Циклічні види спорту

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

БІОХІМІЧНІ ФАКТОРИ СПОРТИВНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ. БІОХІМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ВИДІВ СПОРТУ

Сучасний спорт включає безліч різних за своїм характером і потужністю фізичних вправ, виконання яких супроводжується різноманітними змінами біохімічного складу організму. Проте при аналізі показників біохімічної адаптації організму до окремих видів фізичних навантажень між ними виявлена деяка подібність.

З огляду на це характеристика біохімічних змін в організмі, викликаних виконанням фізичних вправ, представлена по групах циклічних (однакових за структурою рухів) і ациклічних (ті, що включають різні рухові елементи) видів спорту і за деякими окремими вправами.

Легка атлетика є універсальним видом спорту, що включає велику групу фізичних вправ, які різняться між собою за біохімічними і фізіологічними характеристиками. Найбільш зриме уявлення про біохімічні зміни в організмі можна одержати на прикладі виконання спортсменами легкоатлетичного бігу на різні дистанції, який може служити еталоном для характеристики деяких інших видів фізичних вправ.

Біг на короткі дистанції (100 і 200 м) є вправою максимальної потужності, тривалість виконання якої не перевищує 25 с. Характерними рисами його виконання є високий кисневий борг (92-96%) і максимальна інтенсивність. Тому основним механізмом енергозабезпечення організму під час бігу на 100 м є креатинфосфокіназний, при виконанні бігу на 200 м крім цього механізму істотну роль у ресинтезі АТФ відіграє гліколіз. Тому у м’язах спостерігається різке зниження вмісту креатинфосфату і глікогену при одночасному збільшенні концентрації креатину, неорганічного фосфату, молочної кислоти і підвищенні активності ферментів реакцій гліколізу.

При бігу на короткі дистанції в м’язах відбувається активне утворення молочної кислоти, виділення якої в кров спостерігається переважно по закінченню роботи. Після подолання 100-метрової дистанції вміст молочної кислоти в крові починає підвищуватися лише на 30-60-й секунді від моменту закінчення роботи і досягає максимуму (1, 0-1, 5 г/л), на 2-5-й хвилині відновного періоду.

Повне відновлення організму після виконання роботи максимальної потужності настає через 30-40 хв. За цей час ліквідується кисневий борг, нормалізується вміст молочної кислоти в крові, ресинтезуються використані джерела енергії (креатинфосфат, глікоген). Після такої тривалості відпочинку виконання вправи можна повторювати. Проте в спортивній практиці часто застосовують інтервальний метод, при якому період відпочинку спринтерів поступово скорочується. Це підвищує аеробну здатність організму і його адаптацію до роботи в умовах гіпоксії.

Постійне тренування вправами максимальної потужності сприяє накопиченню в м’язах креатинфосфату, скорочувальних білків і глікогену, підвищує активність АТФ-ази, креатинфосфокінази і ферментів гліколізу.

Біг на середні дистанції (400, 800, 1000 і 1500 м) характеризується субмаксимальною потужністю, тривалістю роботи від 40-50 с до 3-5 хв і гліколітичним ресинтезом енергії в організмі. При цьому також повністю використовується креатинфосфатний і частково аеробний шляхи відновлення АТФ. Рівень аеробного ресинтезу підвищується зі збільшенням тривалості роботи.

При виконанні роботи субмаксимальної потужності залежно від довжини дистанції (400-1500 м) кисневий борг складає 90-50%. Проте загальна його величина при цьому значно вища, ніж при роботі максимальної потужності (біг на 100, 200 м). Тому виконання навантажень субмаксимальної потужності супроводжується в організмі спортсменів ще більшими біохімічними змінами.

Виконання субмаксимальних навантажень значно підвищує активність обміну речовин в організмі, при якому може наступити часткове роз’єднання процесів окиснювального фосфорилювання, що призводить до підвищення температури тіла на 1-1, 5° С. Це посилює потовиділення, яке супроводжується виведенням з організму частини молочної кислоти, а також фосфатів, вміст яких у крові підвищений.

