Випробування високими температурами

4.1. Мета та застосування

Метою цього випробування є визначення дії високих температур під час роботи, перевезення та зберігання, відповідно до пункту (а) частини 8 та пункту (а) частини 10 статті 3.01. Наведена нижче специфікація грунтується на частині 2-2 публікації ІЕС 68 та пункті (а) частини 10 статті 3.01. Додаткову інформацію можна знайти у публікації ІЕС.

Випробування за екстремальних навколишніх умов, у принципі, має проводитися першим. Якщо робочі дані знаходяться у межах допустимих відхилень, застосовних за нормальних навколишніх умов, випробування за нормальних навколишніх умов проводити необов’язково.

4.2. Проведення

1. Випробування проводять у випробувальній камері, де, за необхідності за допомогою пристрою циркуляції повітря, температура підтримується на практично однаковому рівні в усіх точках. Рух повітря не повинен помітно охолоджувати зразок, що випробовується. Зразок не має бути підданій дії теплового випромінювання при нагріванні камери. Вологість повітря має бути достатньо низькою для забезпечення незволоження зразка через конденсацію на будь-якій зі стадій.

2. Зразок поміщають у випробувальну камеру за температури + 25 ± 10°С, що відповідає температурі, за якої його зазвичай використовують на судні. Зразок вводять у роботу відповідно до інструкції виробника за номінальної напруги суднової мережі, з допустимим відхиленням ± 3%.

Після проходження часу, необхідного для виходу на нормальний режим роботи, перевіряються функції та фіксуються дані, що мають важливе значення для використання на судні.

3. Температуру повітря у камері підвищують до випробувальної температури, зазначеної у пункті (а) частини 10 статті 3.01 зі швидкістю не більше 45 °С/год.

4. Температуру повітря підтримують на рівні випробувальної температури до досягнення зразком температурної рівноваги плюс протягом ще двох годин.

Протягом останніх двох годин знову перевіряють функції та фіксують робочі дані.

5. Температуру знижують до рівня навколишньої температури протягом не менше однієї години. Потім камеру відкривають.

Після доведення зразка до навколишньої температури знову перевіряють функції та фіксують робочі дані, що мають важливе значення для використання на судні.

4.3. Результати, що мають бути одержані

Зразок має нормально функціонувати в умовах, визначених на всіх стадіях випробування. Не має спостерігатися жодного погіршення. Робочі дані для стадій 2, 4 та 5 мають знаходитися у межах допустимих відхилень для зразка для випробувань за звичайних навколишніх умов на підставі цих умов випробування й затвердження.

5. Випробування вібрацією

5.1. Мета й застосування

Метою цього випробування є визначення впливу на функціонування та конструкцію вібрації, зазначеної у пункті (е) частини 10 статті 3.01. Вплив на конструкцію стосується робочих характеристик механічних компонентів, зокрема, вібрація через резонанс на напруга на матеріали, що призводить до їх втоми, яка необов’язково має безпосередній плив на роботу чи зміни у робочих даних.

Вплив на функціонування стосується безпосередньо роботи та робочих даних зразка. Він може бути пов’язаний із впливом на конструкцію.

Наведена нижче специфікація грунтується на частині 2-6 публікації ІЕС та пункті (е) частини 10 статті 3.01. Значення, що відхиляються від значень, наведених у згаданих вище положеннях, позначені зірочкою (*). Додаткову інформацію можна знайти у частині 2-6 публікації ІЕС 68.

Вимоги випробування:

Випробування має проводитися із застосуванням синусоїдальних вібрацій з наведеними нижче частотою й амплітудою:

Випробування за екстремальних навколишніх умов, у принципі, має проводитися першим. Якщо робочі дані знаходяться у межах допустимих відхилень, застосовних за нормальних навколишніх умов, випробування за нормальних навколишніх умов проводити необов’язково.

Зразки, призначені для використання у поєднанні з амортизуючими пристроями, слід випробувати у поєднанні з такими пристроями. Якщо, у виняткових випадках, немає можливості випробувати амортизуючі пристрої, призначені для нормальної роботи, зразки випробовують без амортизуючих пристроїв, а напруги при цьому змінюють з урахуванням дії амортизуючого пристрою.

Випробування без амортизуючих пристроїв також є прийнятним для визначення характеристичних частот.

Випробування вібрацією має проводитися по трьох основних напрямках, перпендикулярних один одному. Для зразків, які через особливості своєї конструкції можуть піддаватися особливим напругам при вібрації під косим кутом до основних напрямків, випробування також має проводитися по напрямках особливої чутливості.

