Спроби соціалістичного оновлення та демократизації суспільного життя (1953-1955 роки). 1 страница

Вперше можливість змін набрала конкретних рис після смерті И.Стал­іна, коли за ініціативою керівництва КПРС та під впливом відповідних про­цесів у Радянському Союзі лідери УПТ змушені були зайнятися переглядом своєї колишньої політичної лінії і нарешті проголосити " новий курс", який так і не був реалізований.

27-28 червня 1953 року проходив пленум ЦК УПТ (після повернення угорської партійної делегації з Москви), в центрі уваги якого став аналіз політичної лінії партії. М.Ракоші вправлявся на пленумі у самокритиці, вис­ловився про відсутність колегіальності в керівництві партії, визнав згубним зосередження в одних руках різних посад (він був генсеком партії, головою уряду і засередив у своїх руках контроль над органами держбезпеки). Учас­ники пленуму приняли рішення про скасування посади генерального секре­таря, а першим секретарем переобрали М.Ракоші. Головою Ради Міністрів за пропозицією Москви був обраний 1. Надь.

Пленум розробив програму виходу з внутрішньополітичної кризи, ви­корінення ганебних командно-адміністративних методів, олігархічних форм правління та здійснення нової економічної і соціальної політики. Зокрема, передбачалося суттєво знизити темпи індустріалізації, а в сільському госпо­дарстві - темпи кооперації з дотриманням принципу добровільності, дозво­лити вихід з кооперативів і навіть їх розпуск, підтримувати одноосібні гос­подарства, скоротити чисельність армії та держапарату; відновити законність, ліквідувати неконституційну репресивну практику в органах міліції, держ­безпеки та юстиції; розробити проект закону про амністію і звільнити без­винно засуджених, ліквідувати табори. Щоправда, при опрацюванні остан­нього пункту М.Ракоші закликав до особливої пильності.

Таким чином, рішення пленуму могли стати основою для оновлен­ня стилю й змісту всього партійного і державного життя. Проте в партії на­ростало суперництво між прихильниками старих методів та поборниками оновлення усіх суспільно-політичних структур, тобто між М.Ракоші та І.На-дем. Перший секретар ЦК УПТ не відмовився від своїх догматичних по­глядів та методів. За його вказівкою рішення та перебіг пленуму не були доведені до відома широкої громадськості (повідомлялося лише про скасу­вання посади генсека та обрання першого секретаря ЦК УПТ), про це про­інформували лише верхівку партапарату.

В липні 1953 року на сесії Державних зборів був сформовано уряд УНР на чолі з І.Надем (1896-1958). Він народився у м. Капошварі. Після закінчення гімназії працював на підприємствах Словаччини та Будапешта. У роки першої світової війни потрапив у полон до росіян. Перебуваючи у Сибіру, вступив до лав РКП(б), брав участь у боях з білими. Служив в орга­нах армійської ВЧК. 1921 року за розпорядженням Москви повернувся на батьківщину, де працював у соціал-демократичних організаціях. Зазнав кілька арештів. З 1930 року І. Надь - у Москві, викладач Міжнародного аграрного інституту. Захистив кандидатську та докторську дисертації з проблем аграр­них відносин в Угорщині. З 1930-х років він позаштатний співробітник ОДПУ, НКВС СРСР. З початком другої світової війни співробітник розвідуправлін-ня генштабу Червоної армії, заступник редактора передач Всесоюзного ра­діо угорською мовою. 1944 року у складі групи угорських комуністів повер­нувся в Угорщину. З 1945 року - член ЦК і Політбюро КПУ, потім УПТ, міністр сільського господарства, внутрішніх справ. З 1948 року - голова Дер­жавних зборів (парламенту). Будучи міністром сільського господарства, зас­тупником голови Ради Міністрів, І.Надь узяв на себе відповідальність за зап­ровадження обов'язкових сільськогосподарських поставок (за прикладом СРСР). Щоправда, пізніше Надь публічно ревізував свої погляди, а під час дискусій 1948 року щодо аграрної політики виступив на захист селянина-середняка, наполягав на поетапному кооперуванні, вважав нереальними виз­начені терміни колективізації. Навіть така поміркована позиція І.Надя вик­ликала негативну реакцію ракошистів. 1949 року його за " опортуністичні погляди" виключили зі складу Політбюро. Відновили у Політбюро в 1951 році після самокритики, а наступного року призначили заступником голови Ради Міністрів.

