💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Сторони в страхових відносинах, їх права та обов’язки

До кола учасників договору страхування належать: страховик, страхувальник, застрахована особа, вигодонабувач та страхові посе­редники (страхові агенти та страхові брокери).

Страховик посідає особливе місце у страховому правовідношенні, оскільки саме з його діями пов'язане досягнення основної мети, заради якої виникає страхове правовідношення, — виплата страхо­вої суми у розмірі та випадках, передбачених договором.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про страхування» страховиками визнаються фінансові установи, створені у формі акціонерних, пов­них, командитних товариств або товариств з додатковою відповідаль­ністю (з мінімальною кількістю учасників не менше трьох осіб). Нещодавно в Україні почали створюватися кептивні страхові компанії. Кептив (англ. captive) — це акціонерна страхова компанія, яка обслуговує корпоративні страхові інтереси засновників, а також са­мостійно господарюючих суб'єктів, що належать до структури багатопрофільних концернів або великих фінансово-промислових груп. Діяльність кептиву безпосередньо пов'язана з комерційними банка­ми, пенсійними та інвестиційними фондами, іншими фінансово-кре­дитними інститутами. Саме ці фінансові та банківські структури, як правило, виступають засновниками кептивних страхових компаній [2].

Необхідною умовою виходу страхової компанії на страховий ри­нок України є наявність ліцензії для проведення страхових опера­цій на території України.

З 17 вересня 1993 р. до 15 грудня 1999 р. правом видачі ліцензій був наділений Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. У даний час повноваження Комітету здійснює Міністерство фінан­сів України, у складі якого створено Департамент нагляду за стра­ховою діяльністю.

З метою розвитку та захисту національного страхового ринку чинне законодавство визначає, що страховою діяльністю в Україні можуть займатися виключно страховики-резиденти. У зв'язку з цим загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних грома­дян у статутному фонді страховика не повинна перевищувати 49 відсотків. Статтею 30 Закону України «Про страхування» перед­бачено, що мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя (майнове страхування і страхування відповідальності), встановлю­ється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займа­ється страхуванням життя, — 1, 5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

Для більш повної реалізації своїх можливостей страховики за договором між собою можуть створювати об'єднання у формі спілок, асоціацій, метою створення яких є координація діяльності, представництво та захист спільних майнових інтересів, здійснення спільних програм. Однак займатися страховою діяльністю об'єд­нанням заборонено. Асоціації і спілки діють на підставі установчо­го договору та статуту і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. При цьому члени асоціацій (спілок) зберіга­ють свою самостійність і права юридичних осіб. До числа таких об'єднань належать Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), Авіаційне страхове бюро (Повітряний кодекс України, частини 2, 3 ст. 103) та Морське страхове бюро (Кодекс торговель­ного мореплавства України, частини 3, 4 ст. 242) [6, 7].

Закон дозволяє громадянам та юридичним особам створювати то­вариства взаємного страхування з метою захисту своїх майнових інтересів. Членство у таких товариствах здійснюється через страхове правовідношення, тому початок членства збігається з початком дії договору страхування.

Відповідно до чинного законодавства страховики можуть реа­лізовувати свої послуги через посередників: страхових агентів і бро­керів. Діяльність страхових посередників на страховому ринку України регламентується Законом України «Про страхування» (ст. 15) та Положенням про порядок провадження діяльності стра­ховими посередниками, затвердженим постановою Кабінету Мініст­рів України від 18 грудня 1996 р.

Відповідно до цього Закону страховими агентами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які діють на ринку страхових послуг від імені та за дорученням страховика. Через них страховик може укладати договори страхування, отримувати страхові платежі. На агентів покладаються функції рекламування страхових послуг і кон­сультування страхувальників з різних питань. За свою діяльність во­ни отримують комісійну винагороду у розмірах, передбачених умова­ми агентської угоди (договору доручення) зі страховиком.

