Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Фінансові ресурси підприємства
|
|
- Собівартість продукції: її сутність та види.
- Показники собівартості.
- Поняття та класифікація витрат.
- Прибуток та рентабельність.
1.Собівартість продукції: її сутність та види.
В процесі виробничо-комерційної діяльності підприємства використовують матеріали, паливо, енергію, придбають покупні комплектуючі вироби та напівфабрикати, оплачують труд працівників, несуть витрати, пов’язані з вивченням ринку збуту, реалізацією продукції, управлінням та обслуговуванням виробництва і т.д. Всі ці витрати знаходять відображення в собівартості продукції.
Собівартість продукції - це грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції.
Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та інше.
Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.
Значення зниження собівартості полягає в тому, що воно дозволить:
- за умов незмінної ціни отримати додатковий прибуток;
- знизити ціну одиниці продукції при незмінному прибутку і таким чином підвищити її конкурентноздатність. При цьому абсолютна величина прибутку збільшується за рахунок зростання обсягу продаж.
Види собівартості:
1. В залежності від часу формування затрат розрізняють:
- планову собівартість (визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси на момент складання плану);
- фактичну собівартість (відображає фактичні витрати на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку);
- нормативну собівартість (затрати на виробництво і реалізацію продукції розраховують на основі поточних норм витрат ресурсів);
- кошторисну собівартість (сметная) (характеризує затрати на виріб або замовлення, які виконуються в разовому порядку).
2. Взалежності від місця формування затрат поділяється на:
- цехову (сума витрат на виробництво продукції в межах цеху);
- виробничу (грошові витрати на виробництво продукції в межах всього підприємства);
- повну (сукупність виробничої собівартості і поза виробничих витрат).
3. За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість:
• місячну; квартальну; річну.
4. За складом продукції собівартість буває:
- собівартість товарної; валової; реалізованої продукції; незавершеного виробництва.
У промисловості розрізняють собівартість:
- індивідуальну;
- галузеву.
Індивідуальна собівартість характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції,
Галузева (Ссг) - показує середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції, вона визначається за формулою:
, грн.
де Сі - собівартість певного виду продукції на і-ому підприємстві, грн;
Nі- кількість виготовленої продукції певного виду на і-му підприємстві, натур. один;
n - кількість підприємств у галузі, що виготовляють даний вид продукції.
3. Показники собівартості, що використовуються в господарській практиці, є:
1. Затрати на 1 грн. товарної продукції (В1 грн.т.п),
В1 грн.т.п = Стп / Qт, коп/грн,
де Стп - собівартість всієї товарної продукції підприємства, грн;
Qт - обсяг товарної продукції підприємства, грн.
2. Соб-тість окремих видів продукції (визначається на основі калькуляцій соб-сті окремих видів продукції);
3. Зниження собівартості порівняльної товарної продукції (використовується на підприємствах зі сталим асортиментом продукції).
3. Поняття та класифікація витрат.
При аналізі, обліку, плануванні та калькулюванні собівартості застосовується класифікація або групування затрат по відповідним ознакам.
Поточні витрати за своїм складом неоднорідні і в практиці в основі групування витрат, що формують собівартість продукції лежать такі ознаки:
| Ознаки | Витрати |
| 1. За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат) | витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу, служби |
| 2. За видами продукції, робіт, послуг | витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, напів-фабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію |
| 3. За єдністю складу (однорідністю) витрат | одноелементні, комплексні |
| 4. За видами витрат | витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції |
| 5. За способами перенесення вартості на продукцію | витрати прямі, непрямі |
| 6. За ступенем впливу обсягу вир-ва на рівень витрат | витрати змінні, постійні |
| 7. За календарними періодами | витрати поточні, довгострокові, одноразові |
| 8. За доцільністю витрачання | продуктивні, непродуктивні |
| 9. За визначенням відношення до соб-сті продукції | витрати на продукцію, витрати періоду |
1. За місцем відповідальності (місцем виникнення витрат) витрати на виробництво групуються:
за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративне відокремленими структурними підрозділами виробництв.
Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на:
- основне виробництво -належать виробництва, цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.
- допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт по ремонту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії (парою, холодом), тарою, транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи.
2. Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг:
- (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями),
- груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.
3. За єдністю складу (ступінню однорідності):
- одноелементні (прості) - одного елементу витрат. (сировина і матеріали, заробітна плата тощо). Ці витрати мають єдиний економічний зміст.
- комплексні. -складаються зкількох економічних елементів. Їх ще називають непрямими (утримання і експлуатація обладнання, цехові і загальнозаводські витрати. втрати від браку).
4. За видами витрат (призначенням):
- За економічними елементами витрат – це сукупність економічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на запитання, що витрачено на даний об'єкт).
- За статтями калькуляції. Вони показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції - одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші - за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції.
5. За способами перенесення вартості на окремі види продукції витрати поділяються на:
- Прямі - безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці основних виробничих робочих, витрати на основні матеріали, покупні комплектуючі й напівфабрикати, в суднобудуванні до них також відносяться контрагентські поставки й роботи, амортизація стапелів тощо), і можуть бути прямо віднесені на її одиницю (безпосередньо включені до її собівартості).
- Непрямі - витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (загальновиробничі), що включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.
Пов'язані з виготовленням різних виробів не можуть прямо відноситись на той чи інший вид продукції; до них належить заробітна плата управлінського і обслуговуючого персоналу, утримання і експлуатація основних фондів тощо.
Пряме калькулювання – віднесення непрямих витрат на собівартість одиниці виробу пропорційно основній ЗП основних виробничих робочих.
6. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат (зв’язок з обсягом виробництва):
- Постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється. Їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах. До них належать витрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, управління, витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.
- Змінні - загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції. Тобто до змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням (при незмінних нормах витрат).
До змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.
Вони поділяються на:
7. За календарними періодами:
- Поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичній менша ніж місяць.
- Довгострокові витрати - це витрати, пов'язані з виконанням довгострокової договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).
- Одноразові, тобто однократні витрати, або витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більш ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.
8. За доцільністю витрачання:
- Продуктивні - передбачені технологією та організацією виробництва.
- Непродуктивні - не обов'язкові, що виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.
9. За визначенням відношення до собівартості продукції:
- Витрати на продукцію - це витрати, пов'язані з виробництвом. У виробничій сфер до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстаті тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції. Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).
- Витрати періоду - це витрати, що не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати науправління, збут продукції та інші операційні витрати.
Основною є класифікація витрат за економічними елементами і. калькуляційними статтями.
За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи затрат є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.
У відповідності до “Типового положення по планування, обліку й калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості”, затвердженого постановою КМ України №473 від 26.04.1996р., розрізняють такі економічні елементи:
- матеріальні витрати,
- витрати на оплату праці,
- відрахування на соціальні заходи,
- амортизація,
- інші операційні витрати.
Це групування є єдиним для всієї промисловості.
1. Матеріальні витрати.
До них відносяться витрати на:
1) сировину й матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства при виготовленні продукції (робіт, послуг) або для господарських потреб, технічних цілей та сприяння у виробничому процесі;
2) купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, які використані в операційній діяльності підприємства;
3) придбане у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо та енергію всіх видів, які використані на технологічні та інші операційні цілі, в тому числі на експлуатацію транспортних засобів, опалення та освітлення приміщень, на вироблення з палива тепло- та електроенергії, що спожиті в операційній діяльності підприємства.
Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а також на трансформацію та передачу придбаної енергії до місця її споживання включаються до відповідних елементів витрат;
4) тару й тарні матеріали, що використані в операційній діяльності підприємства;
5) будівельні матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства;
6) запасні частини, які використані для ремонту основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та малоцінних і швидкозношуваних предметів підприємства;
7) інші матеріальні витрати, які відображають вартість виконаних для підприємства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру (здійснення окремих операцій з виробництва продукції; обробки сировини й матеріалів; проведення іспитів з випробування сировини й матеріалів, які використовуються у виробництві; транспортні послуги, які є складовою технологічного процесу виробництва тощо);
8) витрати на малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП), що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року, в операційній діяльності підприємства.