Оскільки під час бігу на середні дистанції енергозабезпечення організму відбувається анаеробним і аеробним шляхами, в організмі бігунів у процесі роботи посилено використовуються внутрішньом’язові енергетичні субстрати (креатинфосфат, глікоген), а також глікоген печінки. Про це свідчить істотне підвищення вмісту цукру в крові (до 2, 4 г/л), яке на фініші може різко знижуватися (особливо у малотренованих спортсменів) у результаті передчасного розвитку гальмівних процесів у центральній нервовій системі.

Характерною рисою навантаження субмаксимальної потужності є наявність “мертвої точки” (раптове зниження працездатності), що наступає при бігу на 800 м на 60-80-й секунді, при бігу на 1500 м на 2-3-й хвилині і може бути переборене вольовим зусиллям спортсмена. При правильній організації тренування, оптимальному розподілі сил на дистанції подібний стан організму може і не настати.

Основною причиною “мертвої точки” є біохімічні порушення в окремих зонах головного мозку, що свідчить про її кортикальне походження.

Усі біохімічні зміни, що виникають в організмі спортсменів під час бігу на середні дистанції, можуть спостерігатися також при бігу на такі ж дистанції з бар’єрами. Тривалість відновного періоду після пробігу середніх дистанцій становить від однієї до двох годин.

У процесі тренування спортсменів вправами субмаксимальної потужності особливу увагу варто приділяти удосконаленню анаеробних шляхів ресинтезу АТФ, а також адаптації спортсменів до значного підвищення кислотності середовища їх організму. Не менш важливо розвивати й аеробні можливості організму. Тому правильна постановка тренувальних занять у цьому виді спорту значно підвищує накопичення в організмі креатинфосфату і глікогену, інтенсифікує реакції гліколізу й окиснювального фосфорилювання (шляхом збільшення кількості і підвищення активності ферментів), а також підвищує буферну ємність систем організму.

Біг на довгі дистанції (3000-10000 м), як і спортивна ходьба, класифікується як робота великої потужності, яка триває 20-30 хв. Основним механізмом енергозабезпечення при цьому є аеробний шлях ресинтезу АТФ, проте роль гліколізу ще велика. Тому при забігу на довгі дистанції кисневий борг складає усього 15-30%, через що вміст молочної кислоти в крові збільшується лише до 0, 8-1, 2 г/л. У процесі виконання навантажень великої потужності цей рівень може підвищуватися, особливо на старті, при бігу на підйом, прискореннях на дистанції, на фініші.

Основним джерелом енергії при бігу на довгі дистанції є глікоген печінки і м’язів, інтенсивне розщеплення якого призводить до деякого збільшення кількості цукру в крові. При більш тривалій роботі на дистанції, крім вуглеводів, на енергетичні цілі активно використовуються резервні ліпіди, через що у крові підвищується рівень нейтральних ліпідів, а також кетонових тіл, які утворюються при окисненні жирних кислот.

У процесі сильного потовиділення і прискореного дихання з організму бігуна виводиться багато води і мінеральних солей, що призводить до істотних змін водно-мінерального балансу і зниження маси тіла на 1-2 кг.

Тривалість відновного періоду після виконання фізичних вправ великої потужності складає від 6-12 год. до однієї доби. При цьому ліквідується кисневий борг, усувається надлишок молочної кислоти, відновлюється витрачений енергетичний потенціал організму за рахунок раціонального харчування.

Тренування вправами великої потужності спрямоване, насамперед, на розвиток аеробного і гліколітичного шляхів енергозабезпечення, збільшення кисневої ємності крові і м’язів, підвищення рівня легкомобілізуючих джерел енергії (глікогену печінки і м’язів, внутрішньом’язових резервних ліпідів) і активності ферментів. Істотні зміни при цьому відбуваються в серцево-судинній системі: збільшуються розміри серця, зростає кількість кровоносних капілярів у м’язах, що сприяє більш успішному виконанню специфічної для бігунів роботи.

