Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Еволюція концепцій національного природокористування




Протягом усієї історії людства головними складовими динамічної суспільно-економічної системи були і залишаються матеріальне виробни­цтво і природне довкілля, які мають взаємозалежний та взаємообумов-люючий характер. З одного боку, природне середовище, ресурсний поте­нціал прискорюють або уповільнюють темпи розвитку матеріального ви­робництва, а з іншого — суспільство впливає на середовище існування людини. Саме результати впливу людини на природу слід розглядати не тільки у контексті розвитку технічного прогресу, економічного зростання, а й залежно від соціальних умов, у яких вони здійснюються. Еколого-економічні відносини стають критеріями оцінки соціальних і технічних досягнень людства.

Активізація антропогенної діяльності призвела до виникнення загрози виживання людства внаслідок вичерпання багатьох природних ресурсів ті деградації довкілля. Саме вирішення еколого-економічних проблем, збала­нсування природокористування у національній економіці стали предметом дослідження провідних українських учених.

В. Вернадський вперше розробив цілісне вчення про «ноосферу» (сферу розуму) як якісно новий еволюційний стан біосфери, що виникає у процесі взаємодії природи та суспільства під впливом перетворюючої світ творчої діяльності людини.


Глава 8. ЕКОЛОГІЧНІ ІМПЕРАТИВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Біосфера ототожнюється Вернадським з живою істотою, що трансфо­рмується у ноосферу, в якій визначальним фактором розвитку є людський розум. Структурною одиницею ноосфери є «необіогеоценоз» — обмежена у просторі внутрішньо однорідна функціональна система взаємопов'язаних живих організмів та навколишнього середовища, що знаходиться під впли­вом виробництва. Складовими необіогеоценозу виступають екотоп (атмо­сфера, гідросфера та літосфера), біоценоз (рослинний та тваринний світи) та нооценоз (суспільство, засоби та результати праці). Якщо екотоп та біо­ценоз визначають виробничу діяльність людини, то нооценоз — екологіч­ну систему національної економіки.

Подальший розвиток ця теорія отримала у концепції Л. Мельника про ієрархічну організацію біосфери та її властивості. Серед них виділяються: самоорганізація (самопідтримка процесів обміну між суспільством і до­вкіллям); гомеостаз (динамічна рівновага еколого-економічних процесів), саморегуляція (необхідні корективи механізмів еколого-економічного ре­гулювання), саморозвиток (збагачення умов вдосконалення національної еколого-економічної системи).

В 70-х роках XX ст. особливий інтерес викликали футурологічні тео­рії (технократична, ліберальна та радикальна; оптимістична та песимістич­на), в яких у загальному вигляді представлені прогнози побудови «екологі­чно збалансованої» національної економіки, а взаємодія суспільства і при­роди розглядається в контексті розв'язання дилеми: або економічне зрос­тання, або екологічна безпека.



У 80-х роках особлива увага приділялася розробці альтернативних моделей суспільного розвитку на засадах теорій якісно нового економічно­го зростання як засобу вирішення екологічних проблем. Для цих теорій ха­рактерне наукове усвідомлення та обґрунтування екологічних імперативів соціально-економічного розвитку, визначення умов, форм і методів еколо­го-економічного контролю, урахування екологічних параметрів у механіз­мах економічного регулювання.

Дев'яності роки — це розвиток теорії сталого, екологозбалансованого розвитку національної економіки. Поняття «сталий розвиток» характери­зує процес гармонізації продуктивних сил, задоволення потреб усіх членів




НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

суспільства за умов забезпечення й поетапного відтворення цілісності при­родного середовища, створення можливостей для рівноваги між його по­тенціалом та вимогами суб'єктів господарювання національної економіки.

Концепція сталого екологозбалансованого розвитку передбачає ви­значення екологоорієнтованих підходів у макроекономічному аналізі. Се­ред економічно скоригованих показників доцільне використання так зва­ного «зеленого» ВНД, виробленого без порушень екологічних норм і ви­мог; суспільних екологічних витрат; обсягу екологічних витрат на душу населення.

