Усна народна творчість

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Глибокий філософський та історико-філологічний аналіз усної народної творчості, його взаємозв'язку з художньою літературою був поданий відомими фольклористами, письменниками В.Далем, Ф.Буслаєвим, П.Рибниковим, Г.Сковородою, І.Франком та ін. Розглядаючи твори фольклору як джерело духу і думок, скарбницю історії народу, вони незмінно підкреслювали значення усної народної творчості у вихованні та освіті молоді, залученні їх до національної скарбниці - рідної мови.

Фольклор - це народна творчість, в якій «художнє відображення дійсності відбувається у словесно-музичних хореографічних формах колективної народної творчості, що виражають світогляд народу і нерозривно пов'язані з його життям і побутом»¹.

Народна поетична творчість бере свій початок від глибокої древності, коли люди ще не вміли писати, і твори створювалися в усній формі, у них використовувалися виразні засоби живого мовлення. Виховне, пізнавальне, естетичне значення фольклору величезне, оскільки він збагачує знання людини про дійсність, впливає на особистість, розвиває вміння тонко відчувати форму та ритм рідної мови. Це необхідна сходинка залучення до багатств національної культури та надбання культури інших народів.

Видатні діячі літератури (Т.Шевченко, Леся Українка, І.Франко, М.Коцюбинський Г.Сковорода та ін.) постійно зверталися до фольклору, вбачаючи в ньому живе джерело національної самобутності, взірець та невичерпне джерело вдосконалювання літературної мови. Фольклор вирізняється не тільки ідейною глибиною, але й високими художніми якостями.

Фольклор як категорійне явище має свої, тільки йому притаманні особливості.¹ Найхарактернішою з них є усна форма творення й побутування. Узагальнені форми життя, виховання, навчання, спостережливості втілювались у рідному слові, закріплювалися, передавалися з вуст у вуста, шліфувались, набували значущості «народних перлин», які одне покоління передавало іншому як найдорожчу спадщину.

Прагнення зберегти словесне народне творіння потребувало розвитку пам'яті, тому дослідники одностайно сходяться на тому, що «фольклор є мистецтвом пам'яті» (С.Мишанич). А це, у свою чергу, впливало на його жанрову структуру, поетичність. Невеличкі за обсягом фольклорні твори (пісні, приказки, забавлянки, утішки, примовки), завдяки образності й влучності рідного слова, краще запам'ятовувалися, використовувались у повсякденному спілкуванні, знаходили свого слухача.

Фольклору властива така риса, як традиційність. Фольклор бере витоки з народних традицій, своїми коренями сягає в давнє минуле. Завдяки йому забезпечується нерозривний взаємозв'язок між минулим і сучасним, він також є скарбницею сталих народних звичаїв і стимулятором їх подальшого розвитку. «Головна ознака традиції - не рутинність, а певний ступінь сталості і неодмінно міцність спадкових зв'язків у розвитку, - пише історик фольклору Б.Путилов - Традиційність є специфічна форма народного життя, культури, побуту, форма його руху. Будь-який фольклорний процес неминуче набуває характеру руху всередині традиції, еволюції та трансформації традиції. На будь-якому відрізку часу фольклор будь-якого народу становить собою динамічну систему, певний стан традиції. Новоутворення, що при цьому виникають, — це насамперед зсунута і змінена традиція*'.

Суттєвою ознакою фольклору є варіантність, фольклор не містить незмінних форм. Варіативність фольклорних творів свідчить про колективний характер творення, хоча, безперечно, фольклорні твори і мали своїх авторів у найпершому варіанті. Тому для усної народної творчості характерне поєднання колективного й індивідуального. Індивідуальне, що сприймається гуртом, швидко поширюється, доповнюється, стає колективним творінням.

Імпровізаційність як фольклорна ознака яскраво виявляється в казках, легендах, частівках, коломийках, бувальщинах, спогадах.

¹ Цит. за: Мишанич С.В. Усна народна творчість // Культура і побут населення України. - К., 1991. - С.166.

¹ Цит. за: Машанич С.В. Усна народна творчість, '/ Культура і побут населення України. - С 167.

Український фольклор різноманітний за жанровою характеристикою. Увесь фольклор умовно поділяють на прозовий та поетичний'. Прозовий фольклор, у свою чергу, поділяється на дві великі групи: художня проза і документальна (не казкова).

До художньої прози належать різні види казок: про тварин, героїко-фантастичні та чарівні, соціально-побутові, кумулятивні казки, небилиці. Документальна проза охоплює легенди, перекази, оповідки, народні оповідання. Провідною функцією не казкової прози є засвідчення та пояснення історично вірогідних джерел.²

Найулюбленішим жанром для дітей є, звісно, українська народна казка.

Казка—розповідний (здебільшого народнопоетичний) твір про вигаданих осіб і події, переважно з участю фантастичних сил.³ Казка (від слова «казати», розповідати) — епічне оповідання чарівно-фантастичного, алегоричного і соціально-побутового характеру із своєрідною традиційною системою художніх засобів, підпорядкованих героїзації позитивних, сатиричному викриттю негативних образів, часто гротескному зображенню їх взаємодії.⁴

Важко переоцінити значення казки у вихованні дітей. К.Ушинський назвав казки «першими блискучими спробами» створення народної педагогіки і вважав, що навряд чи хто-небудь був би спроможним «змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу».⁵ Високо оцінюючи виховне значення казки, К.Ушинський зазначав: «Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних спеціально для дітей освіченою літературою... У народній казці велика, сповнена поезії дитина-народ розповідає дітям про свої дитячі мрії і принаймні наполовину вірить сама в ці мрії».⁸

Народна казка потрібна кожній дитині як її насущний, духовний хліб, який ніколи не приїдається. Адже казка зачаровує

'Див.: Мишанич С.В. Усна народна творчість// Культура і побут населення

^г Богу їй A.M., Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі. -

* Тлумачний словник української мови / За ред. Д.Г.Гринчишина.- К.: Освіта,

' Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства.- К.:

^ъУшинський КД. Питання виховання і навчання в початковій школі // Вибр. пед.