Біг на наддовгі дистанції (15, 20, 30 км і 42195 м) є роботою помірної потужності, що на відміну від попередніх видів легкоатлетичного бігу виконується в умовах стійкої рівноваги між кисневою потребою організму і споживанням кисню. Енергозабезпечення організму бігунів при помірних навантаженнях відбувається переважно шляхом аеробного ресинтезу АТФ.

Через незначний кисневий борг (1-6 %) анаеробні процеси в організмі бігунів, які виконують роботу помірної потужності, використовуються дуже рідко. Тому підвищення рівня молочної кислоти в крові спортсменів порівняно невелике і досягає 0, 2-0, 7 г/л. Основна її кількість утворюється в початковій фазі роботи й у процесі подальшого виконання навантаження інтенсивно окиснюється, через що на фініші вміст молочної кислоти в крові спортсменів може знижуватися до вихідного рівня.

При виконанні роботи помірної потужності як джерело енергії використовуються спочатку глікоген, потім ліпіди, вміст яких до кінця роботи помітно знижується. Тому концентрація цукру в крові збільшується на початку роботи, але потім, у міру вичерпання вуглеводних запасів (особливо глікогену печінки), знижується і досягає доробочого рівня (0, 8-1, 2 г/л) на 40-50-й хвилині роботи. До кінця наддалекої дистанції його вміст може падати до 0, 5 г/л. При високому емоційному збудженні в організмі більш тренованих спортсменів спостерігається ще більш виражене зниження рівня цукру. Така значна гіпоглікемія негативно позначається на функціонуванні нервової системи і може супроводжуватися втратою свідомості і розвитком судом у малотренованих спортсменів. Основною причиною гіпоглікемічного стану е не повне зникнення вуглеводних запасів, а розвиток охоронного гальмування центральної нервової системи і зниження секреції гормонів наднирниками, що супроводжується різким пригніченням процесів розщеплення глікогену, який залишився в організмі, до глюкози. Стимуляція розпаду глікогену введенням в організм адреналіну (без прийому їжі) може підвищити знижений рівень цукру в крові до норми.

Запобігти таку “фінішну” гіпоглікемію можна правильною організацією основного харчування (за 2, 5-3 год до старту) і додатковим харчуванням спортсменів на дистанції.

При тривалій роботі помірної потужності відбуваються істотні порушення обміну білків унаслідок припинення їх синтезу (через дефіцит АТФ) і інтенсивного розпаду. При цьому спостерігається помітне зниження вмісту структурних білків м’язів, ферментів, хромопротеїдів (гемоглобіну і міоглобіну), нуклеопротеїдів, а також підвищене виділення азоту із сечею.

Висока інтенсивність обміну речовин в організмі спортсменів, що виконують роботу помірної потужності, підвищує температуру тіла до 39, 5°С. При цьому спостерігаються інтенсивне виведення з організму води, мінеральних речовин і аскорбінової кислоти, які є причиною розвитку втомлення і зниження маси тіла бігунів до 4 кг.

Відновний період після бігу на наддалекі дистанції може тривати до трьох діб і більше. У процесі відпочинку ресинтез використаних сполук (насамперед, вуглеводів головного мозку і м’язу серця) забезпечується вуглеводами, що залишились в організмі, і резервними ліпідами. Швидкому і повному відновленню сприяє посилене харчування спортсменів.

Постійне тренування вправами помірної потужності сприяє розвитку аеробних можливостей організму, підвищує вміст глікогену в печінці, резервних ліпідів і міоглобіну в м’язах, кількість клітинних мітохондрій і активність ферментів аеробного обміну. При цьому помітно збільшуються розміри серця і кількість м’язових капілярів.

Вело спорт включає в себе перегони на короткі (від 200 м до 5 км), довгі і наддовгі (до 50 км і більше) дистанції і багатоденні (щодня по 150-200 км) велоперегони.

