Держаний борг 5 страница

Деякі економісти наділяють податки функціями, що притаманні й фінансам, тобто розподільною і контрольною, інші розглядають фіскальну та економічну функції. Іноді економічну функцію поділяють на регулювальну та стимульовану.

Конкретними формами прояву категорії податку є види податкових платежів, які встановлюються законодавчими органами влади.

З організаційно-правової сторони податок – це обов’язковий платіж, який надходить до бюджетного фонду у визначених законом розмірах і встановлені строки.

Оволодіння основами податкової теорії вимагає чіткого й точного розуміння податкової термінології, тобто понять, які заведено називати елементами системи оподаткування. До таких понять належать: об’єкт податку, або податкова база, суб’єкт (платник) податку, джерело податку, одиниця оподаткування, ставка податку, податкова квота.

З поняттям “податки” тісно пов’язані поняття “податкова система”, “податковий механізм” і “податкова політика”.

Податкова система – це сукупність різних видів податків, які справляються в державі з юридичних і фізичних осіб.

Податковий механізм представляє собою сукупність організаційно-правових норм і методів управління оподаткуванням.

Податкова політика – це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків.

Податки класифікують за кількома ознаками: за формою оподаткування; за економічним змістом об'єкта оподаткування; залежно від рівня державних структур, які їх установлюють; за способом стягнення; за джерелами сплати.

Розгляд цієї теми саме в аспекті аналізу тенденцій розвитку податкової системи, з визначенням частки податків у ВВП, має неабияке значення, бо знання цього показника упродовж певного історичного періоду, з урахуванням загальних потреб і пріоритетів соціально-економічного розвитку країни, дає можливість оцінити існуючу в країні податкову політику.

Податкова система кожної держави відображає її специфічні умови. В Україні формування власної податкової системи розпочалось з проголошенням незалежності в серпні 1991 р. Було введено в дію нові податкові закони, які сформували основу податкової системи України й напрям податкової політики.

Чинну в Україні систему оподаткування доцільно розглядати в двох напрямах: “населення” і “підприємницькі структури”. Необхідно ознайомитись із законодавчими актами, які визначають сучасну податкову систему України, продумати питання ефективності сучасної податкової політики та можливі напрямки її вдосконалення.

Запитання до теми:

1. У чому полягає об’єктивна необхідність податків, їх соціально-економічна сутність і функції?

2. Які виділяють елементи системи оподаткування?

3. Що таке податкова політика? У чому полягають особливості податкової політики України на сучасному етапі?

4. Обґрунтуйте наукові принципи побудови податкової системи.

5. За якими ознаками класифікують податки?

6. Перелічіть загальнодержавні та місцеві податки України.

ЗМ 9 Місцеві фінанси

П 9.1 Формування та використання фінансових ресурсів територіальних громад (1 год)

1. Суть та основи організації місцевих фінансів.

2. Інституційна структура місцевих фінансів та їх функції.

3. Місцеві бюджети, їх доходи і видатки.

Методичні вказівки

Вивчаючи цю тему студент повинен звернути увагу, перш за все, на визначення сутності місцевих фінансів та їх складників.

В умовах демократії місцеві (регіональні) фінанси є однією з важливих складників фінансової системи держави, оскільки вони забезпечують фінансування значної частини державних витрат на соціально-культурне й комунально-побутове обслуговування населення. За допомогою регіональних фінансів здійснюється вирівнювання рівнів економічного і соціального розвитку територій, які в силу різних історичних, географічних та інших умов відстали від інших районів.

Функціонування місцевих фінансів пов’язане із забезпеченням необхідними фінансовими ресурсами місцевих Рад народних депутатів та органів місцевого самоврядування. Місцеві (регіональні) фінанси за своєю економічною сутністю є системою економічних відносин, за допомогою якої національний дохід розподіляється й перерозподіляється на економічний і соціальний розвиток територій.

Матеріальною основою місцевих фінансів є регіональні фінансові ресурси, що представляють собою сукупність грошових коштів, які використовуються на економічний і соціальний розвиток територій. Складниками регіональних фінансів є місцеві бюджети, територіальні позабюджетні фонди і кошти суб’єктів господарювання (комунальних підприємств).

