Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Історіографія проблеми




На Україні раніше були дуже поширені настінні розписи. Хати розписували там, де були білені стіни — готове тло для розписів. На півночі України, у поліських селах, у Карпатах, де всі будівлі робили з дерева, не обмазуючи потім глиною і не білячи, настінних розписів не було зовсім. В інших місцевостях вони були поширені нерівномірно. Особливо багато займалися ними в Хмельницькій, Одеській та Дніпропетровській областях, в різних районах розписи мали свої особливості, причому нерідко відрізнялися навіть розписи сусідніх сіл, і це свідчить, що на землях України вони побутували з давніх часів. У наш час розписи майже зникли. Однак традиції народного декоративного живопису живуть і успішно розвиваються і тепер. Адже, крім настійного розпису, існували також інші його різновиди: на Україні повсюдно розмальовували олійними фарбами дерев'яний посуд, головним чином тарілки; меблі – мисники, полиці, весільні скрині; вози, сани, кіпські дуги, навіть деякі сільськогосподарські машини, можливо, найнатуралістичніший з-поміж багатьох осередків декоративного малювання на Україні. І в минулому, і тепер майстри в Петриківці змальовували квіти, фрукти, ягоди такими, якими бачили їх на лоні природи. Від покоління до покоління передавалася любов до природної форми, до природних кольорів, а головне – до відтворення дрібних деталей. Тому так ретельно вималювані прожилки на кожній пелюстинці квітки, загострені краї листочків, усілякі вусики й пагінці. Це неодмінна ознака петриківських розписів. Але все це – не копіювання. Кожен майстер вкладав у розпис своє фантастичне бачення царства квітів. Ось чому у них не просто троянди, настурції чи мальви, а своєрідний синтез усього привабливого, що є у царстві флори. Деталізація відбувалася не шляхом відтворення родових, видових чи окремих рис, а типових, загальних подробиць, які мали декоративний характер. Умовність – одна з найважливіших прикмет декоративного мистецтва.

З особливою силою вона виявляється в розписах. Стінопис був поширеним і в інтер'єрі (насамперед розпис комина печі), і в екстер'єрі (хата, клуня, льох), що утворювало єдиний декоративний ансамбль садиби.

З давніх давен сільські малювальниці – майстрині по розпису хат та їх внутрішньому оздобленню – прикрашали селянські помешкання зображеннями дивовижних квітів та птахів. Поступово розпис був витіснений паперовими «мальовками», які стали улюбленою прикрасою в оселях. Уславлений осередок декоративного розпису – селище Петриківка, що в Дніпропетровській області, на всьому Придніпров’ї відоме доброю водою й запашним домашнім хлібом, який не розучилися пекти місцеві господині. А головне – це єдиний у всьому краї острівець, що лишився від колись могутнього материка символічно-декоративного малювання. Щоб поглянути на зразки петриківського розпису і познайомитись із майстрами їдуть сюди звідусіль. Навіть за радянських часів, коли обласний центр – Дніпропетровськ – був закритим містом, до Петриківки навідувались іноземці. Доводилось хитрувати: винаймали машину до Полтави, а звідти, минаючи «закриту зону», заїжджали в селище.



1772 рік – це дата не створення Петриківки, а першої письмової згадки про неї. Саме того ж року жителі села Курилівки, що за 20 кілометрів від Петриківки, звернулися до кошового отамана Петра Калнишевського (тут були його зимівники) зі своєю бідою. Їхню церкву підтоплювали дніпровські води. І тоді з дозволу Калниша дерев’яну церкву перенесли до Петриківки, точніше – просто перекотили на дерев’яних котках. І перша письмова згадка про село – це прохання Калнишевського до вищого духовенства про освячення церкви на новому місці.

Отже, історія Петриківщини пов’язана з ім’ям визначної особистості – Петра Калнишевського, що близько 10 років обирався отаманом. Завдяки його турботам у дикому степу виростали нові села.

Кажуть, що раніше у Петриківці художників зовсім не було. Кожна жінка в селі до великого свята заново білила хату і заново її розписувала. І жодна не вважала себе майстром, малювала, щоб гарно було в оселі й надворі. Паперові ж кальовки робили взимку цілими сім’ями, а навесні все це мішками везли на базар. Продавали недорого, людям на радість – «стьожки» з квітковим орнаментом на оздобу печі, мальовки для стелі, мальовані рушники для стін.



Замість фарби використовували кольорову глину та відвари трав. У кожного майстра були свої секрети й свої орнаменти. Калина, мак, цибулька, півники, зозульки – усе, пов’язане з природою. А вона в цих краях неповторна: мальовничі береги річечки Чаплинки, притоки Орелі, розкидані довкола хутори з давніми назвами, козацькі могили, скіфські кургани, щоправда розпайовані і подекуди розорані.

Час безжальний і до імен славнозвісних народних майстринь, і до творінь їх рук. Одним з перших серйозних дослідників та збирачів творів петриківських «малювальниць» був катеринославський історик і етнограф Д. Яворницький.

Першими стали відомі імена Т. Пати, Н. Білокінь, І. Пилипенко. Їх справу продовжили талановиті майстри П. Павленко, Н. Тимошенко, Г. Пилипенко – Ісаєва, П. Глущенко, В. Вовк. Зі стін відкритої у 1936 році школи декоративного малювання, яку багато років очолювала Т. Пата, вийшли такі уславлені майстри, як Г. Прудникова, В. Кучеренко, Є. Клюпа,

І. Завгородній, М. Шишацька, О. Пікуш, Н. шулик, ф. Панко, В. Соколеко, та

З. Кудиш. Вони та їх учні відродили декоративний настінний розпис, знайшли великі можливості його використання у різних видах ужиткової графіки та книжкової ілюстрації, промислових виробах і тканинах.

Згодом петриківські майстри відкрили для себе нові матеріали – порцеляну, метал, дерево, кераміку і, навіть, пластмасу.

Зараз Петриківка – це селище міського типу, усього 5 тисяч людей. Славиться вона не лише художниками, а й майстрами з різьблення по дереву, плетіння з лози і соломи, вишивальницями. По всьому світу розходяться звідси унікальні сувеніри.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал