Зміни у соціальних інститутах

Більшість соціальних інститутів мають потребу в спеціальних соціальних організаціях, у яких безпосередньо реалізується їхня діяльність, закріплюються норми й цінності. Порівнюють ці два утворення тому, що вони досить близькі. Загальне для них те, що вони виникають у процесі інституціоналізації людської діяльності. У цьому аспекті вони відрізняються тільки тим, що інституціоналізація в організаціях охоплює поводження людей, що задане їхнім локальним об’єднанням, яке відповідає локальній програмі й меті діяльності, а в інститутах – об’єднанням людей у масштабі суспільної системи як цілісності (тобто соціальний інститут подібний до абстрактної схеми, програми, плану, за яким варто задовольняти ту або іншу потребу, а соціальні організації – реальні об’єднання людей, що діють за цією схемою).

Існує кілька визначень організації:

1) організації – це ступінь внутрішньої впорядкованості, погодженості функціонування елементів системи, (наприклад, військовий підрозділ має високий рівень організації, тобто він здатен швидко зібратися, розподілити завдання, діяти спільно);

2) організації – це вид діяльності, спрямований на упорядкування елементів системи. Наприклад, займатися організацією навчального процесу – це погодити роботу викладачів, наявні навчальні площі й ресурси з вимогами програми навчання; організувати злочинне угруповання – тобто підібрати людей, які готові здійснювати злочини і володіють відповідними навичками, знайти для них необхідні матеріальні ресурси (зброя, транспорт, матеріальні кошти) і зібрати потрібну для здійснення злочинів інформацію, навчити їх узгоджено взаємодіяти;

3) організації – це елемент соціальної структури, сукупність людей, колектив, спільно координований і субординовано реалізуючий загальну мету. Далі ми будемо її розуміти у цьому сенсі.

Саме в організаціях або при їхньому сприянні люди ростуть, вчаться, працюють, переборюють недуги, вступають у різноманітні відносини, розвивають науку й культуру. У рамках організацій повсюдно здійснюється людська діяльність.

Ефект синергії з’являється, якщо:

· по-перше, зусилля всіх учасників скоординовані керівним органом організації так, що кожен член організації знає, що йому робити, у якому місці й у який час;

· по-друге, зусилля сконцентровані, і всі учасники одночасно діють для досягнення організаційних цілей.

Загальні ознаки організації:

· доцільність – наявність мети діяльності, яку не можна досягти поодинці. Виділяють зовнішні й внутрішні цілі (зовнішня мета НТУ «ХПІ» – підготовка професійних кадрів з технічних спеціальностей, внутрішня – підтримка дисципліни, матеріальне й кадрове забезпечення навчального процесу, охорона здоров’я співробітників організації тощо);

· керованість, ієрархічність – для постановки й реалізації цілей є управлінські структури, вертикальні й горизонтальні осі керування;

· наявність системи статусів, координованих і субординованих;

· наявність специфічних норм – норми можуть бути формальні й неформальні, загальні для всього інституту й специфічні для конкретної організації;

· членство в організаціях – кожна організація має своїх безпосередніх учасників, їхня приналежність до організації фіксується спеціальною формою (міліціонер, військовий, співробітник банку), документами (пропуск, особиста справа);

· ідентичність – те, що дозволяє відрізнити одну організацію від іншої, – це адреса організації, її назва, номер рахунку в банку тощо.

Існують різні класифікації соціальних організацій:

1. Залежно від порядку членства (доступності для вступу):

· відкриті – членом може бути будь-хто бажаючий, який поділяє цінності й норми організації (релігійна організація, в яку беруть усіх);

· напівзакриті – членом може бути людина, що розділяє цінності й норми організації та відповідає критеріям відбору, які запропоновані організацією до своїх членів, – таких критеріїв може бути різна кількість, більшість організацій належать до цього типу (Харківський авіаційний завод, НТУ «ХПІ», Харківський оперний театр та ін.);

· закриті – ті організації, в які дуже важко потрапити, тому що немає відкритого конкурсу, умови прийому повністю невідомі (розвідувальні організації, злочинні організації тощо).