5.2. Проведення

1. Випробувальний пристрій

Випробування проводять з використанням вібраційного пристрою, відомого як вібраційний стіл, який дозволяє піддати зразок механічній вібрації відповідно до таких умов:

- Основний рух має бути синусоїдальним та таким, щоб точки закріплення зразка рухалися здебільшого по фазі та уздовж паралельних ліній.

- Максимальна амплітуда бокового руху будь-якої точки закріплення не має перевищувати 25% встановленої амплітуди основного руху.

- Відносна значимість паразитної вібрації, що визначається за формулою

d = , %,

де а₁ – ефективне значення прискорення, зумовленого частотою, що застосовується,

а_tot – ефективне значення загального прискорення, в тому числі а₁, що визначається за частоти < 5000 Гц,

не повинна перевищувати 25% у точці закріплення, прийняту за контрольну точку для визначення прискорення.

- Амплітуда вібрації не повинна відрізнятися від теоретичного значення більше ніж на:

± 15% у точці закріплення, прийнятій за контрольну точку, та

± 25% у будь-якій іншій точці закріплення.

Для визначення характеристичних частот має бути забезпечена можливість коригування амплітуди вібрації малими кроками у проміжку від нуля до теоретичного значення.

- Частота вібрації не повинна відрізнятися від теоретичного значення більше ніж на:

± 0, 05 Гц для частот до 0, 25 Гц,

± 20% для частот від 0, 25 Гц до 5 Гц,

± 1 Гц для частот від 5 Гц до 50 Гц,

± 2% для частот понад 50 Гц.

Для порівняння характеристичних частот має бути забезпечена можливість їх коригування на початку та по закінченні випробування вібрацією у межах:

± 0, 05 Гц для частот до 0, 5 Гц,

± 10% ± 0, 5 Гц для частот до 5 Гц,

± 0, 5 Гц для частот від 5 Гц до 100 Гц,

± 0, 5% для частот понад 100 Гц.

Для сканування частоти має бути забезпечена можливість постійної та експонентної зміни частоти вібрації в обох напрямках між нижньою та верхньою межами частотних діапазонів, зазначених у частині 5.1, зі швидкістю сканування 1 октава/хв ± 10%.

Для визначення характеристичних частот має бути забезпечена можливість довільного зниження швидкості зміни частоти вібрації.

2. Перший огляд, закріплення та введення в роботу

Зразок оглядають візуально, щоб пересвідчитися, що він у бездоганному стані, наскільки це очевидно, та що збирання є бездоганним з точки зору конструкції усіх компонентів та груп компонентів.

Зразок закріплюють на вібраційному столі відповідно до типу кріплення, передбаченого для встановлення на судні. Зразки, функціонування та робочі характеристики яких під впливом вібрації залежать від їх позиції відносно вертикалі, слід випробовувати у нормальній робочій позиції. Кріплення та пристрої, що використовуються для закріплення, не повинні помітно змінювати амплітуду та рухи зразка у частотному діапазоні, що використовується при випробуванні.

Зразок вводять у роботу відповідно до інструкції виробника за номінальної напруги суднової мережі, з допустимим відхиленням ± 3%.

Після проходження часу, необхідного для виходу на нормальний режим роботи, перевіряють функції та фіксують робочі дані, що мають важливе значення для використання на судні.

3. Попередній контроль робочих характеристик при підданні дії вібрації

Ця стадія випробування має проводитися для усіх зразків. Для зразків, які можуть використовуватися для різних потреб з різними вібраційними впливами, випробування має проводитися для усіх чи деяких з цих способів використання.

Частотний цикл здійснюється за допомогою вібраційного стола таким чином, щоб частотний діапазон, зазначений у частині 5.1, з його відповідними амплітудами охоплювався від найнижчої частоти до найвищої та зворотно, за швидкістю одна октава на хвилину. За зразком під час цієї операції спостерігають за допомогою належних засобів вимірювання та візуально, використовуючи за необхідності стробоскоп, щоб виявити будь-які робочі проблеми, зміни робочих даних та механічні явища, як-от вібрація через резонанс та шуми, що виникають на конкретних частотах. Ці частоти називають «характеристичними».

За необхідності для визначення характеристичних частот та впливів вібрації зміну частоти знижують, припиняють чи реверсують, а амплітуду вібрацій зменшують. Під час поступової зміни робочих даних необхідно почекати досягнення кінцевого значення, підтримуючи при цьому частоту вібрації, але не більше п’яти хвилин.

Під час сканування частоти фіксуються принаймні частоти та робочі дані, що мають важливе значення для використання на борту, а також усі характеристичні частоти та їх вплив, для потреб порівняння на стадії 7.

