💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Джерела (форми) права

Окрім внутрішньої, розрізняють також зовнішню форму права, або джерела права. Це способи юридичного виразу права, його організація в належну юридичну оболонку.

Право завжди повинно мати певну форму, тобто бути формалізованим, а форма має бути змістовною, тобто повинна містити виражений юридичною мовою текст, що несе певне смислове навантаження. Якщо нормі не надана певна форма, то вона залишається нормою поведінки, але не є нормою права.

Джерела права – це державно-офіційні способи закріплення та зовнішнього прояву правових норм, що засвідчують їх загальнообов’язковість.

До джерел права належать:

1. Нормативно-правовий акт – письмовий документ компетентного органу держави, у якому закріплено правило поведінки загального характеру, що забезпечується державою. Є основним юридичним джерелом права більшості країн, особливо романо-герман-ського типу (сім'ї) правових систем — Франція, ФРН, Італія, Іспанія та ін.

Нормативно-правові акти поділяються на закони та підзаконні акти.

1. Закон – це нормативний акт, що приймається законодавчим органом влади чи шляхом референдуму, має вищу юридичну силу і регулює найважливіші суспільні відносини в державі. Види законів:

2. Підзаконний нормативний акт – це документ компетентного органу держави, що приймається на основі та відповідно до закону. Залежно від юридичної сили підзаконні акти поділяються на:

– загальні, що поширюються на всю територію та населення держави (постанови Верховної Ради України, укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України);

– відомчі, що поширюються на певну сферу суспільних відносин (акти міністерств, відомств і державних комітетів);

– місцеві, які мають чинність на території певної адміністративної одиниці (акти місцевих органів виконавчої влади);

– локальні акти, що регламентують діяльність конкретних підприємств і поширюються на їх працівників (накази та розпорядження адміністрації підприємств, установ та організацій);

2. правовий прецедент – рішення суду чи адміністративного органу з конкретної справи, що розглядалась вперше, яке має загальнообов’язковий характер для вирішення аналогічних справ надалі. Ця форма права розповсюджена у США та у країнах Британської співдружності (англосакській системі права).

Розрізняють судовий і адміністративний прецедент.

При прецедентній формі права судові (а іноді й адміністративні) органи фактично наділені владою створювати нові правові норми.

Результатом правозастосувальної діяльності нерідко є створення правових положень, для яких характерний відомий ступінь узагальненості й обов'язковості.

3. Нормативний договір – це спільний юридичний акт, що виражає взаємне виявлення волі правотворчих суб’єктів, зустрічне прийняття на себе кожним із них юридичних обов'язків. Це такі документи, у яких утримується волевиявлення сторін із приводу прав і обов'язків, установлюється їхнє коло і послідовність, а також закріплюються добровільна згода виконувати прийняті зобов’язання. Мають широке поширення в конституційному, цивільному, трудовому, екологічному праві.

Для визнання договору джерелом права потрібно, щоб він містив юридичні норми

У галузі трудового права значну роль продовжують відігравати колективні договори. Колективний договір - правовий акт, що регулює трудові, соціально-экономічні і фахові відносини між керівником і робітниками на підприємстві.

4. У якості основної форми права виступає договір у міжнародному праві. Міжнародний договір - це явно виражена угода між державами й іншими суб'єктами міжнародного права, укладена з питань, що мають для них загальний інтерес, і покликана регулювати їхні взаємовідносини шляхом створення взаємних прав і обов'язків (наприклад, Федеративний договір Російської Федерації 1992 p.).

Нормативно-правові договори - прояв нормативної саморегуляції. Але не можна забувати, що первинним юридичним джерелом розвитку договірних форм, надання їм законної сили виступає нормативно-правовий акт, а конкретніше диспозитивні норми права.

5. П равовий звичай – історично обумовлене неписане правило поведінки людей, що ввійшло у звичку, завдяки багаторазовому застосуванню протягом тривалого часу.

