Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!
Поняття й види поведінки, що відхиляється
|
|
У більшості випадків члени суспільства слідують як офіційно встановленим, так і фактично сформованим соціальним нормам, що в чималому ступені зберігає його як систему. Залежно від внутрішніх мотивів можна виділити два варіанти нормативної поведінки:
· коли людина слідує певним соціальним нормам, не замислюючись над тим, чи правильні вони, то таку поведінку прийнято називати конформізмом, що припускає пасивне прийняття існуючого порядку, відсутність власної позиції, некритичне наслідування будь-якому зразку;
· якщо індивід слідує нормам з метою привести свою поведінку відповідно до вимог більш високого авторитету (Бог, громадськість, батьки, начальник), то це визначається як підпорядкування.
З погляду зовнішньої оцінки обидва типи поведінки можна назвати нормативною або конформною поведінкою. У цьому випадку індивід «корпоративний», тобто є «гравцем команди». Нормативна поведінка відображає ефективність процесу соціалізації щодо домінуючих стандартів культури.
Разом з тим у суспільстві також має місце неприйняття й невиконання соціальних норм. Така поведінка індивідів або соціальних груп визначається як некомформна, або ненормативна. Вона може носити позитивний характер, що сприяє встановленню в суспільстві більш прогресивних норм поведінки, діяльності (мистецтво, науково-технічна й соціальна творчість), або мати патологічний, негативний, дисфункціональний характер, що веде до руйнування прогресивних тенденцій. Таку поведінку, діяльність індивідів і соціальних груп прийнято називати власно девіантною (тією, що відхиляється) поведінкою.
Девіантна ( та, що відхиляється ) поведінка (франц. deviation від лат. deviare – збиватися зі шляху) – вчинок, діяльність суб’єкта, що не відповідає офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам, стереотипам, зразкам, що спричиняє реакцію з боку суспільства, групи.
Можна говорити про девіантність у широкому й вузькому значеннях цього слова.
У широкому змісті термін «девіантність» має на увазі будь-яке відхилення від прийнятих у суспільстві соціальних норм, починаючи із самих незначних, наприклад, порушення пропускного режиму в установі, і закінчуючи самими серйозними, типу вбивства.
У вузькому значенні девіантність позначає провини, які не схвалюються суспільною думкою, не є протиправними, не підпадають під статтю Кримінального кодексу (наприклад, більш висока заробітна плата дружини оточуючим може здатися ненормальним явищем, тому що чоловік споконвіку вважався головним джерелом сімейних доходів). Для більш серйозних форм порушення фахівці застосовують інші терміни, а саме делінквентність і злочинність (кримінальне поводження).
Делінквентна поведінка – сукупність вчинків, які не схвалюються законом, але не підлягають покаранню з погляду Кримінального кодексу.Насамперед, цеадміністративні правопорушення: дрібне хуліганство, незначне розкрадання продуктів у магазині з боку покупця, перехід вулиці або паління у неналежному місці та ін.
Злочиннаповедінка – це кримінальна карна поведінка. Наприклад, бійка з нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, убивство та ін.
Характерна риса девіантної поведінки – культурний релятивізм. Це означає, що соціальна норма, прийнята або суспільством, або законодавством, – явище суто відносне. Той самий вчинок може вважатися в одному суспільстві нормальним, в іншому – розглядатися як соціальна патологія. Наприклад, у первісний час канібалізм, убивство старих і дітей, кровозмішення вважалися нормальним явищем, викликаним економічними причинами (дефіцит продуктів харчування) або соціальним устроєм (дозвіл шлюбу між родичами), але у сучасному суспільстві це вважається девіантною, а у деяких випадках і кримінальною поведінкою. У такий спосіб можна виділити такі складності у визначенні вчинку як девіантного:
· Норми, що визначають наше поводження, згодом міняються (що було нормою раніше, сьогодні – девіація й навпаки), а у суспільстві одночасно живуть представники різних поколінь, що орієнтуються саме на свій досвід (наприклад, одягтися «красиво» з погляду підлітка та його бабусь).
· Існує невизначеність поведінкових очікувань із приводу тих або інших видів поводження. Норми-орієнтації (норми-очікування) чітко несформульовані й можуть трактуватися по-різному (наприклад, приходити на побачення з дівчиною треба із квітами, цукерками або без нічого? Який за ціною та формою подарунок треба дарувати на день народження?).
· Якщо норма чітко і ясно сформульована, може так бути, що немає однозначної згоди з нею різних груп населення (наприклад, перевищення обмеження швидкості у нашій країні у межах 10 км/год, як правило, не карається; заборона на паління у громадських місцях, як правило, не дотримується; податковий кодекс багато підприємців не виконують (подвійна бухгалтерія)).
Можна виділити три основні компоненти девіації:
1. Людина, якій властива певна поведінка.
2. Очікування або норма, що є критерієм оцінки девіантної поведінки.
3. Інша людина, група або організація, що реагує на поведінку девіанта.
