💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Види і організаційні форми підприємств

Залежно від передбачених законодавством форм власності в Україні можуть діяти такі види підприємств:

• приватне, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

• колективної власності;

• комунальне, що діє на основі комунальної власності терито­ріальної громади;

• державне, що діє на основі державної власності;

• засноване на змішаній формі власності (на основі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші передбачені законом види підприємств.

Так, якщо у статутному фонді підприємства іноземна інвести­ція становить щонайменше 10 %, воно визнається підприємст­вом з іноземними інвестиціями. Підприємство, у статутному фо­нді якого іноземна інвестиція становить 100 %, вважається іно­земним.

Залежно від способу утворення (заснування) і формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та кор­поративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, що не поділяється на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, якого призначає, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реор­ганізації та ліквідації підприємства. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи тру­дової діяльності засновників (учасників), їх спільного управлін­ня справами, корпоративних прав, у тому числі через органи, які вони створюють, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Поділ підприємств на великі, середні та малі був виключений, натомість з»явився поділ суб»єктів господарювання на суб»єктів мікропідприємництва, малого, середнього та великого підприємництва. Суб’єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.

Суб’єктами мікропідприємництва є:

юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами малого підприємництва є:

юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва.

Якщо підприємство залежить від іншого підприємства, воно визнається дочірнім.

12. Організаційна структура та управління підприємством.

У господарському законодавстві (ст. 64 ГК) вперше закріплено організаційну структуру підприємства.

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Згідно зі ст. 65 ГК управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства, з яким укладається договір (контракт).

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються ГК та законами про такі підприємства.

13. Правовий статус фізичної особи-підприємця.

Згідно законодавства України (ст. 50 ЦКУ, 128 ГКУ) будь-яка фізична особа яка має повну цивільну дієздатність має право вільно здійснювати господарську діяльність, що не заборонена законом.

Фізична особа набуває статусу фізичної особи – підприємця (ФОП)з моменту реєстрації в державного реєстратора цього рішення в ЄДРПОУ.

Діяльність фізичної особи – підприємця регулюється Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, якщо інше не зазначене в самому нормативно-правовому акті або не випливає з суті правової норми.

Фізична особа – підприємець (ФОП) відповідає по своїм боргам перед кредиторами всім своїм майном в тому числі своєю часткою в спільному сумісному майні. Винятком є лише майно на яке не може бути накладене стягнення (ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження».

Приватними підприємцями не можуть бути військовослужбовці, державні службовці, народні депутати, особи, які мають судимість за корисливі злочини тощо.

До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Фізична особа-підприємець самостійно діє на ринку, вступаючи у відносини та набуваючи при цьому відповідних прав та обов'язків, може здійснювати діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать закону. Проте законодавство містить обмеження щодо можливості провадження фізичними особами-підприємцями певних видів діяльності. Зокрема, фізичні особи-підприємці не можуть:

· надавати фінансові послуги, якщо інше прямо не передбачене законом;

· займатися діяльністю у сфері організації телебачення і радіомовлення;

· займатися космічною діяльністю;

· займатися діяльністю у сфері здійснення операцій з металобрухтом;

· займатися діяльністю у сфері загальної середньої та вищої освіти;

· займатися концесійною діяльністю щодо будівництва та експлуатації автомобільних доріг.

На відміну від юридичних осіб фізичні особи-підприємці діють без установчих документів. Фізична особа-підприємець уособлює і власника відповідного бізнесу, і орган управління ним.

Чинне законодавство України не передбачає виокремлення майна, яке використовується підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси належного цьому громадянинові майна. Так, ч. 2 ст. 128 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 52 Цивільного кодексу України прямо встановлюють правило про те, що громадянин-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Фізична особа реєструється підприємцем за місцем свого проживання (реєстрації).

14. Поняття, ознаки та види господарських організацій.

Одним з найпоширеніших видів суб’єктів господарювання є господарські товариства Їх правовий статус визначається положеннями Глави 8 ЦК “ Господарські товариства “, главою 9 ГК, та Законом України від 19 вересня 1991 року “ Про господарські товариства “
Згідно з ч. 1 ст. 79 ГК господарськими товариствами є підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та / або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