Якщо реакцію зразка на механічні вібрації не можна визначити належним чином під час роботи, має бути проведене додаткове випробування на вібрацію без під’єднання зразка.

Якщо під час сканування частоти робочі дані помітно перевищують допустимі відхилення, робота переривається у неприйнятний спосіб або конструкційні резонансні вібрації можуть спричинити руйнування, випробування може бути перервано.

4. Випробування перемикальних функцій

Ця стадія випробування проводиться для усіх зразків, у яких напруга, викликана вібрацією, може чинити вплив на перемикальні функції, приміром, реле.

Зразок піддають дії вібрації у частотних діапазонах, зазначених у частині 5.1, з кроками зміни частоти відповідно до послідовності Е-12 ([18]) та відповідними амплітудами. На кожному частотному кроці усі перемикальні функції, що можуть бути чутливими до вібрації, в тому числі, за необхідності, вмикання та вимикання, здійснюються принаймні двічі.

Перемикальні функції також можна випробовувати за частот, що знаходяться між значеннями послідовності Е-12.

5. Розширене випробування

Ця стадія випробування здійснюється для усіх зразків. Для зразків, які можуть використовуватися для різних потреб з різними вібраційними впливами, перша частина цієї стадії (якщо зразок працює) може проводитися декілька разів, для усіх чи деяких зі способів використання.

Якщо зразок працює як описано для стадії 2, його піддають п’яти циклам, під час яких частотний діапазон, зазначений у частині 5.1 як такий, що спричиняє напругу, з відповідними амплітудами охоплюється кожен раз з найнижчої частоти до найвищої та зворотно, зі швидкістю одна октава на хвилину.

Після п’ятого циклу вібраційний стіл може бути зупинений, випробовуються функції та фіксуються робочі дані, що мають важливе значення для використання на судні.

6. Розширене випробування з фіксованою частотою

Ця стадія випробування проводиться, якщо при попередньому контролі робочих характеристик на стадії 3 спостерігаються механічні резонанси під час сканування частотного діапазону вище 5 Гц, які є прийнятними для розширеного використання на судні відповідно до виробника чи його вповноваженого представника, але за яких міцність відповідних частин не може бути гарантована. Зокрема, ця стадія стосується приладів, оснащених амортизаційними пристроями, резонансна частота яких знаходиться у межах частотного діапазону, зазначеного у частині 5.1, та перевищує 5 Гц.

Якщо зразок працює як описано для стадії 2, для кожної відповідної резонансної частоти його піддають двогодинній вібрації з амплітудою, передбаченою випробуванням за екстремальних навколишніх умов, та відповідною частотою як зазначено у частині 5.1; при цьому напрямок вібрації є таким, за якого при звичайному використанні на відповідні частини діє максимальна напруга. За необхідності частоту, що застосовується, слід підкоригувати, щоб резонансна вібрація тривала не менше 70% максимальної амплітуди, або ж слід зробити так, щоб частота постійно змінювалася у проміжку між двома значеннями – 2% нижче та 2% вище резонансної частоти, що спостерігалася спочатку, зі швидкістю не менше 0, 1 та не більше 1 октава на хвилину. Під час дії вібраційної напруги контролюють функції зразка до виникнення несправності внаслідок відокремлення чи зміщення механічних частин або розриву електричного з’єднання чи короткого замикання.

Зразки, для яких проведення цієї стадії випробування є важливим у вимкненому стані, можуть бути випробувані у цьому стані, за умови, що механічна напруга на відповідні частини є меншою, аніж за нормального використання.

7. Кінцевий контроль робочих характеристик при підданні дії вібрації

Ця стадія випробування проводиться за необхідності.

Контроль робочих характеристик при підданні дії вібрації, зазначеної для стадії 3, повторюється з частотами й амплітудами, застосовуваними на цій стадії. Встановлені характеристичні частоти та встановлені впливи вібрації порівнюються з результатами стадії 3 для визначення будь-яких змін, що трапилися під час випробування вібрацією.

8. Висновки

Після зупинки вібраційного столу та проходження часу, необхідного для виходу на робочий режим без вібраційної напруги, перевіряються функції та фіксуються робочі дані, що мають важливе значення для використання на судні.

Нарешті, зразок оглядають візуально, щоб пересвідчитися, що він у бездоганному стані.

5.3. Результати, що мають бути одержані

У зразку та його компонентах і групах компонентів не повинні виникати будь-які механічні резонансні вібрації у частотних діапазонах, зазначених у частині 5.1. Якщо резонансні вібрації цього типу неминучі, слід вжити заходів конструкційного характеру, щоб убезпечити зразок, його компоненти та групи компонентів від шкоди.