Очоливши угорський уряд, І.Надь оголосив про початок нового курсу у будівництві соціалізму, про корекцію народногосподарських планів у бік зменшення питомої ваги важкої індустрії, збільшення частки легкої і харчо­вої галузей та кашталовкаладень у сільське господарство. Новий угорський прем'єр висловився проти форсованих темпів колективізації, за її доб­ровільність, підведення під сільськогосподарську сферу промислового фун-

даменту, заявив про дозвіл на оренду землі та сприяння розвиткові у містах дрібного виробництва, торговельної кооперації.

Лейтмотивом програмної промови І.Надя стало прагнення до послідов­ного підвищення життєвого рівня співвітчизників і, в першу чергу, робіт­ництва. Не залишив він поза увагою і питання культурного та духовного життя угорського суспільства. Ставлячи вимогу відновити законність, запропону­вав звільнити політв'язнів, ліквідувати табори для інтернованих.

У зв'язку з тим, що матеріали червневого пленуму ЦК УПТ не були опубліковані, нова урядова програма Імре Надя створювала довколо нього ореол реформатора. М.Ракоші скористався з цієї обставини, інкримінував­ши йому порушення принципів партійної колегіальності. Насправді ж І.Надь діяв у цілковитій відповідності з партійними рішеннями, проте складалося враження, ніби нові сили зосереджуюються не в партійних структурах, а в державних.

Урядову програму громадськість зустріла з ентузіазмом і надією. До того ж її підкріплювали багато конкретних і популярних заходів: скорочення з 1 січня 1954 року обов'язкових сільськогосподарських поставок, дозвіл на вільну реалізацію надлишків селянської праці, скасування податкової забор­гованості, дозвіл вільного виходу з кооперативів, збільшення присадибних ділянок (з 0, 5 до 1 хольда; 1 хольд дорівнював 0, 57 га); зниження цін на промислові товари (на 15-39 відсотків); започаткування державного житло­вого будівництва у містах; сповільнення темпів індустріального розвитку країни; намітилося зростання реальних доходів населення.

М.Ракоші спробував перехопити ініціативу і на нараді партактиву у Будапешті 11 липня 1953 року він разом з Надем роз'яснював ситуацію в країні. Водночас події, що сталися в СРСР (арешт Л.Берії та його однодумців), надихнули " угорського Сталіна" на контрреволюційні дії проти реформістсь­ких сил.

Тим часом новий політичний курс, пов'язаний з ім'ям І.Надя, хоч і повільно, але почав підточувати застійні й догматичні стереотипи. Влітку 1953 року Президія УНР затвердила укази про амністію, про нову систему прокурорського нагляду, про скасування поліцейського судочинства, ліквіда­цію таборів та реабілітацію репресованих. Почалося також відновлення місце­вого самоврядування. Ці заходи мали ще паліативний характер, і вони не змогли зупинити масовий розпад восени 1953 року кооперативів (30 відсотків від загальної кількості). Проблемою залишалося незавершене будівництво об'єктів-гігантів важкої індустрії. Не пощастило призупинити негативний процес зниження життєвого рівня трудящих.

Прихильникам реформ на чолі з І.Надем не вдалося переломити пе­ребіг та рішення Ш-го з'їзду УПТ (травень 1954 року), на якому гору взяли ракошисти. Докорінну реформу політичної системи було відкладено, ос-

кільки принцип 'єдності' поглядів переміг на партійному з'їзді.