Основним складником місцевих фінансів є місцеві бюджети. Всього місцевих бюджетів в Україні понад 13 тисяч. Питання їх побудови, ефективного використання у фінансовому механізмі держави постійно привертають увагу науковців і практиків.

Місцеві бюджети необхідно розглядати в декількох аспектах. По-перше, як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування, по-друге, як систему фінансових відносин.

Фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних джерел та закріплених загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. У доходній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Видатки місцевих бюджетів - це економічні відносини, які виникають у зв'язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.

Розглядаючи місце і роль місцевих бюджетів у бюджетній системі України, слід показати зміни, які відбуваються в структурі зведеного бюджету. Питома вага місцевих бюджетів у зведеному бюджеті має тенденцію до збільшення, хоча є підстави говорити про певну її стабілізацію. Зростає також частка місцевих бюджетів у ВВП і загальному обсязі фінансових ресурсів держави. Мають місце і певні якісні зміни у формуванні доходів місцевих бюджетів.

Запитання до теми:

1. У чому полягає сутність і призначення місцевих фінансів?

2. Які структурні елементи включають місцеві фінанси?

3. Які функції виконують місцеві фінанси?

4. Якими фінансовими ресурсами розпоряджаються органи місцевого самоврядування?

5. Розкрийте склад і структуру доходів і видатків місцевих бюджетів.

6. Дефіцит місцевих бюджетів.

ЗМ 10 Державні цільові фонди

П 10.1 Система соціального страхування в Україні (1 год)

1. Соціально-економічна суть, призначення і роль державних цільових фондів.

2. Шляхи утворення та джерела формування державних цільових фондів.

3. Класифікації державних цільових фондів.

4. Завдання, джерела надходжень та напрямки використання соціальних та економічних фондів.

Методичні вказівки

Державні цільові фонди - це форма перероз­поділу і використання фінансових ресурсів, залу­чених державою для фінансування суспільних потреб з визначених джерел, які мають цільові призначення. Цільові фонди певною мірою доповнюють Державний бюджет, мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються.

Цільові фонди виступають одним з методів перерозподілу національного доходу і виконують два важливих завдання:

- забезпечують додатковими коштами пріоритетні сфери економіки;

- розширюють коло соціальних послуг населенню.

Шляхами утворення державних цільових фондів є:

- відокремлення видатків Державного бюджету на певні цілі, що мають першорядне значення для країни в даний момент;

- формування спеціальних фондів, які мають самостійні джерела доходів.

Джерелами формування цільових державних фондів визначаються характером і масштабністю завдань, для реалізації яких вони створені. На їх величину впливає економічний і фінансовий стан держави на тому чи іншому етапі.

Напрямки використання коштів залежать від призначення фондів, конкретних економічних умов і змісту розроблених програм, що реалізуються.

Загалом принципи організації централізованих фондів фінансових ресурсів можна сформувати так:

- відрахування до фондів централізовано визначаються державою відповідними законами і є власністю держави;

- відрахування до фондів є обов’язковими платежами і можуть стягуватися примусово;

- витрати з фондів здійснюються лише на певні потреби, які передбачені законом.

Державні цільові фонди класифікуються за різними ознаками:

- за цільовим призначенням (соціальні та економічні);

- за рівнем управління (державні і регіональні);

- за періодом функціонування (постійні і тимчасові).

До найважливіших соціальних фондів в Україні належать Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Запитання до теми:

1. Розкрийте сутність державних цільових фондів.

2. Які існують шляхи утворення і джерела надходжень до державних цільових фондів? Вкажіть принципи організації централізованих фондів.

3. Які існують класифікації державних цільових фондів?

4. З яких джерел формується Пенсійний фонд? Охарактеризуйте основні напрямки використання та завдання Пенсійного фонду.

5. Назвіть джерела утворення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. У яких розмірах здійснюється відрахування у цей фонд?

6. Які основні джерела формування та напрямки використання Фонду загальнообов’язкового державного страхування на випадок безробіття і фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань?

7. Визначте мету утворення та напрямки використання Державного фонду охорони навколишнього природного середовища.