Правовий звичай історично був першим джерелом права, що регулювало відносини у період виникнення та становлення держави. Генетично він походить від звичаїв як специфічного виду соціальних норм, проте не кожний звичай стає правовим, а тільки той, який відповідає інтересам певної групи людей, тієї чи іншої спільності або суспільства в цілому та визнається і санкціонується державою, яка надає йому статусу норми права, тобто перетворюючи його у правовий звичай й беручи під свій захист. Санкціонування звичаю може здійснюватися шляхом сприйняття його судовою, арбітражною або адміністративною практикою.

Особливістю даних норм є те, що вони не встановлюються рі­шенням органів держави, а виникають у результаті багаторазового застосування протягом століть, закріплюють людський досвід у сві­домості людей і входять у звичку. Крім того, в результаті санкціону­вання державою, звичай набуває загальнообов'язкового характеру, гарантується його виконання та забезпечується реалізація заходами державного примусу.

Держава визнає не всі звичаї, що склалися в суспільстві, а лише ті, що мають найбільше суспільне значення, відповідають його інтересам та історичному етапу його розвитку.

Найбільшого поширення правовий звичай як джерело права дістав у феодальному суспільстві. Наприклад, звичай «кровної помсти» — принцип таліону — «зуб за зуб», «око за око». В минулі століття був розповсюджений звичай — виклик на дуель за образу честі і гідності особи.

У правових системах більшості сучасних країн правовий звичай втратив характер самостійного джерела права і відіграє незначну роль, здебільшого він служить врахуванню особливостей суспільних відно­син в конкретних місцевостях чи в конкретних галузях діяльності. На сьогодні це джерело права збереглося тільки в правових системах окремих слаборозвинутих держав Азії та Африки, а також застосовується в міжнародному праві.

В Україні правові звичаї були надзвичайно розповсюджені, починаючи з давніх часів, особливо в період козацької республіки на Запоріжжі і до 20-х років XX століття. Багато прикладів правових звичаїв приведено в творі Пантелеймона Куліша «Чорна Рада». Вони стосувались організації прове­дення козацької ради, виборів кошового отамана, Гетьмана; призначення покарань козакам, які порушували військову дисципліну, займались крадіжками чи не віддавали боргу.

Сьогодні у європейській континентальній системі права правові звичаї не є. поширеними, але у Великій Британії до цього часу вони займають помітне місце серед інших джерел права, зокрема у державному та цивільному праві. Також правовий звичай застосовується в міжнародному праві.

Правовий звичай визнається в правовій системі України. Конституція України не закріплює правовий звичай як дже­рело права, але не зважаючи на це, окремі законодавчі акти містять такі норми: так, ст. 7 Цивільного Кодексу передбачає, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема, звичаєм ділового обороту.

6. Правова доктрина - акт-документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, розроблені вченими з метою удосконалення законодавства, усвідомлені суспільством і визнані державою як обов'язкові.

Правова доктрина не у всіх країнах є джерелом права. Наприклад в даний час в якості форми права виступає мусульмансько-правова доктрина, що підтверджується законодавством арабських країн.

Був період, коли і релігійні трактати виступали формою права. Цікаво відмітити, що в англійських судах при винесенні деяких судових рішень можна і дотепер зустріти посилання на наукові праці окремих юристів, хоча джерелами права вони вже не признаються. Ці посилання приводяться як додаткова аргументація, елемент формування волі судді, частина мотивації вироку або рішення суду.

Роль правової доктрини як життєвого джерела права виявляється в тому, що вона створює поняття і конструкції, якими користується правотворчий орган. Саме юридична наука виробляє прийоми і методи встановлення, тлумачення і реалізації права. До того ж самі творці права не можуть бути вільні від впливу правових доктрин: більш-менш усвідомлено, але їм припадає ставати на сторону тієї або інший юридичної концепції, сприймати її пропозиції і рекомендації.[4]

Релігійно-правова норма - акт-документ, що містить церковний канон або іншу релігійну норму, яка санкціонується державою для надання їй загальнообов'язкового значення і забезпечується нею. Релігійно-правова норма поширена в традиційно-релігійних правових системах (наприклад, у мусульманських країнах). У деяких країнах релігійно-правова норма тісно переплелася із правовим звичаєм, традиціями общинного побуту (держави Африки, Латинської Америки).