Конфронтація політичних сил дала про себе знати і в економічній сфері. Ракошисти, скориставшись з відсутності прем'єра на засіданні Політбюро, провели рішення про відновлення капіталовкадень у недобудовані підприє­мства важкої промисловості, ініціювали створення Комісії економічної пол­ітики на чолі з Ерньо Гере, яка фактично перейшла на старі позиції форсова­ної індустріалізації. І.Надь чинив опір, його підтримала більшість учасників наступного пленуму ЦК УПТ. Він переконував партійців у необґрунтова­ності прискорених темпів індустріалізації, яка ставить Угорщину у повну залежність від імпортних джерел енергетики та сировини, коли не ведеться пошук власних ресурсів і не враховуються особливості країни. Прем'єр-міністр обгрунтував концепцію соціалістичного будівництва, яка суттєво відрізнялася від сталінської. Це відбилося, зокрема, у його словах: " Що це за соціалізм, який не забезпечує навіть хліба, не гарантує зростаючу кількість продуктів? Кого надихає такий соціалізм, який не може дати м'яса, молока, жиру чи сала? " Позитивні рішення пленуму І.Надь оцінив як перемогу ко­лективного керівництва, як вирішальну підтримку його політичної лінії. Цим духом була пронизана і його стаття у газеті " Сабад неп".

Упродовж другої половини 1954 року уряд І.Надя здійснив реорганіза­цію апарату у бік його скорочення, спростив планування та управління, на­дав більше повноважень та прав підприємствам. З'явилися нові міністри і позиції голови уряду зміцнилися. Відбувалася реабілітація репресованих комуністів. Наприкінці 1954 року були випущені з тюрем Я.Кадар, Д.Кал-лаї, Ф.Донат, Г.Лошонці, хоч ряд відомих соціал-демократів ще залишалися в ув'язненні (А.Сакашич, Д.Марошан).

Противники реформ активно використовували труднощі та прорахун-ки у діяльності нового уряду, трактуючи їх як підтвердження правильності старих сталінсько-консервативних поглядів. М.Ракоші перейшов у наступ проти реформаторів, повернувшись восени 1954 року з Радянського Союзу, де він тривалий час відпочивав. На той час популярність прем'єра досягла апогею, найбільшу підтримку йому висловлювала гуманітарна інтелігенція. М.Ракоші заявив ЗО листопада того ж року, що СРСР занепокоєний " зроста­ючою правою небезпекою в Угорщині", падінням впливу партії та критикою на її адресу. При цьому всі прорахунки він приписав І.Надю. Ракошисти ре­гулярно доносили в Москву про всі дії прем'єр-міністра, даючи їм лише негативні оцінки. Вони ж зажадали нової зустрічі з московським керівницт­вом.

8 січня 1955 року до Москви прибула угорська партійно-державна де­легація (М.Ракоші, І.Надь, М.Фаркаш, Л. Ач і Б. Салаї). Радянське керів­ництво - М.Хрущов, К.Ворошилов, Л.Каганович, В.Молотов, А.Мікоян та інші - підтримали М.Ракоші. Г.Маленков назвав лінію І.Надя помилковою,

особливо у сфері промисловості та сілського господарства. М.Хрущов, бу­дучи тоді ще реформатором по духу, також відгукнувся про дії угорського прем'єр-міністра як занадто радикальні. Попри все І.Надь не вдався на цій зустрічі до ритуальної самокритики. У кінцевому підсумку учасники двос­торонньої зустрічі зійшлися на тому, що посаду голови уряду необхідно за­лишити за І. Надем і тим самим уникнути розколу в рядах партії.