ВНД, вироблений без порушень екологічних норм і вимог (ВНД'), ви­значають як різницю обсягів ВНД та його зміни внаслідок погіршення які­сного стану довкілля (А ВНДе):



ВНД'= ВНД — А ВНДе. (8.1)

До складу суспільних екологічних витрат (Вс) слід включати витрати на природокористування, необхідне для відтворення процесу життєдіяль­ності людини (Вв), використання природних ресурсів у складі основних і оборотних фондів (Ви), охорону та своєчасне відтворення якості довкілля (Во), проведення фундаментальних та прикладних науково-дослідних ро­біт в галузі охорони навколишнього середовища та раціонального викори­стання природних ресурсів (Вн):

Вс = Вв + Вп + Во + Вн. (8.2)

В межах концепції сталого екологозбалансованого розвитку націона­льної економіки фундаментальною складовою національного багатства вважають природний капітал, який розглядається не лише у формі нагро­мадження запасу природних ресурсів, а й фонду, що продукує природні товари і екологічні послуги, які можуть надавати тільки цілісні, не пору­шені, повноцінні, структурно різноманітні екосистеми. Серед видів приро­дного капіталу виділяють:

• відновлюваний (біологічний);

• невідновлюваний (геологічний);

• гібридний (змінений у результаті цілеспрямованого втручання людини).


Глава 8. ЕКОЛОГІЧНІ ІМПЕРАТИВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Виснаження відтворювального природного потенціалу та масштаби екологічної деградації розраховують за показниками «екосистемної кіль­кості» та «екосистемної якості». Екосистемна кількість розраховується, як зміна площі поширення видів біорозмаїття територією України, а екосис­темна якість — як зміна чисельності видового національного біорозмаїття у поточному та базовому роках. Індекс природного капіталу (Іпк)розрахо­вується добутком агрегованих показників екосистемної кількості (Іек)та екосистемної якості (Іея):

Іпк= ІекІея.(8.3)

У 2006 році національний індекс природного капіталу України стано­вив 35,4%, тобто збережено та відтворено у порівнянні з 1994 роком (пері­одом ратифікації ООН Конвенції про біорозмаїття) 35,4% середньорічної величини видів біорозмаїття країни, що свідчить про катастрофічні темпи й обсяги його виснаження.

У 1997 році Кабінет Міністрів України затвердив Концепцію сталого розвитку України, засадами якого є:

• перехід від ресурсовитратного екологоруйнівного до ресурсоза-ощадливого, екологобезпечного типу відтворення;

• пріоритет екології над економікою, екологічних критеріїв, показ­ників і вимог над економічними;

• оптимальне поєднання галузевого і територіального управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища, перенесення відповідальності за вирішення еколого-економічних проблем на місцеві органи влади та управління при збереженні за центром функцій контролю за дотриманням суб'єктами господа­рювання екологічних обмежень, нормативів, стандартів;

• жорсткий контроль за дотриманням вимог екологічного законо­давства, котре має охоплювати всі форми і види життєдіяльності людини, ефективне застосування важелів державного, ринкового та громадянського регулювання еколого-економічних процесів;

• радикальна структурна перебудова економіки та реалізація прива­тизаційних програм з урахуванням екологічних факторів, дотри­манням вимоги екологічної безпеки;


НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА; НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

• екологічно орієнтована науково-технологічна, інвестиційна, інно­ваційна політика з чітким визначенням загальнодержавних пріо­ритетів відносно стабільного розвитку економіки і підвищення рі­вня екологічної безпеки держави.

Паралельно з еволюцією концепції сталого екологозбалансованого розвитку національної економіки йде процес становлення екологічної еко­номіки. Концепція екологічної національної економіки ґрунтується на ви­значенні ключової ролі людини в біосфері. Саме свідома діяльність люди­ни покликана забезпечити необхідне відновлення біоценозу, а також кое-волюційний характер взаємодії суспільства і природи.

Подальша розробка концепцій сталого розвитку та екологізації націо­нальної економіки передбачає визначення пріоритетних напрямків гармо­нізації еколого-економічних відносин як на макро-, так і на мегарівнях го­сподарювання, оскільки ефективна національна еколого-економічна полі­тика може формуватися завдяки послідовним та цілеспрямованим діям по оздоровленню довкілля всім світовим співтовариством.