Під час та після випробування вібрацією не повинно виникнути жодного відчутного впливу вібраційної напруги, та, зокрема, не має спостерігатися ніякої різниці між характеристичними частотами, що мали місце на стадії 7, та значеннями, визначеними на стадії 3, та ніякої шкоди чи несправності внаслідок тривалої вібрації.

У випадку випробування за нормальних навколишніх умов робочі дані, зафіксовані на стадіях 3-8, мають знаходитися у межах допустимих відхилень, встановлених на підставі цих умов випробування й затвердження.

Під час випробування перемикальних функцій (стадія 4), не повинно трапитися несправності чи поломки при перемиканні.

6. Прискорене випробування на стійкість до атмосферних впливів

6.1. Мета та застосування

Прискорене випробування на стійкість до атмосферних впливів (моделювання піддання дії атмосферних явищ шляхом піддання дії випромінювання від ксенонових ламп з фільтрами та дощування) проводиться відповідно до частин 2-3, 2-5 та 2-9 публікації ІЕС 68 з такими доповненнями:

Відповідно до цієї публікації, прискорене випробування на стійкість до атмосферних впливів має на меті моделювання природних погодних умов за допомогою випробувального апарату за конкретних відтворюваних умов, щоб викликати швидкі зміни властивостей відповідних матеріалів.

Прискорене випробування проводиться у випробувальному апараті з фільтрованим випромінюванням від ксенонових ламп та періодичним дощуванням. Після піддання дії атмосферних явищ, сила якої визначається за добутком інтенсивності випромінювання та його тривалості, узгоджені властивості зразків порівнюють з властивостями зразків того самого походження, які не були піддані дії атмосферних явищ. Першими визначаються властивості, важливі для практичного використання, як-от колір, якість поверхні, стійкість до удару, міцність на розтягнення та твердість.

Для порівняння результатів після піддання зразків дії природних погодних умов приймають допущення, що зміна властивостей спричинена, зокрема, природним випромінюванням та одночасною дією кисню, води та тепла на відповідні матеріали.

Для прискореного випробування слід взяти до уваги те, що випромінювання у апараті є дуже подібним до природного випромінювання (див. публікацію ІЕС). Випромінювання від ксенонової лампи зі спеціальним фільтром моделює природне випромінювання.

Досвід показує, що за зазначених умов існує тісний зв’язок між стійкістю до атмосферних явищ в рамках прискореного випробування та стійкістю до природних погодних умов. Прискорене випробування, яке не залежить від місця, клімату та сезону, має перевагу над природними погодними умовами в тому, що воно є відтворюваним та дає змогу скоротити тривалість випробування, оскільки воно не залежить від чергування дня й ночі та чергування пір року.

6.2. Кількість зразків

Для випробування на стійкість до атмосферних впливів, якщо не погоджено інше, використовується належна кількість зразків. Належна кількість зразків, не підданих дії погодних умов, потрібна для потреб порівняння.

6.3. Підготовка зразків

Зразки піддають випробуванням у тому стані, в якому вони надані, якщо не погоджено інше. Зразки, що використовуватимуться для порівняння, протягом випробувань зберігають у темному місці за навколишньої температури.

6.4. Випробувальний апарат

Випробувальний апарат складається з вентильованої випробувальної камери з джерелом випромінювання у центрі. Навколо джерела випромінювання розміщені оптичні фільтри. Підставки для зразків обертаються навколо повздовжньої вісі системи на необхідній відстані від джерела та фільтрів, щоб досягти інтенсивності випромінювання, встановленої у частині 6.4.1.

Інтенсивність випромінювання на будь-який компонент поверхонь зразків, підданих йому, не повинна відрізнятися на більш ніж ± 10% від середнього арифметичного значення інтенсивності випромінювання на різні поверхні.

6.4.1. Джерело випромінювання

В якості джерела випромінювання використовують ксенонову лампу. Потік випромінювання має бути обраний таким чином, щоб інтенсивність випромінювання на поверхню зразка становила 1000 ± 200 Вт/м² у діапазоні довжин хвиль від 300 до 830 нм (прилади для вимірювання опромінення – див. частину 6.9).

Якщо використовуються ксенонові лампи з повітряним охолодженням, використане повітря, що містить озон, не має знов потрапити до випробувальної камери та повинно бути видалено окремо.

Згідно з дослідними даними, потік випромінювання від ксенонової лампи зменшується до 80% свого початкового значення після приблизно 1500 годин роботи; також після цього періоду помітно зменшується частка ультрафіолетового випромінювання порівняно з іншими формами випромінювання. Відтак, ксенонову лампу, яка пропрацювала приблизно 1500 годин, потрібно замінити (див. також дані виробника ксенонової лампи).