Після повернення з Москви М.Ракоші вимагав від І.Надя публічного каяття і навіть запропонував власний сценарій цієї акції. Проте голова уряду не прийняв правила гри, запропоновані ракошистами. Він обрав інший шлях: вирішив пройти з 1 лютого 1955 року курс лікування, пов'язаний з серцевою недостатністю. Але його долю було вже фактично вирішено. Березневий пленум ЦК УПТ відновив старий політичний курс. І.Надя та його реформи критикували по всіх параметрах: звинувачували в недооцінці керівної ролі партії, ревізії марксистсько-ленінського вчення про диктатуру пролетаріату, у політиці, яка суперечить лінії партії, робітничого класу, селянства, інтере­сам народної демократії. Не врятував Надя і М.Суслов, який під час свого перебування в Угорщині відвідав його в лікарні.

28 березня 1955 року І.Надь направив на адресу Політбюро листа з проханням відставки з посади голови уряду країни. У квітні того ж року на засіданні ЦК УПТ І.Надя вивели зі складу Політбюро і ЦК УПТ, звільнили з усіх офіційних посад, а 3 грудня відповідно з рішеннями Політбюро від 18 листопада Центральна комісія партійного контролю виключила його з рядів партії.

За час свого короткого перебування на посаді прем'єр-міністра І.Надь зробив першу спробу модернізації директивно-репресивного керівництва, запровадження демократичних принципів. Ці реформаторські заходи мали велике значення ще й тому, що переслідували мету не тільки лібералізації системи і політичної лінії УПТ, а й несли в собі загальне критичне ставлення до сталінського соціалізму, Новаторство Імре Надя означало перший за всю післявоєнну історію Угорщини поворот до реформістських методів як у сфері економіки, так і в усьому суспільно-політичному житті. Лише вони могли зупинити сповзання країни до неминучої кризи і без катастрофічних наслідків допомогти їй подолати феодально-казарменне державовлаштування сталі-нсько-ракошистського типу.

Поглиблення кризи та крах ракошизму (березень 1955 - жовтень 1956 року). У березні 1955 року відбувся черговий поворот у політичному курс соціалістичної! Угорщини. Ракошистська партійно-державна реакція торжествувала. Це мало трагічні наслідки для країни.

В квітні 1955 року було призначено нового голову Ради Міністрів. Ним став 32-річний Андраш Хегедюш, який до цього виконував обов'язки осо­бистого секретаря М.Ракоші. Кандидатуру нового прем'єра підтримала Мос-

25»

ква. Замісником прем'єра було призначено Ерньо Гере, вірного соратника першого секретаря ЦК УПТ. Ці зміни засвідчили, що керівництво країни повертається до старого курсу: капіталовкладення перерозподілили на ко­ристь важкої індустрії; знизили планові намітки зростання доходів робіт­ників та службовців; відновили обов'язкові сільськогосподарські поставки з селянських господарств, збільшили оподаткування селян та дрібних реміс­ників (в результаті кількість останніх знизилася на 11 тисяч осіб), штучно інтенсифікували так звану класову боротьбу на селі. В управлінській сфері збільшено кількість міністерств та їхніх штатів, усунено з державних уста­нов всіх прихильників І.Надя.

У культурній сфері почали згортання реформ, спрямованих на віднов­лення національних традицій, сповільнили процес реабілітації жертв реп­ресій.

Разом з тим рішення березневого пленуму УПТ 1955 року негативно зустріла інтелігенція. 15 жовтня цього ж року 50 діячів літератури та мис­тецтва звернулися до ЦК УПТ з спеціальним меморандумом, в якому вима­гали не тільки відмови від догматичних методів, але й повернення до пол­ітичного курсу, проголошеного в червні 1953 року. Відповідь на меморан­дум з'явилася у листопаді року, коли за постановою ЦК УПТ " Про праві явища у нашому літературному житті" групу підписантів затаврували як " правих уклоністів" і " фракціонерів", а їхні погляди кваліфікувалися " шкідли­вими" і " антипартійними". Процеси, які мали місце у тодішньому літера­турному житті, оголосили у постанові як такі, що загрожують розвалові Угор­щини. Партійне керівництво не обмежилося цим: декільком письменникам було оголошено догани, інших виключили з партії. Це, безперечно, не спри­яло популярності партії серед інтелігенції.