Перегони на короткі дистанції характеризуються як робота максимальної (200 м) і субмаксимальної (1-5 км) потужності. При виконанні роботи максимальної потужності енергозабезпечення організму велогонщиків відбувається переважно анаеробним шляхом, що обумовлено високою інтенсивністю м’язової діяльності з усіма її біохімічними і фізіологічними наслідками, а також статичним положенням велосипедиста, яке фіксує грудну клітку і м’язи пояса, чим значною мірою ускладнює процес дихання. Унаслідок цього відновлення енергії в організмі забезпечується за рахунок креатинфосфату і реакцій гліколізу, які відбуваються активно і супроводжуються високим вмістом молочної кислоти (1, 5-2, 0 г/л) і зменшенням резервної лужності крові. Висока емоційна напруга спортсменів при виконанні цього виду вправ (особливо в перегонах на 200 м) сприяє збільшенню вмісту цукру в крові.

Робота на дистанціях 1-5 км являє собою навантаження субмаксимальної потужності, яка за біохімічними характеристиками може бути зіставлена з легкоатлетичним бігом на середні дистанції.

Вело перегони на шосе на довгі і наддовгі дистанції характеризуються як робота великої і помірної потужності. Вони проводяться на трасах з різним рельєфом, що наближає їх до видів спорту, у яких рух має ситуаційний характер. Проте за біохімічними змінами в організмі цей вид вправ аналогічний бігові на довгі і наддовгі дистанції.

Шосейні велоперегони на цих дистанціях виконуються в умовах стійкого стану організму, який порушується на ділянках підйому, при різних прискореннях, через що змінюється і характер біохімічних змін.

Напружена діяльність спортсменів-велосипедистів на довгих і наддовгих дистанціях супроводжується виділенням із сечею значної кількості молочної кислоти, а також різних недоокислених продуктів обміну речовин. Вміст цукру в крові при цьому залишається постійним або зменшується, що потребує додаткового харчування спортсменів на дистанції.

При виконанні цього виду вправ у організмі, крім вуглеводів, активно використовуються резервні ліпіди і азотовмісні сполуки, що значно підвищує в сечі концентрацію продуктів обміну цих речовин. У процесі роботи організм велогонщиків втрачав велику кількість води, фосфатів і хлоридів, що призводить до зменшення маси тіла на 1, 5-2, 5 кг.

Багатоденні велоперегони є найбільш виснажливим видом роботи, виконуючи яку велосипедисти долають великі відстані по сильнопересіченій місцевості у високому темпі. Така багатоденна напружена діяльність викликає в організмі спортсменів глибокі біохімічні зміни. Щоденні значні втрати води і мінеральних речовин, велика витрата енергії, максимально можливі зміни біохімічного складу призводять до сильного виснаження організму спортсменів. Тому харчування учасників багатоденних велогонок поряд із вуглеводами, ліпідами і легкозасвоюваними білками має включати мінеральні солі натрію, калію, фосфатної кислоти і підвищені дози вітамінів.

Через великі втрати організмом велосипедиста енергетичних ресурсів, структурних і біологічно активних сполук відновний період повинен продовжуватися не менше 42 год. після подолання кожної 100-кілометрової частини дистанції.

Лижний спорт включає біг на різні дистанції (15, 30 і 50 км для чоловіків; 5 і 10 км для жінок) і вправи (перегони, біатлон, швидкісний спуск, слалом і стрибки з трампліна, двоборство), які характеризуються різною потужністю.

Лижні перегони на різні дистанції належать переважно до роботи помірної потужності і різняться між собою не стільки інтенсивністю, скільки тривалістю виконання навантажень. Як і для легкоатлетичного бігу на наддалекі дистанції, для цього виду вправ характерний стійкий стан організму, який супроводжується невисоким кисневим боргом (3-15%), і аеробним шляхом енергозабезпечення. Отже, підвищення вмісту молочної кислоти, а також зміна резервної лужності крові будуть незначними. Проте при подоланні підйомів на трасі і поганому ковзанні концентрація молочної кислоти в крові може досягати 0, 7 г/л і більше, на рівнинних ділянках дистанції або спусках її кількість зменшується в результаті окиснення (переважно в м’язі серця). Молочна кислота виводиться також з організму із сечею і потом.