дитину образністю рідного слова, красою співучої української мови. Саме про це писав І.Франко: «Оті простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті»¹. Великий Каменяр вважав, що казки впливають на моральне виховання дітей, прищеплюють любов до природи, бажання її охороняти. Ось чому він писав: «Я бажав би, щоб наші діти в інтересі здорового й морального розвою якнайдовше витали фантазією в тім світі простих характерів і простих відносин... Відси вони винесуть перші і міцні основи замилування до чесноти, правдомовності і справедливості, а надто любов до природи і охоту придивлятися близько її творам, прислухатися її таємній мові, чути себе близькими до неї, підглядати, а далі й прослідувати її великі загадки»².

Одним із жанрів поетичної усної народної творчості є замовляння, заговори, які начебто несуть у собі чудодійну силу впливу на навколишній світ. У народі побутують господарські, лікувальні, громадські, приворотні замовляння.

До поетичної народної творчості належать короткі влучні вислови - приказки, примовки, прислів'я, загадки, прикмети, каламбури, вітання, прокльони, побажання, афоризми тощо. Цей вид творчості називається параміографією, що означає найкоротші жанри, які в образній формі відображають найсуттєвіші сторони навколишнього середовища, суспільних і родинних відносин.

Серед дитячого фольклору в цьому жанрі найпоширеніші примовки, заклички, прозивалки, мовчанки, мирилки.

До поетичного фольклору належать і небилиці, нісенітниці -жартівливі, смішні тексти, які містять гумор, описують неіснуючі вигадані події. У дітей вони викликають сміх, бажання запам'ятати та переказати текст іншим, насмішити їх.

Поетичну групу українського фольклору складають також пісні, голосіння (голосилки) та думи. Українська пісня - це невичерпне джерело національної культури. Пісня супроводжує все життя і діяльність людини — від народження до останнього проводу з життя. Тому-то й класифікація пісень досить різноманітна. Це календарно-обрядові, трудові пісні, колядки,

¹ Франко І. Коли ще звірі говорили: Казки для дітей // Повне зібр. творів: У 50 т. -
К..1979.-Т. 20-С. 170.

² Франко І. Коли ще звірі говорили: Казки для дітей // Повне зібр. творів: У 50 т. -
Т. 20-С. 74.

щедрівки, веснянки (гагілки, гаївки), купальські, петрівчані, обжинкові, гребовецькі, весільні, ігрові, хороводні пісні.

До епічного жанру народної творчості належать думи, балади, історичні пісні.

Охарактеризуємо словесні жанри української народної творчості.

Прислів'я - це короткий, стислий, поетичний твір афористичної форми, повчального змісту. Це своєрідне сховище народної мудрості, яке дбайливо зберігається історією та передається з покоління в покоління. Народ здавна використовував їх у вихованні та навчанні дітей. Прислів'я і приказки здійснюють подвійний вплив на дитину як за формою, так і за змістом. У цьому їх особлива педагогічна цінність. Своєю унікальною поетичною формою вони впливають на розвиток образного мовлення, оскільки це *...животрепетний вияв рідного слова, що вилетіло безпосередньо з його живого глибокого джерела - вічно юної душі народу, що вічно розвивається... Самі дихаючи життям, пробуджують до життя й насіння рідного слова, що завжди корениться, хоч і несвідомо, в душі дитини» '.До прислів'їв у народному мовленні близькі приказки. Вони дуже подібні за своєю короткістю, силою судження, поетичною виразністю, однак істотно від них відрізняються. За визначенням В.Даля, приказка - це «складне, коротке мовлення, що ходить у народі, але не складає повного прислів'я».

На думку К.Ушинського, прислів'я і приказки надзвичайно важливі в початковому навчанні дітей, адже в них віддзеркалюється життя народу з усіма своїми мальовничими особливостями: «домашнє, сімейне, польове, лісове, громадське; його потреби, звички, його погляд на природу, на людей на значення всіх явищ життя»².

Кожне прислів'я чи приказка, «незважаючи на те, що воно «коротше від пташиного носа», це маленька розумова задача, яка цілком дитині під силу♦.³

У змісті прислів'їв та приказок з особливою педагогічною доцільністю поєднуються виховні та навчальні функції.

Виховні функції закладені вже в самій формі цих афоризмів, адже вони «гранично стислі, лаконічні, малослівні, напутливі,

легко запам'ятовуються, стають девізом у житті молоді».¹ Моральні норми і правила ненав'язливі, легко запам'ятовуються: «По правді роби, по правді й буде», «Правда кривду переважить», «Не думай про страх, то його й не буде», «Шкода про те говорити, чого не можна зробити», «Шануй людей, і тебе шануватимуть».

Короткою, стислою фразою народ висвітлює свої глибокі патріотичні почуття, любов до свого народу, Вітчизни: «Україна мати - вмій за неї постояти», «Кожному мила своя сторона», «Україна - твій рідний край, про це завжди пам'ятай».

