Способи захисту прав суб`єктів господарювання.

Господарські права та інтереси суб’єктів господарської діяльності відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України захищаються такими способами:

– визнання наявності або відсутності прав суб’єктів гос­подарювання;

– визнання повністю чи частково недійсними актів органів державної влади та місцевого самоврядування;

– відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання;

– припиненням дій, що порушують права або створюють за­грозу їх порушення;

– присудження до виконання обов’язку в натурі;

– відшкодування збитків;

– застосування штрафних, оперативно-господарських та ад­міністративно-господарських санкцій;

– встановлення, зміною чи припиненням господарських правовідносин.

У випадку невиконання рішення господарського суду на ви­нуватця накладається штраф в розмірі вартості відповідних зобо­в’язань. При невиконанні рішення чи постанови господарський суд знімає з винуватця штраф у подвійному розмірі. Штрафні санкції можуть у такому випадку відноситись на конкретних відповідальних осіб.

У господарських стосунках між підприємствами, організа­ціями та установами, міжнародними об’єднаннями організацій України застосування заходів з судового врегулювання госпо­дарських спорів є обов’язковою необхідністю звернення до гос­подарського суду. Справи за заявами прокурора порушуються в господарському суді в інтересах держави і суб’єктів господарюван­ня незалежно від прийняття сторонами заходів досудового врегу­лювання господарських спорів.

Господарські спори, які виникають при погодженні стандартів та технічних умов, а також про встановлення цін на продукцію і тарифів на послуги вирішуються відповідними функціональними органами держави, які займаються керівництвом робіт зі стандар­тизації і врегулюванню ціноутворення.

Спори між іноземними інвесторами і державою з питань інвестування підлягають розгляду в судах України, якщо інше не передбачається договорами. Всі інші спори за участю іноземних інвесторів підлягають вирішенню за кордоном.

Відповіді на запитання 61-70

1.

2. Форми захисту прав суб`єктів господарювання.

Чинне законодавство виділяє такі форми захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів:

1. Нотаріальний захист прав суб’єктів господарювання.

Цей вид захисту полягає у тому, що окремі угоди потребують додаткових гарантій щодо захисту прав власника, що досягається нотаріальним посвідченням набуття та передачі прав власності. Нотаріальні контори в межах своєї компетенції посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов’язкову нота­ріальну форму. До таких договорів відносяться: Договори про відчуження нерухомого майна, що випливають з договорів купівлі-продажу, міни, дарування, довічно­го утримання. Договори про заставу нерухомого майна, транспортних засобів, об’єктів, товарів в обігу або переробці. Договори про відчуження земельних ділянок, які перебувають у колективній або приватній власності. Договори купівлі-продажу майна державних підприємств.

Для стягнення грошових сум або витребування їх від боржника нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах.

2. Адміністративний захист.

– це засіб адміністративного примусу, який застосовується як при наявності, так і при відсутності правопорушення, спрямований на запобігання правопорушенням та усуненню їх шкідливих наслідків.Адміністративно-правовими засобами захисту є: безоплатне вилучення прибутку; накладення штрафу; стягнення обов’язкових зборів; призупинення операцій за банківськими рахунками суб’єктів господарської діяльності; застосування антидемпінгових процедур; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; обмеження та зупинення діяльності суб’єктів господарювання; скасування державної реєстрації.

3. Претензійний порядок врегулювання спорів.

Досудове врегулювання господарських спорів – це сукупність заходів, що підлягають здійсненню господарюючими суб’єктами, права яких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, з підприємствами та організаціями, які порушили май­нові права та інтереси, до звернення з позовом до господарського суду. Виходячи зі змісту чинного законодавства, можна виділити: загальний порядок досудового врегулювання господарських спорів (він регламентований нормами ст.ст. 5–11 Господарсько­го процесуального кодексу України) та спеціальний порядок досудового врегулювання господарських спорів (визначається нор­мами інших нормативних актів), який застосовується щодо пред’явлення і розгляду претензій до органів транспорту.

4. Судовий захист прав суб’єктів господарювання.