8. Розкрийте сутність поняття соціально-економічних гарантії. Які їх основні напрямки здійснення та джерела фінансування?

ЗМ 11 Державний кредит і державний борг

С 11.1 Державний кредит і державний борг (2 год)

1. Економічна суть, призначення та функції державного кредиту.

2. Види та форми державного кредиту.

3. Класифікація та джерела погашення державних позик.

4. Економічна суть та причини зростання державного боргу.

5. Види державного боргу та його обслуговування.

6. Управління державним боргом та способи коригування позикової політики.

Методичні вказівки

У періоди економічної кризи, корінних змін у господарському механізмі, порушення збалансованості бюджету держава відчуває гостру нестачу фінансових ресурсів. Основним способом отримання додаткових фінансових результатів стає державний кредит. Таким чином, об’єктивна необхідність державного кредиту пояснюється протиріччям між зростаючими суспільними потребами і можливостями їх задоволення за рахунок доходів бюджету.

Здійснюючи операції по державному кредиту всередині країни, держава є позичальником коштів, а населення, підприємства, організації – кредиторами. В міжнародних економічних відносинах держава виступає у ролі як позичальника, так і у ролі кредитора. У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе юридичними та фізичними особами, вона є гарантом.

Характеризуючи сутність державного кредиту, слід відмітити, що формування з допомогою кредитних відносин додаткових фінансових ресурсів для фінансування загальнодержавних витрат – це тільки одна його сторона. Іншою - є відносини, обумовлені платністю і поверненням ресурсів, які мобілізовані з допомогою державного кредиту. Держава гарантує повернення коштів зі сплатою кредиторам установленого доходу, як правило, у вигляді процентів. Але платність, строковість і повернення запозичених державою коштів не дають підстави ототожнювати державний кредит із банківським. Між ними існують суттєві відмінності. Отже, державний кредит представляє собою сукупність економічних відносин, які виникають у процесі формування державою фінансових ресурсів для фінансування бюджетних витрат й інших загальнодержавних програм.

Як фінансова категорія державний кредит виконує фіскальну і регулювальну функцію. Водночас державний кредит – це форма мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств та організацій для задоволення суспільних потреб на умовах платності й повернення. За наявності бюджетного дефіциту державний кредит є одним із основних джерел його покриття. При позитивному бюджетному сальдо мобілізовані через держкредит кошти використовуються для фінансування економічних і соціальних програм.

Слід також звернути увагу і на поняття “умовний державний кредит”, коли держава виступає гарантом по кредитах, наданих іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Зовнішній прояв змісту тих економічних відносин, які виражає державний кредит, представляє собою форму кредиту.

Внутрішній державний кредит може мати товарну і грошову форму. Товарну форму використовують при розладнанні грошової системи.

Грошовий кредит виступає у формах державних позик, вкладів населення в ощадних банках, використання державного кредитного фонду.

Найпоширенішою формою державного кредиту є позики.

Державні зовнішні позики можуть надаватися в грошовій або в товарній формі. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті.

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу, який поділяється на поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній.

Важливим є питання про економічно обґрунтовані межі державного боргу. У більшості країн світу, в тому числі і в Україні, величина внутрішнього державного боргу регулюється законодавчо.

Для зовнішнього державного боргу це заходи щодо отримання і повернення зовнішніх кредитів.

Методами управління державним боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення та анулювання позики.

Управління державним внутрішнім боргом України здійснює Міністерство фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України.

Розміщення боргових зобов’язань Уряду України та надання гарантій від його імені провадить за його дорученням Міністерство фінансів України.

Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела і строки погашення встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням державного бюджету України на наступний рік.

Запитання до теми:

1. Охарактеризуйте соціально-економічну сутність державного кредиту, його роль у формуванні додаткових фінансових ресурсів держави та покритті бюджетного дефіциту.

2. Які функції державного кредиту?

3. Перелічіть форми та види державного внутрішнього та зовнішнього кредитів та дайте їх характеристику.

4. За якими ознаками класифікують державні позики?

5. Які існують джерела погашення державних позик?

6. Розкрийте поняття державного боргу і джерел його погашення.

7. Які існують види державного боргу?