Лижні перегони, особливо на довгі дистанції, потребують великої кількості енергії, яка іноді становить 12600 кДж і більше. Такі великі енергетичні витрати пов’язані не тільки з роботою, але і з тепловтратами організму в умовах низької температури, що значно виснажує запаси вуглеводів і ліпідів.

Вміст цукру в крові лижників (крім тих, у яких переважають гальмівні процеси) під час гонок на короткі дистанції найчастіше всього підвищується, на довгі (30 км і більше) - знижується. Тому при виконанні лижниками тривалих навантажень рекомендується додаткове харчування на трасі. Аналогічно в крові змінюється вміст жиру і фосфоліпідів.

Тривала м’язова діяльність лижників супроводжується великими втратами структурних білків м’язів, ферментів, хромопротеїдів, через що концентрація білка в сечі досягає 4-10%. Подібна картина спостерігається в організмі стрибунів із трампліна. Отже, основною причиною значних втрат білка є сильне емоційне напруження лижників, яке супроводжується різкою зміною білкового складу крові і функціонування нирок.

При більш тривалій роботі лижників у їх організмі відбуваються зміни азотистого балансу через з інтенсивний розпад азотовмісних сполук і виділення їх кінцевих продуктів у вигляді сечовини, аміаку, креатину. Крім того, організм втрачає багато води (із сечею і потом), з якою виводиться велика кількість фосфатів, хлоридів, іонів натрію, калію, тому маса тіла спортсменів зменшується на 5 кг і більше.

Тренування лижними перегонами розвиває в організмі насамперед аеробні окиснювальні процеси. Проте для більш повної підготовки лижників до умов змагань необхідно розвивати анаеробний ресинтез АТФ в організмі шляхом включення в тренувальні заняття легкоатлетичного бігу на короткі і середні дистанції і лижні перегони по пересіченій місцевості.

Плавання - це специфічний вид спорту, який відрізняється від інших видів тим, що фізичні вправи виконуються у водному середовищі. Останнє, на відміну від повітря, характеризується більш високою густиною і теплопровідністю, що потребує додаткових витрат енергії організмом плавця. Одне тільки перебування людини у воді збільшує потребу організму в кисні на 35-55% і тепловіддачу тіла більш ніж у 4 рази. Усе це значно посилює обмін речовин і, таким чином, викликає відповідні біохімічні зміни в організмі.

Плавання на короткі (25, 50, 100, 200 і 400 м), середні (800, 1000 і 1500 м), довгі і наддовгі (понад 1500 м) дистанції відповідає роботі максимальної, субмаксимальної, великої і помірної потужності.

Додатковий вплив на організм водного середовища, а також відсутність потовиділення при виконанні навантаження у воді.значно збільшують вплив плавання на біохімічний стан організму спортсменів. Виконання ними будь-якої фізичної вправи у воді супроводжується більш високими показниками кисневого боргу, використанням енергетичних джерел, вмістом продуктів гліколізу й окиснювального фосфорилювання.

При плаванні на короткі дистанції через з високий кисневий борг вміст молочної кислоти в крові значно збільшується і її лужний резерв зменшується (на 45-60%). Відсутність потовиділення при роботі у воді супроводжується меншою втратою маси тіла плавців і значним підвищенням концентрації молочної кислоти й аміаку в сечі.

Плавання на середні і довгі дистанції характеризується менш вираженими біохімічними змінами. При цьому в крові плавців знижується вміст цукру і фосфоліпідів, у меншій кількості накопичується молочна кислота, тому незначно змінюються її буферні властивості. Через великі енерговитрати в організмі плавців активно використовуються ліпіди, а силовий характер плавання істотно впливає на обмін білків, що значно підвищує вміст у крові і сечі спортсменів проміжних продуктів обміну цих речовин.