Не включається до матеріальних витрат
вартість купованих матеріальних цінностей, в тому числі палива та енергії, які реалізуються без додаткової обробки на даному підприємстві.
2. Витрати на оплату праці.
До них відносяться витрати на:
1) заробітна плата (основна і додаткова) за окладами і тарифами;
2) надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених діючим законодавством;
3) премії та заохочення;
4) матеріальна допомога;
5) компенсаційні виплати;
6) оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу;
7) інші витрати на оплату праці.
Виплати здійснюються фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з підприємством (працівникам), тобто працюючим на підставі трудового договору.
1. Відрахування на соціальні заходи
До них відносяться витрати на:
1) відрахування у пенсійний фонд;
2) відрахування на обов’язкове соціальне страхування;
3) страхування на випадок безробіття;
4) відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;
5) медичне страхування4
6) відрахування на інші соціальні заходи.
Величина відрахувань обчислюється в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.
4. Амортизація основних фондів та нематеріальних активів.
Включається сума нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів. Здійснюється у вигляді амортизаційних відрахувань на повне їх відтворення, обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості.
2. Інші витрати.
До них відносяться витрати, що не належать до перелічених вище елементів.
До них належить широке коло витрат різного призначення, а саме витрати на:
1) оплату відряджень,
2) оплату робіт та послуг ін форм-ого, консультативного характеру, робіт з сертифікації продукції,
3) оплата засобів зв’язку, охорони,
4) витрати на перевезення робітників з роботи й на неї,
5) платежі зі страхування майна,
6) витрати на оплату відсотків за кредит,
7) оплата послуг комерційних банків,
8) витрати на реалізацію продукції,
9) оплата рацпропозицій, витрати внаслідок неминучого браку,
10) проведення аудиту,
11) транспортне обслуговування,
12) проведення рекламних заходів, презентацій,
13) інші операційні витрати.
Кожен економічний елемент включає в себе однорідні в економічному відношенні витрати, тобто лише матеріали, або лише амортизацію, або лише грошові виплати.
Групування за економічними елементами необхідне для формування кошторису витрат на виробництво продукції, а також для ув’язування плану собівартості з планами виробництва продукції, праці й заробітної плати, матеріально-технічного постачання, тощо.
Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції.
Статті - це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцю виникнення.
За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію. Вона застосовується у випадках, коли необхідно проаналізувати собівартість конкретного виду продукції, виявити збиткове чи ні її виробництво. Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але, у відповідності до “Типового положення по планування, обліку й калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості” може мати такий склад:
1. Сировина й матеріали.
2. Купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій.
Включається вартість:
- купівельних напівфабрикатів та готових комплектуючих виробів, придбаних для комплектування продукції, що випускається, які потребують додаткових витрат праці з їх обробки або збирання;
- робіт та послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами.
3. Контрагентські поставки та роботи (ця стаття використовується лише в суднобудуванні й судноремонті).
У цій статі відображається вартість механізмів і виробів, повністю закінчених підприємством-контрагентом та готових до монтажу на судах, а також контрагентські роботи з монтажу судового обладнання, електрообладнання суден тощо під час будівництва суден.
4. Паливо й енергія на технологічні цілі
Відносяться витрати на всі види палива та енергії (які одержані від сторонніх підприємств та організацій, так і виготовлені самим підприємством), що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції.
5. Повернені (зворотні) відходи (вираховуються).
Вартість зворотних відходів вираховується із загальної суми матеріальних витрат, віднесеної на собівартість продукції.
Зворотні відходи – залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням.
6. Основна заробітна плата.
Це витрати на виплату основної заробітної плати, визначеної згідно з прийнятими підприємством системами оплати праці на основі тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників, безпосередньо зайнятих виробництвом продукції.
Якщо віднесення заробітної плати на собівартість окремих видів продукції ускладнено, то вона включається у собівартість шляхом розрахунку (виходячи з обсягу виробництва, переліку робочих місць та норм обслуговування) або пропорційно кошторисним ставкам цих витрат на одиницю продукції.
7. Додаткова заробітна плата
Це доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Обчислюється у відсотках від основної.
8. Відрахування на соціальне страхування.