Прислів'я і приказки уславлюють національні народні обереги, звичаї, традиції, виховують шанобливе ставлення до них: «Без верби та калини нема України», «Рушники на кілочку - хата у віночку», «Хата без рушників - родина без дітей», «Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати - буде чим гостей шанувати», «Гарний віночок - краса дівчини», «Хто вміє віночки плести, той вміє життя любити».

Естетичне виховання та емоційний вплив на дітей здійснюється композиційною будовою та мовною характеристикою афоризмів. Стислі однорядкові фрази містять у собі педагогічну доцільність виховної мети: діти відчувають і сміх, і гумор, і сатиру; тут наявні метафори, епітети, порівняння, що дозволяє негативні риси людини представити у м'якій ненав'язливій формі. Ось деякі з таких приказок: «У страху очі великі», «Ні живий, ні мертвий», «Двічі літа не буває», «Потрібну річ далеко не клади".

Дидактична функція прислів'їв і приказок реалізується інформаційною насиченістю афоризмів. Це своєрідна народна програма навчання дітей, адже в них міститься знання з різних галузей науки:

- з історії України та суспільствознавства /«Славний козак Максим Залізняк - славнішає Запоріжжя», «За наше жито та ще нас і бито», «За рідний край - хоч помирай»/;

- з народної агрономії /«Кожному овочу свій час», «Що посієш, те й пожнеш», «Де трактор ходить, там золота пшениця родить»/; «Синиця пищить - зиму віщить», «Багато снігу -багато хліба»/;

- з народної медицини та гігієни /«Пар кісток не ломить», «Чистота запорука здоров'я»/;

¹ Измайлов А.Э. Народная педагогика: Педагогические воззрения народов Средней Азии и Казахстана. - М.: Педагогика. - 1991.- С.861.

- з народної етики і естетики /«Все любить міру», «Не хвались, а вчись», «Рана загоїться, а лихе слово—ні», «Шануй людей і тебе шануватимуть»/;

- з народної географії /" Язик до Києва доведе", " Україна— рідна ненька»/;

- народного природознавства /«Ластівка день починає, а соловей його кінчає», «Зимою сонце світить, та не гріє»/.

Загадка—це стислий, алегоричний опис якогось предмета чи явища, дається у формі запитань чи описового речення, чи у віршованій формі, що вимагає відповіді. Вона містить порівняльну низку ознак, за якими потрібно встановити, що це за річ чи явище.

У давнину слово «гадати» (від якого пішло слово «загадка») означало «думати», «розмірковувати». Це поетична формула, яка свідомо приховує від слухача основне значення, виражене цією формулою. За своєю сутністю кожна загадка є хитромудрим запитанням, в основі якого лише натяк на щось. Чимало загадок складається з метафоричних образів, часто вони побудовані засобом заперечення.

Мову загадок, як і мову всіх фольклорних жанрів, вирізняє точність, барвистість, виразність. Для загадок характерний високий ступінь метафоричності, ритмічна пропорційність, гіперболізація зображення за рахунок виділення, укрупнення окремих ознак і якостей, уособлення неживого світу, яке надає загадці особливої поетичності.

Народні загадки високо оцінював К.Ушинський, зауважуючи, що загадки він уміщував не тільки для того, щоб діти їх обов'язково відгадували, а більше для того, щоб дати розумові дитини корисну вправу. На його думку, відгадування загадок є для дітей своєрідною гімнастикою розуму, корисною розумовою вправою. Він писав: " Одним словом, я дивився на загадки як на мальовничий опис предмета. Яка жива і корисна бесіда може бути закріплена в душі дитини такою загадкою! ".' Великий педагог у своїх двох книгах «Рідне слово» умістив 275 фольклорних творів, з них 48 загадок.

Забавлянка (пестушка, утішка)—коротенькі пісеньки або віршики, поєднані із своєрідними вправами, що покликані підтримувати бадьорий настрій, зміцнювати дитину фізично.²

Утішки, пестушки, забавлянки супроводжують перші рухи

¹ Потапенко О.І., Кузьменков В.І. Шкільний словник з українознавства. - С.90.

дитини. Це елементарні словесно-рухові ігри дітей з пальчиками, ручками, ніжками, іграшками, предметами. їх мета—розвиток дрібних м'язів дитини, ознайомлення з трудовими процесами, побутом народу.

Український фольклор зберіг забавлянки - ігри з пальцями на руках («Ладусі-ладусі», «Наш хлопчик», «Печу, печу хлібчик», «Тосі-тосі» та ін.) Народ створив забавлянки на розвиток уваги та зосередженості. Вони побудовані «ланцюжком» в розмовній, діалогічній, дотепній формі («Прослужив я в пана рік», «Задумала бабусенька», «Війна грибів», «Ой згадав комарик», «Розкажу вам байку»). Нескінченні забавлянки:

На поясі мідяна пряжка, Свиточка семиряжечка,

Близькі до забавлянок народні заклички, примовки.

Заклички - походять від слова «закликати» - звати, просити, запрошувати. Це вид дитячого фольклору: пісенне звертання до природи з проханням допомогти.'

Примовки - примовляти, приговорювати. Вони спрямовані до явищ природи: сонця, дощу, вітру. Це короткі, переважно віршовані звернення до тварин, птахів, комах, передражнювання пташиних голосів. Форми використання забавлянок, закличок, примовок, пісень різноманітні. Це залежить від віку, мовленнєвого розвитку дітей, рівня володіння українською мовою.