Таким чином, рівень біохімічних змін в організмі плавців залежить від тривалості їх роботи на дистанції. Він може залежати також від способу плавання і температури води. Більш швидкі способи плавання (кроль), як і зниження температури води, супроводжуються більш глибокими біохімічними змінами в організмі спортсмена.

Веслування залежно від типу човнів включає академічну, також веслування на байдарках і каное. Вправи у веслуванні спортсмени виконують на різних дистанціях.

Веслування на основних дистанціях характеризується як робота субмаксимальної потужності, виконання якої викликає підвищення в організмі веслярів вмісту молочної (до 0, 8-1, 2 г/л) і піровиноградної (до 0, 01-0, 02 г/л) кислот, значна частина яких у процесі роботи виділяється з потом і сечею. Кисневий борг при цьому складає близько 50%. Під час змагань під впливом емоційного чинника вміст цукру в крові підвищується до 1, 2-1, 6 г/л, під час тренувальних занять воно може знижуватися нижче норми.

Величина біохімічних змін в організмі веслярів на основних дистанціях значною мірою залежить від застосовуваних засобів і методів роботи, а також від ступеня тренованості спортсменів. Значно підвищує працездатність веслярів вироблення в їх організмі анаеробних і аеробних процесів за допомогою спеціальних вправ, характерних для інших видів спорту, а також шляхом цілорічного тренування у веслуванні.

Веслування на довгі дистанції є роботою великої і помірної потужності, виконання якої здійснюється переважно в умовах стійкого стану. При цьому вміст молочної кислоти і величина кисневого боргу підвищуються мало. Зі збільшенням дистанції (більше 10 км) настає охоронне гальмування центральної нервової системи, при якому різко знижується вміст цукру в крові, що потребує додаткового харчування спортсменів на дистанції.

При веслування на довгих дистанціях наявність тривалого силового напруження викликає істотні зміни в обміні білків у організмі веслярів і появу в крові і сечі продуктів білкового розпаду.

Рівень біохімічних змін в організмі веслярів на довгих дистанціях значною мірою визначається станом води і погоди. При високій хвилі і сильному зустрічному вітрі біохімічні зміни будуть значно більш вираженими.

Постійне тренування у веслуванні сприяє накопиченню в організмі енергетичних ресурсів, підвищенню активності ферментів енергетичного обміну, збільшенню вмісту хромопротеїдів і скорочувальних білків м’язів, а також розвитку позитивних змін у серцево-судинній системі.

Спортивні ігри (футбол, баскетбол, волейбол, хокей, бадмінтон, теніс та ін.) характеризуються нестандартними рухами і високим емоційним підйомом спортсменів. Вони розвивають такі якості, як швидкість, витривалість, сила і належать до фізичних вправ перемінної потужності зі швидким реагуванням спортсменів на зміну обстановки. У процесі роботи гравців за постійної високої емоційної напруги періоди активної м’язової діяльності, які забезпечуються енергією анаеробного походження, змінюються частими перервами, під час яких енергозабезпечення організму відбувається аеробним шляхом. Отже, спортивні ігри вимагають від спортсменів високої всебічної підготовленості і достатнього розвитку в їхньому організмі всіх шляхів ресинтезу АТФ. Все це певним чином позначається на біохімічному стані організму.

Висока емоційна напруга гравців у передстартовий період і під час роботи призводить до посиленої продукції адреналіну, який прискорює процес розщеплення глікогену печінки, що значно підвищує вміст цукру в крові. Залежно від характеру гри, типу нервової діяльності і ступеня тренованості спортсменів ці зміни можуть бути різними. У передстартовий період вміст цукру в крові може зростати до 1, 7-2, 0 г/л, що більш виражено в організмі активно працюючих і легкозбуджуваних спортсменів. У процесі гри концентрація цукру в крові підтримується на високому рівні і може змінюватися залежно від тривалості й інтенсивності м’язової діяльності організму.

