Поняття та істотні умови договору страхування

Страхові правовідносини як різновид цивільно-правових відно­син можуть виникати з різних юридичних фактів. Одним із таких фактів може бути договір страхування — цивільно-правовий правочин, що укладається за взаємною згодою сторін. При цьому харак­терною рисою договірних стосунків є рівність сторін, їх юридична незалежність одна від одної. Окрім цього, страхові правовідносини можуть виникати і внаслідок імперативної вказівки, передбаченої в законі чи підзаконному нормативному акті.

У даному разі йдеться про обов'язкове страхування, основні види якого визначаються у ст. 7 Закону України «Про страхування».

Держава встановлює обов'язкове страхування тоді, коли необхід­ність відшкодування матеріального збитку чи надання іншої грошо­вої допомоги зачіпає інтереси не лише конкретної потерпілої особи, але й суспільні інтереси в цілому. При цьому державне обов'язкове особисте страхування певних категорій осіб, умови праці яких по­в'язані з підвищеним ризиком для їх життя чи здоров'я, замінюєть­ся на безпосередню виплату компенсацій потерпілим з Державного бюджету України.

І обов'язкове, і добровільне страхування оформляється догово­ром (страховим полісом). Договір страхування виступає як доку­мент, що підтверджує виникнення та існування страхових право­відносин.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про страхування» договір стра­хування — це письмова угода між страхувальником та страхови­ком, за якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати за­вданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у ви­значені терміни та виконувати інші умови договору.

У договорі страхування отримують належне вираження характе­ристики цивільно-правового договору як правового інституту, і в зв'язку з цим договір страхування належить до категорії двосторон­ніх, оплатних та реальних договорів.

Угода про страхування укладається між страхувальником і страховиком, у кожного з яких є взаємні права та обов'язки. Оплатність договору страхування означає, що страхувальник спла­чує страховий платіж з розрахунку отримати в майбутньому стра­хове відшкодування. При цьому, якщо обов'язок страхувальника є безумовним, то обов'язок страховика здійснити страхову виплату виникає лише у разі настання страхового випадку (крім окремих видів особистого страхування).

Відповідно до ст. 983 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування набирає чинності з моменту вне­сення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором. Визначення договору страхування консенсуальним припускає можливість виплати страховиком страхового відшкодування ще до сплати страхувальником першого страхового платежу, що є вкрай невигідним для страховика [2, 8].

Відповідно до цивільного законодавства договір страхування ви­знається укладеним лише у тому разі, коли між сторонами в належ­ній формі було досягнуто згоди за всіма його істотними умовами, тобто такими, без яких він не може вступити в силу. Істотною умо­вою договору страхування є визначення предмета договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з життям, здоров'ям, працездат­ністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володін­ням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страху­вання); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником третім особам (страхування відповідальності). Крім цього, у договорі стра­хування мають бути визначені: страховий ризик (перелік страхових випадків), розмір страхової суми, розмір страхового платежу і строки його сплати, строк дії договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (статті 980, 982 ЦК України).

Під страховим ризиком слід розуміти обумовлені в договорі по­дії, шкідливий наслідок яких може спричинити зменшення чи втрату майнових інтересів страхувальника. Ці події характеризую­ться тим, що сторони договору можуть передбачити лише ймовір­ність, але аж ніяк не неминучість їх настання¹, тому, наприклад, у Франції договір страхування належить до категорії ризикових до­говорів.

У свою чергу страховий випадок — це подія, передбачена дого­вором страхування або законодавством, що відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової су­ми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (вигодонабувачу).

Страхова сума у договорі страхування визначає граничний роз­мір зобов'язань страховика щодо відшкодування збитків, зумовле­них настанням страхового випадку. В особистому страхуванні стра­хова сума встановлюється за згодою сторін і обмежується лише фінансовими можливостями страхувальника щодо сплати страхо­вих внесків. При здійсненні майнового страхування страхова сума визначається страховою (дійсною) вартістю майна або її частиною.

Страхування відповідальності передбачає встановлення у догово­рі ліміту відповідальності страхувальника, який бере на себе стра­ховик. Визначити наперед розмір шкоди, заподіяної страхувальни­ком третім особам, неможливо. Тому при укладенні договору страхування відповідальності еквівалентом страхової суми береться се­редня ймовірна величина збитків, заподіяних, наприклад, джере­лом підвищеної небезпеки за певний період на певній території.

Страховий платіж(страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування. Відповідно до ст. 982 ЦК України істотною умовою договору страхування є також строки сплати стра­хового внеску. Розмір страхових внесків визначається відповідно до страхових тарифів [8].

Страховий тариф — це ставка страхового внеску з одиниці стра­хової суми чи об'єкта страхування. Розраховуються страхові тари­фи математично на підставі відповідних статистичних даних про настання страхових випадків.

За бажанням сторін істотними можуть бути визнані й інші умо­ви. До них належать: момент набрання договором страхування чин­ності, франшиза, пільги та знижки. Специфічною умовою, що часто фігурує у договорах страхування, є франшиза. Франшиза — це час­тина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з догово­ром страхування (ст. 9 Закону України «Про страхування»). Ці зби­тки покриваються страхувальником самостійно за рахунок власних коштів. У договорі страхування франшиза встановлюється у твердо­му грошовому еквіваленті або у відсотковому відношенні до страхо­вої суми. Розрізняють умовну та безумовну франшизу.

Умовна франшиза передбачає звільнення страховика від обов'яз­ку відшкодувати збитки, що не перевищують встановленої суми, і повне відшкодування збитків, розмір яких є більшим від суми франшизи. Встановлення у договорі безумовної франшизи означає, що зі страхового відшкодування завжди вираховується сума франшизи.