Серед малих жанрів українського фольклору є голосилки, мовчанки і мирилки.

Голосилки - це змагання у тривалості «тягнення» певних звуків чи звуконаслідувань.

Мовчанки - змагання в мовчанні після тривалих бурхливих ігор для заспокоєння та відпочинку.¹

Мирилки - віршовані твори, тексти яких спрямовані на встановлення дружніх взаємовідносин, перемир'я:

Народ склав і словесні дотепи, кепкування, дражнили, лічилки. Це специфічно дитячий фольклор.

Усі малі жанри фольклору широко використовуються в роботі з дітьми дошкільного віку.

Учені (А.Богуш, Н.Гавриш, Н.Лисенко, М.Стельмахович, О.Трифонова та ін.) відзначають особливості сприймання й засвоєння дітьми творів усної народної творчості. Діти сміливо реконструюють твір, навіть якщо пам'ятають усього декілька слів з його традиційного варіанту, з величезним задоволенням створюють власні примовлянки, лічилки, загадки, колискові тощо, знаходять їм відповідне місце у своєму житті, грі, спілкуванні.

Численні спостереження дозволили виділити три групи колискових, у виконанні і створенні яких діти виявляли свою творчість.

Перша група - це «фонетичні» колисанки, зміст яких складає проспівування однієї фонеми (а-а-а-, у-у-у-, о-о-о-, м-м-м-)- Частина дітей при цьому правильно повторює традиційну мелодію, більшість - намагається зберегти ритм колискової.

Другу групу становлять колискові - «однослови». їх зміст складають численні повтори одного слова чи словосполучення («Ой моя рідненька», «Доня-доня», «Ти моя дитино», «Оля-Оля», «Спи, спи, засинай») в якому, однак, інтонаційно дитина висловлювала найніжніші почуття. Промовляючи, проспівуючи одне й те саме слово, дитина намагається підкорити його загальному ритму і скорочує, урізує (рід-рід-рідненька), розтягує (доня-ня-ня-ня-ня), але не замінює жодним іншим.

Колисанки третьої групи побудовані на основі класичних варіантів, в яких діти роблять свої доповнення, зміни через

¹ Український дитячий фольклор / Упор. В.Г.Бойко. - К., 1962.

забування тексту або з бажання вставити своє власне, що, на думку дитини, найбільш підходить. Колискові цієї групи відрізняє чуття ритму й рими, вживання емоційно забарвленої лексики. Наприклад:

Баю-баю, баю-бай, Спи, маленька, засинай, Дам тобі смачного І всього такого.

Ой, літав горобець, Він такий молодець. Ну а ми будемо спати, Ні на кого не звертати.

Вночі на полянці, Танцювали зайці, Танцю-танцювали, Спати полягали. Зайчики мохнаті, Вовки страшнуваті, А я тебе обійму І до себе покладу.

Аналіз записів колисанок, складених дітьми, засвідчив, що діти, в яких добре розвинене мовлення, використовували колисанки першої і третьої груп, діти з низьким рівнем мовленнєвого розвитку - переважно колискові першої і другої груп. Незалежно від змісту тексту, більшість дітей інтонаційно виразно виконувала колискові пісні, висловлюючи в них відповідні почуття.

Дитяча мовленнєва творчість виявляється також у відтворенні та складанні забавлянок і примовлянок. Діти промовляють їх за власною ініціативою, перебуваючи у стані збудження, емоційного підйому, при цьому вони ритмічно рухаються (підстрибують, виконують змахи руками, пальчиками, окремими предметами, кружляють). Крім того, діти із задоволенням повторюють тексти, що раніше почули від дорослих, доповнюють, змінюють, тобто відтворюють їх творчо. Наводимо приклади забавлянок, складених дітьми:

«Водичка, водичка, вмий моє личко, щоб воно блищало,

сонце цілувало», «Ладки, ладусі, їздили до бабусі, подарила «чупа-чупс» замість ладиків-ладусь», «Кашка-малашка, засмажили барашка, він сидить не плаче, на лавці скаче», «Дристі-писті, ми в намисті. А намисто не просте, а намисто золоте», «Дівчатка-бульки, голубі кульки, на ниточку намотані, ось вони». «Сидить кішка на віконці, заглядається на сонце, кошенятко - на подушці, а папуга - на старушці».

Сонечко встало, Людей привітало. Всіх воно любить, А дітей голубить.

Я візьму його - муркоче, значить він щасливий.

Дослідник Т.Алієва, яка вивчала особливості відтворення дітьми текстів забавлянок, засвідчила, що у процесі експериментального опитування відомий текст забавлянки діти відтворили у понад 20 варіантах, причому кожного разу дитина не прагнула створити свій варіант, сказати по-іншому, а просто відтворювала по пам'яті відомий текст, і якщо не пригадувала якихось окремих слів первинного тексту, легко вставляла свої, що, на її думку, виявлялися доречними.

Дослідниця Н.Гавриш запропонувала дітям старшого дошкільного віку відтворити примовлянки «Сонечко, сонечко, виглянь у віконечко...» і «Сороку-ворону», в результаті чого одержали 12 варіантів «Сонечка» і 7 варіантів «Сороки». їх аналіз засвідчив, що діти добре відчувають ритм, риму народного поетичного тексту, легко замінюють слова первинного тексту на власні, привносять в основу прикмети сьогодення. Наводимо приклади декількох варіантів, змінених дітьми на власний розсуд.

Сонечко, сонечко, Виглянь у віконечко. Там твої діточки їдять смачні прянички.