Після рішень XX з'їзду КПРС (лютий 1956 року) виникла нова мож­ливість для розв'язання складних внутрішньополітичних проблем Угорщи­ни. Але М.Ракоші та його поплічники виявилися неспроможними не тільки реалізувати, але й навіть сприйняти нові ідеї, вони не відмовилимя від дог­матичних і репресивних методів керівництва. 12-13 березня 1956 року відбув­ся пленум ЦК УПТ, на якому обговорювалася доповідь партійної делегації, яка брала участь у роботі комуністичного з'їзду в СРСР. " У ході роботи XX з'їзду КПРС, - заявив М.Ракоші, - ми дійшли висновку, що генеральна лінія нашої партії є правильною у всіх сферах. УПТ - сильна і єдина організація; народне господарство базується на здоровій основі". На пленумі не було роз'яснено рішень XX з'їзду КПРС.

Угорці дізналися про хід та рішення XX з'їзду КПРС, про'постанову щодо культу Сталіна з радіостанції " Вільна Європа". Це викликало велике замішання у партійних рядах і невдоволення ракошисгами, які не зробили відповідних висновків з радянсько-партійного з'їзду. Знову відновлюється в

країні масовий рух за демократизацію партійного та державного життя.

В цих умовах 1.Надь та його прихильники перебрали на себе роль носіїв демократичних ідей і висунули гасло про необхідність врахування угорської специфіки у будівництві соціалізму. Чисельність їхніх послідовників стрімко зростала серед різних верств населення, особливо серед інтелігенції - пись­менників, журналістів, викладачів та студентів. Симпатики І.Надя виступа­ли зі статтями на сторінках газет, по радіо, з вузівських кафедр. їх підтрима­ло чимало функціонерів в партійних та державних структурах, масових гро­мадських організаціях, на заводах і фабриках. Протестні настрої набирали масового характеру.

В цих умовах М.Ракоші зізнався на столичних зборах партактиву у травні 1956 року у причетності до важких порушень законності. Щоправда, це була вже запізніла акція. Невдоволення ракошистським режимом було всезагальним. До цього додалися резонансні зовнішні події, а саме: розстріл польських робітників-страйкарів у Познані в червні 1956 року.

Виняткову роль у розгортанні жовтневих подій 1956 року в Угорщині відіграв гурток імені Ш.Петефі. Відомо, що у партійних рішеннях та офіційній пропаганді цей гурток найчастіше кваліфікували як " штаб контрреволюції". З точки зору сьогодення можна зробити висновок, що гурток, керівництво яким здійснювали цілком і повністю члени УПТ, виступив фактично рупо­ром руху за реформи. Гурток було створено 1954 року групою молоді за ініціа­тиви молодих працівників Національного музею Угорщини. Офіційною да­тою його фундації вважається 25 березня 1955 року. Він виник і діяв під егідою Демократичного союзу молоді, тобто угорського комсомолу. На зас­ідання гуртка збиралася молодь, комуністична інтелігенція (іноді до 6-7 тисяч осіб), дебати провадилися демократично і кожен міг задавати питан­ня, висловлювати своє ставлення до внутрішньополітичних проблем країни.

Судячи з опублікованих 1989 року протоколів гуртка, під час дискусій, які почалися у травні 1956 року, пролунало чимало конструктивної критики, висловлено багато цінних пропозицій, реформаторський ідей і поглядів щодо поліпшення економічного, суспільно-політичного й мистецького життя, впро­вадження яких могло б попередити катастрофу, оновити угорський соціалізм. На червневому засіданні 1956 року гуртківці висловилися за те, щоб справу оновлення країни перебрало у свої руки центральне керівництво партії. Вони також висунули вимогу свободи друку, гласності і повернення до пол­ітичної діяльності І.Надя.

Необхідно підкреслити, що дискусії у гуртку отримали на першопо-чатках високу оцінку центрального органу УПТ. Проте згодом ракошисти стали чинити опір його функціонуванню.

