Підприємницька діяльність: поняття, принципи, форми здійснення.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (Ст. 42 ГКУ).

ідприємництво можуть здійснювати:

а) фізичні особи (підприємці);

б) юридичні особи, створені відповідно до законодавства України.

Суб'єкти підприємницької діяльності мають бути зареєстрованими державою відповідно до вимог Закону " Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 року.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Підприємницька діяльність здійснюється відповідно до загальних принципів господарювання в Україні та спеціальних принципів підприємництва. Загальними принципами господарювання є:

- забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

- свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

- вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

- обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві;

- екологічний захист населення, захист прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

- захист національного товаровиробника;

- заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Спеціальними принципами підприємницької діяльності є:

- право підприємців вільно вибирати види підприємницької діяльності, які не заборонені законом (перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом);

- право самостійно формувати програми діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

- право вільного найму підприємцем працівників на підставі укладеного з ними трудового договору, при цьому обов'язком підприємця є забезпечення належних і безпечних умов праці, її своєчасна оплата на рівні не нижчому від мінімального розміру встановленого законом, а також забезпечення соціальних гарантій, включаючи соціальне і медичне страхування;

- право комерційного розрахунку та власного комерційного ризику - суб'єкт підприємництва самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними із підприємницькою діяльністю;

- право вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

- право самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

5. Некомерційне господарювання: поняття, організаційно-правові форми здійснення.

Некомерційне господарювання — це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціаль­них та інших результатів без мети одержання прибутку (ст. 52 ГК).

На відміну від комерційної господарської діяльності, некомерційне господарювання здійснюється без мети одержання прибутку. Така діяль­ність спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших резуль­татів, ведеться суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки в галузях або видах діяльності, в яких забороняється підприємництво.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб’єк­тами господарювання державного або комунального секторів економіки в галузях (видах діяльності), в яких відповідно до ст. 12 ГК забороняється підприємництво, на підставі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційну господарську діяльність можуть вести також інші суб’єкти господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.

Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.

До суб’єктів некомерційної господарської діяльності можна віднести: 1) установи, організації, створені органами державної влади України, що утримуються за кошти відповідних бюджетів; 2) уста­нови, організації, створені органами місцевого самоврядування, що утримуються за кошти відповідних бюджетів; 3) кредитні спілки; 4) благодійні фонди і благодійні організації; 5) громадські організації, створені з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорсь­кої, спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності; 6) творчі спілки; 7) політичні партії; 8) науково-дослідні установи; 9) вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації, внесені до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.

Як слушно зазначається в літературі¹, невід'ємну частину сучасно­го ринкового господарства становить і некомерційний сектор, який дає змогу компенсувати так звані недосконалості ринку. Ні в кого не ви­кликає сумнівів те, що некомерційне господарювання відрізняється від комерційного, підприємницького. Останнє орієнтовано передусім на прибуток, який залежить від коливань попиту. Некомерційна ор­ганізація, здійснюючи господарську діяльність, теж може одержувати прибуток від неї, але важливо, щоб це для неї не перетворювалося на самоціль. Інакше вона не буде відповідати своєму призначенню задо­вольняти ті потреби, які не повинні залежати від ринкової кон'юнкту­ри (охорона здоров'я, освіта, наука, культура тощо).

Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися суб'єк­тами господарювання на основі права власності, права господарського відання або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом державного управ­ління чи органом місцевого самоврядування. Якщо господарська діяль­ність організацій — юридичних осіб або громадян, зареєстрованих як суб'єкти некомерційної діяльності, набуває характеру підприємницької діяльності, до неї застосовуються положення законодавства, яке регу­лює підприємницькі відносини.

На суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну госпо­дарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регламентації господарської діяльності з урахуванням її особливостей.

1. Організація та управління господарською діяльністю.

Організація господарської діяльності - це система заходів, спрямованих на раціональне поєднання в часі та просторі всіх елементів господарської системи відповідного рівня: економіки країни, господарської системи певного регіону (Автономної Республіки Крим, певної територіальної громади, суб'єкта господарювання).

Будь-яка господарська система складається з елементів (складових або підсистем), серед яких: суб'єкти (суб'єкти господарювання, органи управління та контролю, споживачі); майнова база (матеріальні ресурси, необхідні для функціонування системи); нормативне регулювання, що визначає правила функціонування відповідної господарської системи, в тому числі правовий статус суб'єктів, правові різкими майна, правові форми взаємовідносин між суб'єктами, відповідальність тощо; інформаційна підсистема, що забезпечує двосторонній зв'язок між центром системи та/або її елементами та інші складові.

Господарські системи можуть бути різних рівнів: вищого - економіка країни (макроекономіка), середнього - економіка певного регіону, локального - суб'єкти господарювання, проміжних - господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, холдингові групи та інші об'єднання суб'єктів господарювання; в умовах глобалізації економіки особливого значення набувають транснаціональні господарські системи (транснаціональні корпорації, зокрема). Складність господарської система обумовлює складність і рівень регулювання.

Загальнодержавний рівень застосовується для забезпечення функціонування економіки країни в цілому та визначення параметрів діяльності її складових (суб'єктів господарювання, їх об'єднань, органів управління різного рівня); регіональний рівень має врахувати специфіку господарської системи конкретного регіону в межах наданих державою повноважень; на локальному та проміжному рівнях суб'єкти господарювання та їх об'єднання з урахуванням вимог вищих рівній регулювання визначають особливість господарських зв'язків між собою, власні параметри діяльності тощо.

Управління будь-якою господарською системою здійснюється в різних формах. До них належать: нормативне регулювання (тобто встановлення правил здійснення господарської діяльності конкретної системи); планування (визначення з фіксацією у відповідному правовому документі основних напрямів і конкретних результатів діяльності господарської системи певного рівня); управління поточними справами (вирішення конкретних організаційних питань); контроль (встановлення ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності учасників господарської системи певного рівня встановленим правилам, виявлення порушень, вжиття заходів щодо їх усунення).

Господарська система - впорядкова­на (організована) на певних засадах сукупність складових, необхідних для забезпечення господарської ді­яльності певного рівня

1. Елементи (складові підсистеми)

· Суб'єкти (суб'єкти господарювання, органи управління та контролю, спо­живачі)

· Майнова база (матеріальні ресурси, необхідні для функціонування сис­теми)

· Нормативна основа, що визначає правила її функціонування, в тому числі правовий статус суб'єктів, пра­вові режими манна, правові форми взаємовідносин між суб'єктами, від­повідальність тощо

· Інформаційна система, що забезпе­чує двосторонній зв'язок між цен­тром системи та/або її елементами та ін.

2. Рівні

· Вищий рівень - економіка країни (макроекономіка)

· Середній рівень - економіка певного регіону (АР Крим, області, міста, ра­йону, селища, села)

· Проміжний рівень - господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, холдингові групи

· Локальний рівень - суб'єкт господарювання.