Так що ж відбулося на Чорнобильської АЕС?

(Хронологія аварії та її причини.)

День 25 квітня 1986 р. на 4-м енергоблоці ЧАЕС планувався не зовсім як звичайний. Передбачалося зупинити реактор на планово-попереджувальний ремонт. Але перед заглушенням ядерної установці керівництво ЧАЕС планувало провести деякі експерименти. Були заплановані іспити одного з турбогенераторів станції в режимі вибігу з навантаженням власних нестатків блоку (моделювання ситуації, коли турбогенератор може залишитися без подачі пари). Для цього був розроблений спеціальний режим, відповідно до якого, при відключенні пари за рахунок інерційного обертання ротора генератор якийсь час продовжував виробляти електроенергію, необхідну для власних нестатків, зокрема для харчування головних циркуляційних насосів.

Звернемося до хронології подій.... Отже 25 квітня 1986 р......

1ч. 00 хв. - відповідно до графіка зупинки реактора на планово- попереджувальний ремонт персонал приступив до зниження потужності апарата працюючого на номінальних параметрах.

13 ч. 05 хв. - при тепловій потужності 1600 Мвт. відключений від мережі турбогенератор №7 у системі 4-го енергоблоку. Електроживлення перевели на турбогенератор №8.

14 ч. 00 хв. - відповідно до програми іспитів відключається система аварійного охолодження реактора. Оскільки реактор не може експлуатуватися без системи аварійного охолодження, його необхідно було зупинити. Але дозвіл на глушіння апарата не було дано. І реактор продовжував працювати без системи аварійного охолодження (САОР).

23 ч. 10 хв. - отриманий дозвіл на зупинку реактора. Почалося зниження його потужності відповідно до програми іспитів. Але оператор не впорався з керуванням, потужність апарата упала майже до 0. У таких випадках реактор має глушитися. Але персонал не порахувався з цією вимогою. Почали підйом потужності.

1ч. 00 хв. 26 квітня - персоналу вдалося підняти потужність до рівня 200 Мвт замість покладених 1000-700.

1ч. 03 хв. - до шести працюючих насосів підключили ще два, для підвищення надійності охолодження реактора після іспитів.

1ч. 20 хв. - для утримання потужності реактора з нього були виведені стрижні автоматичного регулювання, порушивши найсуворішу заборону працювати на реакторі без визначеного запасу стрижнів - поглиначів нейтронів. У той момент у реакторі знаходилося шість стрижнів, що вдвічі менше гранично припустимої величини.

1ч. 23 хв. - оператор закрив клапани турбогенератора. Подача пари припинилася. Почався вибіг турбіни. У момент відключення другого турбогенератора повинна була спрацювати ще одна система захисту по зупинці реактора. Але персонал відключив її, щоб повторити іспит, якщо перша спроба не удасться. У результаті реактор потрапив у хитливий стан, що привело до появи позитивної радіоактивності і розігріву реактора.

1ч. 23 хв. 40 сек. - керівник зміни 4-го енергоблоку, зрозумівши небезпеку ситуації, дав команду натиснути кнопку найефективнішого аварійного захисту. Поглинаючі стрижні пішли вниз, але через кілька секунд зупинилися. Спроби ввести їх у реакторну зону не удалися. Реактор вийшов з-під контролю.

1ч. 23 хв. 44 сек. Потужність реактора різко збільшилася і в 100 разів перевищила проектну.

1ч. 23 хв. 45 сек. ТВЕЛи почали руйнуватися. У паливних каналах утворився високий тиск.

1ч. 23 хв. 49 сек. Паливні канали стали руйнуватися.

Відбулися два вибухи. Перший - через гримучу суміш, що утворилася в результаті розкладання водяної пари. Другий був викликаний розширенням пари палива. Вибухи викинули покрівлю даху четвертого блоку. У реактор проникло повітря. Воно реагувало з графітовими стрижнями, утворивши оксид вуглецю (чадний газ). Газ спалахнув, почалася пожежа. Покрівля машинного залу зроблена з легкозаймистих матеріалів, (з тих самих, котрі використовувалися на ткацькій фабриці в Бухарі, що цілком згоріла на початку 70-х рр.; хоча деякі працівники після випадку в Бухарі були віддані під суд, ці ж матеріали використовувалися при будівництві АЕС!)

