💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Москальчук Григорій Мартинович

Народився 1920 року в селі Осівці. В шість років залишивсь напівсиротою, без мами, а ще через шість років не стало й батька. Ось тоді шестеро круглих сиріт повною мірою відчули і беззахисність свою, і непотрібність. Людям. Державі. А трапилось це напередодні жаханого 1933-го, голодного року

Важкий то був час, та життя брало своє. Йшли роки. Пропрацювавши недовго в колгоспі, ще зовсім юний, Григорій Мартинович влаштувався слюсарем на завод «Більшовик», в Києві. Вдень він працював, а вечорами почав відвідувати школу снайперів.

А невдовзі покликали юнака у військкомат. За роки служби і пізніше, ставши фронтовим розвідником ─ асом, Григорій Москальчук, якщо того вимагали обставини, без підготовки, з будь-якого виду зброї, вдень чи вночі, на звук чи на світло, стріляв миттєво і без промаху. Окрім того, він досконало володів прийомами рукопашного бою та цілим набором прийомів, напрацьованих на тренуваннях та при виконанні трудових завдань.

Звістка про війну застала Григорія у Спаську, що на Далекому сході. А потім пішло-поїхало, повело по фронтових дорогах. Жорстоке горнило війни, мов велетенські жорна, перемелювало мільйони людських життів, калічило, вбивало, нищило, палило.

Чотири довгих роки, у складі 3-го Українського фронту, щодень дивлячись смерті у вічі, воював боєць з України. Доля, хоча й інколи, завдавала йому відчутних ударів, та все ж оберігала. Він важко обморозився ─ за місяць лікарі вилікували. Був поранений ─ його знову ставлять на ноги і повертають у стрій. Й коли війна вже, здавалось, відрахувала свій жахливий ужинок, юнаку з Осівець судилося стати Героєм.

До 11 квітня 1945 року радянські війська оволоділи майже всією східною частиною Відня. У ворога залишалась західна, розташована по той бік закованого в граніт Дунаю. Перейти ріку можна було лише по Імперському мосту. А він замінований. Якщо ж фашисти відступатимуть, то обов’язково його підірвуть. Це змусило б радянські війська форсувати глибоководну ріку вплав під ворожими кулями. Скільки б то крові пролилося!

Це розуміли й фашисти, а тому міст пильно охороняли бронетранспортери, три танки та спеціально дібрана частина.

Перед невеличкою групою розвідників, до складу якої входив і Григорій Москальчук, було поставлено завдання: вночі непомітно проникнути на міст, розмінувати, а потім утримувати його до підходу наших військ.

Досвідчені воїни, які пройшли всю війну, навіть і думки не допускали про те, що завдання –надважке, що виконати його до підходу наших військ.

Вирушили коли добряче засутеніло. По дорозі без жодного пострілу довелося знешкодити ворожу кулеметну обслугу, прикриваючи обличчя від нестерпної спеки, пройти біля палаючого піротехнічного заводу, здолати ще безліч інших перешкод.

Зрештою всі шестеро проникли до берега. Напилися прохолодної води, перевели подих і, поклавши зброю та радіостанцію на надувний човник,, попливли до мосту.

Під мостом перевели подих і один за одним піднялись нагору. За наказом командира групи старшого сержанта Кульнєва, Григорій Москальчук та Микола Борисов швидко й безшумно знищили вартових.

На середині мосту, мосту у двох місцях розвідники виявили ящики з вибухівкою та електропровід. Перерубавши його та поскидавши у воду смертоносні заряди, воїни тут же по рації дали сигнал нашим військам. Й аж до їх підходу утримували міст, вступивши в нерівний бій з оскаженілим ворогом, для якого ота споруда над рікою була єдиним порятунком.

Все-таки групі гітлерівців вдалося увірватися на міст. Настав критичний момент операції. Шальки терезів захитались: хто ж перший не витримає, здригнеться? Та й сили нерівні. Жменька радянських воїнів супроти набагато переважаючої військової частини ворога.

І ось тут, на піку ситуації, проявився характер нашого земляка. Миттю зорієнтувавшись, він разом із побратимом по зброї ─ Борисовим снайперськими пострілами за якусь мить знищили близько десятка фашистів. Решта кинулася навтікача.

Невдовзі по Імперському мосту пішли червонозоряні тридцять четвірки.

За сміливість відвагу та мужність виявлені в операції взяття та розмінування мосту через Дунай в Відні, кулеметник бронетранспортера 2-ї гвардійської механізованої бригади 1-го гвардійського ордена Леніна механізованого корпуса гвардії рядовий Григорій Мартинович Москальчук указом Президіуму Верховної Ради СРСР від 29 червня 1945 року нагороджений званням Героя Радянського Союзу.

Окрім цієї, найвищої, нагороди Григорій Мартинович був нагороджений шістьма іншими орденами та медалями. Серед них були: Орден «Золота Зірка», Орден «Слави», Орден «Леніна», Орден «Перемоги». Також отримував подяки від Ворошилова та Сталіна. Нагород Григорій Мартинович ніколи не носив, лише у великі свята пришпилював Золоту Зірочку до гімнастерки.

Після війни працював головою колгоспу та головою сільської ради в рідному селі. Взимку 9 січня 1957 року Григорій Москальчук трагічно загинув.

Нині в нашому селі стоїть пам’ятник герою, біля школи, яка носить його ім’я.