З наведеного визначення можна сформулювати наступні ознаки
1. організаційна єдність
2. товариство створюється шляхом об’єднання майна засновників
3. учасники товариства беруть участь в діяльності товариства
4. наявність відокремленого майна
5. товариство створюється з метою отримання прибутку
Господарські товариства являють собою організоване в єдине ціле об’єднання декількох осіб для ведення господарської діяльності, виготовлення продукції (товарів), виконання робіт, надання послуг, із метою отримання прибутку, тобто належать до господарських організацій корпоративного типу.
Важливою ознакою також є поєднання в них особистих і майнових сил учасників. Майно, внесене учасниками товариства як їхні вклади (паї), належать товариству на праві власності. У той же час частина майна може бути передана товариству його засновниками (учасниками) на праві користування. Участь у господарському товаристві є водночас обов’язком і правом його учасників Майнова участь є обов’язковою, а особиста – правом, а в персональнихтовариствах (повному та командитному) – обов’язком
Наступна ознака господарського товариства – наявність відокремленого майна Відокремленість майна товариства від майна його засновників (учасників) іправо власності на це майно дозволяє товариству самостійно вести господарську діяльність і відповідати за її результати
Основна мета господарських товариств – отримання прибутку, це досягається шляхом промислу - систематичного виконання на професійній основі господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг) не для власних, а для чужих потреб [1]
Господарські товариства є юридичними особами Суб’єкти господарювання - юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарськоготовариства, зберігають статус юридичної особи, тобто вони продовжують діяти як суб’єкти права
Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом
Товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації
Господарське товариство може відкривати рахунки в банках, а також укладати договори та інші угоди лише після державної реєстрації Угоди укладені засновниками товариства до дня його реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством у порядку, визначеному законом та установчими документами
Угоди, укладені засновниками до дня реєстрації товариства і в подальшому не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для осіб, які уклали ці угоди.

Господарські товариства можуть набувати майнових та особистихнемайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді від свого імені.

Зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства.

Відповідно до ст. 115 ЦК України майно господарського товариства складається з:
· майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного капіталу;
· продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;
· одержаних доходів;
· іншого майна, набутого на підстава не заборонених законом.
Закріплене за господарським товариством майно створює необхідну базу для його нормальної діяльності.
Законом передбачена можливість створення господарського товариства однією особою. Це положення не поширюється на повні та командитні товариства. Учасниками господарського товариства можуть бути фізичні або юридичні особи, як резиденти, так і іноземні суб’єкти права.

*** Щербина В. С. Д госп. Організаціями розуміє асоційовані підприємства, тобто залежні (дочірні).

Види господарських товариств
Види господарських товариств названі у ч. 1, ст. 80 ГК України, до господарських товариств належать:
· акціонерні товариства;
· товариства з обмеженою відповідальністю;

· товариства з додатковою відповідальністю;
· повні товариства;
· командитні товариства

15. Права і обов’язки учасників господарського товариства.

Учасники господарського товариства - це суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин (споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації), які виступають засновниками (учасниками) товариства. Це можуть бути як юридичні особи, так і громадяни.

Їх права і обов'язки як учасників господарського товариства (незалежно від виду товариства) встановлені ст. 88 ГК, згідно з якою учасники господарського товариства мають право:

брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами;

брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди);

одержувати інформацію про товариство. На вимогу учасника товариство зобов'язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо;

вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства.

Учасники товариства мають також інші права, передбачені ГК, іншими законами та установчими документами товариства. Так, згідно з п. 4) ч. 1 ст. 116 ЦК учасники товариства, крім перелічених прав, мають також право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Частина 3 ст. 88 ГК покладає на учасників господарського товариства наступні обов'язки:

додержуватися вимог установчих документів товариства, виконувати рішення його органів управління;

вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та коштами (засобами), що передбачені установчими документами, відповідно до ГК та закону про господарські товариства;

нести інші обов'язки, передбачені ГК, іншими законами та установчими документами товариства (наприклад, не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства (п.3 ч. 1ст. 117ЦК).

16. Правове становище засновників та учасників господарських організацій.

Див. пит. 15.

17. Правове становище державних унітарних підприємств.

Державне унітарне підприємство — це підприємство, створене державою, в особі його компетентних органів, котре держава наділяє необхідним для існування майном, формує статутний фонд, що не ділиться на частини (паї). Уповноважений державою орган (далі -державний орган) затверджує статут унітарного підприємства, розподіляє доходи, через ке­рівника, ним призначеного, керує його діяльністю.

2. Державне унітарне підприємство створюється, як зазначалось вище, державним орга­ном. Саме Кабінет Міністрів своїм декретом «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» [480] наділив міністерства і відом­ства, окремі суб'єкти господарювання державної форми власності (об'єднання підприємств вугільної промисловості та ін.) правами щодо створення державних підприємств, затвердження їх статутів, призначення ке­рівників створених суб'єктів господарювання тощо.

Державне унітарне підприємство створюється в розпорядчому порядку, що означає наяв­ність процедури видання наказу керівника державного органу щодо створення нового госпо­дарського суб'єкта. Виданню розпорядчого документа має передувати аналіз ситуації на ринку виробництва товарів або надання послуг у певному сегменті економіки країни, в яко­му передбачається здійснення діяльності створюваного підприємства. За результатами ана­лізу готується обґрунтування необхідності створення підприємства державним органом з ви­кладом усіх аспектів, що підлягають вирішенню.

Діяльність державного унітарного підприємства контролюється державним органом, у сфері управління якого воно перебуває. майно закріплюється за державним унітарним підприємство на праві господарського відання чи право оперативного управління.