8. Що являє собою обслуговування державним боргом і які є методи коригування позикової політики держави?

ЗМ 12 Страхування та страховий ринок

С 12.1 Становлення страхового ринку в Україні (1 год)

1. Економічна суть і необхідність страхування.

2. Принципи страхування.

3. Функції страхування та їх економічний зміст.

4. Організація страхування: суб’єкти страхування, об’єкти та форми страхових відносин.

5. Страховий ринок: поняття, структура, учасники.

6. Державний нагляд за страховою діяльністю.

Методичні вказівки

Страхування є самостійною сферою фінансової системи. Воно виступає у двох формах: у формі страхування певних об’єктів у зв’язку із непередбаченими і надзвичайними подіями та у формі соціального страхування.

Страхування ґрунтується на таких специфічних принципах як вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком виду страхування, страховий інтерес, страховий ризик, максимальна сумлінність, контрибуція, суброгація, франшиза, диверсифікація, відшкодування в межах реально завданих збитків, співстрахування і перестрахування.

Виходячи із цих специфічних особливостей слід характеризувати функції страхування: ризикову, попереджувальну, зберігаючу і контрольну. Перерозподільчий характер страхових відносин пов’язаний із формуванням і використанням спеціального фонду страхових коштів. На практиці існує три основних форми створення страхових фондів: фонд самострахування (або його модифікація – фонди ризику), централізовані державні резерви і фонди страховика.

У зв’язку з відмінностями між об’єктами страхування всю сукупність страхових відносин поділяють на галузі: страхування майнове, соціальне, особисте, страхування відповідальності і страхування підприємницьких ризиків.

У складі кожної галузі виділяють окремі підгалузі й види страхування. Так, залежно від форм власності майнове страхування поділяється на страхування майна державних і колективних підприємств, кооперативних і громадських організацій, майна громадян.

Підгалузями страхування підприємницьких ризиків є різні сфери комерційної діяльності: виробнича, брокерська, маклерська, банківська, біржова тощо. Конкретними видами майнового страхування є, наприклад, страхування домашнього майна, засобів транспорту, врожаю сільськогосподарських культур.

Страхування може проводитися в обов’язковій і добровільній формі.

Поняття страхового ринку трактується в економічній літературі у двох аспектах. По-перше, страховий ринок – це особлива сфера грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу виступає специфічна послуга – страховий захист і де формується пропозиція і попит на неї. По-друге, страховий ринок представляє собою складну інтегровану систему страхових і перестрахових організацій (страховиків), що здійснюють страхову діяльність.

Суб’єктами страхового ринку є страховики (страхові компанії), які надають страхові послуги, і страхувальники (фізичні та юридичні особи). Посередниками в проведенні страхування виступають брокери (брокерські фірми) і страхові агенти.

Специфічним товаром на страховому ринку виступають страхові послуги. Ціна страхової послуги знаходить своє виявлення у страховому тарифі й складається на конкурентній основі під впливом попиту і пропозиції.

Страховий ринок залежно від масштабів попиту і пропозиції на страхові послуги можна поділити на внутрішній, зовнішній і міжнародний. Функціонування страхового ринку базується на таких принципах:

q демонополізація страхової справи;

q конкуренція страхових організацій з надання страхових послуг, залучення страхувальників і мобілізації грошових коштів у страхові фонди;

q свобода вибору для страхувальників умов надання страхових послуг, форм, об’єктів страхового захисту;

q надійність і гарантія страхового захисту.

Розрізняють такі організаційно-правові форми страхових компаній: державна страхова компанія; акціонерні страхові товариства; товариства взаємного страхування; страховий пул.

Обов’язковим страховим елементом страхового ринку є спеціалізовані консалтингові фірми (компанії) страхових експертів.

Страховий ринок як частина фінансової сфери є об’єктом державного регулювання та контролю. Державне регулювання страхової діяльності здійснюється за допомогою проведення державою спеціальної податкової, тарифної і цінової політики, прийняття окремих законів і нормативних актів. Головна проблема державного регулювання страхової діяльності – забезпечити наявність у страховика достатнього обсягу коштів, за рахунок яких він був би здатний виконати свої зобов’язання перед страхувальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечити платоспроможність конкретного страховика.