Слід зазначити, що М.Ракоші отримав " добро" Москви на повернення до старого політичного курсу і застосування суворих заходів проти неслух-

няної інтелеігенції. Це сталося після таємної поїздки до Москви (одразу після розстрілу польських робітників у Познані).

ЗО червня відбувся пленум ЦК УПТ, який заборонив діяльність гуртка імені Ш.Петефі, а деяких членів партії, які не визнали своїх " помилок", було виключено з партії. Рішення партійного пленуму розвінчували " демагогічні, " " буржуазні і контрреволюційні" погляди гуртківців. Проти прогресивно на­лаштованих письменників та гуртківців розпочалася широка кампанія пере­слідувань: організовували спеціальні зібрання трудових колективів на підприємствах та установах, в пресі - " листи протесту". Дійшло до того, що М.Ракоші особисто склав спеціальний список політичних діячів, письмен­ників і журналістів (всього 400 осіб), яких належало заарештувати. Він зап­ланував також серію нових політичних процесів, санкцію на які мав дати наступний липневий пленум ЦК УПТ. " Угорський Сталін" спробував поряд з забороною гуртка імені Ш.Петефі перекласти на І.Надя всю відповідальність за становище в країні і у партії. М.Ракоші прагнув будь-що втримати свою особисту владу.

Проте ідеї оновлення соціалізму проникли влітку 1956 року навіть в армійські кола. У військових училищах та академіях розгорталися гострі дискусії про ситацію в країні, про необхідність усунення М.Ракоші з поса­ди, про модернізацію армії, відмови від сліпого копіювання в ній всього радянського. Щоправда, невдоволення військовиків не було загальним.

Розв'язка наступила на липневому пленумі ЦК УПТ 1956 року, на яко­му ракошисти планувалит+ерейіи у наступ проти реформаторів. Проте вони зазнали поразки, їм не вдалося повернути хід пленуму на свою користь. Щоправда, винуватцем злочинів та репресій було оголошено Міхая Фарка-ша, колишнього міністра внутрішніх справ, найближчого соратника М.Ра­коші. Цікаво, що М.Фаркаш підготував досить самокритичний виступ на пленумі, але за порадою присутнього на пленумі А.Мікояна так і не висту­пив з ним. За оцінками самого М.Фаркаша, масові репресії в Угорщині були спричинені: 1. Нездатністю " четвірки" (Ракоші, Гере, Реваї, Фаркаш) після їхнього повернення з московської еміграції " консолідуватися з керівними працівниками на батьківщині" і помилкове сталення до цих товаришів як до " другосортних"; 2. Нездорова атмосфера у партійному керівництві під впли­вом провокаційної діяльності Берії, коли партійці доносили один на одного, ув'язнювали на основі сфальсифікованих звинувачень; 3. Керівництво орга­нами державної безпеки здійснювала не партія, а окремі особи (до серпня 1948 року Фаркаш, а потім аж до червня 1953 року Ракоші), через що ці органи перетворилися у " державу в державі"; 4. " Трійка" (Ракоші, Гере, Фаркаш) отримали широкі владні повноваження; 5. Склався культ особи Ракоші; 6. Поширилася догматична уява про загострення класової бороть­би; 7. Суд та прокуратура знаходилися у " підпорядкованому становищі".

На пленумі з критикою Ракоші виступили Я.Кадар, Й.Реваї та інші. Вони обгрунтували необхідність перемін, економічного й політичного оновлення країни. Пленум завершився звільненням " за станом здоров'я" М.Ракоші з посади першого секретаря ЦК УПТ, але з визнанням всіх його заслуг та збереженням посади члена ЦК партії. На звільнене місце першого секрета­ря партії було обано Ерньо Гере, другу людину у партії після Ракоші. До вищого партійного керівництва увійшли також Я.Кадар, який став замісни­ком першого секретаря, Д.Каллаї, Д.Марошан, К.Немет та інші. Деякі з них побували у ракошистських тюрмах і були реабілітовані. Призначення Е.Ге-ре, поплічника Ракоші, та Я.Кадара було певним компромісом між догма­тичними та реформістськими силами в угорському комуністичному керів­ництві. Проте оновлена партійна верхівка не мала єдиної думки щодо ми­нулого та сучасного Угорщини, так само як і у визначенні невідкладних зав­дань і, що, найгірше, не усвідомлювала катастрофи, яка наближалася.