- відрахування на пенсійне страхування робітників, зайнятих виробництвом продукції;
- відрахування на обов’язкове соціальне страхування робітників, зайнятих виробництвом продукції;
- страхування на випадок безробіття;
- відрахування на індивідуальне страхування та на інші соціальні заходи робітників, зайнятих виробництвом продукції, відповідно до законодавства.
9. Утримання і експлуатація устаткування.
Є комплексним і охоплює:
- амортизаційні відрахування вартості обладнання, встановленого в цехах;
- витрати на поточний ремонт обладнання, його технічні огляди та обслуговування;
- витрати на внутрізаводське переміщення вантажів;
- витрати на інструмент та оснастку нецільового призначення,
- сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативний лізинг основними засобами та нематеріальними активами. тощо.
На ці витрати складається кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду продукції витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування обчислюються методом розподілу.
10. Загальновиробничі витрати (цехові накладні витрати).
Це витрати на виробниче й господарське обслуговування цеху та управління їм. Включаються:
- витрати на утримання робітників апарату управління структурних підрозділів;
- витрати на службові відрядження;
- оплата послуг консультаційного й інформаційного характеру, пов’язаних з забезпеченням виробництва;
- витрати на амортизаційні відрахування від вартості осн. вироб-их фондів й нематеріальних активів;
- витрати на проведення поточного ремонту й технічного обслуговування осн. виробничих фондів;
- витрати некапітального характеру, пов’язані з удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, тощо;
- витрати на обслуговування виробничого процесу (придбання сировини, матеріалів, палива, інструментів і т. ін.; контроль за виробничими процесами і якістю продукції; забезпечення правил техніки безпеки, забезпечення робітників спеціальним одягом, взуттям, засобами захисту, тощо);
- витрати охорону праці і т.д.
11. Витрати від браку.
- витрати на усунення браку;
- вартість остаточно забракованої продукції;
- витрати, що перевищують установлені норми витрат на гарантійний ремонт. Тощо.
12. Інші виробничі витрати.
Витрати, пов’язані з епізодичними та періодичними випробуваннями якості виробів, деталей, вузлів щодо перевірки їх на відповідність до вимог встановлених стандартів або технічних умов; витрати періодичних випробувань щодо оцінки зібраного, готового до реалізації виробу, або його складових частин на відповідність вимогам нормативної документації.
13. Попутна продукція (відраховується).
Вартість попутної продукції, одержаної одночасно з основним (цільовим продуктом), тобто в єдиному технологічному процесі.
Її вартість, обчислена за визначеними цінами, вираховується із собівартості основної продукції.
14. Поза виробничі витрати
Витрати на вивчення ринку, на рекламу та продаж продукції, консультаційні послуги.
Сума перших 11 статей становить цехову собівартість;
Цехова + інші виробничі витрати = виробнича собівартість;
Виробнича + поза виробничі витрати = повна собівартість продукції.
Існують різні технічні, організаційні та економічні рішення, які дозволяють зменшити витрати на виробництво і реалізацію.
Джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати. за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме:
- затрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів і предметів праці;
- затрати живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці;
- адміністративно-управлінські витрати.
Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі.
План по собівартості продукції на підприємстві включає такі елементи:
• планування зниження собівартості товарної продукції;
• складання кошторису витрат на виробництво;
• складання планових калькуляцій окремих видів продукції.
Планування зниження собівартості товарної продукції
здійснюють шляхом планування зниження затрат на 1 гри товарної продукції. Всі фактори, що впливають на зміну цих витрат, можуть бути об'єднані у перелічені вище групи.
Розрахунок зниження собівартості продукції за факторами виконують в такій послідовності:
1. Визначають затрати на 1 грн ТП в базовому році:
В 1грн. тп.баз = С тп.баз / Q тп.баз коп/грн.
2. Визначають вихідну собівартість ТП в плановому році (Свих. пл.):
Свих. пл. = В 1грн. тп.баз * Q тп.пл грн.
де - Q тп. пл. - плановий обсяг товарної продукції підприємства, грн.
