Поняття й види поведінки, що відхиляється

У більшості випадків члени суспільства слідують як офіційно встановленим, так і фактично сформованим соціальним нормам, що в чималому ступені зберігає його як систему. Залежно від внутрішніх мотивів можна виділити два варіанти нормативної поведінки:

· коли людина слідує певним соціальним нормам, не замислюючись над тим, чи правильні вони, то таку поведінку прийнято називати конформізмом, що припускає пасивне прийняття існуючого порядку, відсутність власної позиції, некритичне наслідування будь-якому зразку;

· якщо індивід слідує нормам з метою привести свою поведінку відповідно до вимог більш високого авторитету (Бог, громадськість, батьки, начальник), то це визначається як підпорядкування.

З погляду зовнішньої оцінки обидва типи поведінки можна назвати нормативною або конформною поведінкою. У цьому випадку індивід «корпоративний», тобто є «гравцем команди». Нормативна поведінка відображає ефективність процесу соціалізації щодо домінуючих стандартів культури.

Разом з тим у суспільстві також має місце неприйняття й невиконання соціальних норм. Така поведінка індивідів або соціальних груп визначається як некомформна, або ненормативна. Вона може носити позитивний характер, що сприяє встановленню в суспільстві більш прогресивних норм поведінки, діяльності (мистецтво, науково-технічна й соціальна творчість), або мати патологічний, негативний, дисфункціональний характер, що веде до руйнування прогресивних тенденцій. Таку поведінку, діяльність індивідів і соціальних груп прийнято називати власно девіантною (тією, що відхиляється) поведінкою.

Девіантна ( та, що відхиляється ) поведінка (франц. deviation від лат. deviare – збиватися зі шляху) – вчинок, діяльність суб’єкта, що не відповідає офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам, стереотипам, зразкам, що спричиняє реакцію з боку суспільства, групи.

Можна говорити про девіантність у широкому й вузькому значеннях цього слова.

У широкому змісті термін «девіантність» має на увазі будь-яке відхилення від прийнятих у суспільстві соціальних норм, починаючи із самих незначних, наприклад, порушення пропускного режиму в установі, і закінчуючи самими серйозними, типу вбивства.

У вузькому значенні девіантність позначає провини, які не схвалюються суспільною думкою, не є протиправними, не підпадають під статтю Кримінального кодексу (наприклад, більш висока заробітна плата дружини оточуючим може здатися ненормальним явищем, тому що чоловік споконвіку вважався головним джерелом сімейних доходів). Для більш серйозних форм порушення фахівці застосовують інші терміни, а саме делінквентність і злочинність (кримінальне поводження).

Делінквентна поведінка – сукупність вчинків, які не схвалюються законом, але не підлягають покаранню з погляду Кримінального кодексу.Насамперед, цеадміністративні правопорушення: дрібне хуліганство, незначне розкрадання продуктів у магазині з боку покупця, перехід вулиці або паління у неналежному місці та ін.

Злочиннаповедінка – це кримінальна карна поведінка. Наприклад, бійка з нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, убивство та ін.

Характерна риса девіантної поведінки – культурний релятивізм. Це означає, що соціальна норма, прийнята або суспільством, або законодавством, – явище суто відносне. Той самий вчинок може вважатися в одному суспільстві нормальним, в іншому – розглядатися як соціальна патологія. Наприклад, у первісний час канібалізм, убивство старих і дітей, кровозмішення вважалися нормальним явищем, викликаним економічними причинами (дефіцит продуктів харчування) або соціальним устроєм (дозвіл шлюбу між родичами), але у сучасному суспільстві це вважається девіантною, а у деяких випадках і кримінальною поведінкою. У такий спосіб можна виділити такі складності у визначенні вчинку як девіантного:

· Норми, що визначають наше поводження, згодом міняються (що було нормою раніше, сьогодні – девіація й навпаки), а у суспільстві одночасно живуть представники різних поколінь, що орієнтуються саме на свій досвід (наприклад, одягтися «красиво» з погляду підлітка та його бабусь).

· Існує невизначеність поведінкових очікувань із приводу тих або інших видів поводження. Норми-орієнтації (норми-очікування) чітко несформульовані й можуть трактуватися по-різному (наприклад, приходити на побачення з дівчиною треба із квітами, цукерками або без нічого? Який за ціною та формою подарунок треба дарувати на день народження?).

· Якщо норма чітко і ясно сформульована, може так бути, що немає однозначної згоди з нею різних груп населення (наприклад, перевищення обмеження швидкості у нашій країні у межах 10 км/год, як правило, не карається; заборона на паління у громадських місцях, як правило, не дотримується; податковий кодекс багато підприємців не виконують (подвійна бухгалтерія)).

Можна виділити три основні компоненти девіації:

1. Людина, якій властива певна поведінка.

2. Очікування або норма, що є критерієм оцінки девіантної поведінки.

3. Інша людина, група або організація, що реагує на поведінку девіанта.

Девіація являє собою процес розвитку, у ході якого можна виділити кілька стадій: 1) формування норм; 2) прийняття сутності норм людьми; 3) здійснення девіантного вчинку; 4) визнання вчинку девіантним; 5) визнання людини девіантом; 6) стигмація (навішення «ярлика» девіанта, що здійснюється спеціальними організаціями або неформальними групами); 7) слідства стигмації (вживлення чи ні в образ девіанта й наслідки цього); 8) колективні форми девіантного поводження.

Основні види девіації (у широкому змісті слова).

1. За характеристиками суб’єкта: індивідуальна й групова девіація.

Підліток, який виріс в інтелігентній родині, але стає наркоманом, тим самим демонструє індивідуальну девіацію. У складному суспільстві може існувати безліч девіантних субкультур, норми яких суперечать загальним моральним нормам. Діти, що виросли у родинах алкоголіків, які згодом стають частиною групи безхатьків, де токсикоманія є повсякденним явищем, демонструють групову девіацію. Вживання токсичних речовин у цій групі дітей є не протестом проти норм субкультури, а механізмом знаходження статусу всередині групи. Таким чином, існує два чистих типи девіантів: 1) індивідуальні девіанти заперечують норми, які їх оточують, 2) групові девіанти є конформістами в рамках девіантних груп.

2. За ступенем серйозності норм, що порушуються: первинна і вторинна девіація.