Заклички, примовки, щедрівки і колядки, що за змістом є звертанням до природи, втратили свою первинну магічну функцію, набули рис розважальності. Перед Днем святого Миколая, 19 грудня, дітям запропонували скласти заклички, в яких потрібно попросити святого про виконання новорічних побажань. Віршики, складені дітьми, за своєю формою й мовними характеристиками співвідносяться з відомими народними жанрами (записи Н.Гавриш):

Хтось не дуже добрий Осінь побачив -пожовтіло.

Хтось не дуже розумний плаття їй подряпав - опало листя. Хтось не дуже чесний всі клаптики зібрав -Стоять голі віти.

Розлито (калюжі) посушило Кружалок (дітей) випустило

Результати дослідження Н.Гавриш (1991), присвяченого вивченню особливостей усвідомлення дітьми переносного значення прислів'їв і приказок, довели, що діти виявляють інтерес до незвичайного змісту цих виразів, прагнуть визначитись у їх значенні, проте вагаються в розумінні та інтерпретації. Дітям було запропоновано пояснити значення безобразних і образних прислів'їв, причому останні спочатку були дані дітям поза контекстом, ізольовано. Прислів'я, що мають пряме значення, на кшталт - «Добре діло утіха, коли ділу не поміха», «Хто не працює, той не їсть», діти усвідомлювали досить легко й пояснювали правильно. Образні ж прислів'я, з переносним значенням, наприклад, «Полохлива ворона й куща боїться», «Не моє просо, не мої горобці - не буду й відганяти», «Танцювали, танцювали та й не вклонилися», діти прагнули

пояснити, відтворюючи один наочний образ, відповідно до конкретної ситуації. Абстрагована ж сутність прислів'я залишалася для більшості дітей закритою. У дітей виникали асоціації, причому часто не за змістом усього прислів'я, а на якесь окреме слово, і саме це заважало їм відійти від конкретної ситуації до узагальненого образу. Наприклад, про прислів'я «Танцювали...» говорили: „Це як ми танцювали польку», «Артисти по телевізору танцюють, а потім так кланяються (показує) глядачам», «Вони погано виступали, а вклонитися не захотіли. Глядачі їм не аплодували», «Якщо ти не вмієш танцювати, то не треба виступати». Про прислів'я «Не моє просо...»: «Коли взимку холодно, треба пташкам давати їсти, хоча вони й не твої», «Одному хлопчику подарували папуг у клітці, він їх годує». Про прислів'я «Полохлива ворона й куща боїться»: «Ворону налякали, вона тепер боїться літати», «Хтось там сидить у кущах, а ворона боїться». Така ж конкретність характерна і для казок і розповідей, складених дітьми за прислів'ями. Ось декілька прикладів: «Ворона летіла. Побачила вона дерево та вирішила посидіти на гілочці. Та раптом хтось у кущах зашарудів. Ворона так перелякалася, що навіть випустила з рота шматочок сиру. А то просто їжачки там шаруділи». «Якщо виступає артист, танцює або співає, він має вклонитися, щоб йому поаплодували», «Прийшла зима. Холодно, сніг лежить. Пташкам їсти нічого. А хлопчик побачив, що пташки хочуть їсти, вийшов з бабусею у двір, насипав зерняток. Нехай горобчики поїдять. Діти мають піклуватися про пташок».

Проте частина дітей виявила розуміння узагальненого значення прислів'їв і приказок. Діти склали розповідь з доречним використанням образних висловлювань. Наприклад: «Одного разу дівчинка пішла до лісу зі своїми подругами. Вони хотіли збирати гриби. Інші дівчатка збирали собі гриби, а ця дівчинка так усього боялася, що тільки й дивилася, де що там хруснуло. Усі прийшли з грибами, а вона з порожнім кошиком. А подруги їй сказали: «Полохлива ворона й куща боїться», «Одного разу синочок і донечка хотіли привітати свою матусю з днем народження. Вони зробили для неї подарунки. Синочок виліпив з пластиліну літак, а донька намалювала квіти. Настав день народження. Подарунки лежали на столі, а діти побігли гратися на вулицю. Самі зробили, а подарувати не подарували. Тільки на другий день подарували. Як ти щось робиш, треба закінчити справу».

Дітям подобається відгадувати загадки, розв'язувати

різноманітні інтелектуальні складні завдання. Вони інтуїтивно відчувають побудову загадки, доцільність використання образних засобів, що пояснює факти вдалого складання ними загадок-описів (таких найбільше), загадок-метафоричних образів (вони є показниками високого рівня інтелектуального розвитку, уяви) й побудованих на порівнянні. Серед складених дітьми загадок багато поетичних текстів, діти охоче складають свої власні загадки. Наприклад:

Загадки-описи: «Довжина, довжина, ні початку, ні кінця» (дорога), «Два квадратики, чотири вушка, вона моя нічна подружка» (подушка), «Червоний молодець із зеленою чуприною, ціле літо сидить в городі» (томат), «На одній зеленій ніжці стоїть синенька квітка», «Маленький, пухнастий, перехитрив людоїда» (кіт у чоботях), «Весною вони ростуть, а восени землю вкриють і спадуть» (листя), «Дістати неможливо, піймати неможливо, а завжди над головою» (небо), «Яка гарна моя подруга: можна її за ручку взяти, можна чай пити, а потім помити» (чашка).