3. Визначають економію затрат за техніко-економічними факторами методом прямого розрахунку:
Ø підвищення технічного рівня виробництва може спричинити економію витрат за рахунок зниження норм витрат матеріалів (Ем):
Ем=(Н0 * Ц – Н1 *Ц) *N1, грн,
де Н0, Н1 -норма витрат матеріалів до і після здійснення заходу, в натур, один;
Ц- ціна одиниці матеріального ресурсу, грн;
N1 - обсяг випуску продукції після здійснення заходу, натур. один;
та росту продуктивності праці, тобто зниження трудомісткості виготовлення продукції (Ет):
Ет =((tо х Сг 0 –t1 х Сг 1)х(1 + %дод/100)х(1 + %соц.зах/100))х N1, грн,
де tо, t1 - трудомісткість одиниці продукції до і після здійснення заходу, н-год.;
Сг 0, Сг1 - середньогодинна тарифна ставка робітників до і після здійснення заходу, грн/год;
% дод - середній процент додаткової заробітної плати для певної категорії робітників;
% соц.зах - встановлений процент, відрахувань на соціальні заходи;
Ø удосконалення організації виробництва і праці спричиняє економію витрат за рахунок поглиблення спеціалізації і розширення кооперування виробництва (Еск):
Еск=(С-(Цс + Тр,))x Nк, грн,
де С - собівартість виробів, виробництво яких планують розмістити на спеціалізованих підприємствах, грн/од;
Цс - гуртова ціна за виріб, виготовлений на спеціалізованому підприємстві, грн/од;
Тр - транспортно-заготівельні витрати на одиницю виробу, грн/од;
Nк - кількість виробів, що отримують по кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту проведення спеціалізації до кінця року, натур, один;
Ø зміна структури і обсягу продукції спричиняє відносне зниження умовно-постійних витрат (Еу-п):
, грн,
де Qпл - приріст обсягу випуску продукції в плановому році, %;
Пу-п - сума умовно-постійних витрат в базовому році, грн.
4. Визначають планову собівартість продукції (Стп. пл.):
С тп.пл. = С вих.пл. + Е сум , грн,
де Есум - сума економії витрат по всіх техніко-економічних факторах, грн.
5. Визначають рівень затрат на 1 грн.ТП в плановому році (В Ігрн.тп.пл.):
В Ігрн.тп.пл.=С тп.пл / Q тп.пл коп/грн.
6. Розраховують процент зниження затрат на 1 грн ТП в плановому році в порівнянні з базовим (" g")'-
g = (В Ігрн.тп. баз. - В Ігрн.тп.пл.) / В Ігрн.тп. баз * 100%
Мета складання кошторису витрат на виробництво - встановлення всієї суми затрат на виробництво в плановому році. Сюди входять всі затрати на виробництво товарної продукції, а також витрати, пов'язані із зміною залишків незавершеного виробництва. витрати майбутніх періодів та інші.
Калькулювання собівартості продукції - це процес обмеження собівартості одиниці продукції.
Є такі методи калькулювання:
• прямого рахунку – собівартість одиниці продукції визначається розподілом загальної суми витрат на кількість виготовленої продукції.
Застосування цього методу можливо на підприємствах, що виготовляють однорідну продукцію.
• нормативний - витрати на одиницю продукції встановлюються по нормах. Заснований на нормах і нормативах використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.
Застосовується на підприємствах, де чітко організований облік змін фактичних витрат кожного виду ресурсів на одиницю конкретного виду продукції масового виробництва.
• параметричний - затрати на проектований виріб встановлюються, виходячи із залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу Він полягає у встановленні закономірностей зміни витрат виробництва в залежності від якісних характеристик продукції. Так, визначають собівартість виробу на підставі вартості одного кілограма, однієї тонни конструктивної ваги аналогічних машин і устаткування.
Застосовується при калькулюванні однотипних, але різних по якості виробів.
• розрахунково-аналітичний – найбільш точний метод. Прямі витрати на виробництво одиниці продукції розподіляються на основі діючих норм, а непрямі - пропорційно заробітній платі.
Насамперед здійснюється всебічний аналіз стану виробництва, можливих змін у ньому. В основу нормативів і норм закладаються техніко-економічні й організаційні умови роботи в проектованому періоді.
|
|