Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Предмет філософії.




УКООПСПІЛКА

ЛЬВІВСЬКА КОМЕРЦІЙНА АКАДЕМІЯ

"ФІЛОСОФІЯ"

ДО КОЖНОЇ ТЕМИ ЛЕКЦІЇ:

ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ

ЛІТЕРАТУРА

ОПОРНІ КОНСПЕКТИ ЛЕКЦІЙ

СИТУАТИВНІ ЗАВДАННЯ

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

Уклав:доц. Сислюк Я.Г.

ЛЬВІВ ‑ 2014

 

ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ ЯК УНІВЕРСАЛЬНИЙ ТИП ЗНАНЬ

 

План (логіка) викладу матеріалу

1. Предмет філософії.

2. Світогляд, його структура. Історичні типи світогляду.

.3.Функції філософії у суспільстві.

 

Рекомендована література

1. Пазенюк В.С. Філософія : навч. посіб. – К., 2008. – 280 с.

2. Петрушенко В.Л. Філософія: курс лекцій : навч. посіб. для студентів вищих закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації. – 3-є видання, перероб. і доповн. – Львів: „Магнолія плюс”, 2005. – 506 с.

3. Подольська Є.А. Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, етика, естетика, релігієзнавство : навч. посіб. Видання друге, перероблене та доповнене. – К.: Центр навчальної літ., Інкос, 2006. – 624 с.

4. Причепій Є.М. Філософія : підручник – 3-тє., стер. / Причепій Є.М.,Черній А.М., Чекаль Л.А. – К.: Академвидав, 2009. – 592 с. (Серія „Альма-матер”)

5. Рижак Л. Філософія: підручник / Людмила Рижак. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2013. – 650 с.

6. Сморж Л. О. Філософія : навч. посіб. / Л. О. Сморж. – К.: Кондор, 2004. – 416 с.

 

Предмет філософії.

Філософія – одна з найдавніших і найцікавіших галузей людського знання. Зародившись у надрах стародавніх цивілізацій, вона стала стійкою формою суспільної свідомості. Впродовж тисячоліть ця наука виробила свої особливості, стиль, специфічну мову. Філософів завжди цікавили такі життєво важливі питання: Як побудований світ, що лежить в його основі? Як взаємозв’язані у ньому матеріальне і духовне? Хаотичний він чи впорядкований? Яке місце в ньому посідають закономірність і випадок, стабільність і змінність? Що таке спокій і рух, розвиток і прогрес? Що таке істина і як відрізнити її від помилкових знань? Що таке суспільство і як прийти до його кращого устрою? У чому смисл життя людини? Чи спроможна вона увійти у вічність?

Проблема вічності це одне з основних питань будь-якої філософії, оскільки ця наука є світоглядною. Вічність – безкінечна тривалість часу існування світу, обумовлена нестворюваністю і незникаючістю незнищуваної матерії. Вічність властива лише всій природі, кожна конкретна форма матерії є приходяща у часі. Вічність не зводиться до необмеженого монотонного існування матерії в одному і тому ж становищі, а передбачає її безкінечні якісні перетворення. Відмовившись пізнати вічність, визнавши час суттєвим параметром буття, людина побачила світ мінливим, рухливим, прогресуючим. Місце Вічності зайняло майбутнє. Передбачити його, щоб підготуватися, зробити неждане очікуваним – на це спрямовані значні зусилля сучасного наукового пізнання. Участь філософії тут безсумнівна.



Слово філософ вперше вжив грецький математик і мислитель Піфагор. Філософи – це, на його думку, люди, котрі прагнуть до високої мудрості, ведуть правильний спосіб життя. Пояснення і закріплення в європейській культурі терміну філософія пов’язане з ім’ям Платона. Зазначимо, що у розумінні Платона „філософія” означає не „любов до мудрості”, а, ймовірніше, „любов до істини”, але і це не зовсім точно. Давньогрецьке поняття софія значно складніше, ніж мудрість. Якби у платонівському розумінні філософ був просто мудрецем, він не став би вводити термін філософ, а зупинився б на слові мудрець. Справа в тому, що під софією Платон розумів не об'єктивну властивість людського розуму, а об’єктивну якість розумно влаштованого і гармонійного світу. Людина внаслідок своєї природженої смертності та пізнавальної спроможності не може, на думку Платона, по-справжньому злитися з софією, вона може тільки „любити” її на відстані.

Філософія, таким чином, у своєму зародженні планувалася не як просте зібрання істини, а як прагнення до істини, як ідеальний настрій душі та розуму людини, що здатний призвести до гармонійної рівноваги і внутрішнє психологічне життя людини, і її складні взаємовідносини зі світом.



Першопочаткове поняття філософія вживалось у ширшому значенні, ніж зараз. Це був синонім науки і теоретичної думки загалом. За змістом філософія включала в себе всю сукупність знань про світ і людину: математику, астрономію, механіку, медицину, психологію, історію, етику, естетику тощо. Не випадково філософи античності були вченими-універсалами, вченими-енциклопедистами. То вже пізніше від філософії відокремилося чимало галузей знань.