Загадки-метафоричні образи: «Сонечко, яке горить кожного вечора» (лампа), «Стоїть „даїшник" на одній нозі, без рук і з трьома очима» (світлофор), «Жовтий човник пливе озером» (качка), «Жовті клубочки ходять біля квочки» (курчата), «Залізний птах по небу літає» (літак), «Зелена красуня, плаття з голок» (ялинка), «їде хатка з віконцями на колесах» (автобус), «Виросло на дереві оранжеве сонечко» (апельсин).

Загадки, побудовані на основі порівняння й зіставлення: «Немає шапки - є відро, немає носа - є морква, якщо в хату занести, помре» (сніговик), «Ні голок немає, ні листя, а на галявині росте» (гриб), «Зелена, але не жабка, колюча, але не їжак, стоїть і не ворушиться» (ялинка), «Кругла, але не диня, кисла, але не лимон, і завжди допомагає» (вітамінка), «Він схожий на кран, але не кран. Сірий, як миша, але не миша (слон). Хто це?», «Лікує, а не лікар, стукає, а не майстер» (дятел), «Вночі багато, а вранці не знайдеш жодної» (зірки).

У процесі ознайомлення дітей з творами літератури й фольклору значущість деяких жанрів та інтерес дітей до них у певні періоди дошкільного дитинства змінюється, що пояснюється потребою до цих форм мовної та ігрової культури для зростаючої особистості. Так, інтерес дітей до забавлянок і утішок поступово зменшується, натомість з'являється інтерес до самостійного складання коротких ритмічних віршів, примовлянок, що супроводжують дитячі ігри, спілкування,

рухи. У старшому дошкільному віці діти виявляють зацікавленість загадками, лічилками, дражнилками, скоромовками. Власне в цих формах фольклору діти виявляють свою творчу активність.

Фольклористи вважають прозивалки (дражнилки), лічилки з усіх жанрів дитячого фольклору чи не найбільш «дитячими» (С.Бесикало, Ф.Борщевський, О.Новіков). Автори відзначають, що у дражнилках, цій своєрідній формі самовираження, яскраво виявились особливості дитячої естетики, безпосередність дитячої реакції на слова-образи, жести, гримаси, а то і дії в момент сварки чи суперечки. Прозивалки будуються як ствердження чи звернення, вони мають чітку ритмічну будову, чітке римування. Часто їх будова насичена цікавими звукосполученнями, негативно забарвленою лексикою. Ці характерні ознаки виявляються у складених дітьми текстах дражнилок.

Потенційно багатими для прояву творчості є лічилки -найпоширеніший спосіб розподілу ролей у грі. В основі багатьох з них лежить прихована лічба, часто у вигляді переінакшених числівникових форм. За даними, одержаними у 20-х pp. XX ст. відомим лінгвістом Г.Виноградовим, лічилка «Один, два, три, чотири, п'ять вийшов зайчик погулять...» була повторена дітьми, які брали участь в обстеженні, у двадцяти чотирьох варіантах. А дослідження Т.Алієвої, проведене в 90-х pp. довело, що від сорока дітей одержано понад двадцять варіантів тієї самої лічилки. Різноманітні цікаві приклади творення і творчого

відтворення дітьми текстів лічилок як доказ животворності дитячого фольклору також були зафіксовані Н. Гавриш.

Крім усної народної творчості в роботі з дошкільниками широко використовуються й інші жанри художньої літератури, а саме: оповідання, вірші, повісті, балади, байки і т. ін. Визначимо їх.

Оповідання - словесний виклад яких-небудь подій; прозовий художній твір невеликого розміру.¹

Повість - літературний художній розповідний твір, що займає проміжне місце між оповіданням і романом.²

• Балада - віршований літературно-епічний твір з казковим, легендарним чи героїчним змістом та напруженим драматичним сюжетом.³

Байка - коротке, алегоричне повчальне оповідання у прозовій або віршованій формі.⁴

Вірш - одиниця ритмізованої мови, що складається з певної кількості стоп. Білий вірш—вірш, який не має рими. Невеличкий поетичний твір, написаний ритмізованою мовою.⁵

Відтак, джерелами художнього читання і розповідання є:

1. Українська усна народна творчість - найбільш широковживане джерело виховання, навчання і розважання дітей. Фольклорні твори поділяються на народнопоетичні, прозові та ігровий фольклор. Серед народнопоетичних у дошкільних закладах використовують утішки, забавлянки, пісні, вірші, лічилки, мирилки, голосилки, прислів'я, приказки, приповідки, загадки, скоромовки; ігровий фольклор - це народні хороводні драматичні ігри з текстом і діалогом («Ходить гарбуз по городу», " А ми просо сіяли», «Подоляночка» тощо).

Найбільш улюбленим фольклорним жанром для дітей є, звичайно, казки, які прийшли до нас з глибокої давнини. У дошкільному закладі використовують такі види казок: про тварин, чарівні (фантастичні), соціально-побутові, перекази, «надокучливі».

2. Твори письменників-класиків (Т.Шевченко, Леся Українка, І.Франко, Л.Глібов, П.Грабовський, М.Коцюбинський, Я. Що голів, О.Олесь, С.Васильченко).

¹ Тлумачний словник української мови. - К.: Освіта, 1999.- С 170.

• Тлумачний словник української мови. - К.: Освіта, 1999. - С 16

3. Творчість сучасних українських письменників і поетів (П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра, Н.Забіла, П.Воронько, В.Симоненко. В.Сухомлинський. Л.Костенко, А.Костецький, О.Орач, С.Пушик, М.Підгірянка, І.Блажевич та ін.).