8 з 140 т. ядерного палива, що містять плутоній і інші надзвичайно радіоактивні матеріали (продукти розподілу), а також осколки графітового сповільнювача, були викинуті вибухом в атмосферу. Крім того, пари радіоактивних ізотопів йоду і цезію були викинуті не тільки під час вибуху, але і поширювалися під час пожежі. У результаті аварії була цілком зруйнована активна зона реактора, ушкоджене реакторне відділення, деаераторна етажерка, машинний зал і ряд інших споруджень.

Були знищені бар'єри і системи безпеки, що захищають навколишнє середовище від радіонуклідів, що містяться в опроміненому паливі, і відбувся викид активності з реактора. Цей викид на рівні мільйонів кюрі в добу, продовжувався протягом 10 днів з 26.04. 86. по 06.05. 86., після чого упав у тисячі разів і надалі поступово зменшувався. За характером протікання процесів руйнування 4-го блоку і по масштабах наслідків зазначена аварія мала категорію позапроектної і відносилася до 7-ого рівня (важкі аварії) по міжнародній шкалі ядерних подій INES.

За годину радіаційна обстановка в місті була відома. Проте, жодних заходів на випадок аварійної ситуації там передбачено не було: люди не знали, що робити. По всіх інструкціях і наказах, рішення про виведення населення з небезпечної зони повинні були приймати місцеві керівники. До моменту приїзду Урядової комісії можна було вивести з зони всіх людей навіть пішки. Але ніхто не взяв на себе відповідальність (шведи спочатку вивезли людей із зони своєї станції, а тільки потім почали з'ясовувати, що викид відбувся не в них).

На роботах у небезпечних зонах (у тому числі в 800 м. від реактора) знаходилися солдати без індивідуальних засобів захисту, зокрема, при розвантаженні свинцю. Потім з'ясувалося, що протирадіаційного одягу в них немає. У подібному положенні виявилися і вертолітники, і офіцерський склад, у тому числі і маршали, і генерали дарма бравірували, з'являючись поблизу реактора в звичайній формі. У даному випадку необхідна була розумність, а не помилкове поняття сміливості.

Водії при евакуації Прип'яті і при роботах по обвалуванню ріки також працювали без індивідуальних засобів захисту. Не може служити виправданням, що доза опромінення складала річну норму - в основному це були молоді люди, а отже, це позначиться на репродуктивному здоров’ї.

На момент аварії засобів індивідуального захисту не вистачало. Вони були тільки в спецпідрозділах. Уся система ЦО виявилася паралізованою. Не виявилося навіть працюючих дозиметрів. Залишається тільки захоплюватися роботою і мужністю пожежного підрозділу. Вони запобігли розвитку аварії на першому етапі. Але навіть підрозділи, що знаходилися в Прип'яті, не мали відповідного обмундирування для роботи в зоні підвищеної радіації. Як завжди досягнення мети обійшлося ціною багатьох і багатьох життів.

Таким чином, можна коротко визначити шість основних причиних аварії на 4-м енергоблоці:

перша - зменшення кількості стрижнів-поглиначів в активній зоні реактора нижче припустимої величини;

друга - несподіваний провал потужності реактора, а потім робота апарата при потужності меншої, чим було встановлено програмою іспитів;

третя - підключення до реактора усіх насосів з перевищенням витрат по ЦГН;

четверта - блокування захисту реактора за рівнем води і тиску пари в барабані-сепараторі;

п'ята - блокування захисту реактора по сигналу відключення пари від двох турбогенераторів;

шоста - відключення системи захисту, передбаченої на випадок виникнення максимальної проектної аварії, - системи аварійного охолодження реактора.

У результаті теплового вибуху в реакторі відбулося руйнування активної зони реакторної установки і частини споруди 4-го енергоблоку, а також відбувся викид частини радіоактивних продуктів в атмосферу.

