Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Рівненський природний заповідник .






 

Розташування: Рівненська область, Володимирецький, Дубровицький, Рокитнівський та Сарненський райони. Площа: 42288, 7 га. Підпорядкування: Державний комітет лісового господарства України.

 

 

Рис.1. Рівненський природний заповідник в межах області.

 

Рівненський природний заповідник було створено Указом Президента України від 3 квітня 1999 року № 356 на площі 47046, 8 га, проте згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2003 року № 1271 заповіднику було передано у постійне користування земельну ділянку площею 42288, 7 га.

Територія заповідника складається з чотирьох окремих ділянок, які з 1984 року мали статус заказників загальнодержавного значення: ландшафтний заказник " Білоозерський" (Володимирецький р-н), загальнозоологічний - " Перебродівський" (Дубровицький та Рокитнівський р-ни), ботанічний - " Сира Погоня" (Рокитнівський р-н), гідрологічний - " Сомино" (Сарненський р-н). Це найбільші за площею і найкраще збережені болотні масиви України, взяті під охорону. Значну роль у їх вивченні та розробці рекомендацій щодо охорони відіграли українські болотознавці на чолі з професором Є.М.Брадісом та вчені-орнітологи.

Заповідник створено з метою збереження у природному стані типових та унікальних природних комплексів Українського Полісся.

В установі працюють 206 чоловік, з них у науковому підрозділі - 6, у службі охорони- 69 осіб.

Згідно з фізико-географічним районуванням України територія заповідника належить до Волинського Полісся Зони мішаних лісів. Вона добре виражає основні риси ландшафту, притаманні цій частині України, - рівнинність рельєфу, переважання пісків, позитивний баланс вологи, високі залісненість та заболоченість. Білоозерський масив заповідника входить до Верхньоприп'ятьського фізико-географічного району, в якому багато озер як карстового, так і заплавного походження. Близько 10 % площі району займають болота. Масиви " Сомино", " Сира Погоня" та " Переброди" належать до Нижньогоринського фізико-географічного району. Ця територія є найбільш заболоченою частиною Українського Полісся. Болота тут займають близько 20% площі.

Клімат району розташування заповідника порівняно вологий і теплий. Сума річних опадів становить 550-600 мм, період активної вегетації 150-155 днів. Це зона достатнього зволоження з середньою температурою липня +18, 5°С, січня - -5, 5°С і середньорічною температурою + 6-7 °С.

За геоморфологічними умовами це низовина, кристалічний фундамент якої залягає на глибині до 200 м і перекритий льодовиковими, водно-льодовиковими та алювіальними відкладами. Серед чотирьох ділянок заповідника морена виявлена лише на Білоозерській. Ґрунти всіх чотирьох ділянок - переважно торфи.

У рослинному покриві території заповідника переважають ліси і болота (відповідно 48, 3% та 48, 0%). Серед лісів основні площі займають соснові ліси. На багатьох ділянках у деревостані є значна участь берези, проте березово-соснові ліси в соснових масивах трапляються розсіяно. На локальних площах сформувались листяні ліси з участю граба та місцями дуба. Зовсім незначні площі займають ліси формації вільхи чорної.

Болотна рослинність заповідника є дуже своєрідною. В її складі переважають мезотрофні (перехідні) болота, в меншій мірі оліготрофні (верхові). Болота цих двох класів формацій, на яких розвинений сфагновий покрив, складають близько 80% всіх боліт заповідника. Евтрофні (низинні) болота займають 10-15% площ боліт заповідника (решту складають болота проміжної за живленням групи- олігомезотрофні та еумезотрофні).

Характерною ознакою Рівненського заповідника є те, що в ньому представлені болота всіх типів, які є на Українському Поліссі. Найбільшою різноманітністю боліт визначається Білоозерська ділянка. Саме на ній добре представлені болота з багатим живленням - низинні (евтрофні). На решті ділянок переважають сфагнові болота: ті, що досягли високого ступеня розвитку - верхові (оліготрофні) та менш розвинені - перехідні (мезотрофні).

Кожна ділянка заповідника має свої особливості щодо природних умов та рослинного і тваринного світів.

" Переброди" - обводнений болотний масив, через що і дістав свою назву. Він має рідкісний для України хід розвитку - периферійно-оліготрофний, тобто розвиток болота, наростання шару торфу, збіднення живлення тут відбуваються від периферії до центру. По периферії переважають перехідні угруповання осоково-сфагнових боліт, де ростуть рідкісні види флори України (шейхцерія болотна, росичка проміжна, верба чорнична, занесені до Червоної книги України) та рідкісні види осок - багнова, тонкокореневищна. Рідкісні для нашої країни осоково-шейхцерієво-сфагнові угруповання, що зростають в урочищі Корогод, занесено до Зеленої книги України.