Звернення суб’єктів господарювання до суду з позовом про захист власних прав і законних інтересів є на сьогодні найбільш ефективною формою встановлення порушених прав.

Таким чином, господарські суди посідають найважливіше місце в системі інституцій, на які покладено здійснення захисту прав суб’єктів підприємницьких відносин.

можна відмітити переговори, медіацію, арбітраж, ви-

рішення справи у суді. В переговорах ми намагаємося переконати один одного дати нам те, чого ми хочемо. Так, процедуру медіації можна описати як переговори за сприяння третьої (нейтральної) особи. Загалом же виділяють три основних методи, у які можуть вирішуватись договірні спори: судовий процес, арбітраж, та процедури альтернативного вирішення спорів (АВС).

3. Джерела господарського процесуального права.

Джерелами господарського процесуального права є нормативно- правові акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні відносини при здійсненні господарського судочинства. Джерела: які містять організаційні норми, що закріплюють систему господарських судів (Закон України «Про судоустрій та статус суддів»); загальні господарсько-процесуальні норми (Господарський процесуальний кодекс України) та спеціальні господарсько-процесуальні норми, які містяться в законах як матеріального правового, так і процесуально правового характеру (Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Головне місце серед джерел посідає Конституція України, у ст. 6 якої закріплений принцип здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Зазначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція маєнайвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. У розділі VІІІ Конституції закріплено принципи організації судів (територіальність і спеціалізація), незалежність і недоторканність суддів, вимоги щодо суддів і порядок їх призначення та обрання, основні засади судочинства,

ЗУ«Про судовий збір»

ЗУ «Про третейські суди» регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

Законом України «Про міжнародне приватне право» визначено особливості провадження в справах за участю іноземних осіб, підстави визначення підсудності справ судам України,

Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж»

акти, які визначають підвідомчість спорів господарському суду (Господарський кодекс України, Закони України «Про господарські товариства», «Про інвестиційну діяльність», «Про зовнішньоекономічну діяльність» тощо).

У випадках, передбачених законом або міжнародним договором, господарський суд застосовує норми права інших держав. У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб’єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосувати міжнародні торгові звичаї.

Господарському суду згідно з ч. 7 ст. 4 ГПК України заборонено відмовляти в розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, оскільки при розгляді господарських спорів у цьому випадку необхідно застосовувати правила про аналогію закону та права.

Важливе значення для розгляду господарських справ, удосконалення правозастосовчої практики господарських судів мають керівні роз’яснення Вищого господарського суду України

4. Господарські процесуальні правовідносини: поняття та ознаки.

Господарські процесуальні правовідносини – це врегульовані нормами господарського процесуального права відносини, що виникають між господарським судом та іншими учасниками судового процесу при розгляді і вирішенні господарських спорів, процесі перевірки законності та обґрунтованості прийнятих судових рішень та їх виконанні.

визначають процесуальний порядок позовного провадження (судочинства) у справах у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також процесуальний порядок провадження у справах про банкрутство.

Процесуальні відносини безпосередньо між учасниками процесу не виникають.

мають свою структуру, тобто сукупність взаємопов’язаних його елементів: суб’єкт, об’єкт та зміст правовідносин.

господарський суд, з одного боку, а з іншого – сторони та інші учасники господарського процесу. Саме господарський суд є обов’язковим суб’єктом господарських процесуальних правовідносин.

У широкому розумінні об’єктом господарських процесуальних правовідносин є економічні спори суб’єктів господарювання, які віднесені ст. 12 Господарського процесуального кодексу України до підвідомчості господарських судів:

Матеріальним (фактичним) змістом господарських процесуальних правовідносин є діяльність господарського суду щодо дослідження обставин справи, її юридичної кваліфікації та винесення акту застосування права, а також дії заінтересованих у справі осіб у зв’язку із її розглядом та прийняттям рішення (поведінка суб’єктів цих відносин). Юридичний зміст господарських процесуальних право відносин складають суб’єктивні юридичні права й обов’язки,.