У табл. 8.1 дається коротка характеристика концепцій національного природокористування.

Концепції національного природокористування розглядаються як за­соби проектування політики сталого розвитку, її методологічних та конк­ретно-теоретичних підвалин.

Для визначення засад ефективного механізму регулювання еколого-економічних процесів у національній економіці України слід враховувати специфіку протиріч вітчизняного природокористування, засобів та інстру­ментів їх подолання.


Глава 8. ЕКОЛОГІЧНІ ІМПЕРАТИВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Таблиця 8.1

Характеристика концепцій національного природокористування

 

Сфери наукових до­сліджень Спрямованість теорії Зміст теорії
Мега- та макросис-теми і соціальні структури Дослідження суттєвих змін у взаємодії суспіль­ства і природи - Еволюція біосфери у ноосферу; - інтегрована оцінка впли­ ву на навколишнє сере­ довище; - аналіз руху природних, матеріальних і енергети­ чних потоків
Промислова екологія Підвищення екологічної ефективності виробниц­тва суспільного продук­ту - Оцінка ефективності ви­ робництва і споживання екологічно чистої продук­ ції; - аналіз впливу суспільних екологічних витрат на процес відтворення жит­ тєдіяльності людини
Установи, управлін­ські структури Досягнення узгодженос­ті між організацією управління конкретною фірмою, її ринковою по­ведінкою, перспектива­ми розвитку, її соціаль­но-економічним і еколо­гічним оточенням - Оптимізація галузевого і територіального управ­ління природокористу­ванням і охороною на­вколишнього середовища
Сфера споживання Визначення детермінант еколого-економічної по­ведінки споживачів Еколого-економічні пере­ваги споживача

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

8.2. Механізм регулювання екологічно-економічних процесів у національній економіці України

Національне природокористування це система специфічних зв'язків продуктивних сил, виробничих відносин і відповідних організацій­но-економічних форм, соціальних інституцій, що зумовлені привласненням та відтворенням об 'єктів природного середовища в національному вироб­ництві з метою задоволення суспільних еколого-економічних потреб.

Природне середовище є універсальним екологічним фактором суспіль­ного відтворення, що виконує найважливіші функції життєзабезпечення. Природні ресурси виступають базовим структурним елементом продукти­вних сил. У свою чергу, продуктивні сили розвиваються завдяки безперер­вному використанню ресурсів і умов природного середовища, властивості якого впливають на характер економічного розвитку. Привласнення при­родних ресурсів відбувається у системі певних виробничих відносин, що виникають у процесі перетворення природної речовини у споживчу вар­тість. В будь-якому випадку у взаємовідносинах з довкіллям членів людсь­кого суспільства виникають специфічні економічні відносини — відносини національного природокористування.

Національне природокористування в Україні характеризується як екс­тенсивне, нераціональне, яке відбувається в умовах еколого-економічної кризи й загострення еколого-економічних протиріч. Домінує суттєвий роз­рив між цілями діяльності людей та наслідками їхнього втручання у при­родні процеси. Це призводить до того, що суспільство не лише не може отримати додаткові матеріальні блага з певного обсягу природних ресур­сів, а й втрачає певні екологічні та соціальні блага.

У процесі предметно-духовного освоєння навколишнього середовища виникають динамічні еколого-економічні суперечності, зокрема:

• зумовлені розвитком продуктивних сил — між зростаючими суспіль­ними потребами у природних елементах і обмеженнями природних можливостей їх задоволення;

• що визначаються специфікою функціонування і розвитку виробни­чих відносин — між суспільним характером природних благ і опосе-


Глава 8. ЕКОЛОГІЧНІ ІМПЕРАТИВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

редкованою формою їх індивідуального та колективного привлас­нення економічно відокремленими суб'єктами національної еконо­міки;

• обумовлені впливом політичних, філософських, правових, естетич­них поглядів та ідей суспільства і відповідних їм інституцій на про­цеси природокористування — між нерозвиненістю або низьким рів­нем індивідуальної та суспільної екологічної свідомості та зростаю­чими масштабами, інтенсивністю залучення й використання природ­них багатств в господарській практиці;

• породжені невідповідністю законів розвитку суспільства і законів природи — між відносно короткими виробничими циклами і трива­лими циклами відтворення екологічних систем; між виробничими цілями природокористувачів і станом навколишнього середовища, можливостями його самовідновлення.