6.4.2. Оптичні фільтри

Між джерелом випромінювання та підставками для зразків мають бути розташовані оптичні фільтри, аби фільтроване випромінювання від ксенонової лампи було максимально подібним до природного випромінювання (див. частини 2-9 публікації ІЕС).

Усі скляні фільтри слід періодично чистити, щоб не допустити будь-якого небажаного зниження інтенсивності випромінювання. Якщо подібність до природного випромінювання вже не досягається, фільтри необхідно замінити.

Стосовно належних оптичних фільтрів, має бути забезпечене дотримання даних виробника по випробувальному апарату. Після доставки випробувального апарату виробник має гарантувати його відповідність вимогам, встановленим у частині 6.4.

6.5. Пристрій дощування та зволоження повітря

Зразок має зволожуватися у такий спосіб, щоб дія зволоження була аналогічною дії природного дощу й роси. Пристрій дощування зразків має бути спроектований таким чином, щоб під час дощування зволожувалися усі зовнішні поверхні зразків. Ним слід управляти таким чином, щоб виконувався цикл дощування/сухий проміжок, встановлений у частині 6.10.3. Повітря у випробувальній камері має зволожуватися таким чином, щоб підтримувалася відносна вологість, встановлена у частині 6.10.3. Вода, що використовується для дощування та зволоження повітря, має бути дистильованою водою або повністю опрісненою водою (провідність < 5 мкС/см).

Баки, труби та розприскувачі для дистильованої чи повністю опрісненої води мають бути виготовлені з корозієстійких матеріалів. Відносна вологість повітря у випробувальній камері вимірюється за допомогою гігрометра, захищеного від розприскування та прямого випромінювання, та регулюється за допомогою гігрометра.

Якщо використовується повністю опріснена вода чи вода у замкненому контурі, існує ризик (як для випробування лаком) утворення відкладення на поверхні зразка або стирання поверхні речовинами, що знаходяться у суспензійному стані.

6.6. Пристрій вентиляції

Температура чорної палені, визначеної у частині 6.10.2, підтримується у випробувальній камері шляхом примусової циркуляції чистого, фільтрованого, зволоженого та, за необхідності, з відрегульованою температурою повітря над зразками. Потік та швидкість повітря мають бути обрані таким чином, щоб забезпечувалося однорідне зволоження усіх зовнішніх поверхонь підставок для зразків у системі.

6.7. Підставки для зразків

Можна використовувати будь-які підставки з нержавіючої сталі, що уможливлюють закріплення зразків як встановлено у частині 6.10.1.

6.8. Термометр чорної панелі

Для визначення температури чорної панелі під час сухого проміжку циклу використовують термометр чорної панелі. Цей термометр складається з панелі з нержавіючої сталі, термічно ізольованої від підставки для неї, тих самих розмірів, що й підставки для зразків, та 0, 9 ± 0, 1 мм завтовшки. Дві сторони панелі покриті блискучим чорним лаком, який є дуже стійким до атмосферних впливів і максимальна відбивна спроможність якого становить 5% за довжин хвиль понад 780 нм. Температуру панелі вимірюють за допомогою біметалічного термометру, датчик якого розміщений посередині панелі з належним термічним контактом.

Не рекомендується залишати термометр у апараті впродовж усього випробування, зазначеного у частині 6.10. Достатньо вводити його у випробувальний апарат кожні 250 годин, на приблизно 30 хвилин, та таким чином визначати температуру чорної панелі у сухий проміжок циклу.

6.9. Прилад для вимірювання опромінення

Опромінення (одиниця виміру – Вт·с/м²) є добутком інтенсивності опромінення (одиниця виміру – Вт/м²) та тривалості опромінення (одиниця виміру – с). Опромінення поверхонь зразка у випробувальному апараті вимірюється за допомогою належного приладу для вимірювання опромінення, пристосованого до випромінювальної функції системи, що складається з джерела випромінювання та фільтру. Прилад для вимірювання опромінення градуюють чи калібрують таким чином, щоб враховувалося інфрачервоне випромінювання за довжин хвиль понад 830 нм.

Продуктивність приладу для вимірювання опромінення визначається здебільшого тим, чи є датчик дуже стійким до атмосферних впливів та до старіння та чи має він належну спектральну чутливість до природного випромінювання.

Прилад для вимірювання опромінення може включати, приміром, такі частини:

(a) силіконовий фотоелемент як датчик випромінювання;

(b) оптичний фільтр, розташований перед силіконовим фотоелементом; та

(c) кулонометр, що вимірює добуток (одиниця виміру – С = А·с) сили струму, генерованого у фотоелементі пропорційно до інтенсивності випромінювання (одиниця виміру – А), та тривалості випромінювання (одиниця виміру – с).

