Поняття про соціальні інститути та інститути соціалізації

Лекція 1

Система вищої освіти як особливий соціальний інститут

План

1. Поняття про соціальні інститути та інститути соціалізації.

2. Першочергові завдання які має вирішити система вищої освіти України.

3. Особливості сучасної системи вищої освіти України як соціального інституту.

Ключові слова: вища освіта, система вищої освіти, соціалізація, соціальний інститут.

Мета та завдання вивчення розділу: мати яву про соціальні інститути та соціальні функції вищої освіти, знати першочергові завдання системи вищої освіти.

Поняття про соціальні інститути та інститути соціалізації

Процес навчання студентів в вищих навчальних закладах реалізується в конкретному культурно-освітньому середовищі, яке безпосереднім чином впливає на хід та результати навчання. Тому виникає необхідність детального розгляду особливостей цього середовища, яке представлено системою вищої освіти. Логічним буде розглядати систему вищої освіти в соціалізаційному аспекті, бо саме такий підхід дозволяє уникнути вузості уявлень про вищу освіту як важливий механізм успішної соціалізації особистості.

Період навчання у ВНЗ в останні роки більшістю дослідників не тільки виділяється в самостійний соціалізаційний етап, але й визнається найважливішим з огляду завершення формування особистості під впливом керованих чинників. У дослідженнях, присвячених проблемам студентської молоді, відзначається, що в студентському віці в повному обсязі представлено такі напрямки соціалізаційного процесу: засвоєння молодими людьми нової для себе соціальної ролі студента; підготовка до оволодіння професійними знаннями й уміннями; формування такого новоутворення, як інтелігентність; побудова нової системи відносин з викладачами й своїми ровесниками, яка ґрунтується на стереотипах, прийнятих у дорослому середовищі; оволодіння знаннями й навичками соціальної поведінки, прийнятими в майбутньому професійному середовищі.

Студентський вік, як відзначалось, характеризується прагненням самостійно й активно обирати той чи інший життєвий стиль і поведінковий ідеал. Таким чином, вузівське навчання є потужним чинником соціалізації особистості студента, і цей процес іде в ході спільної життєдіяльності й студентів, і викладачів.

Виділяючи період навчання у ВНЗ у самостійний інститут соціалізації, слід уточнити, що в сучасній психолого-педагогічній науці розуміють під соціалізаційними інститутами і які їхні суттєві особливості. Перш за все відзначимо, що поняття інститутів соціалізації є вивідним від базового поняття „інститути соціальні”, яке в сучасній соціології трактується як „форма закріплення й спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин”.

При цьому слід мати на увазі, що запропоноване визначення лише в цілому охоплює всю складність характеризованого явища. На нашу думку, воно має бути доповнене суттєвим зауваженням, зробленим М.Єнакієвим, який вважає, що такий соціальний показник, як інституалізація суспільства (кількість соціальних інститутів і простота їх утворення), – „один з основних показників розвиненості суспільства, його асоціативного життя”.

Важливою властивістю соціальних інститутів є їх значна залежність від конкретно-історичного моменту суспільного розвитку. У періоди стабільного розвитку соціальні інститути стійкі й ефективні. У період же кризового стану суспільства спостерігається неузгодженість у системі їх взаємодії, нездатність забезпечити суспільні потреби, відбувається руйнування традиційних соціальних зв’язків.

Характеризуючи інститути соціалізації, слід пам’ятати про те, що якщо спочатку, формуючись стихійно, вони містили лише окремі елементи регламентації й контролю поведінки індивіда в соціумі, то згодом, приймаючи жорсткі інституалізаційні форми, вони все більше опредмечувались у системі політичних, економічних, соціальних взаємозв’язків. Це добре видно на прикладі досліджуваного нами інституту – вищої освіти. Так, поява перших університетів не може розглядатися як оформлення нового соціалізаційного інституту того часу. Їх роль і значення не були такими масштабними й суттєвими для функціонування середньовічного суспільства в цілому, де провідними соціалізаційними інститутами залишались церква й станові норми і традиції. Однак разом із суспільним розвитком і науково-технічним прогресом роль університетів і системи вищої освіти принципово змінилась, і сьогодні ми цілком обґрунтовано говоримо про те, що це найважливіший соціалізаційний інститут, який лише в родовому відношенні належить освітній галузі. Реально ж вища освіта давно розглядається на мегасоціальному рівні, який визначає розвиток таких галузей, як економіка, виробництво, політика, наука та ін.