Першу спробу виділити філософію як особливу галузь теоретичного знання зробив давньогрецький філософ Арістотель. Філософія, на його думку, – це знання, позбавлене чуттєвої конкретності, знання „про причини і начала”, „про сутність”, „про суттєве як таке взагалі”.

Предмет філософії змінювався відповідно до розвитку культури. На питання, що таке філософія, мислителі відповідали по різному. Але незважаючи на всілякі історичні зміни, все-таки зберігався зв’язок між старими і новими формами духовної діяльності, який характеризує філософську думку. Гегель з цього приводу справедливо зауважив: скільки б не відрізнялися між собою філософські системи, вони подібні тим, що всі вони є філософськими системами.

В центрі уваги філософів завжди була природа. Саме вона стала предметом вивчення перших грецьких філософів, їх цікавили космогонічні та космологічні питання: виникнення і будова світу, Землі, Сонця, Зірок. Ядром філософії на різних стадіях розвитку, було вчення про першооснову всього сущого. З цього приводу погляди мислителів були неоднаковими, але вони прагнули пов’язати людські знання в єдине, чим проблема першооснови зливалася з важливою проблемою єдиного і загального. Отже, філософія тоді існувала як філософія природи або натурфілософія.

Поступово у філософію ввійшли і стали постійним предметом питання суспільного життя. Це засвідчують назви філософських праць: „Держава” і „Закони” Платона; „Політика” Арістотеля; „Слово о законі і благодаті” Іларіона; „Про громадянина” та „Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської” Т. Гоббса; „Два трактати про державні напрямки” Д. Локка; „Про дух законів” Ш. Монтеск’є; „Філософія права” Гегеля тощо.

Предметом роздумів філософів була і сама людина, її природа, розум, почуття, мова, мораль, пізнання, релігія, мистецтво та ін. У грецькій філософії відхід від космосу до людини зробив Сократ, для якого головними були питання людського життя і смерті, смислу людського існування, призначення людини, змісту знання, істини, справедливості. Утвердження людини як центральної фігури у філософській проблематиці продовжувалось і пізніше.

Філософи різних епох загалом розглядали людину як „вінець творіння”, найдивовижнішу істоту Всесвіту, котра здатна на подвиг, творчість, благородство, альтруїзм, самопожертву і водночас – істоту, котра творить зло. Так всебічно людину не розглядає жодна інша, крім філософії, система знань. Звичайно, природу, суспільство, людину вивчають фізика, хімія, геологія, біологія, історія, мовознавство, антропологія, фізіологія, психологія тощо. Однак суб’єкт, якого розглядаємо поза відношенням до об’єкта, втрачає свої властивості, перестає бути суб’єктом, перетворюючись просто на біологічну, психологічну істоту. Отже, предметом філософії є природа, суспільство і мислення у своїх найзагальніших закономірностях та взаємозв'язках, розглядуванні під кутом зору відношення, „людина – світ”. Тільки у такому співвідношенні (а не сам собою світ, або сама собою людина) реальність є підставою світогляду і справді філософського знання.

Філософи різних епох завжди задумувалися над питаннями про співвідношення філософії та науки. Аналізуючи ці дві форми суспільної свідомості, бачимо, що вони подібні й водночас різні. Зближує науку і філософію така обставина: філософія, як і наука, прагне логічно обгрунтувати свої положення, виразити їх у теоретичних формах. Філософія і наука виросли з одного кореня, потім відокремились одна від одної і стали самостійними, але не уподібнилися. Тому будь-яка спроба їх ототожнення спричинюється до тяжких, інколи навіть трагічних наслідків; Такими були наслідки спроби тлумачити філософію так, як тлумачили математику або механіку, ще тяжчими стали наслідки спроб „натуралістичного тлумачення” філософії Сталіним. Згубними виявилися і спроби некомпетентного втручання філософії у справи науки (розправа з кібернетикою та генетикою у колишньому СРСР 40 – 50-х років).

Філософія – явище складне і багатогранне, її інтереси охоплюють практично весь різноманітний суспільно-історичний досвід. Наприклад, система Гегеля включала в себе філософію природи, філософію історії, політики, мистецтва, права, релігії, моралі, тобто охоплювала людське життя і культуру в їх розмаїтті. Однак, незважаючи на те, що гегелівська структура філософії фактично відображає проблематику філософського світобачення загалом, вона повністю не вичерпує сферу дії філософського знання. Чим багатша філософська концепція, тим ширше поле культури стає у ній предметом світоглядного осмислення. Таким чином, до гегелівської схеми можна додавати необмежену кількість нових розділів філософського світорозуміння. Отже, філософія – це теоретично сформульований світогляд, бо тільки він включає в себе разом з уявленнями про світ ще й відношення до цього світу, його оцінку з позиції певних ідеалів.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал