Наочний метод на уроках музичного мистецтва.

Дидактичному процесі одночасно зі словесними методами використовувати наочні, які, спираючися на різноманітні способи спостереження процесів, явищ, предметів і дій, впливають на зорові рецептори..Адже наочне пізнання генетично випереджає словесне.

Серед наочних найчастіше застосовується метод показу. Показ – це навчальний метод, що являє собою сукупність прийомів, дій і засобів, за допомогою яких в учнів створюється наочний образ предмета, котрий вивчається, формується конкретне уявлення про нього. Цей метод використовується під час проведення майже усіх видів занять, незалежно від їх змісту й методики. За його допомогою реалізується принцип наочності навчання учнів.

Розрізняють два види показу: ілюстрування і демонстрування.

Перший характеризується як допоміжний при словесному методі, його значення полягає в тому, щоб яскравіше увиразнити думку педагога. Засоби ілюстрування – це різноманітні картини, плакати, схеми, таблиці, умовні моделі, муляжі, карти, малюнки на дошці. Основна їхня властивість – нерухливість. Вони мають «оживати» в розповіді педагога.

Демонстрування характеризується рухливістю засобу показу. Це можуть бути: діюча модель техніки; навчальний кінофільм чи його фрагменти; навчальна телепередача; технічний пристрій; комп'ютерний показ тощо. Комп'ютери надають можливість моделювати будь-який процес або ситуацію, вибирати найбільш оптимальні варіанти розв'язання навчальної проблеми і, відповідно, значно розширюють можливості наочних методів. В демонструванні – менше елементів супроводу, а більше самостійного значення натурального експоната, тому воно сприймається ефективніше, ніж ілюстрування.
Змістовий компонент процесу навчання учнів і його характер створюють, по-перше, сприятливі умови для використання наочних методів і, по-друге, передбачають широке їх застосування.
Дієвість показу передусім залежить від всебічної його, підготовки. Тому педагог повинен чітко уявити всі аспекти показу, добре оволодіти його методикою і правильно демонструвати предмет. Відомо, що процес пізнання починається з відчуттів, які виникають внаслідок впливу предметів і явищ матеріального світу на органи чуття. І. М. Сеченов, характеризуючи цей процес, визначав, що впершу мить сприйняття предмета ми охоплюємо найхарактерніші особливості його площинного образу, а вже потім визначаємо сам предмет. Тому під час показу важливо не тільки створити цілісний образ, а й виділити його істотні характеристики.

Окрім навчальної, кожен показ виконує виховні, розвиткові та психологічні функції. Здійснюючи показ, педагог повинен створити учням вигідні психологічно та дидактично обгрунтовані умови для спостереження за предметом показу. Безперечно, необхідно керувати цими спостереженнями за допомогою спеціальних методичних прийомів.

Однією із психологічних умов активного і свідомого сприймання засобів наочності є вироблення спостережливості в учнів та формування позитивної настанови під час показу. «Сама настанова на те, щоб дати докладний словесний опис спостережуваних явищ, може чималою мірою сприяти його точності», – зазначав Г. С Костюк. Позитивна настанова спрямовує учнів на відтворення істотного у змісті показу, активізує розумову діяльність, допомагає визначити причинно-наслідкові зв'язки між об'єктами та явищами, сформулювати правильні висновки та узагальнення. Основні прийоми формування і підтримання настанови педагогом під час показу – це створення проблемної ситуації; запитання до спостерігачів. Отже, ефективність показу забезпечується дотриманням таких методичних умов:
– чітке визначення мети і предмета показу;
– зосередження уваги учнів на предметі показу або на відповідному його елементі та постійне її підтримання;
– забезпечення оптимальних умов спостереження для всіх учасників показу;
– загальний показ усіх елементів предмета, а потім повторення його окремих елементів з акцентуванням уваги на ключових;
– відповідність темпу і пояснень елементів або дій їх демонстрації та швидкості;
– використання різноманітних засобів демонстрації предмета показу;
– відповідність елементів показу методиці та змісту заняття;
– відповідність засобів показу змісту навчального матеріалу, що вивчається (тому не рекомендується їх вивішувати або виставляти заздалегідь);
– мотивованість, диференційованість і комплексність застосування методу показу.