Шкала приладу для вимірювання опромінення має бути каліброваною. Калібрування слід перевіряти після одного року експлуатації та за необхідності коригувати.

Інтенсивність опромінення на поверхні зразків залежить від відстані до джерела випромінювання. Відтак, поверхні зразків мають знаходитися на тій самій відстані від джерела, що й датчик приладу для вимірювання опромінення. Якщо це не є можливим, значення опромінення, видане приладом для вимірювання опромінення, слід помножити на поправочний коефіцієнт.

6.10. Проведення

6.10.1. Зразки поміщають на підставки, щоб на їх задній поверхні не зібралася вода. Підставки для зразків мають спричиняти лише мінімально можливу механічну напругу. Щоб забезпечити максимально рівномірний розподіл опромінення та дощування, зразки під час випробування обертають зі швидкістю один-п’ять обертів на хвилину навколо системи «джерело-фільтр» та пристрою дощування. Зазвичай дії атмосферних впливів піддають один бік зразка. Залежно від застосовних положень публікації ІЕС, або як погоджено інше, їх дії можуть також бути піддані передня та задня поверхні одного зразка. У цьому випадку кожну з поверхонь піддають дії випромінювання аналогічної інтенсивності та дії дощування аналогічної інтенсивності.

Піддання передньої та задньої поверхонь конкретного зразка дії випромінювання аналогічної інтенсивності та дощування аналогічної інтенсивності може бути забезпечене за допомогою періодичного обертання зразка. Це можна здійснювати автоматично, за допомогою обертальних пристроїв, якщо підставка має форму відкритої рамки.

6.10.2. Температуру чорної панелі у точці знаходження зразків у сухий проміжок встановлюють та регулюють у відповідності до публікацій ІЕС, застосовних до такого обладнання. Якщо не погоджено інше, середню температуру чорної панелі необхідно підтримувати на рівні + 45°С. Середня температура чорної панелі означає середнє арифметичне значення температури чорної панелі станом на кінець сухого проміжку. У сухий проміжок допускається місцеве відхилення на ± 5°С, та на ± 3°С у граничних випадках.

Для підтримання необхідної температури чорної панелі та, за необхідності, забезпечення випромінювання однакової інтенсивності на передню та задню поверхні зразка (див. частину 6.10.1) зразки можуть бути автоматично розвернуті на 180° після кожного обороту. У цьому випадку в обертальному русі мають брати участь термометр чорної панелі та прилад для вимірювання опромінення.

6.10.3. Зразки, встановлені на підставки, та датчик приладу для вимірювання опромінення, зазначеного у частині 6.9, рівномірно піддають дії випромінювання та дощування за циклом, визначеним нижче, який потім повторюють:

Дощування: 3 хвилини

Сухий проміжок: 17 хвилин

Відносна вологість повітря у сухий проміжок має становити від 60% до 80%.

6.11. Тривалість та процедура випробування

Випробування проводять відповідно до процедури В, наведеній у частині 2-9 публікації ІЕС 68. Тривалість випробування складає 720 годин; цикл дощування визначений у частині 6.10.3.

Випробування на стійкість до атмосферних впливів рекомендується проводити з одним та тим самим зразком (у випадку випробування без руйнування на предмет можливих змін властивостей, як-от випробування на стійкість до атмосферних впливів) або з кількома зразками (у випадку випробування з руйнуванням, як-от випробування на стійкість до удару) за різного ступеня опромінення, який узгоджується. Відтак, під час випробування на стійкість до атмосферних впливів можна встановити розвиток змін властивостей обладнання.

6.12. Оцінка

Після завершення піддання дії несприятливих погодних умов зразок зберігають протягом щонайменше 24 годин у темному місці за температури повітря +23°С°, точки роси +12°С, відносної вологості повітря 50%, швидкості циркуляції повітря 1 м/с та атмосферного тиску 860-1060 гПа. (Допустиме відхилення для температури повітря може становити ± 2°С, а для відносної вологості ± 6%.)

Ці зразки та зразки, що використовуються для порівняння, зазначені у частинах 6.2 та 6.3, оглядають для визначення властивостей у відповідності до вимог, наведених у частинах 1 та 2 статті 2.01 та частині 12 статті 3.01.

7. Випробування на стійкість до соленої води та атмосферних впливів

(випробування морським туманом)

7.1. Мета та застосування

Метою цього випробування є визначення дії соленої води та сольової атмосфери під час роботи, перевезення та зберігання відповідно до статті 3.01.