4. Твори кращих зарубіжних письменників, поетів, як класиків, так і сучасних, у перекладі українською мовою (Г.-X.Андерсен, Ш.Перро, брати Грімм, О.Пушкін, М.Горький, С.Маршак, С.Михалков та ін.).

Вважаємо, що не можна обмежувати вихователя рамками обов'язково визначеного програмою переліку художніх творів. Він сам у змозі вибрати відповідно до вікових та індивідуальних особливостей дітей своєї групи твори певного письменника, фольклорний матеріал чи казку. Орієнтиром у виборі творів для читання виступають означені джерела художнього читання.¹

1.6. Змістова характеристика художньо-мовленнєвої діяльності

Змістова сторона художньо-мовленнєвої діяльності складається з різних видів компетенцій, які є показниками готовності дитини до здійснення цієї діяльності. Це такі компетенції: когнітивно-мовленнєва, поетично-емоційна, виразно-емоційна, оцінювально-етична, театрально-ігрова.²

Когнітивно-мовленнєва компетенція - наявність певних знань у дітей про письменників та їхні твори в межах програми вікової групи; здатність відтворити зміст знайомих творів, назвати автора твору, впізнати твір за його уривком чи ілюстрацією, прочитати напам'ять вірш; пригадати загадки, прислів'я, скоромовки, лічилки.

Виразно-емоційна компетенція - вміння виразно та емоційно передати зміст художнього твору, дотримуючись адекватних засобів виразності й вдало їх поєднуючи.

Поетично-емоційна компетенція - здатність дітей виразно читати вірші, здійснювати елементарний художній аналіз віршів (знаходити повтори голосних і приголосних звуків, римовані рядки, добирати римовані слова тощо).

Оцінювально-етична компетенція - здатність дитини свідомо аналізувати поведінку героїв художнього твору, висловлювати своє ставлення

¹ Витоки мовленнєвого розвитку дітей. - Одеса: Маяк, 1999.

' Богуш А. Мовленнєвий компонент дошкільної освіти. - Одеса.: Ярослав, 2004.

до них, мотивувати моральні на естетичні оцінки.

Театрально-ігрова компетенція - це наявність у дітей умінь і навичок самостійно розігрувати зміст знайомих художніх творів у театралізованих іграх, іграх-драматизаціях, іграх за сюжетами літературних творів, інсценувати твори в театральних виставах.

Добираючи художні твори для дітей, потрібно пам'ятати про принципи їх добору. Опишемо їх.

1. Висока художня майстерність твору. Іноді вихователі читають дітям оповідання, яке вдалося знайти для розкриття теми заняття чи на актуальну тему. Такі «чергові» оповідання здебільшого мають невдалу форму, в'ялий сюжет, невиразних героїв, які залишають дітей байдужими і зразу забуваються.

2. Образність, жвавість мови твору, її відповідність літературним нормам. Добре, коли письменник використовує яскраві порівняння, метафори, фразеологічні звороти, які легко запам'ятовуються, пряму мову. Слід уникати творів, у мові яких надто багато пестливих слів та зі зменшувальними суфіксами.

3. Цікавий сюжет твору. Оповідання із захоплюючим сюжетом, з яскравою й гострою характеристикою героїв надзвичайно подобаються дітям. Такий сюжет мають українські народні казки. Тому дитина не хоче розставатися з героями казок, сюжет казки тримає її увесь час у напруженні. До творів, що відповідають означеній вимозі, належать оповідання М.Коцюбинського, В.Сухомлинського, К.Ушинського, казки І.Франка і т. ін.

4. Простота й чіткість композиції. Дитячий твір повинен мати чітку композицію, конкретність у зображенні героїв, оточення, деталей, які допомагають дитині уявити не тільки образ героя, а й місце, де відбуваються події.

5. Доступність художнього твору дитині. Цей принцип узгоджується з принципом відповідності змісту художнього твору віковим особливостям дітей. Залежно від вікової групи, вихователь має добирати книги дитячих письменників, які адресовано дітям молодшого, середнього, старшого дошкільного віку. Дитячі видавництва мають чітко диференціювати, для якого вікового періоду видаються книжки. Недоцільно об'єднувати весь дошкільний вік, наприклад, «для дітей дошкільного віку», а ще гірше, коли книжку рекомендовано для

двох суміжних вікових періодів - дошкільного й молодшого шкільного віку. Книжка буде корисною, якщо її зміст зрозумілий дитині. Водночас не слід забувати, що іноді інтереси дітей перевищують їхній віковий рівень, їм багато читають удома, тоді вихователь може читати складніші для сприймання оповідання.

6. Новизна й контрастність змісту. Є предмети, явища, життєві події, з якими можна ознайомлювати дітей лише через художню літературу (космос, деякі тварини, життя на Півночі, Півдні, в Африці, діяльність шахтарів, моряків, льотчиків, військові події, події з минулого життя країни тощо).

Якщо події, явища, про які йдеться в оповіданні, перебувають поза межами реального світу дитини, вона їх ніколи не бачила, потрібно добирати ілюстровані дитячі книжки, які б розширяли поле безпосереднього сприймання дитини. Серед різних видів ілюстрацій дитячих книжок (лінійний, світлотіньовий, умовний малюнок) найкращим для сприйняття є світлотіньовий малюнок.