У центральній, найбільш обводненій частині болотного масиву, зосереджені низинні болота. Тут переважають очерет та осока омська. Звичними є такі болотні види як смовдь болотяна, вербозілля звичайне, куничник сіруватий.

Лісова рослинність на ділянці Переброди розміщується на невеликих мінеральних острівцях та гривах. Це переважно соснові ліси вересові, зеленомохові з чорницею, брусницею, орляком. Росте в них рідкісний вид плаунових - дифизіаструм Зейлера, плямами виділяються ділянки північного виду - цінної лікарської рослини мучниці.

Масив Переброди у 2004 році віднесено до водно-болотних угідь міжнародного значення.

" Сира Погоня" - єдиний болотний масив в Україні з горбисто-мочажинним природним комплексом, характерним для північних боліт. На ньому переважають верхові болотні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Горби мають округло-витягнуту форму і вкриті пригніченою сосною на сфагновому покриві. Тут ростуть нечисленні види рослин, які можуть витримати ці скрутні умови бідного мінерального живлення та високої кислотності. На горбах поряд з комахоїдною рослиною - росичкою круглолистою - росте рідкісний вид, занесений до Червоної книги України - журавлина дрібноплода.

Обводнені мочажини щільно затягнуті сфагновими мохами - здебільшого сфагнумом загостреним. На сфагновому покриві переважають шейхцерія болотна, осока багнова, зростають такі північні болотні рослини, як бобівник трилистий, образки болотні.

Ділянка " Сомино" за характером рослинного покриву має основні риси Західного Полісся. Це велика ділянка перехідних боліт, збережена в природному стані. Вона є крайньою південно-західною частиною болотного масиву Кремінне, розташованого в межиріччі річок Леви та Ствиги. Перехідне болото на цій ділянці переривається смугами суходолів та прилеглих лісових боліт. Тут розташоване озеро Сомино - типове озеро для Західного Полісся. Озеро ерозійно-карстового походження, його площа становить 56 га, максимальна глибина - 13 м.

На ділянці Сомино переважають осоково-сфагнові болота, трапляються ділянки очеретяно-осоково-сфагнових боліт. Тут росте багато рідкісних болотних видів рослин: росичка проміжна, шолудивник королівський, лікоподієла заплавна, ситник бульбастий, верба чорнична, хамарбія болотна, поширені реліктові види - верба лапландська, осока тонкокореневищна. Масив Сомине - одна з найбагатших у флористичному відношенні ділянок заповідника.

" Білоозерська" ділянка відзначається різноманіттям болотних комплексів.

У долині річки Березини виявлена майже вся гамма болотних рослинних угруповань Українського Полісся - від осоково-гіпнових до осоково-сфагнових. Підвищені елементи рельєфу займають соснові ліси зеленомохові та чорницеві, ще вищі - лишайникові, а знижені - заболочені ліси з багном болотним та молінією.

На території Білоозерського масиву знаходиться озеро Біле карстового походження. Це одне з найбільших озер в Рівненській області. Його площа становить 453 га, середня глибина - 4 м, максимальна глибина - 26 м. Вода його чиста й прозора, на дні добре видно майже біле вапнякове каміння, яке і дало озеру таку назву. По його берегах негустими смугами ростуть очерет і куга озерна, подекуди на воді трапляються ділянки з лататтям білим.

Загалом на території заповідника зберігаються ділянки, на яких представлені 10 рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України.

Кількість видів судинних рослин у Рівненському заповіднику за попередніми даними становить 563 види. Флора нижчих рослин на сьогодні вивчена недостатньо: поки що відмічено наявність 20 видів мохоподібних, 26 видів лишайників. На території заповідника зареєстровано 101 вид грибів.

У складі флори заповідника зустрічається 28 рідкісних видів, занесених до Червоної книги України. Крім них, тут росте кілька дуже рідкісних видів, які потребують занесення до Червоної книги України. Це осоки дводомна, тонкокореневищна, торфова, верба лапландська. Із рослин, що зростають у заповіднику, 2 види занесено до Європейського червоного списку, 1 вид - до Додатку 1 Бернської конвенції, 28 видів віднесені до списку регіонально рідкісних видів.

