини.Столицю Карпатської України було перенесено з Ужгорода до Хуста.

 

Розпад СРСР і угода про утворення Співдружності незалежних державРадянська держава влітку 1991 р. опинилась на межі розвалу.Останню спробу врятувати імперію мирним шляхом зробив М.С.Горбачов, запропонувавши проект нового союзного договору Керівники республік повинні були підписати його наприкінці серпня 1991 р. в урядовій резиденції в Ново-Огарьово.Однак консервативне оточення президента вирішило повернути до диктатури сталінського типу. Сформувалася група змовників – антиконституційний Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС; рос. – ГКЧП).. ДКНС заявив про свій нвмір відновити в країні порядок і не допустити розпаду СРСР. Призупинялась діяльність політичних партій, громадських організацій і масових рухів. Заборонялося проведення мітингів, демонстрацій, страйків. Встановлювався контроль над засобами масової інформації. В деяких регіонах СРСР на 6 місяців запроваджувався надзвичайний стан. Попередньо у столицю були введені танки та бронетранспортери. Проте змовники одразу ж зіткнулися з рішучою протидією керівництва РРФСР на чолі з президентом Б.Єльциним. На захист демократії виступили десятки тисяч мешканців Москви, а також деяких інших міст СРСР. Рішучі дії Б. М.Єльцина підтримала більшість урядів країн світу і міжнародна громадськість. Уже 21 серпня стало очевидним, що путч провалився і заколотники вилетіли у резиденцію Горбачова у Форос (Крим). Одночасно туди ж прибули представники російського президента. Після повернення М. Горбачова у Москву керівники змови були заарештовані.Невдала спроба державного перевороту прискорила розпад СРСР.9 вересня 1991 р. було офіційно визнано незалежність Литви, Латвії і Естонії. Та все ж М.Горбачов та його найближче оточення прагнули зберегти Союз від подальшого розвалу. 14 листопада в Ново-Огарьово 7 республік (Азербайджан, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, РРФСР, Таджикистан, Туркменістан) заявили про намір створити конфедеративний Союз Незалежних Держав (СНД). 1 грудня відбувся референдум про незалежність України (яка відмовилась від у часті у формуванні СНД) – понад 90 % виборців виявили прагнення жити в незалежній державі. На Україні на основі законів " Про Президента Української РСР" та " Про вибори Президента Української РСР", прийнятих Верховною Радою УРСР 5 липня 1991 р., відбулися президентські вибори, які проходили під знаком боротьби старої партійно-державної бюрократії і національно-демократичної опозиції.Лідером першої був Л.Кравчук, а другої -В.Чорновіл. Президентом України став Л.Кравчук, котрий одержав 61.59% голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.Щоб зупинити процес стихійного, хаотичного розпаду існування союзних структур, не допустити пролиття крові, 7-8 грудня 1991 р. відбулася зустріч в Бєлавезькій пущі (Білорусь) керівників Білорусі, РРСФР і України, на якій було підписано" Угоду про створення СНД ", відкритого для всіх колишніх республік СРСР. Упершому абзаці " Угоди..." було сказано: " Союз РСР, як суб" єкт міжнародного права і геополітична ревльність, припиняє своє існування". 21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алма-Аті лідери Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану та України підписали Декларацію про Співдружність Незалежних Держав.Після цього.Президенту неіснуючого Союзу нічого іншого не залишалося як подати заяву, в якій він писав, що вважає свою місію завершеною. Таким чином, 25 грудня 1991 р. М.С. Горбачов склав свої повноваження. Отже, СРСР припинив своє існування, а колишні його республіки (у тому числі і Україна) стали незалежними юридично, їх народ приступив до розв" язання трьох доленосних історичних завдань: -створення незалежних держав; -знищення тоталітаризму; -реформування комуністичного способу виробництва, заснованого на централізованому адміністративному управлінні, на основі свободи економічної діяльності і ринкового регулювання виробництва.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.