Основні напрямки та риси некласичної філософії.

Лекція 7.ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ

НЕКЛАСИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ ХІХ – поч. ХХ ст.

План лекції

1. Основні напрямки та риси некласичної філософії.

2. Філософські ідеї А. Шопенгауера.

3. Ідея «надлюдини» у філософії Ф. Ніцше.

4. Сутність позитивізму та основні етапи розвитку.

5. Марксистська філософія.

Основні поняття: ірраціоналізм, волюнтаризм, «воля до життя», «воля до влади», емпіріокритицизм, позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм, матеріалізм.

Основні напрямки та риси некласичної філософії.

Філософія пройшла тривалий і складний шлях розвитку зародившись в трьох культурах одночасно – індійській, китайській і античній. Певним результатом її розвитку є класична німецька філософія, у якій майже всі філософ­ські проблеми минулого досягли найвищого рівня розвитку. Засновником класичної філософії вважається Платон, а останнім яскравим представником – Гегель.

Класична філософія виходила із головного принципу раціоналізму – з визнання розуму основою пізнання та поведінки людини, яка за своїми внутрішніми нахилами та здібностями є розумною істотою й, усвідомлюючи власні можливості, організовує своє життя на раціональних засадах. Більшості представників класичної філософії властиві пізнавальний оптимізм та впевненість у можливості вирішити за допомогою розуму всі ті проблеми, які стоять перед людством. Філософія ХІХ – поч. ХХ ст. дуже різноманітна (О. Конт, А. Шопенгауер, С. К’єркегор, Ф. Ніцше та ін.). Визначити її головні особливості не так легко, як це було стосовно більш ранніх епох. Проте серед визначальних її рис частіше називають некласичність. Цим намагаються підкреслити її істотну відмінність насамперед від німецької класичної філософії.

Що таке некласична філософія? До неї можна віднести філософію, яка не вірить у всесильність людського розуму та акцентує увагу на ірраціональних методах пізнання (інтуїція, воля), підкреслює роль людини та її суб’єктивності та ін.

Хто є засновником некласичної філософії? Це питання досить спірне, проте традиційно засновником некласичного філософування є Артур Шопенгауер.

Основні ідеї філософії ХІХ ст.:

– на перший план у людській психіці нерозумні або поза розумні чинники які перевершують розум;

– розум нездатний опнувати нерозумні чинники, він тільки сприяє гармонізації людського життя.

Особливості філософії ХХ ст:

– відбулась досить радикальна переоцінка ідей, уявлень та цінностей, філософія відмовилась від абсолюті

– філософії ХХ ст не існує заборонених тем, їй властива велика різноманітність.

– чітко оформилась у своїх проявах як некласична.

У рамках філософських дискусій навколо цих питань виділилися два основних напрямки, що у загальному можна віднести не тільки до філософії, але і ще ширше – до духовної культури взагалі.

Перший напрямок, що досить умовно називають сцієнтизмом, орієнтує своїх прихильників на користь науки. Соціальні проблеми, думають вони, можна вирішити, належним чином розвиваючи і раціонально застосовуючи науку. Науково-технічний прогрес – це не зло, а благо, треба тільки розумно користатися його плодами. Раціоналізм сцієнтистів відбився й у їхній гносеологічній установці на те, що наукове знання є вищим типом знання.

Другий, антропологічний напрямок (його також називають антисцієнтистським) займає в цих питаннях протилежну позицію. Прихильники цього напрямку стверджують, що в труднощах та стихійних лихахсучасного суспільства винні насамперед наука, науково-технічний прогрес. Наука і техніка усе більш віддаляються від людини. Людство все частіше зіштовхується з феноменом відчуження. Наукове знання втрачає «людський вимір»; у гонитві за об’єктивною істинністю і логічною строгістю воно цілком знеособлюється.

Сцієнтизм в історії філософії знайшов своє яскраве вираження в таких філософських концепціях (системах), як позитивізм, що має чотири етапи своєї еволюції – ранній позитивізм, емпіріокритицизм, нео- та постпозитивізм. Крім позитивізму, до сцієнтистського напрямку у філософії XX ст. належать прагматизм, аналітична філософія, структуралізм, філософія лінгвістичного аналізу та інші. Відповідно до філософського антисцієнтизму (антропологічного напрямку у філософії ХХ ст.) можна віднести такі філософські системи (концепції), як феноменологію, екзистенціалізм, філософську герменевтику.