Тим часом І.Надь, в якому чимало угорців вбачало гаранта демокра­тичних перемін і послідовного реформатора, залишався поза партією, від нього продовжували вимагати принизливого покаяння. Щоправда, І.Надь приймав активну участь у громадсько-політичному житті країни. Він над­іслав на адресу ЦК УПТ низку меморандумів, доповідних записок, листів і статей, в яких висловлював своє принципове ставлення до внутрішньопол­ітичних проблем. Але вищі партійці приховували ці матеріали. На липнево­му пленумі А.Мікоян порекомендував відновити І.Надя у партії. Згодом з ним розпочалися переговори і 13 жовтня 1956 року його відновили у лавах УПТ.

Липневі рішення пленуму партії могли стати ґрунтовною базою для розв'язання політичних та соціально-економічних проблем, для ліквідації наслідків ракошизму. Проте спадкоємець М.Ракоші Ерньо Гере, який давно дискредитував себе в очах народу причетністю до всіх злочинів режиму, був нездатним до рішучих реформаторських дій. А.Хегедюш (тодішній голова уряду).згадував пізніше: " Якби після усунення М.Ракоші прем'єр-міністром став не я, а Імре Надь, а першим секретарем партії - Янош Кадар, то, вірог­ідно, ми б уникли національного повстання 1956 року." Він же писав: " Я усвідомив, що всі ми не здатні до здійснення нової, по-справжньому мо­ральної і політичної практики." Як видно, в тих умовах навіть у вищому ешелоні влади була наявною морально-політична криза, яка була складовою частиною загальнопартійної, а у більш широкому плані - загальнонаціональ­ної громадсько-політичної кризи.

У цій складній обстановці велася підготовка до перепоховання останків Л.Райка і його товаришів, запланованих на 6, 13, 20 жовтня 1956 року. Дана акція була фактичнго першим і єдиним у своєму роді актом публічного каят­тя комуністичної влади за скоєні злочини. За задумом її організаторів, пере-

поховання репресованих повинно було продемонструвати, що нове керів­ництво УПТ і країни рішуче відмежовується від сталінізму.

У траурних процесіях взяли участь десятки тисяч угорців. Ці події всу­переч сподіванням партійно-державного керівництва країни не тільки не призупинили кризу, а навпаки наблизили її розв'язку, тобто спричинили сти­хійний вибух народного невдоволення.

Народна революція 1956 року. В останні роки в Угорщині, як і в інших країнах колишнього радянського блоку, відбулася цілковита переоці­нка жовтневих подій 1956 року. Ці трагічні дні упродовж трьох десятиріч трактувалися по-різному: спочатку як " революція", згодом - просто " жовт­неві події", далі - " заколот" і нарешті надовго закріпилося визначення " кон­трреволюція". 1986 року, коли відзначали 30-річчя тих подій, їх характери­зували вже як акції " на захист і оновлення соціалізму". Проте у ході дис­кусій, які розгорнулися навесні 1989 року з ініціативи реформістського крила УСРП, сформувалася нова точка на те, що відбувалося 1956 року, кваліфіку­валося тепер як " народне повстання проти сталінізму", проти " казарменного соціалізму". Наявність у цих подіях контрреволюційних тенденцій і сил не заперечувалося, але їм відводилося другорядне місце.