2. Залежно від інституціональної приналежності: економічні, політичні, соціальні, культурні, тобто за сферами діяльності.

3. За ступенем автономності:

· адміністративні – формуються за рішенням надорганізації – більшої структури, що володіє такими повноваженнями (відкриття районної поліклініки № 15 у місті Х відбувається за розпорядженням Міністерства охорони здоров’я та ін.);

· суспільні – виникають тоді, коли спільність людей, група самостійно проголошує цілі, завдання організації, приймає устав, структуру керівництва тощо (якась політична партія, «фанклуб», приватна фірма).

4. За ступенем формалізації структури управління – бюрократичні й ті, які управляються за принципом «чорного ящика».

Макс Вебер виділив такі характеристики ідеальної бюрократичної організації: чіткий поділ прав та обов’язків між членами організації; регламентація діяльності за допомогою формально встановлених і зафіксованих абстрактних правил; посадова ієрархія; технічна компетентність, кваліфікація співробітників, а не особисті якості й зв’язки; формальна, письмова комунікація; «знеособленість» – обов’язки й зобов’язання відповідають посадам, а не індивідові, що може займати їх у певний момент часу.

5. За масштабами: міжнародні, державні, регіональні, місцеві.

6. На підставі способу інтеграції членів і механізму соціального контролю (за А. Етционі):

· примусові – опираються на пряме (фізичне, військове) насильство над людиною або загрозу застосування насильства. Найбільш яскравим прикладом служать в’язниці, психіатричні лікарні й армійські підрозділи. Примусові організації мають особливі зовнішні ознаки – наприклад, замкнені двері й заґратовані вікна, а нагляд за їхніми членами здійснює спеціальний персонал, що охороняє;

· утилітарні – поєднують своїх членів на основі матеріального інтересу, тобто це організації, які платять своїм співробітникам за їхню працю;

· символічні (нормативні) – поєднують своїх членів на основі солідарності, що обумовлена загальними моральними або ідеологічними принципами. Їх називають ще добровільними асоціаціями. До них відносять клуби, ліги жінок, «Червоний хрест», політичні партії, масові рухи, профспілки, релігійні організації, фонди та ін.

7. За формою власності: приватні, державні, муніципальні та змішані.

Таким чином, можна зробити висновок, що кожен соціальний інститут можна вважати соціальною організацією, але не кожну організацію – інститутом. Соціальний інститут являє собою більш широке утворення ніж організація.

Таким чином, соціальні інститути виникають історично та впорядковують та організовують людську діяльність з метою задоволення основних потреб суспільства. У структурі соціального інституту виділяють набір соціальних позицій і ролей; систему соціальних норм, що регулюють функціонування даної соціальної області; групу осіб, професійно зайнятих у ній; сукупність організацій і установ, що функціонують у даній сфері; ресурси й матеріальні засоби. Соціальні інститути можна поділити на формальні та неформальні; сучасні та історичні; прості та складні; фундаментальні та інститути другого плану; економічні, політичні, культурні та соціальні у вузькому змісті слова. Всі вони контролюють, упорядковують поводження індивідів, регулюють використання ресурсів, якими володіє суспільство, задовольняють ті або інші потреби суспільства. У межах кожного соціального інституту можна виділити явні, латентні та можливі дисфункції. Соціальні інститути стійкі, але не статичні утворення. Вони виникають та руйнуються, ускладнюють структуру та починають виконувати нові функції. Більшість з них не можуть існувати без спеціальних соціальних організацій, в яких безпосередньо реалізується їхня діяльність, закріплюються норми й цінності. Ознаками організації є: ефект синергії; доцільність; керованість, ієрархічність; система статусів та норм; ідентичність; наявність членів. Організації поділяють залежно від порядку членства, сфер діяльності; ступеня автономності; рівня формалізації структури управління, масштабів, способів інтеграції і механізму соціального контролю, формою власності.