У ньому можуть бути задіяні лише зразок або зразки матеріалів, що використовуються.

Наведені нижче специфікації грунтуються на частині 2-52 публікації ІЕС 68. Додаткову інформацію можна знайти у цій публікації.

7.2. Проведення

1. Випробувальний пристрій

Випробування проводять у випробувальній камері з використанням розпилювача та сольового розчину, що відповідає таким умовам:

- матеріали випробувальної камери та розпилювача не повинні впливати на корозійну дію сольового туману,

- всередині випробувальної камери має розпилюватися дрібний, однорідний, вологий, густий туман; на розподіл не повинні впливати завихрення чи наявність зразка. Струмінь не має безпосередньо торкатися зразка. Краплі, що утворюються на внутрішніх поверхнях камери, не повинні потрапляти на зразок;

- випробувальна камера має належним чином вентилюватися, а вентиляційний отвір має бути захищений від раптових змін напрямку руху повітря, щоб не допускати утворення сильного повітряного потоку у камері;

- сольовий розчин, що використовується, має складатися за масою з 5 ± 1 частин чистого хлориду натрію, з максимум 0, 1% йодиду натрію та 0, 3% домішок сухому стані, та 95 ± 1 частин дистильованої чи повністю опрісненої води. Його рН має складати від 6, 5 до 7, 2 за температури + 20 ± 2°С; у цих межах його необхідно підтримувати і під час роботи. Вже розпилений розчин повторно використовувати не можна;

- стиснене повітря, що використовується для розпилювання, не має містити домішок, як-от мастило чи пил, а його вологість має становити щонайменше 85%, щоб не трапилося закупорки насадки;

- густина туману, що розпилюється у камері, має бути такою, щоб у чистому приймачі з відкритою горизонтальною поверхнею площею 80 см², розташованому у будь-якому місці у камері, середній рівень опадів за весь час становив від 1, 0 мл до 2, 0 мл на годину. Для контролю густини туману у камері необхідно розмістити принаймні два приймача таким чином, щоб вони не були накриті зразком та в них не потрапляли краплі конденсату. Для потреби калібрування кількості розчину, що розпилюється, тривалість розпилювання має становити щонайменше вісім годин;

- у вологому проміжку між стадіями розпилювання повітря у камері кондиціонують; температуру повітря підтримують на рівні + 40 ± 2°С, а відносну вологість – на рівні 93 ± 3%.

2. Попередній огляд

Зразок оглядають, щоб пересвідчитися, що він у бездоганному стані, та, зокрема, що він правильно зібраний і що усі отвори закриваються належним чином. Зовнішні поверхні, забруднені мастилом для змащення, мастилом чи брудом, очищують. Усі органи регулювання та рухомі частини перевіряють на предмет належної роботи. Усі запірні пристрої, кришки та рухомі частини, призначені для відокремлення чи рухання при експлуатації чи технічному обслуговуванні, необхідно оглянути на предмет рухомості та належним чином замінити.

Зразок вводять у роботу відповідно до інструкції виробника за номінальної напруги суднової мережі, з допустимим відхиленням ± 3%.

Після проходження часу, необхідного для виходу н нормальний режим роботи, випробовують функції та фіксують дані, що мають важливе значення для використання на судні та для оцінки дії сольового туману. Після цього зразок відокремлюють для піддання розпилюванню.

3. Стадія розпилювання

Зразок поміщають у камеру з сольовим туманом та піддають дії сольового туману впродовж двох годин за температури від +15°С до +35°С.

4. Вологий проміжок

Зразок поміщають у камеру з кондиціюванням повітря, щоб з її внутрішніх поверхонь падало чи стікало якомога менше крапель сольового розчину. У камері з кондиціюванням повітря його тримають протягом семи днів, за температури + 40 ± 2°С та відносної вологості 93 ± 3%. Він не має контактувати з будь-яким іншим зразком чи металевим предметом. Кілька зразків можуть бути розташовані таким чином, щоб виключалася можливість будь-якого взаємного впливу.

5. Повторення циклу випробування

Цикл випробування, в тому числі стадії 3 та 4, повторюють тричі.

6. Подальша обробка

Після четвертого циклу випробування зразок виймають з камери з кондиціюванням повітря та відразу ж миють протягом п’яти хвилин у проточній водопровідній воді та промивають у дистильованій чи прісній воді. Краплі на зразку видаляють струменем води або струшують.

Зразок тримають у нормальній навколишній атмосфері протягом щонайменше трьох годин, та у будь-якому випадку протягом часу, достатнього для того, щоб випарувалася уся видима волога, після чого піддають його кінцевому огляду. Після промивання зразок висушують протягом однієї години за температури + 55 ± 2°С.