4. законодавча новела зобов'язує організа­торів підприємств обов'язково вказувати в назві унітарного підприємства слова «державне підприємство», що має забезпечити інформованість учасників господарських відносин про суб'єкти, їх належність до державної власності.

5. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями держави або уповноваженого нею органу, який, як уже зазначалось вище, є державним органом вико­навчої влади. Підприємство як самостійний господарюючий суб'єкт має власну правоздат­ність, відокремлене майно, обсяг його прав та обов'язків визначається в статуті. Підставами для виникнення зобов'язань державного підприємства може бути укладена ним угода, пла­новий акт (державне замовлення), оформлений належним чином державним органом. Орган же, уповноважений управляти від імені держави державним підприємством, діє на підставі власного положення, має статус юридичної особи і несе відповідальність за своїми зо­бов'язаннями самостійно.

6. Керівника державного унітарного підприємства призначає орган, який створив підпри­ємство і до сфери управління якого воно входить (ці органи в більшості випадків збігають­ся).

7. Враховуючи, що результати діяльності державного унітарного підприємства можуть істотно впливати на становище в державі, її оцінку на міжнародній арені, а недоліки в роботі можуть завдати шкоди інтересам народу України, до керівників таких господарюючих суб'єктів пред'являються підвищені вимоги, їм може бути надано особливий статус (напри­клад, окремі підприємства оборонного комплексу очолюють військовослужбовці).

8. В останній частині коментованої статті визначаються види державних унітарних підпри­ємств - державні комерційні та казенні підприємства.

18. Правове становище комунальних підприємств.

Правовому статусу комунального унітарного підприємства присвячено ст. 78 ГК, згідно з якою комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.

Статутний капітал комунального унітарного підприємства підлягає сплаті до закінчення першого року з дня державної реєстрації такого підприємства.

Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова " комунальне підприємство" та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство.

Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.

Комунальне унітарне підприємство очолює керівник підприємства, що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених ГК щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.

19. Правове становище акціонерних товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, розділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Акціонерне товариство є формою об'єднання підприємців та їх капіталів для отримання прибутку.

Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Акціонерне товариство не може мати у своєму складі лише акціонерів - юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа.

Характерні риси акціонерного товариства (АТ):

- діє на підставі статуту. Засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

- відповідальність акціонерного товариства за своїми обов'язками тільки майном, що належить йому на праві власності;

- відсутність у акціонерів додаткової майнової відповідальності за зобов'язаннями товариства, якщо вони (акціонери) повністю сплатили свої частки;

- обов'язковість майнової участі акціонерів в АТ та необов'язковість для них персональної участі в діяльності АТ;

- статутний капітал не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам; резервний капітал не менше 15% від статутного і поповнюється за рахунок щорічних відрахувань, які не можуть бути менше 5% суми чистого прибутку);

- корпоративний характер управління і відповідна система органів: вищий орган - загальні збори акціонерів; виконавчий - правління, контрольні - ревізійна комісія (за фінансово-господарською діяльністю АТ), наглядова рада (за діяльністю правління);

- участь акціонерів в управлінні, яке залежить від кількості акцій, що належать їм на праві власності;

- збори акціонерів вважаються повноважними (кворум) за умови реєстрації для участі у них акціонерів, які сукупно є власниками не менше як 50% + 1 голосуючих акцій;

- можливість залучення значних інвесторів на правах власників привілейованих акцій;

- визначення обсягу прав акціонерів залежно від типу акцій (прості або привілейовані), що належать їм на праві власності;

- кількість привілейованих акцій у статутному фонді не може перевищувати 25%;

- вихід акціонера з АТ шляхом відчуження акцій.

Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.

Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим розміру, встановленого законом. У процесі створення акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій здійснюється після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій.

Акціонерні товариства можуть бути 2 типів: публічними (ПАТ) і приватними (ПрАТ) Згідно зі ст. 6 ЗУ " Про акціонерні товариства" створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами:

1) прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;

2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

3) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

5) укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

6) закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

7) оплата засновниками повної номінальної вартості акцій;

8) затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;

9) реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;

10) подання Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

11) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

12) отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;

13) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.

Згідно з ч. 2 ст. 159 ЦК України до виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить:

1) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу;

2) утворення та ліквідація наглядової ради та інших органів товариства, обрання та відкликання членів наглядової ради;

3) затвердження річного звіту товариства;

4) рішення про ліквідацію товариства.

Питання, віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними для вирішення іншим органам товариства.

Акціонер має право призначити свого представника для участі у зборах. Представник може бути постійним чи призначеним на певний строк. Акціонер має право у будь-який момент замінити свого представника у вищому органі товариства, повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства.

Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю не менше як у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, щодо:

1) внесення змін до статуту товариства;

2) ліквідації товариства, крім випадків, встановлених законом;

3) питань, передбачених законом, що регулюють питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.