Прикладом загострення цих суперечностей в Україні є небезпечні те­нденції зростання кількості техногенних аварій і катастроф, порушень норм експлуатації мінерально-сировинних, земельних, водних і лісових ре­сурсів, послаблення екологічного контролю, прискорення нагромадження відходів при збільшенні частки особливо токсичних. Так, дослідження спеціалістів Українського науково-дослідного інституту водогосподарсь­ко-екологічних проблем свідчать, що у ріки України щорічно скидається 21 млрд. м3 промислових стоків, до атмосфери надходить 17,5 млн т хіміч­них речовин, що складає близько 300 кг в рік на душу населення.

Причинами загострення екологічно-економічних суперечностей національної економіки України є:

• успадкування наслідків екологічно неефективного, екстенсивного розвитку продуктивних сил і виснажливої експлуатації обмежених природних ресурсів;

• енерго- та ресурсомістка структура економіки;

• відсутність ефективного механізму регулювання еколого-еконо-мічних процесів.

Інтегровану оцінку сучасного стану екологічної складової національної економіки України репрезентують результати міжнародного екологічного


НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

рейтингу, започаткованого аналітиками Світового економічного форуму. Згі­дно з «індексом екологічної сталості», який агрегує 22 комплексних індика­тори за 67-ма параметрами, що дають можливість оцінювати процес еволюції країни на шляху екологозабезпеченого сталого розвитку, Україна посідає 110-е місце серед 122 країн, а за «індексом екосистеми світу», що інтегрує 87 параметрів, 127-е місце в екологічному рейтингу 165 держав світу.

Отже, зазначені рейтинги екологічного стану національної економіки України та огляд сучасних теоретико-методологічних позицій з питань на­ціонального природокористування свідчать про необхідність формування ефективного механізму еколого-економічного регулювання.

Державне регулювання еколого-економічних процесів поєднує право­ві, адміністративні та економічні методи (рис. 8.1).

Головна роль у ньому належить державі, яка є економічним суб'єктом, що втілює суспільні екологічні інтереси. Вона покликана, по-перше, не тільки забезпечити адекватний правовий режим, але й адекватно впливати, як безпосередньо, так і опосередковано, на становлення цивілі­зованого ринкового механізму у ековиробництві; по-друге, сформувати ефективну систему державного регулювання національних еколого-економічних процесів; по-третє, виконувати важливу функцію координа­ції та оптимізації ринкових механізмів та механізмів суспільного регулю­вання; пошуку адекватних форм руху об'єктивних протиріч між ними; по-четверте, створити необхідні передумови для розвитку ефективних форм громадянського еколого-економічного регулювання, суб'єктами якого ви­ступають суспільні екологічні організації.

Загалом державне регулювання еколого-економічних процесів — це система державних заходів, спрямованих на забезпечення нормального процесу суспільного відтворення, сприятливих екологічних умов для фун­кціонування національної економіки.

Правові методи є системою юридичних заходів впливу держави через законодавчі і виконавчі органи влади на підприємництво, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою забезпечення сталого еколого-економічного розвитку національної економіки, імплантації еко­логічних завдань у економічні інтереси товаровиробників.



 


НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Адміністративні методи характеризуються прямим впливом на суб'єктів господарювання шляхом встановлення обов'язкових для вико­нання екологічних норм, стандартів, завдань і розпоряджень.

Економічні методи управління ековиробництвом — це комплекс нау­ково обгрунтованих форм та прийомів, які адекватно виражають об'єк­тивний процес взаємодії економічних категорій і законів, що впливають на екологічні інтереси суб'єктів господарювання (екологічні податки, подат­кові пільги, фінансові санкції, субвенції, субсидії, прискорена амортизація природоохоронного обладнання, екологічні стандарти, платежі, ліцензу­вання забруднень).