Девіація являє собою процес розвитку, у ході якого можна виділити кілька стадій: 1) формування норм; 2) прийняття сутності норм людьми; 3) здійснення девіантного вчинку; 4) визнання вчинку девіантним; 5) визнання людини девіантом; 6) стигмація (навішення «ярлика» девіанта, що здійснюється спеціальними організаціями або неформальними групами); 7) слідства стигмації (вживлення чи ні в образ девіанта й наслідки цього); 8) колективні форми девіантного поводження.
Основні види девіації (у широкому змісті слова).
1. За характеристиками суб’єкта: індивідуальна й групова девіація.
Підліток, який виріс в інтелігентній родині, але стає наркоманом, тим самим демонструє індивідуальну девіацію. У складному суспільстві може існувати безліч девіантних субкультур, норми яких суперечать загальним моральним нормам. Діти, що виросли у родинах алкоголіків, які згодом стають частиною групи безхатьків, де токсикоманія є повсякденним явищем, демонструють групову девіацію. Вживання токсичних речовин у цій групі дітей є не протестом проти норм субкультури, а механізмом знаходження статусу всередині групи. Таким чином, існує два чистих типи девіантів: 1) індивідуальні девіанти заперечують норми, які їх оточують, 2) групові девіанти є конформістами в рамках девіантних груп.
2. За ступенем серйозності норм, що порушуються: первинна і вторинна девіація.
Первинна – коли поведінка особистості в цілому відповідає нормам, що прийняті у суспільстві, тому незначні відхилення не помічаються, її сприймають як трохи ексцентричну. Вторинна – коли порушуються більш важливі норми, поведінка не відповідає ролі, яка виконується, або коли на людину навішують ярлик «девіанта» після його публічної ідентифікації. Часто одиничного девіантного вчинку (гомосексуального полового акта, вживання наркотиків, злодійства та ін.) або навіть підозри у здійсненні такого вчинку буває досить, щоб на людину навісили «ярлик» девіанта. Цей процес навішення ярлика має вкрай важливе значення. Людина, що здійснює первинну девіацію, у цілому підтримує систему соціальних норм і піддається соціальному впливу. Після «таврування» девіантом, людина ізолюється, примикає до групи собі подібних і виключається із суспільства. Девіація стає центральним місцем її життєвої організації.
3. За відношенням до інтересів суспільства: позитивна і негативна девіація.
Позитивна девіація – відхилення від норм, які заохочуються у даному суспільстві. Геній, герой, духовний лідер – позитивні девіанти. Хоча позитивна девіація має місце у будь-якому суспільстві, найбільшу увагу соціологів звертає на себе девіація негативна. Негативна девіація – поведінка, що засуджується суспільством і спричиняє покарання. Злочинці, наркомани, алкоголіки, повії – негативні девіанти.
4. За типом норм, що порушуються: правових (правопорушення або злочин), моральних (аморальний вчинок), етикет (невихована поведінка), релігійних (гріховний вчинок), естетичних (виродливий).
5. За цільовою спрямованістю: корисливі, агресивні, ретристські.
Корисливі вчинки відбуваються з метою особистого або групового збагачення, агресивні – з почуття непереборної ворожості, ненависті до представників якої-небудь групи (етнічної, расової, тендерної та ін.), ретристські відбуваються з метою повернення раніше існуючого положення речей, відносин (бажаючи запобігти розлученню батьків діти тікають із дому).
6. За рівнем організації: організовані і неорганізовані.
7. За спрямованістю: інтравертивні і екстравертивні.
Інтровертивні девіантні вчинки спрямовані на самого суб’єкта, що здійснює вчинки, – самогубство, пияцтво, наркоманія. Екстравертивні девіантні вчинки спрямовані проти інтересів суспільства, інших людей (убивство, зґвалтування, злодійство).
Українські соціологи Є. Головаха й Н. Паніна розробили власну типологію соціальних відхилень у суспільстві, що включає: 1) психопатологію; 2) девіантну поведінку; 3) соціопатію. Цей розподіл звужує значення терміна «девіантна поведінка» до індивідуальних і свідомих порушень установлених правил.
Психопатологія – це порушення психічних механізмів адаптації до соціальних норм. Її носії – важко хворі люди із психічними й невротичними розладами, які нездатні засвоїти норми або неадекватно реагують на їхній зміст. Психопатології можуть бути як індивідуальні, так і масові. Прикладами масових форм психопатології є паніка, істерія, агресія, що часто виникають у юрбі під час катастроф, війни, коли фізично здорові люди гублять здоровий глузд і «забувають» про норми.
Соціопатії виникають в умовах аномії, тобто ценністно-нормативного хаосу, коли відсутність норм і соціальні відхилення самі по собі стають правилом буття. Соціопатія є станом масової дезорганізації. Фізично здорові люди гублять звичайні орієнтири, вони перестають ясно усвідомлювати: що добре, а що погано.
|
|