7. Конкретні педагогічні завдання, для розв'язання яких добирається художній твір. Тематика художніх творів для дітей досить різноманітна, тому вихователь має чітко визначити мету використання твору на занятті, час і місце (розділ), коли його слід читати. Наприклад, твори природничої тематики (про пори року, явища природи, птахів, тварин, комах тощо) читають на заняттях з розділу «Рідна природа», твори на соціально-побутову тематику (професії дорослих, транспорт, про рідну країну, свята
тощо) - на заняттях ознайомлення з явищами довкілля. Казки, твори на морально-етичні та розважальні (гумористичні) теми слід використовувати на заняттях з художньої літератури.

Добрати вдало твір - це лише початок роботи з художнім твором. Вихователь має дотримуватись і відповідних принципів ознайомлення дітей з художніми творами.

1. Принцип емоційно-виразного читання художнього твору. Сутність виразного читання в його емоційній насиченості. Попередньо твір слід декілька разів прочитати, визначити характер інтонації, логічні паузи, логічний наголос, темп читання, тембр мовлення героїв та персонажів твору. Опанування мистецтвом художнього читання і розповідання є професійним обов'язком вихователя.

2. Усвідомлення й розуміння дітьми змісту художнього твору. Художній твір лише тоді може впливати на дитину

позитивно, коли вона його добре зрозуміла, усвідомила хід подій, ідею чи мораль твору. Тому перед читанням твору потрібно подумати, які слова та фрази будуть важкими для розуміння дітей та як їх пояснити — перед, під час чи після читання. Визначити запитання для вступної бесіди, бесіди за змістом оповідання (пізнавального змісту), дібрати ілюстрації, що допоможуть дітям наочно уявити описані події.

3. Повторюваність читання. Невеликий за обсягом художній твір слід прочитати на занятті декілька разів. Коли твір за обсягом великий, можна обмежитися повторним читанням уривків, найбільш яскравих і значущих епізодів. Повторне читання одного й того самого твору слід здійснювати впродовж місяця, кварталу, року. Знайомий твір читають на інших заняттях, наприклад, у ході етичної бесіди, на заняттях з розвитку мовлення (переказування відомого твору). Уривки творів читають у процесі тематичних бесід чи літературних вікторин, на тематичних літературних вечорах та ранках. Знайомі твори діти можуть слухати в запису на платівках, магнітофоні, дивитися театральні вистави, діафільми, мультфільми, кінофільми.

4. Включення дітей в активну пізнавальну діяльність за змістом художнього твору. Реалізації цього принципу сприяють елементи драматизації та інсценізації на заняттях, ігри-драматизації, інсценування художніх творів, розігрування сюжетів віршів, забавлянок, пісень, театралізовані та сюжетно-рольові ігри за змістом художніх творів: малювання, аплікація за мотивами прослуханих творів з наступною розповіддю за своїми малюнками-ілюстраціями.

5. Взаємозв'язок пізнавальних, виховних і мовленнєвих завдань. Кожний твір впливає на дитину з трьох боків: інформує про щось нове, дає їй нові знання; виховує розумово, морально, естетично; збагачує, уточнює та активізує словник дитини. Отже, всі ці три завдання вихователь має чітко визначити у програмному змісті заняття, на якому буде прочитано твір.

6. Тематичне читання творів. У практиці роботи дошкільних закладів використовують читання творів на одну тему впродовж певного періоду: на одному занятті, впродовж місяця, кварталу. Наприклад, до заняття з природи на тему «Весна», («Зима», «Осінь», «Літо») можна дібрати два-три невеличких оповідання, в яких йдеться про різні періоди весни.

За змістом цих оповідань проводять порівняльну бесіду. До заняття з ознайомлення з довкіллям на тему: «Професії твоїх батьків» дітям читають два-три оповідання, вірші про професію дорослих, розглядають картини, ілюстрації. Твори цієї самої тематики читають дітям і на інших заняттях упродовж одного-двох місяців. Завершується читання цього циклу творів тематичною завершальною бесідою «Професія твоїх батьків». Підготовка до бесід з етики (про скромність, ввічливість, чесність, правдивість тощо) вимагає тематичного читання творів упродовж кварталу.

7. Оцінювання дітьми змісту художнього твору. Розуміння, усвідомлення тексту викликає в дитини емоційні переживання, співчуття, що є основою для формування адекватних оцінних суджень, моральних та етичних оцінок.

Отже, врахування особливостей сприймання дітьми художніх творів, їх функціональної і змістової спрямованості, принципів відбору художніх творів та ознайомлення з ними дітей допоможе об'єктивно підійти до формування мінімальних і водночас достатніх знань, умінь і навичок у галузі художньо-мовленнєвої діяльності.

Завдання формування художньо-мовленнєвої компетенції в дітей дошкільного віку:

- ознайомити дітей з фольклорними творами, творами письменників-класиків, сучасних українських письменників, зарубіжних авторів;

- навчити дітей слухати і розуміти зміст художніх творів;

- прищеплювати вміння відтворювати зміст знайомих творів в активній художньо-мовленнєвій діяльності;

- розвивати поетичний слух, бажання вивчати вірші напам'ять;

- виховувати виразність художнього читання у процесі відтворення змісту художніх творів;

- виховувати оцінні судження, адекватні естетичні та моральні оцінки поведінки героїв;

- формувати самостійність у художньо-мовленнєвій і театрально-ігровій діяльності;

- виховувати вибіркове ставлення до книги, охайність у роботі з книгою;

- вчити визначати жанр художнього твору, запам'ятовувати його автора;

- виховувати бережливе ставлення до книги, бажання лагодити книжки;

- залучати до чергування в куточку книги, до роботи в «дитячій бібліотеці».