Наявність частого інтенсивного фізичного напруження у роботі супроводжується активним підключенням реакцій гліколізу і накопиченням у крові молочної кислоти, рівень якої коливається в широких межах (від 0, 3-0, 5 до 1, 2-1, 5 г/л) і залежить від ступеня напруження і тренованості спортсменів.

Поряд із підвищенням вмісту цукру і молочної кислоти в крові гравців спортивні ігри викликають зміни в обміні білків, що знаходить своє вираження в підвищеному виділенні із сечею сечовини.

Найбільш сильні біохімічні зміни в організмі спортсменів, а разом із ними і зменшення маси тіла на 2-5 кг, спостерігаються при грі у футбол. Дещо меншою мірою біохімічні зміни виражені при грі в баскетбол і волейбол. При роботі волейболістів енергозабезпечення організму відбувається в основному за рахунок креатинфосфату. Відновлена енергія використовується на виконання численних короткочасних прискорень, стрибків і ударів по м’ячу. Витрачені запаси креатинфосфату в організмі волейболістів відновлюються в процесі гри (у періоди затишшя) аеробним шляхом.

Гімнастика (спортивна і художня) належить до нециклічних, але найбільш універсальних видів спорту, які гармонійно розвивають усі м’язи тіла спортсменів. Постійні заняття спортивною гімнастикою розвивають силу і еластичність м’язів, швидкісно-силові якості гімнастів, гнучкість і координацію переміщення в просторі. Тривалість виконання гімнастичних вправ невелика, тому їх варто розглядати як роботу максимальної і субмаксимальної потужності. Через те що періоди відпочинку між роботою гімнастів у окремих вправах тривалі, біохімічні аміни в їхньому організмі незначні.

Енергозабезпечення організму в процесі виконання гімнастичних вправ відбувається переважно за рахунок креатинфосфату. Проте при більш потужній діяльності гімнастів (махи на коні, кільця) до енергетичного забезпечення залучаються анаеробні реакції гліколізу, підвищується інтенсивність обміну білків, що супроводжується збільшенням у крові вмістом молочної кислоти і сечовини. Величина біохімічних змін в організмі залежить від складності програми, а також від майстерності гімнастів. Зміни біохімічного складу організму, які відбулися в період роботи, значною мірою усуваються під час перерв аеробними процесами.

Постійні тренування гімнастичними вправами розвивають координацію рухів, гнучкість тіла і силу м’язового апарату. При цьому анаеробні й аеробні можливості організму гімнастів розвинуті недостатньо, що є причиною їх низької витривалості. Тому з метою підвищення загальної працездатності організму в тренувальні заняття гімнастів слід включати фізичні вправи, спрямовані на вироблення анаеробних можливостей і витривалості організму.

Спортивні єдиноборства (важка атлетика, боротьба, бокс, фехтування) характеризуються різним силовим напруженням й енерговитратами, які залежать від маси вантажу, що піднімається, а також від динамічності бою, і супроводжуються різними біохімічними змінами в організмі спортсменів.

Важка атлетика - це короткочасні вправи силового типу динамічного характеру, постійні заняття якими викликають біохімічні зміни в організмі. Рівень цих змін залежить від ваги вантажу, що піднімається штангістом, а також від засобу його підняття (ривок, поштовх).

Виконання кожної важкоатлетичної вправи супроводжується сильним напруженням організму, затримкою дихання і погіршенням кровообігу, що створює анаеробні умови. У зв’язку з цим енергозабезпечення організму штангістів під час їхньої роботи відбувається переважно за рахунок креатинфосфату і частково шляхом гліколітичного ресинтезу АТФ. Унаслідок цього показник кисневого боргу (70-80%) і вміст молочної кислоти в крові штангістів (0, 4-0, 6 г/л) підвищуються незначно. Проте різке використання великої кількості енергії в організмі призводить до значного виділення молочної кислоти і фосфатів із сечею.