Запитання до теми:

1. Охарактеризуйте соціально-економічну сутність, об’єктивну необхідність і роль страхування.

2. Охарактеризуйте функції страхування.

3. Які є принципи страхування?

4. Охарактеризуйте класифікацію страхування за видами і формами.

5. Що таке страховий ринок? Охарактеризуйте його учасників.

6. Який є органи державного нагляду за страховою діяльністю в Україні?

ЗМ 13 Фінансовий ринок

С 13.1 Основи організації фінансового ринку. Структура фінансового ринку (1 год)

1. Фінансовий ринок: його суть, необхідність і значення.

2. Структура фінансового ринку.

3. Характеристика інструментів фінансового ринку.

4. Учасники фінансового ринку та їх функції.

5. Діяльність фінансових посередників та їх функції.

Методичні вказівки

Перехід до ринкових відносин неможливий без розвитку фінансового ринку. Фінансовий ринок – це сукупність економічних відносин, пов’язаних із розподілом фінансових ресурсів, купівлею-подажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

Отже, об’єктами відносин виступають грошово-кредитні ресурси і цінні папери. Суб’єктами відносин є держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни.

Головною функцією фінансового ринку є забезпечення руху грошових коштів від основних власників (кредиторів) до інших (позичальників). Фінансовий ринок виступає як механізм перерозподілу фінансових ресурсів підприємств і заощаджень населення між суб’єктами господарювання й галузями економіки, “зв’язування” частини грошових коштів, не забезпечених споживчими товарами, а також як засіб покриття дефіциту державного бюджету.

Основними елементами фінансового ринку є кредитний ринок, ринок цінних паперів і грошовий ринок. Ці елементи фінансового ринку знаходяться в тісному взаємозв’язку. Наприклад, збільшення обсягу вільних грошових коштів, що знаходяться у населення і підприємств, веде до розширення ринку кредитів і цінних паперів. І навпаки, випуск цінних паперів знижує потребу у фінансуванні народного господарства за рахунок кредитів та акумулює тимчасово вільні кошти інвесторів.

Важливим елементом фінансового ринку є ринок цінних паперів – сукупність відносин фінансового ринку, пов’язаних із випуском і обігом цінних паперів, а також форми і способи цього обігу.

Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, якав їх випустила, та їх власникові і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особами (ст. 1 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.91 р.). Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів в Україні. Відповідно до цього Закону можуть випускатися в обіг такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання держави, ощадні сертифікати, векселі та приватизаційні папери.

Крім цінних паперів першого порядку існують похідні цінні папери, до яких належать опціони, ф’ючерси, бони, варанти тощо.

Розрізняють капітальні та грошові цінні папери. Серед капітальних, що виступають засобом залучення капіталу, найбільш поширені акції і облігації. Капітальні цінні папери, у свою чергу, поділяються на дольові (пайові), що виражають долю (частку) у власності та валовому капіталі, та боргові, що виражають відносини позики.

До грошових цінних паперів належать різні векселі (комерційні, фінансові, прості, переказні), депозитні сертифікати, комерційні папери та ін.

Ринок грошей має справу з короткостроковими фінансовими активами, що є високоліквідними та мало ризиковими. Інструментами цього ринку є скарбничі векселі, короткострокові комерційні векселі та банківські акцепти. Ринки цінних паперів можуть також класифікуватися залежно від типу фінансових активів: ринок скарбничих векселів, ринок облігацій, ринок акцій тощо.

За характером руху цінних паперів фондовий ринок поділяється на первинний і вторинний. На первинному фондовому ринку продаються й купуються цінні папери нових випусків, на вторинному – перепродаються раніше випущені цінні папери. Саме вторинний ринок забезпечує реалізацію однієї з основних функцій фінансового ринку – переливання капіталу.

За формою організації фондовий ринок поділяється на організований (біржовий) і позабіржовий.

Фондова біржа – це акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхнього ринкового курсу.