Господарські процесуальні правовідносини мають такі особливості:

існують тільки в процесуальноправовій формі, не існують у формі фактичних відносин, поза господарського процесу, оскільки виникають унаслідок розгляду та вирішення економічних спорів;

їх суб’єктами є господарський суд та суб’єкти господарювання, у тому числі фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності;

підставою їх виникнення є порушення або оспорювання одним суб’єктом прав або інтересів іншого суб’єкта господарювання;

виникають переважно на підставі юридичних фактівдій.

суб’єкти пов’язані нормами господарського процесуального права, які створюють формалізований порядок їх відносин та дій при вирішенні господарських спорів;

мають подвійну правову природу, оскільки опосередковують процес реалізації норм матеріального права і є результатом дій норм процесуального права.

5. Поняття та система принципів господарського судочинства.

принципи господарської юрисдикції, це загальні керівні засади, що визначають характер організації і діяльності органів господарської юрисдикції

сформувався поділ принципів господарського процесуального права на організаційні, які визначають правові засади організації господарського суду і функціональні, які визначають правові засади функціонування господарського (арбітражного) суду

Зазвичай, організаційними вважають: принципи одноособового і колегіального розгляду справи; принцип самостійності судів, незалежності судів і підконтрольності їх лише законові; принцип державної мови судочинства; принцип гласності й відкритості господарського процесу.

В системі функціональних принципів господарського процесуального права фігурують: принцип законності; принцип процесуальної рівності учасників судового процесу; принцип змагальності у поданні учасниками процесу доказів на підтвердження тих чи інших юридичних фактів; принцип об’єктивної істини у встановленні та оцінці юридичних фактів; принцип диспозитивності у розпорядженні учасниками процесу своїми матеріальними і процесуальними правами; принцип обов’язковості виконання судових рішень (актів); принцип оперативності розгляду справ; принцип солідарності господарських інтересів сторін, який полягає у можливості розгляду спору в господарському суді лише за умови додержання встановленого для певних випадків досудового врегулювання спору (нині цей принцип втратив актуальність, за винятком випадків домовленості сторін між собою відповідно до ст. 5 ГПК).

поділ принципів на організаційні та функціональні (процесуальні) є певною мірою умовним, адже окремі з них можуть вважатися як організаційними, так і функціональними одночасно (наприклад, принцип законності, обов’язковості судових актів).

6. Принципи верховенства права та законності у господарському судочинстві: поняття, співвідношення, взаємозв’язок.

Терміни «верховенство права» і «законність» закріплені в текстах багатьох основоположних нормативних актів, починаючи з Конституції України, кодифікованих актів, законів тощо. Зокрема, у ст.8 Основного Закону проголошено, що «в Україні визнається і діє принцип верховенства права» [1]. У преамбулі та безпосередньо в тексті Закону України «Про судоустрій і статус суддів» наголошується про здійснення правосуддя на засадах верховенства права [2]. Загалом, принцип верховенства права є сукупністю засад, положень та ідей – вимог, що ґрунтуються на природніх правах особи та її автономії відносно держави. Реалізація принципу верховенства права в процесі судочинства в господарських судах має свої особливості. Так, даний принцип визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості, що досягається законністю здійснення судового процесу, а також його остаточними результатами. Рішення господарського суду повинні забезпечувати права людини й укріплювати довіру до суддів. Застосування права повинно відповідати критеріям безсторонності та незалежності суду, при цьому сторонам у справі повинна бути надана можливість бути заслуханими, а судові рішення повинні бути обґрунтованими та узгодженими з існуючою практикою.

В Україні суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які випливають з цього принципу, а саме: якість закону, захист від свавілля, доступ до суду, вимога (принцип) юридичної визначеності

Згідно ст. 129 Конституції України законність випливає із принципу верховенства права і, як загальна засада судочинства. Сутність принципу законності розкривається у ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме – суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Крім того, «судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону». Таким чином, принцип верховенства права є одним із основних принципів правової держави, що взаємопов’язаний із принципом законності, який є основоположним для більшості сучасних демократичних держав. Взаємозв’язок даних принципів проявляється у відповідності діяльності господарського суду нормам Конституції України, законам України та іншим актам, що складають нормативну базу діяльності господарського суду, а також шляхом беззаперечного додержання законодавчих положень, що регулюють порядок організації господарського суду, здійснення правосуддя. Крім того, взаємозв’язок принципів верховенства права і законності досягає свого призначення коли він пов’язується із невід’ємними, невідчужуваними, правами людини, в яких, по суті, реалізується ідея справедливості.