Фауна заповідника представлена типовими для Полісся комплексами тварин. Тут мешкає 26 видів ссавців, найбільш численною групою серед яких є гризуни. Поширені також хижаки - лисиця звичайна, вовк, єнотовидний собака, ласка, горностай та ін. На особливу увагу заслуговує рись, що трапляється на ділянці Переброди.

Із 165 видів представлених тут птахів переважають види деревно-чагарникового комплексу. Характерною є наявність північних, тайгових видів - тетерева, рябчика, зрідка - глухаря. На болотах гніздяться журавель сірий, кроншнеп великий. Дуже характерним є лісовий кулик вальдшнеп, який в інших районах Полісся трапляється рідко. На озерах Біле та Сомино мешкає лебідь-шипун, у глухих хвойних лісах, що межують з болотами, - лелека чорний. Досить поширені хижі птахи - боривітер звичайний, чеглок, кібчик, лунь болотяний, канюк звичайний, яструби.

На території заповідника нараховується 7 видів плазунів та 8 видів земноводних. Тут поширені гадюка, вуж звичайний, мідянка, веретільниця ламка, ящірки живородна та прудка, черепаха болотна, тритон гребінчастий. Риби у водоймах заповідника представлені 15 видами. В озері Біле мешкає вугор, сом та інші типові для Полісся види. Загалом фауна хребетних заповідника нараховує 221 вид тварин.

До Червоної книги України занесено 25 видів тварин: із ссавців - кутора мала, заєць білий, норка європейська, борсук, видра річкова, горностай, рись звичайна, зубр; із птахів - підорлик малий, підорлик великий, орлан-білохвіст, скопа, сапсан, змієїд, глухар, журавель сірий, пугач, сова бородата, лелека чорний, сорокопуд сірий, очеретянка прудка і ін. До Європейського червоного списку відноситься 7 видів, серед них, крім " чевонокнижних", тут відмічено вовка, вовчка ліщинового, деркача. В межах заповідника мешкають представники 124 видів тварин, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією, 15 видів, віднесених до " червоного" списку Міжнародного союзу охорони природи (МСОП), 29 видів вважаються регіонально рідкісними. Фауна заповідника потребує подальшого вивчення.
2.3. Шацький національний парк.

Розташування: Волинська область, Шацький район. Площа: 48977, 0 га.

Підпорядкування: Державний комітет лісового господарства України.

Рис.2. Шацький національний парк в межах області.

 

Шацький національний природний парк було створено постановою Ради Міністрів УРСР від 28 грудня 1983 року № 533, на площі 32515, 0 га. Згідно з розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 31 березня 1986 р. № 159-р в постійне користування парку було надано 6761, 8 га, а відповідно до Указу Президента України від 16 серпня 1999 року № 992 площу парку було розширено і на сьогодні вона становить 48977, 0 га, з них 20856, 0 га земель знаходиться у його постійному користуванні.

Парк було створено на базі державних ландшафтних заказників " Озеро Кримне", " Озеро Пісочне", " Озеро Пулемецьке", " Озеро Світязь", які були оголошені у 1974 році, зоологічної пам'ятки природи " Озеро Климівське", гідрологічних пам'яток природи " Болото Луки", " Болото Мелеване", " Болото Піддовге-Підкругле", що були оголошені у 1975 році.

На сьогодні до території парку входять ботанічний заказник загальнодержавного значення " Втенський" (130, 0 га), лісові заказники місцевого значення " Ростанський" (14, 6 га) та " Ялинник" (83, 0 га), іхтіологічний заказник " Сомиець" (46, 0 га) та 4 ботанічні пам'ятки природи місцевого значення.

Згідно з функціональним зонуванням територія парку розподілена на заповідну зону площею 5145, 0 га, зону регульованої рекреації - 12971, 0 га, зону стаціонарної рекреації - 978, 0 га та господарську зону площею 29883, 0 га.

Парк створено з метою збереження, відтворення та раціонального використання унікальних природних комплексів Шацького поозер'я, посилення охорони водно-болотних угідь міжнародного значення, сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі збереження біологічного та ландшафтного різноманіття.

В установі працюють 126 чоловік, з них у науковому підрозділі - 7, у службі охорони - 65 осіб.

Територія парку знаходиться на заході одного з найкрупніших болотно-озерно-лісових комплексів у Європі - регіону Полісся, яке поширене на півночі України, півдні Білорусі та, частково у Польщі та Російській Федерації.