Членами фондової біржі можуть стати лише інвестиційні інститути, сама ж біржа не є таким інститутом. Її діяльність фінансується за рахунок продажу власних акцій (часток статутного фонду біржі), регулярних членських внесків і біржового збору з кожної укладеної на біржі угоди. Прибутки біржі повністю спрямовуються на покриття видатків. У разі виникнення прибутку, що не використовується на власні потреби, він оподатковується відповідно до чинного законодавства України.

На фондову біржу допускаються цінні папери не всіх компаній. На ній обертаються лише цінні папери, що пройшли реєстрацію і включені до лістингу. Вимоги для випуску цінних паперів на біржу стосуються мінімального розміру, потенційних доходів і загального фінансового становища фірми.

Незареєстровані на біржі цінні папери продаються-купуються на позабіржовому ринку. Тут діють дилери або брокери, які проводять операції з цінними паперами.

Учасниками фондового ринку є також банки. Вони мають право випускати, купувати, зберігати цінні папери, проводити з ними інші операції, а також надавати брокерські, консультаційні та інші послуги.

Запитання до теми:

1. У чому полягає сутність фінансового ринку і його роль в реалізації і розподілі фінансових ресурсів?

2. За якими ознаками класифікують фінансовий ринок?

3. Як поділяються фінансові інструменти за видами фінансових ринків?

4. Як класифікуються акції та облігації?

5. Охарактеризуйте учасників фінансового ринку.

6. Охарактеризуйте посередників на фінансовому ринку. Які функції вони виконують?

ЗМ 14 Міжнародні фінанси

С 14.1 Основи організації міжнародних фінансових відносин (1 год)

1. Сутність і призначення міжнародних фінансів.

2. Суть і характерні ознаки валюти. Валютний курс.

3. Валютне регулювання.

4. Міжнародний фінансовий ринок.

5. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Методичні вказівки

Функціонуючи в міжнародній сфері, фінанси впливають на економічні інтереси учасників міжнародних зв’язків, виступають як стимул розвитку міжнародної економічної інтеграції. Роль фінансів у розвитку міжнародних зв’язків проявляється у таких напрямах.

1. Вишукування джерел і мобілізація необхідних фінансових ресурсів для фінансування різних напрямів міжнародного співробітництва.

2. Регулювання міжнародних інтеграційних процесів.

3. Стимулювання розвитку міжнародних відносин.

Фінанси зовнішньоекономічної діяльності підприємств представляють собою сукупність економічних відносин щодо формування і використання прибутку і фондів грошових коштів, які виникають у процесі розподілу і перерозподілу частини суспільного продукту і національного доходу, отриманого від зовнішньоекономічної діяльності.

Специфічні особливості фінансів зовнішньоекономічних відносин полягають у тому, що вони втілюються в ресурсах, які формуються не тільки в національній а й в іноземній валюті. Фінансові відносини виходять за межі національної економіки та опосередковують міждержавний інтеграційний процес, сприяючи його розвиткові.

Об’єктом фінансів зовнішньоекономічної діяльності є економічні відносини, що виникають у процесі формування і використання прибутку і фондів у національній та іноземній валюті. Суб’єктом виступає зарубіжний партнер (іноземна держава, міжнародна організація, юридична особа тощо).

Фінанси зовнішньоекономічної діяльності включають в себе загальнодержавні фінанси, фінанси підприємств, організацій незалежно від форми власності та осіб, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи.

Загальнодержавні фінанси виступають у формі Державного фонду золотовалютних резервів, фінанси підприємств та інших господарських структур – у формі фондів валютних коштів за поставлену продукцію і послуги на експорт.

Для фінансування зовнішньоекономічних операційна підприємстві створюється валютний фонд, який формується після обов’язкового продажу валютних коштів за рахунок валютних ресурсів, придбаних на внутрішньому валютному ринку.

Підприємства та організації, які не здійснюють зовнішньоторговельні операції, формують валютні фонди за рахунок валютних ресурсів, придбаних на внутрішньому валютному ринку.

Кошти валютних фондів можуть використовуватися на проведення реконструкції, технічного переозброєння та оновлення виробництва експортної продукції, підвищення її якості й конкурентоспроможності, на фінансування науково-дослідних робіт, закупівлю нових технологій і ліцензій та інші цілі, що дозволяються чинним законодавством.