Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Ідея «надлюдини» у філософії Ф. Ніцше.






 

Філософія Фрідріха Ніцше(1844-1900) завжди викликала дуже суперечливі оцінки. Ніцше критикують за аморалізм, біологізм, волюнтаризм, антидемократизм, суб’єктивізм, пангерманізм. Основними працями мичлителя є «Так говорив Заратустра», «По той бік добра і зла» та ін. Філософія Ф. Ніцше позбавлена якості системності. У його творчості можна виділити декілька ключових тем: «життя», «воля до влади», «нігілізм», «імморалізм», «вічне про повернення», «смерть Бога», «ідея надлюдини».

Подібно Шопенгауеру Ніцше тлумачить дійсність як ірраціональну волю, яка нарожує уявлення, однак він веде мову не тільки про світову, але й про людську волю. Воля являє себе насамперед через життя, яке на думку Ніцше є першою і єдиною реальністю.

Ця воля є волею до влади, тобто прагненням людини до панування над іншими людьми. Таке прагнення на думку філософа є цілком природним, а все що заважає має бути відкинутим. У майбутньому мають зявитись сильні люди «аристократи духу» – надлюдина які не соромляться своєї волі до влади.

Звідси, слабким людям не слід ні співчувати ні допомагати бо підтримка слабих веде до виродження життя. Життя як реалізація людиною «волі до влади» – це сфера творіння значення, це наджиття, позбавлене стійкості і нормативності. Життя, що так розуміється, виявляється тим місцем, де світ культури, світ подібностей та символів жадає злитися з абсолютним буттям. Філософія сама виявляється проявом тиранічного інстинкту життя, філософія – це духовна воля до влади, до «створення світу».

Необхідно, говорить Ф. Ніцше, встати на шлях «переоцінки цінностей», на шлях «імморалізму». Людина, стверджує Ф. Ніцше, весь час хоче зняти з себе відповідальність за скоєне та перекласти її на світ загального. Повсякденна мораль – лицемірна, це поблажливе відношення до своїх і чужих недоліків, це недовіра до людини. Вона заснована на співчутті, на потуранні людським примхам, на любові до «ближнього».

Переоцінка цінностей припускає заперечення співчуття, доброти, поваги. Хто не шкодує себе, не має права шкодувати іншого, любов неможлива без ненависті, обов’язок з його примусовістю і загальнозначущістю повинен поступитися місцем вільній жертві. У руслі переоцінки цінностей Ніцше говорить і про цінності релігійні. Він хоче відділити себе від християнства, від масової релігійності, проте образ Христа притягає його все життя. Христос заперечував все те, що зараз називається християнством, говорить Ніцше. Бог помер, але це ви його убили. Христос брав на себе відповідальність за все людство, людина ж не хоче відповідати за свої власні вчинки. Християнство з його всепрощенням ослабляє в людині волю до творчості, християнство культивує в людині занадто людське. Тільки образ Христа відкриває шлях до надлюдини, довгий шлях людського вдосконалення. Отже, Ф. Ніцше відкидав Бога тільки як санкцію старої моралі.

Ідея надлюдини – центральна у філософії Ніцше. Надлюдина та, яка втілює в своєму житті християнський ідеал, виражений через апостола Павла: все мені дозволено, але ніщо не повинне володіти мною.

Надлюдина повинна замінити померлого Бога та творити своє життя сама, без підказки, адже вона вільна у всьому. Реальний предмет роздумів Ніцше – це людина, яка несе у собі образ надлюдини.

Така людина – це міст між твариною і людиною, це стріла, спрямована до ідеалу надлюдини. «Вищі люди», аристократи духу, аргонавти ідеалу – це не господарі життя. Той, хто прагне втілити в своєму житті ідеал надлюдини, приречений загинути від руки тих, хто прихильний до людського, занадто людського.

Міф про надлюдину є невід’ємним від міфу вічного повернення. Вічне повернення – складний, багатоступеневий символ, за яким може стояти й оцінка світу повсякденності як пекла нескінченного повторення вічних у своїй стандартності думок і вчинків. Таке повернення викликає у Ніцше жах. Можна розуміти вічне повернення й інакше, як суть філософського пізнання, що повертає нас до одних і тих самих «вічних» проблем. Три перетворення, про які говорив Заратустра, герой твору Ніцше, – це постійне перетворення шляхом самовтрати. Людина постійно повинна проходити шлях від стану «верблюда», яке несе вантаж знання, через стан «лева» – тотального критицизму – до стану «дитяти» – творця.

Ф. Ніцше є одним із представників філософії життя – напрям у некласичній філософії кін ХІХ-ХХ ст., представники якого проголосили життя (в його біологічній, психологічній формах) основним предметом філософії (А. Бергсон, Г.Зіммель та ін.)

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.