7. Висновки

Зразок оглядають на предмет пошкоджень. Природу та ступінь погіршення порівняно з його початковим станом фіксують у звіті про випробування, додаючи за необхідності відповідні фотографії.

Зразок вводять у роботу відповідно до інструкції виробника за номінальної напруги суднової мережі, з допустимим відхиленням ± 3%.

Після проходження часу, необхідного для виходу на нормальний режим роботи, випробовують функції та фіксують робочі дані, що мають важливе значення для використання на судні та для оцінки дії сольового туману.

Усі органи регулювання та рухомі частини перевіряють на предмет належної роботи. Також перевіряють рухливість усіх запірних пристроїв, кришок та рухливих частин, призначених для відокремлення чи рухання при експлуатації чи технічному обслуговуванні.

7.3. Результати, що мають бути одержані

На зразку не має бути виявлено жодної зміни, що може:

- перешкоджати його використанню та роботі,

- перешкоджати у будь-якій значній мірі відокремленню запірних пристроїв та кришок або руху рухомих частин, що необхідні для використання чи технічного обслуговування,

- погіршити водонепроникність корпусу,

- спричинити несправності у майбутньому.

Робочі дані, зафіксовані на стадіях 3 та 7, мають залишатися в межах допустимих відхилень, встановлених у цих умовах випробування та затвердження.

ЧАСТИНА ІІІ

МІНІМАЛЬНІ ВИМОГИ ТА УМОВИ ВИПРОБУВАННЯ РАДІОЛОКАЦІЙНОГО ОБЛАДНАННЯ, ЩО ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ ДЛЯ НАВІГАЦІЇ НА СУДНАХ ВНУТРІШНІХ ВОДНИХ ШЛЯХІВ

ЗМІСТ

Глава 1: Загальні положення

Стаття 1.01 Сфера застосування

Стаття 1.02 Призначення радіолокаційного обладнання

Стаття 1.03 Випробування для затвердження

Стаття 1.04 Заявка на випробування для затвердження

Стаття 1.05 Затвердження типу

Стаття 1.06 Маркування установки та номер затвердження

Стаття 1.07 Письмова заява виробника

Стаття 1.08 Зміни у затвердженій установці

Глава 2: Загальні мінімальні вимоги до радіолокаційного обладнання

Стаття 2.01 Конструкція

Стаття 2.02 Паразитне випромінювання та електромагнітна сумісність

Стаття 2.03 Експлуатація

Стаття 2.04 Інструкція з експлуатації

Стаття 2.05 Випробування при встановленні та експлуатаційні випробування

Глава 3: Мінімальні експлуатаційні вимоги до радіолокаційного обладнання

Стаття 3.01 Готовність радіолокаційної установки до роботи

Стаття 3.02 Розподільча здатність

Стаття 3.03 Шкали дальності

Стаття 3.04 Маркер змінної дальності

Стаття 3.05 Курсова риса

Стаття 3.06 Зміщення відносно центру

Стаття 3.07 Шкала пеленга

Стаття 3.08 Пристрої пеленгації

Стаття 3.09 Пристрої для зниження відбиттів від хвиль та від дощу

Стаття 3.10 Зниження перешкод від інших радіолокаційних установок

Стаття 3.11 Сумісність з радіолокаційними маяками

Стаття 3.12 Регулювання підсилення

Стаття 3.13 Настроювання частоти

Стаття 3.14 Лінії навігаційної орієнтації та інформація на екрані

Стаття 3.15 Чутливість системи

Стаття 3.16 Слід цілі

Стаття 3.17 Допоміжні індикатори

Глава 4: Мінімальні технічні вимоги до радіолокаційного обладнання

Стаття 4.01 Експлуатація

Стаття 4.02 Відображення

Стаття 4.03 Характеристики радіолокаційного зображення

Стаття 4.04 Колір відображення

Стаття 4.05 Швидкість оновлення зображення та час світіння

Стаття 4.06 Лінійність відображення

Стаття 4.07 Точність вимірювань дальності та азимутальних вимірювань

Стаття 4.08 Характеристики антени та спектр випромінювання

Глава 5 Умови випробування та методи випробування радіолокаційного обладнання

Стаття 5.01 Безпечність, несуча здатність та розсіювання перешкод

Стаття 5.02 Паразитні випромінювання та електромагнітна сумісність

Стаття 5.03 Процедура випробування

Стаття 5.04 Вимірювання для антени

Доповнення 1 Кутова розподільча здатність за дальності до 1200 м включно

Доповнення 2 Випробувальне поле для визначення розподільчої здатності радіолокаційної установки

ГЛАВА 1

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1.01