Величина біохімічних змін в організмі знаходиться в прямій залежності від маси штанги, способу її підняття, кількості підходів спортсмена і тривалості інтервалів відпочинку між ними. Відновлення енергетичних ресурсів в організмі штангістів відбувається під час перерв і по закінченні роботи шляхом аеробних окислювальних реакцій.

Тренування спортсменів силовими вправами сприяє збільшенню м’язової маси, підвищенню в м’язах вмісту глікогену, креатинфосфату, фосфоліпідів і розвиває силу, проте така рухова якість, як витривалість до довгочасної роботи, при цьому зовсім не розвивається. Тому для всебічної підготовки важкоатлетів необхідно проводити силове тренування в більш швидкому темпі, що розвиває швидкість і витривалість, або додатково застосовувати специфічні вправи для розвитку всіх основних якостей рухової діяльності.

Боротьба у всіх її видах (класична, вільна, самбо, дзюдо й ін.) є роботою перемінної потужності, яка супроводжується максимальною напругою різних м’язових груп організму спортсменів.

Під час роботи в організмі борців спостерігаються біохімічні зміни, які швидко змінюються у зв’язку з частим чергуванням анаеробних і аеробних процесів, рівень і тривалість яких повністю залежать від характеру поєдинку і його динамічності. У зв’язку з цим неможливо дати певну біохімічну характеристику цьому виду спорту. Проте встановлено, що після закінчення сутички в крові борців може підвищуватися рівень молочної кислоти (до 1, 0 г/л), що свідчить про інтенсивність перебігу реакцій гліколізу, а також вміст цукру (до 1, 5-1, 8 г/л) внаслідок високої емоційної напруги.

Після закінчення боротьби спостерігається підвищення в сечі концентрації фосфатів, молочної кислоти, а іноді й білку. Посилене потовиділення під час роботи веде до великих втрат організмом води, мінеральних солей і до зниження маси тіла.

Бокс відносять до швидкісно-силових, динамічних вправ перемінної потужності. У деяких періодах (раундах) робота боксерів може досягати дуже великої потужності. Тому поєдинок боксерів супроводжується значним кисневим боргом і анаеробним енергозабезпеченням організму.

Ресинтез витраченої енергії і зменшення КБ відбувається за час коротких перерв, проте повністю ці процеси не відновлюються. Тому в наступних раундах сумарна кількість недоокиснених продуктів анаеробних реакцій і рівень кисневого боргу зростають, що поступово зменшує працездатність спортсменів. Для боксерів у передстартовий період, а також під час бою характерне дуже сильне емоційне збудження, яке викликає збільшення вмісту цукру в крові до 1, 9 г/л. У періоди дуже напруженої роботи боксерів може змінюватися білковий склад крові. Після змагань із сечею видаляються збільшені кількості молочної кислоти, цукру, білку.

Відновлення організму боксерів після змагань у зв’язку із сильною емоційною напругою відбувається дещо повільніше, ніж після тренувальних занять.

Постійні заняття боксом розвивають силу, швидкість, специфічну витривалість.

Фехтування як вид ациклічних вправ характеризується складною координацією рухів, швидкістю і точністю дій спортсменів.

Динамічна швидкісна робота м’язів (тулуба, верхніх і нижніх кінцівок) фехтувальників здійснюється переважно в анаеробних умовах. Тому під час поєдинку в їхньому організмі використовуються переважно анаеробні можливості, що супроводжується деяким збільшенням вмісту молочної кислоти і зменшенням лужного резерву крові. У більш тренованому організмі рівень цих змін виражений дещо менше.

1. Биохимия: Учебник / Под ред. В.В. Меньшикова, Н.И. Волкова. -М., Физкультура и спорт, 1986. - 384 с.

2. Біохімія: Посібник / Під ред. О.Ф. Явоненко, В.В. Яковенко. – Суми, Університетська книга, 2002. – 379 с.

3. Биохимия мышечной деятельности и физической тренировки: Учебник / Под ред. Р.Мохан, М. Глессон, П. Гринхафф. – Київ, Олимпийская литература, 2001, - 295 с.