7. Принципи змагальності та об’єктивної істини в господарському судочинстві: поняття, співвідношення, взаємозв’язок.

Змагальність є елементом поняттям справедливого судового розгляду. В ієрархії процесуальних цінностей принцип змагальності вважається пріоритетним у більшості суддів.https://vl.arbitr.gov.ua/sud5004/8365/ - _ftn3 безсумнівна прогресивність змагальності очевидна, оскільки вона значно розширює права сторін по відстоюванню своїх інтересів, і, тим самим, підвищує об’єктивність самого суду. без вільної змагальності сторін, як принципу цивільного процесуального права і гарантії винесення правосудного рішення у справі, встановлення істини –неможливе. принцип змагальності є таким поняттям, відповідно до якого особи, які беруть участь у справі повідомляють про необхідні для справи юридичні факти, надають докази, підтримують свої вимоги і заперечення.https://vl.arbitr.gov.ua/sud5004/8365/ - _ftn5 змагальністю визначається весь процес надання, витребування, залучення фактичного матеріалу, необхідного для вирішення справи, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. В свою чергу господарський суд має створювати сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. змагальність не є самоціллю в судочинстві. Вона слугує досягненню кінцевої мети – встановити об’єктивну істину та постановити законне та правосудне рішення.

Характерним для більшості процесуальних галузей права України є принцип встановлення об’єктивної істини по справі. Даний принцип надзвичайно тісно пов’язаний з принципом законності. Він передбачає такий характер діяльності суду, який направлений на з’ясування відповідної дійсності взаємовідносин сторін, їх прав та обов’язків, всіх обставин справи, що розглядається. Цей принцип означає, що господарський суд має приймати рішення у справі після того, як у судовому засіданні будуть встановлені дійсні взаємини сторін і фактичні обставини. Принцип об’єктивної істини нерозривно пов’язаний із принципом законності, оскільки рішення господарського суду законне лише тоді, коли у справі встановлена об’єктивна істина. Відповідно до цього принципу кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 ГПК України). Спрямованою на запобігання можливій упередженості судді чи іншого недобросовісного ставлення до розгляду справи є норма щодо відводу судді, На реалізацію цього принципу спрямовані й інші правові інститути та норми ГПК України: перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами та перегляд їх в апеляційному і касаційному порядку; право господарського суду виходити за межі заявлених вимог тощо.

8. Принципи диспозитивності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом: поняття, співвідношення, взаємозв’язок.

Сутність принципу диспозитивності полягає в нерозривній єдності двох елементів – свободи вибору варіанту захисту порушеного права і свободи розсуду сторони при обранні варіантів поведінки в процесі захисту права.

. Цей принцип безпосередньо не закріплений у законодавстві,

Таким чином, сутність зазначеного принципу полягає у можливості учасників господарського процесу, і в першу чергу сторін, розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, активно впливати на процес із метою захисту своїх прав і інтересів. Так, позивач має право до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог. Відповідач має право визнати позов повністю або частково чи не визнати його взагалі. його певна обмеженість - господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права й інтереси.

. Процесуальна рівність усіх учасників судового процесу. Цей

принцип закріплений у Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ГПК України, де зазначено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, та в розділі ІV ГПК України (сторони користуються рівними процесуальними правами).

Останнє положення означає, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Реалізація зазначеного принципу передбачає, що, поперше, суд при вирішенні господарських спорів застосовує норми матеріального права щодо всіх учасників однаковою мірою безвідносно до того, між якими сторонами розглядається спір; подруге, правовий статус учасників господарського процесу визначається лише процесуальними

положеннями.

Обумовлений демократизмом процесуальної форми, принцип рівності учасників є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що виключає будьякий тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будьчиїх процесуальних прав. Це дозволяє сторонам вчиняти встановлені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права й виконувати покладені на них обов’язки.

9. Досудове врегулювання господарських спорів.

Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі - акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно.

Підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Підприємства з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

У претензії зазначаються: а) повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії;

б) обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти; в) вимоги заявника; г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії; д) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватись до претензії із зазначенням про це у претензії. До претензії про сплату грошових коштів може додаватися платіжна вимога-доручення на суму претензії.

Претензія підписується повноважною особою та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії.

В тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців.

Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п'яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами.

Підприємства та організації, що одержали претензію, зобов'язані задовольнити обгрунтовані вимоги заявника.

Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі.

У відповіді на претензію зазначаються: а) повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дають відповідь, та підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь; б) коли претензію визнано повністю або частково, - визнана сума, назва, номер і дата розрахункового документа на перерахування цієї суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці; в) коли претензію відхилено повністю або частково, - мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що обгрунтовують відхилення претензії; г) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.

Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові повинно бути повернуто оригінали документів, одержаних з претензією, а також надіслано документи, що обгрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.

Відповідь на претензію підписується повноважною особою та надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Якщо претензію про сплату грошових коштів, до якої додано платіжну вимогу-доручення, визнано повністю або частково, у платіжній вимозі-дорученні зазначається визнана сума.

За необгрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми.

Підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

10. Підвідомчість господарських справ.

Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського, цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов’язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

11. Учасники господарського процесу.

Учасники судового господарського процесу – це особи, які здійснюють при вирішенні господарських спорів господарським судом передбачені законом процесуальні дії. Учасників процесу можна визначити також як таких осіб, які мають юридичну зацікавленість у справі і в силу такої зацікавленості наділені правом впливати на рух господарського процесу.

Їхній інтерес у процесі може бути спрямований на захист своїх прав чи охоронюваних законом інтересів або на захист прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб у передбачених законом випадках. Інтерес кожного учасника в справі є юридичним, тобто таким, що є підставою для участі в справі і в той же час відрізняється від інтересу інших учасників, що передбачає наділення особи специфічним комплексом процесуальних прав і обов язків.

Склад учасників судового господарського процесу визначено розділом IV ГПК України. Залежно від виконуваних у судовому процесі функцій і мети вступу або залучення до процесу учасників можна поділити на три групи:

1) особи, які вступають у процес із метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів (сторони, треті особи);

2) особи, які вступають у процес із метою захисту державних і суспільних інтересів (прокурор, державні та інші органи);

3) особи, які залучаються до процесу для давання пояснень і висновків (посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, судовий експерт).

Учасники господарського процесу — це суб’єкти, дії яких можуть сприяти правильному і швидкому розгляду спору, захисту прав та інтересів, що охороняються законом, господарюючих суб’єктів.

Усіх учасників господарського процесу залежно від правового стану можна поділити на кілька груп. Перша група — господарські суди (судді), які безпосередньо вирішують конкретну справу. До другої групи відносяться учасники господарського процесу, яких закон визначає особами, що беруть участь у справі. Такими є сторони (позивач і відповідач), треті особи, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору чи не заявляють їх, прокурор, державні та інші органи, які виступають на захист чужих інтересів у силу покладених на них законом функцій. Третю групу становлять особи, які сприяють здійсненню правосуддя, нормальному процесу вирішення.

71. у широкому значенні до суб’єктів процесу можна віднести й суд. У спеціальному значенні повний склад учасників судового процесу визначено розділом IV ГПК України, з урахуванням положень якого учасниками господарського процесу є: — сторони (позивач і відповідач); — треті особи (поділяються на осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору й осіб, як і не заявляють самостійних вимог на предмет спору); — представники сторін і третіх осіб; — прокурор; — судові експерти; — перекладачі; — посадові особи чи інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для надання пояснень із питань, що виникають під час розгляду справи.
Цей склад учасників передбачений процесуальним законом для позовного провадження в господарських справах. У провадженні у справах про банкрутство беруть участь (згідно зі ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»): — сторони (боржник і кредитори); — арбітражний керуючий (який має процесуальний статус розпорядника майна, керуючого санацією або ліквідатора); — власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника; тощо