За схемою фізико-географічного районування територія парку відноситься до області Волинського Полісся Поліської провінції Зони мішаних лісів південного заходу Східно-Європейської рівнини. Тут проходить головний Європейський вододіл, який розділяє басейни річок Прип'яті і Західного Бугу.

Територія парку включає, переважно, типові для Західного Полісся екосистеми: озерні, лісові, болотні та лучні. Чорницево-зеленомошні соснові ліси є тут найбільш характерним типом лісів. Луки та водні екосистеми зустрічаються переважно поблизу рік та озер.

Визначальною особливістю цієї території є зосередження на ній великої кількості озер, різних за своїми характеристиками та походженням, що утворюють одну з найбільших озерних систем Європи. В пониззях між озерами знаходяться евтрофні та мезотрофні осокові болота. Тут представлені також рідкісні для Полісся оліготрофні болота.

Поверхня Шацького природного парку плоска, рівнинна, з незначним уклоном на північ і абсолютними висотами в межах 160-180 м над рівнем моря. Оскільки ця територія знаходиться у межах крайової зони Дніпровського льодовика, тут трапляються як флювіогляціальні, так і власне льодовикові моренні відклади. Для південно-східної частини парку характерні водно-льодовикові форми рельєфу - флювіогляціальні піщані ози, які трапляються також в околицях с. Світязь. Підвищення чергуються із заболоченими зниженнями. Найхарактернішою геоморфологічною особливістю парку є поширення озерних котловин.

Усього в сучасних межах парку є 23 озера загальною площею 6338, 9 га. Вони є характерними представниками поліських озер, розміщених в пониженнях, які утворились внаслідок вимивання розчинних гірських порід, осідання земної поверхні при виносі дрібних фракцій із пористих нерозчинних порід та з опусканням і підняттям окремих тектонічних блоків.

За розмірами більшість озер невеликі, лише 5 з них мають площу водного дзеркала, яка перевищує 200 га, а озеро Світязь є найбільшим і найглибшим озером природного походження в Україні. Його площа становить 2622, 0 га, довжина 9225 м, ширина 4000 м, максимальна глибина - 58, 4 м, середня глибина - 6, 9 м. Другим за величиною є озеро Пулемецьке (1568 га), далі ідуть озеро Луки (673, 2 га), Люцимер (430, 0 га, Острів'янське (255, 0 га), Пісочне (187, 0 га). Найменшим є озеро Навраття, площа якого становить 1, 9 га, довжина 175 м, ширина 150 м, максимальна глибина - 2, 0 м, середня глибина 1, 0 м.

Рівень води в озерах нижчий, ніж у р. Прип'ять. Озера відділяються від неї невисоким водорозділом і належать уже до водозбору Західного Бугу, а не Дніпра, тобто до басейну Балтійського моря. Вода в озерах прісна і належить до типу гідрокарбонатно-кальцієвих, насичена розчиненим киснем, має нейтральну та слабколужну реакцію, чиста і придатна для пиття.

За генезисом більшість озер мають флювіогляціальне походження. Найбільші ж озера (Світязь, Пулемецьке, Пісочне) пов'язують із процесами карстоутворення. Рівень води в озерах карстового типу в цілому стійкий, бо їх живлять не тільки атмосферні опади і ґрунтові води, а й води нижніх крейдяних горизонтів. Частина водойм розташована серед заболочених масивів і поповнюється лише за рахунок атмосферних опадів та ґрунтових вод. Заплава р. Прип'ять у межах парку має ширину до 1, 5 км, дві її надзаплавні тераси поступово переходять в озерну рівнину Західного Бугу.

Мозаїчність рельєфу території Шацького парку зумовила і значне різноманіття її ґрунтового покриву. Тут переважають дерново-підзолисті ґрунти, що сформувалися на давньоалювіальних та флювіогляціальних відкладах. Високе залягання ґрунтових вод сприяє формуванню глейових різновидів цих ґрунтів. Обмежено поширені дерново-карбонатні ґрунти на кальцитових глинах та суглинках, що мають лужну реакцію, значний вміст карбонатів та гумусу. Під трав'янистою рослинністю сформувалися дерново-глейові та лучні ґрунти на алювіальних відкладах. Значну частину території займають торф'яні ґрунти, що утворилися у пониженнях внаслідок надмірного зволоження.

Клімат тут помірно континентальний, вологий, з м'якою зимою, нестійкими морозами, значними опадами, нежарким літом. Зима з частими відлигами, невеликою кількістю опадів. Переважають західні вітри, що пом'якшують температурний режим території. В цілому клімат парку сприятливий для розвитку різноманітних видів рекреації.