Страховий брокер — це фізична чи юридична особа, що зареєстро­вана у встановленому порядку як суб'єкт підприємницької діяльнос­ті та здійснює посередницьку діяльність на страховому ринку від сво­го імені на підставі брокерської угоди (договору комісії) з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Страхові брокери — це громадяни, які зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та пере­раховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхово­го відшкодування.

Страхувальниками можуть бути фізичні та юридичні особи, що уклали договір страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України і вносять страхові платежі. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи на території України користуються правом на страховий захист нарівні з громадянами і юридичними особами України.

Результатом укладення між страхувальником та страховиком договору страхування є виникнення правовідношення, зміст якого об'єднує в собі права та обов'язки обох сторін. Конкретний перелік прав та обов'язків визначається договором страхування, однак За­коном України «Про страхування» в імперативному порядку пе­редбачені ті обов'язки сторін, виконання яких є обов'язковим.

Згідно зі ст. 21 вказаного Закону на страхувальника поклада­ються такі обов'язки: 1) своєчасно вносити страхові платежі; 2) при укладенні договору страхування надавати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значен­ня для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику; 3) вживати заходів щодо запо­бігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання стра­хового випадку; 4) повідомити страховика про настання страхово­го випадку в термін, передбачений умовами страхування; 5) по­відомити страховика про інші діючі договори страхування щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним (ст. 989 ЦК України). Наведений перелік не є вичерпним, тому в договорі страхування можуть передбачати­ся й інші обов'язки страхувальника [8].

Права страхувальника поєднуються з відповідними обов'язками страховика, основними серед яких є: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; 2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжи­ти заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування; 3) у разі настання страхового випадку виплатити страхове відшкодування у передба­чений договором термін. За несвоєчасну виплату страхової суми страховик несе майнову відповідальність шляхом сплати страхуваль­никові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається угодою сторін; 4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку щодо запобігання або зменшення збит­ків, якщо це передбачено умовами договору; 5) за заявою страхуваль­ника у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, переукласти з ним договір страхування; 6) тримати в таємни­ці відомості про страхувальника та його майнове становище, крім ви­падків, передбачених законодавством України (ст. 988 ЦК України, ст. 20 Закону України «Про страхування») [9].

Певні обов'язки страховика випливають і з інших норм закону. Так, наприклад, страховик зобов'язаний видати документ на під­твердження укладення договору страхування (страхове свідоцтво чи поліс), скласти страховий акт (аварійний сертифікат). За взаєм­ною домовленістю сторін на страховика можуть бути покладені до­даткові обов'язки.

Крім сторін, до кола учасників договору страхування належать застраховані особи та вигодонабувачі.

Застрахована особа — це фізична особа, про страхування якої страхувальник укладає із страховиком договір особистого страхування, тобто особа, в житті якої може відбутися страховий випадок, безпосередньо пов'язаний з особистістю чи обставинами її життя. Це може бути неповнолітня особа — дитина (при страхуванні її ба­тьками), недієздатний інвалід (при страхуванні його опікуном) чи працівник (при страхуванні працівника фірмою) і т. д. За загальним правилом на укладення таких договорів особистого страхування потрібна згода самих застрахованих осіб, оскільки у визначених за­конодавством випадках вони можуть набувати прав і обов'язків страхувальника за договором [2].

Страхувальники мають право укладати договори страхування на користь третіх осіб — вигодонабувачів (ст. З Закону України «Про страхування»). Якщо при особистому та майновому страхуванні ці особи конкретно зазначаються у договорі й страхувальник може за­мінювати їх до настання страхового випадку, то при страхуванні цивільної відповідальності такої можливості немає. У цьому разі статусу вигодонабувача набувають ті особи, яким страхувальник за­вдасть майнової шкоди, а тому вказати їх наперед у договорі немож­ливо. Як самі потерпілі особи, так і розмір завданої їм шкоди визна­чаються лише після настання страхового випадку.