Слід мати на увазі, що кожний з інститутів соціалізації має низку інших функцій, його діяльність не може бути зведена тільки до функції соціалізації. Багато з них у якості провідних реалізують економічні, господарські, політичні, виробничі та інші функції. Виходячи з цього, ми оперуємо поняттям „соціалізаційна функція”, яка в одних інститутах (сім’я, школа, вищі навчальні заклади) є провідною й педагогічно організованою, а в інших (неформальні об’єднання, армія, трудові колективи) носить супутній характер.

Спираючись на сказане, ми можемо резюмувати. Досліджуваний нами процес соціалізації студентства є частиною загального соціалізаційного процесу, представленого різними інститутами. Його головна особливість у тому, що в системі вищої освіти соціалізаційна функція є провідною, педагогічно організованою й керованою, а отже, ефективність соціалізації з позиції суспільної значимості в ній максимальна.

Вік і особливості студентства роблять період навчання у ВНЗ сенситивним для формування в молоді професійних, моральних і соціальних якостей, які характеризують сучасну українську інтелігенцію. Успішність формування цих якостей залежить від того, якою буде рівнодіюча всіх соціально-педагогічних сил, представлених, з одного боку, нормами, цінностями, звичаями, традиціями, звичками, способом життя, з іншого – системою педагогічних впливів, яким студент піддається в процесі навчання.

Система вищої освіти при організованому в її межах педагогічному впливі є провідним інститутом соціалізації особистості, який закладає основи її життєдіяльності, світогляду, морально-етичні установки на наступне життя.

Говорячи про інститути соціалізації, слід уточнити, що близьким, хоча й не тотожним йому є поняття широкого соціального оточення, яке містить ровесників, друзів, знайомих, усе, що ми визначаємо як мікросоціальне оточення людини. Відмінність між ними полягає в тому, що інститути соціалізації мають більш потужний соціалізаційний потенціал, але реалізуватися він може в тому випадку, якщо соціальним оточенням студента цей інститут сприймається адекватно. Слід також пам’ятати, що соціальне оточення в усіх його видах відіграє, хоча й другорядну, але дуже важливу роль у процесі соціалізації. Це той, часто неконтрольований, соціальний фон, на якому відбувається керована соціалізація, причому цей фон не завжди виявляється позитивним. Соціальне оточення, на відміну від відносно стабільних інститутів соціалізації, більш мобільне, активне, мінливе. Нарешті, окремі агенти соціального оточення – друзі, кохана дівчина (хлопець), викладачі, представники адміністрації – можуть значно активізувати механізми соціалізації (наприклад, через оптимізацію спілкування чи залучення в нові види діяльності), що буває неможливо здійснювати в межах традиційних інститутів.

Серед традиційних соціалізаційних інститутів, які тією чи іншою мірою справляють вплив на результати соціалізації: сім’я, школа, трудові колективи, церква, армія, громадські об’єднання та ін. – нас цікавить система вищої освіти, яка завершує цілеспрямований цикл професійного формування особистості. Вищу освіту як складову частину освітньої системи будь-якої країни слід розглядати не тільки з утилітарних позицій підготовки висококваліфікованих кадрів, не менш важливе значення має соціалізаційний аспект її функціонування, у якому відображається розуміння вищої освіти як соціогенетичного механізму, який відтворює певний соціотип особистості.

Вища школа, розв’язуючи завдання професійної підготовки, продовжує залишатись єдиним соціальним інститутом суспільства, який за межами повноліття професійно реалізує виховні функції. У цьому відображена найважливіша теоретична посилка вітчизняної педагогіки – освіта без виховання не здатна сформувати повноцінного професіонала й громадянина.