Особливості геолого-геоморфологічної будови та кліматичних умов, наявність численних озер вплинули на характер рослинності парку. Сучасний його рослинний покрив відзначається мозаїчністю та різноманітністю: ліси займають 27472, 8 га (56, 1 % території парку), болота - 1344, 3 га (2, 7%), водойми (озера, ставки, канали) - 6932, 5 га (14, 1%). Решта площі зайнята під сільськогосподарськими угіддями, населеними пунктами, садибами, дорогами тощо.

На території парку представлені як природні, так і трансформовані людською діяльністю екосистеми. Тут представлені природні ліси та різновікові лісові насадження, незаймані болота та меліоровані торфовища з системою канав, луки та сільськогосподарські угіддя. Більшість боліт є меліорованими.

Ліси поширені на території парку порівняно рівномірно, але суцільні великі масиви їх зосереджені в його східній частині. Тут переважають соснові ліси, для яких характерний середньовіковий деревостан, досить високий і добре зімкнений. Найпоширенішими є сосняки-чорничники. Їх охоче відвідують як місцеве населення, так і відвідувачі парку в сезон збору ягід. Дещо менші площі зайняті сосновими лісами, зеленомоховими та вересовими. Вершини піщаних гряд вкриті сосняками лишайниковими. Досить значною у лісовому покриві є роль вільшаників, невеликі ділянки яких зустрічаються по всій території парку. Вони розташовані по периферії боліт та у пониженнях на торф'янисто-глейових ґрунтах. Переважають вільшаники кропивові, часто трапляються гравілатові та осокові. Березові ліси трапляються на місці корінних соснових лісів. З них особливо привабливими для відпочинку є березняки орлякові та злакові. Їх світлі деревостани, грибні місця приваблюють відвідувачів парку. Ділянки з більш багатими ґрунтами зайняті дубово-сосновими та грабово-дубовими лісами, проте вони займають незначні площі.

На території парку є багато боліт. Вони різноманітні за потужністю торф'яних шарів і типом рослинного покриву. Найпоширеніші низинні (евтрофні) болота, серед яких переважають трав'яні. Вони сформувалися переважно в заплаві Прип'яті і частково - Західного Бугу. В міжозерних котловинах зосереджені як евтрофні, переважно осоково-гіпнові, так і мезотрофні болота, зрідка трапляються оліготрофні болота. Найбільшими із болотних масивів є болота Вунич (322, 0 га), Кругле-Довге (260, 3 га), Став (220, 0 га), Рипицьке (110, 0 га).

Своєрідності території парку надають і луки, основні масиви яких прилягають до східної частини заплави Прип'яті. Невеликими ділянками трапляються вони і серед лісових масивів та на припіднятих ділянках навколо боліт.

Велика кількість озер, каналів та інших водойм зумовила значний розвиток прибережно-водної рослинності. Прибережна смуга зайнята переважно очеретом, а глибше, із збільшенням товщі води - кугою озерною. На великих глибинах трапляються угруповання жабурника, рдесників, водопериці та ін. Угруповання водних рослин відіграють велику роль у підтриманні функціонування озерних екосистем. Так, прибережні ценози створюють умови для нересту риби. Прибережні зарості озер є також місцем гніздування багатьох видів птахів.

Великого природоохоронного значення Шацькому парку надає наявність рідкісних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, яких тут нараховується 14. До них відносяться такі лісові угруповання: групи асоціацій соснових лісів зеленомохових та чорницевих, соснових лісів ялівцевих (з ялівцем звичайним), дубово-соснових лісів ліщинових. Серед болотної рослинності рідкісними є формації шейхцерієво-сфагнова та осоково-шейхцерієво-сфагнова, осоки Девелла, меч-трави болотної, а серед водної рослинності - формації альдрованди пухирчастої, латаття білого, латаття сніжно-білого, глечиків жовтих, їжачої голівки малої, рдесника червонуватого, рдесника туполистого, куширу підводного.

Флора парку налічує 795 видів вищих судинних рослин, серед яких найбільшими за кількістю видів є родини складноцвітих, злакових та осокових. Тут відмічено зростання 110 видів мохоподібних, 265 видів діатомових водоростей, 75 видів справжніх грибів. Загалом тут представлено біля 40% флори Українського Полісся в цілому або 70% флори Західного Полісся.

До Червоної книги України занесено 28 видів флори парку: береза низька, зозулині черевички справжні, булатка червона, гніздівка звичайна, жировик Лезеля, любка дволиста, журавлина дрібноплода, росички англійська та середня, товстянка звичайна і ін.