І сьогодні в Угорщині побутують різні думки, незважаючи на те, що об­рані вперше за 40 років на багатопартійній основі Державні збори прийняли 2 травня 1990 року спеціальний закон " Про значення жовтневої революції і бо­ротьби за свободу 1956 року". Новий угорський парламент, де асолютну більшість становили політичні сили, які практично втілювали ідеї соціалізму, зафіксував у ньому, що " революція 1956 року прирівнюється за значенням до революції й визвольної боротьби угорського народу у 1848-1849 роках". 23 жовтня-день, коли почався революційний виступ угорських патріотів, парла­мент оголосив національним державним святом. І у цьому ж законі зазна­чається, що в Угорщині й досі відсутня однозначна оцінка тих давніх і трагі­чних подій.

Боротьба за зміни у суспільно-політичному житті охопила всю країну, найактивнішу участь взяла у ній інтелігенція, зокрема працівники засобів масової інформації, молодіжні організації, студенти, спілка письменників. Всередині партії визначилося три течії: прихильники Е.Гере, опозиція рако-шистській більшості партійно-державного керівництва (колишні репресовані) та демократична опозиція (прибічники І.Надя). 14 жовтня керівники партії та уряду, в тому числі перший секретар ЦК УПТ Е.Гере і прем'єр-міністр А.Хе-гедюш відбули з офіційним візитом до Югославії і повернулися до Будапешта опівдні 23 жовтня. А тим часом ситуація в столиці погіршувалася. Почалося все у Сегеді, де на зборах студентів було створено самостійну молодіжну орган­ізацію, її емісари роз'їхалися по всіх вищих навчальних закладах країни. 20-22 жовтня пройшли збори у багатьох вищих освітніх закладах столиці. Особ-

ливо бурхливими були збори й мітинг в Університеті будівельної промисло­вості і транспорту. їх учасники заснували Союз студенстької молоді (МЕФЕС), який разом з гуртком Імені Шандора Петефі висунув 14 вимог: внести зміни у складі ЦК партії, сформувати новий уряд на чолі з І.Надем, провести вибори до Державних зборів на багатопартійній основі, домогтися рівноправності у радянсько-угорських відносинах, скасуватит планування в економіці тощо. 22 жовтня ці вимоги були опубліковані в усіх центральних газетах. Цього ж дня студенти прийняли рішення провести біля пам'ятника польському генералові Ю. Бему, учасникові революційної боротьби 1848-1849 років в Угорщині, мітинг на підтримку польських подій (під тиском народу в Польщі до влади було повернено репресованого В.Гомулку). Міністр внутрішніх справ Ласло Пірош спочатку заборонив мітинг, а згодом дозволив його.

23 жовтня в атмосфері соціального вибуху, що назрівав, і під впливом польських подій у Будапешті відбулася велелюдна демонстрація, яку розпоча­ли студенти, а взяли в ній участь представники майже всіх верств столиці. Вона розпочалася під гаслами національної незалежності, демократизації, цілковитого засудження помилок керівництва Ракоші, притягнення до відпов­ідальності винних у репресіях. Демонстранти вимагали також негайно скли­кати партз'їзд, призначити Імре Надя прем'єр-міністром, вивести радянські війська з Угорщини, зруйнувати пам'ятник Сталіну. Чисельність мітингуючих швидко зросла з 15 до 60 тисяч. Невдовзі з'явилися антиурядові плакати.

З приміщення ЦК УПТ Е.Гере звернувся по радіо до учасників мітингу з погрозами. Повсталі рушили до радіостанції імені Кошута, сподіваючись, що там знаходиться перший секретар ЦК партії, і розпочали штурм її приміщен­ня. Тоді ж пролунали перші постріли. З приводу того, хто першим вистрілив, і досі точаться дискусії.

В ніч з 23 на 24 жовтня, окрім радіостанції, демонстранти захопили при­міщення газети " Сабад неп", вокзали, кілька мостів через Дунай, склади зі зброєю, телефонну станцію, військові казарми та зброю у них, деякі інші об'єкти. Між силами угорської держбезпеки та озброєними повстанцями спа­лахнули запеклі бої.