Вибухи в 4-м реакторі ЧАЕС зрушили зі свого місця металоконструкції верха реактора, зруйнували всі труби високого тиску, викинули деякі регулюючі стрижні і палаючі блоки графіту, зруйнували розвантажувальну сторону реактора, підживлюючий відсік і частину будинку.

Уламки активної зони і випарних каналів упали на дах реакторного і турбінного будинків. Був пробитий і частково зруйнований дах машинного залу другої черги станції. Частина панелей перекриття впала на турбогенератор №7, ушкодивши мастилопроводи й електричні кабелі, що привело до їхнього загоряння, а велика температура усередині реактора викликала горіння графіту.

Найбільшу небезпеку представляло те, що, руйнування реакторної зони викликало викид в атмосферу і на територію ЧАЕС великої кількості радіоактивних деталей, графіту, ядерного палива. Викид радіонуклідів (вид хитливих атомів, що при мимовільному перетворенні в інший нуклід випускають іонізуюче випромінювання - це і є власне радіоактивність) являв собою розтягнутий у часі процес, що складається з декількох стадій.

27 квітня 1986 р. висота забрудненого радіонуклідами повітряного струменя, що виходить з ушкодженого енергоблоку, перевищувала 1200 м., рівень радіації в ній на видаленні 5-10 км. від місця аварії складали 1000 мілірентген у годину. Викид радіоактивності в основному завершився до 6 травня 1986р.

У першої годині після аварії, коли ще не були точно визначені її масштаби, працівники станції, що працювали на найбільш небезпечних ділянках, одержали великі дози опромінення, а також опіки при участі в гасінні пожежі. Усім потерпілим була надана перша медична допомога. До 6 годинни ранку 26 квітня було ушпиталено 108 чоловік.

На основі діагностики променевої хвороби, 237 чоловік, у котрих розвиток гострої променевої хвороби прогнозувалося з найбільшою імовірністю були терміново ушпиталені в лікарні Києва і Москви. Загальне число людей, загиблих внаслідок аварії на ЧАЕС від опіків і гострої променевої хвороби на 1 січня 1988 р. склало 30 чоловік, причому 28 - від променевої хвороби...

Наступного дня, коли у Швеції за рівнем радіації визначили, що в Україні мала місце аварія, уряд СРСР повідомив про Чорнобильську трагедію. За офіційними даними, від вибухів і при гасінні пожежі, що тривала близько десяти днів, загинула 31 людина і понад 200 було госпіталізовано (за неофіційними, в Україні внаслідок аварії померло майже 15 тисяч людей). Лише через три тижні за допомогою кількох тисяч тонн піску, бору, свинцю, глини і людських надзусиль вдалося ізолювати реактор, який продовжував випромінювати радіацію.

З території навколо станції було терміново переселено людей, аби врятувати їхнє життя. В радіусі 30 км. від місця аварії було евакуйовано понад 100 тис. людей. Утворилась так звана " зона відчуження", куди прибували фахівці, які направлялися для проведення робіт на аварійному блоці і довкола нього, а також військові частини. Люди працювали в небезпечній зоні позмінно: ті, хто набирав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їх місце приїжджали інші. Близько 240 тис. осіб брали участь у гасінні пожеж і розчищенні та отримали високі дози радіації.

Щоб запобігти подальшим викидам радіоактивних матеріалів, до кінця 1986 р. четвертий реактор АЕС був накритий спеціальним саркофагом. Його будували тисячі добровольців і мобілізованих солдатів, яких пізніше стали називати " ліквідаторами". Загальна їх кількість за всі роки становить майже 600 тис. осіб.

Зрештою Чорнобильську АЕС було знову введено в експлуатацію. Однак великі пожежі й аварії у 1991 та у 1996 рр. призвели до зупинення спочатку другого, потім і першого реактора. А 15 грудня 2000 р. було зупинено останній, третій реактор, і діяльність ЧАЄС як виробника електроенергії закінчилася.