Фауна парку загалом включає три фауністичні комплекси: лісовий, водно-болотний та синантропний. У кількісному відношенні домінують представники перших двох комплексів.

Тваринний світ парку представлений типовими поліськими видами: тут зустрічаються лось, косуля, дикий кабан, заєць-русак, білка. Із хижих ссавців звичайними на території парку є лісова куниця, горностай, ласка, лісовий тхір, лисиця, рідкісними - куниця кам'яна, борсук, видра річкова, єнотовидний собака та вовк. Нечисленними або навіть рідкісними є представники рукокрилих: водяна нічниця, вухань, пізній кажан, вечірниця дозірна, малий нетопир. Своєрідною і різноманітною є орнітофауна парку. Її орнітокомплекси (лісові, прибережні, пасовищ, заболочених лук, сільгоспугідь) найбільш повно характеризують і відображають весь склад орнітофауни Волинського Полісся. Із плазунів у значній кількості зустрічаються ящірки, вуж звичайний, черепаха болотяна, рідко можна побачити гадюку, мідянку та веретінницю ламку. Із земноводних звичайними є тритон звичайний, ропухи, жаби, із риб - лящ, щука, окунь, плітка, плоскирка, карась, зрідка трапляються сом, минь і ін. В озерах парку водиться такий цінний вид риб, як вугор річковий.

Фауна хребетних налічує 333 види: 29 видів риб, 12 - земноводних, 7 - плазунів, 241 вид птахів, 44 види ссавців. Із безхребетних тут зареєстровано мешкання 31 виду молюсків, 71 вид ракоподібних, 244 - павукоподібних, 110 - комах. Із них 9 видів занесені до Європейського червоного списку, 33 види - до Червоної книги України, 154 види - до Додатку 2 Бернської конвенції.

Із " червонокнижних" на території парку охороняються ропуха очеретяна, мідянка, лелека чорний, лебідь малий, жовта чапля, пугач, шуліка рудий, гага звичайна, корольок червоноголовий, кутора мала, горностайі ін.

Надзвичайно велике значення має територія парку для збереження багатьох видів птахів. Західне Полісся є важливим регіоном для збереження глобально зникаючого виду птахів - очеретянки прудкої, важливим середовищем існування таких видів, як глухар, коловодник ставковий, журавель сірий та ін., які в Європі знаходяться під загрозою зникнення. Цей регіон є дуже важливим місцем відпочинку птахів під час їх міграцій. Більшість із зазначеного числа видів птахів у парку є мігруючими і зупиняються у цьому озерному районі для відпочинку. Тут пересікаються два шляхи міграцій: північно-південний Біломоро-Балтійсько-Середземноморський та Поліський широтний. Загалом під час весняних та осінніх міграцій в цьому районі зупиняються більше 10 тис. особин птахів. Найбільше під час міграцій тут збирається качок та гусей (особливо гуски сірої), багаточисельними є також мартин звичайний, лиска, норець великий, чайка, кулики: травник, веретенник великий та ін. Велике різноманіття водно-болотних та хижих птахів, серед яких багато рідкісних видів, спостерігається тут уже впродовж багатьох років. З огляду на це найбільш цінні водні акваторії та заболочені землі загальною площею 32850 га з 1995 р. увійшли до Рамсарського переліку у складі водно-болотного угіддя міжнародного значення " Шацькі озера".

У 1999-2003 рр. у межах Шацького національного природного парку реалізовано проекти з ренатуралізації боліт навкруги озер Кримно, Пулемецьке, Острів'янське та Люцимер. У результаті стабілізувався рівень води в озерах та обводненість прилеглих до озер боліт, відновлюється рослинний покрив боліт, спостерігається збільшення чисельності видів водно-болотних птахів. Дані проекти з такими позитивними результатами будуть реалізовуватися і в інших місцях парку. Ця робота має не тільки значний ефект для збереження біорізноманіття, а й також сприяє розвитку наукових досліджень та екологічній освіті. Обмін досвідом та еколого-освітні заходи відносяться до важливих видів діяльності Шацького національного природного парку. Тут є 4 науково-дослідні стаціонари українських університетів.

Поєднання численних озер з лісовими масивами, своєрідний поліський колорит, різноманіття рослинних угруповань та висока їх естетична цінність, добре розвинена транспортна мережа сприяли розвитку рекреації в цьому мальовничому куточку Західного Полісся.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.