Ринкове еколого-економічне саморегулювання сприяє зростанню ре-сурсозабезпечення та ресурсовіддачі, конкурентоспроможності продукції, формуванню системи позабюджетних екологічних фондів.

Розвиток національної індустрії охорони та відтворення навколиш­нього середовища визначається умовами формування та функціонування екологічного ринку.

Екологічний ринок це сфера обміну ресурсами, капіталом, працею, товарами, інформацією, ідеями (матеріалізованими у патентах і ліцензі­ях), що сприяють поліпшенню життєдіяльності людини, економії природ­ного потенціалу національної економіки.

Головним атрибутом екологічного розвитку є впровадження серти­фікації та ліцензування забруднення довкілля. Екологічні ліцензії, загаль­на кількість яких повинна відповідати стандартному рівню сукупних ви­кидів, можуть необмежено продаватись та купуватись на певній території. Ціни на них визначаються співвідношенням відповідних попиту та про­позиції. Із збільшенням джерел забруднення зростає попит на екологічні ліцензії.

Впровадження ринку прав на забруднення в Україні має певні перева­ги. По-перше, потенційні забруднювачі отримують певний матеріальний стимул для охорони довкілля. По-друге, прихильники природоохорони, скуповуючи та отримуючи екологічні ліцензії, зменшують фактичне за­бруднення у порівнянні з нормами, визначеними владою. По-третє, із збі­льшенням попиту на екологічні ліцензії зростають і доходи від їх продаж.


Глава 8. ЕКОЛОГІЧНІ ІМПЕРАТИВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

По-четверте, зростання цін на екологічні ліцензії стимулює вдосконалення методів контролю за забрудненням довкілля.

Розвиток екологічного ринку в Україні сприятиме:

• активізації процесу накопичення капіталу. Причому не за рахунок забруднення довкілля чи підвищення експлуатації ресурсів, а шля­хом вирішення екологічних проблем;

• прискоренню процесу ресурсозберігаючої технологічної модерні­зації, особливо у металургійному комплексі;

• створенню нових робочих місць та підвищенню загальної екологі­чної культури;

• становленню ринку екологічних товарів і послуг;

• підвищенню конкурентоспроможності національної економіки, активізації міжнародної торгівлі.

В національній економіці України спостерігається широка демократи­зація екологічних процесів, формування системи громадянського екологі­чного регулювання, оскільки використання ринкових механізмів хоча й стимулює позитивну динаміку ековиробництва, але не запобігає екодегра-дації.

Громадянське екологічне регулювання пов'язане з діяльністю громад­ських організацій, спрямованою на подолання еколого-економічних супе­речностей. Суб'єктами громадянського екологічного регулювання в Украї­ні є близько восьми тисяч неформальних суспільних об'єднань, які вважа­ють своїми головними завданнями пропагування природоохоронних про­грам, здійснення суспільної екологічної експертизи та моніторингу, фор­мування екологічної культури та удосконалення екологічної освіти.

Реалізація стратегії сталого еколого-економічного розвитку України потребує узгодження державного, ринкового та громадянського екологіч­но-економічного регулювання. Державне регулювання впливатиме на век­тор національної еколого-економічної політики завдяки підсиленню нор­мативно-правової екологічної бази, ринкове саморегулювання сприятиме підвищенню суспільності ековиробництва, екологізації системи оподатку­вання; прогресу екологічного ринку, громадянське регулювання — ство­ренню недержавних екологічних фондів, здійсненню контролю за станом


НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

довкілля та підвищенню загальної екологічної культури [ відповідальності. Цілеспрямована дія розглянутого триєдиного механізму сприятиме форму­ванню ефективних відносин національного природокористування на заса­дах довіри, партнерства, співпраці суб'єктів господарювання з метою під­вищення якості життєвого середовища людини.

Разом з тим, необхідно усвідомити, що активізації екологізації націо­нальної економіки не можна досягти без істотних зрушень у духовній сфе­рі суспільства. Тільки високодуховна людина завжди намагається оберіга­ти навколишнє середовище. Екологізація духовної сфери виховуватиме па­тріотизм і національну свідомість щодо збереження якості довкілля та роз­витку екологічної етики.


.

mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2020 год. (0.012 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал