ДОДАТКИ. 10.1. Короткий термінологічний словник

10.1. Короткий термінологічний словник

А

Аболіціонізм (від лат abolitio - скасування, знищення) - суспільний рух, налаштований на припинення дії певного закону, на відміну або скасування якогось урядового рішення, на усунення когось з керівної посади.

Абсентеїзм (від лат. absentia - відсутність) – ухилення виборців від участі в голосуванні на виборах парламенту, президента, місцевих органів влади і т. ін Основними причинами А. є аполітичність громадян, індиферентне ставлення до політики, втрата довіри до неї, низький рівень політичної компетентності виборців, невпевненість громадян у правильності свого вибору.

Абсолютизм (фр. аbsolutisme; англ. аbsolutism; лат. absolutus — необмежений, безумовний) — абсолютна монархія; самодержавна влада, форма держави, при якій монарху належить необмежена верховна влада, що виключає участь народу в законодавстві і контролі за виконавчою владою. А. — одна з форм автократії.

Автократія -система правління, за якої необмежена верховна влада у державі належить одній особі й не контролюється представницькими органами.

Авторитаризм – політичний режим, характерними ознаками якого є монополія особистої влади, відсутність демократичних інститутів, диктаторські методи правління.

Авторитет влади -одна з форм легітимного здійснення влади. Це якість, яку може мати або не мати суб'єкт влади.

Активність політична -одна з форм суспільної активності, діяльність соціальних суб'єктів, яка має на меті впливати на прийняття політичних рішень, здійснення своїх інтересів. Політична активність властива як індивідам, так і масам, буває усвідомленою і стихійною.

Амбівалентність політична -двоїстість чуттєвих переживань, котра виражається у тому, що один і той самий об'єкт викликає в людини одночасно два протилежних почуття, тобто неоднозначність у ставленні людини до навколишнього середовища і визначенні системи цінностей.

Аполітичність -ухилення від участі у політичному житті.

В

Виборча система -сукупність правил і законів, що забезпечують певний тип організації влади, участь суспільства у формуванні державних представницьких, законодавчих, судових і виконавчих органів, вираження волі тієї частини громадян, яка за законодавством вважається достатньою для визначення результатів виборів легітимними.

Влада -1) центральне, організаційне й регулятивно-контрольне начало політики, здатність, право і можливість суб'єкта політики нав'язувати власну волю, розпоряджатися іншими людьми, суспільними групами, державами за допомогою авторитету, закону, примусу тощо; 2) система керівних (державних) органів.

Волюнтаризм -1) напрям політичної свідомості, який розглядає людську волю, суб'єктивізм як головний чинник політики; 2) політична діяльність, зумовлена передусім суб'єктивною волею керівних осіб і лідерів панівних політичних угрупувань.

Вотум -рішення, прийняте голосуванням. У парламентській практиці часто виражає довіру чи не довіру урядові.

Вплив політичний -дія (або утримання від дії) суб'єкта політики щодо інших суб'єктів або суспільства в цілому з метою реалізації власних цілей і політичних програм.

Г

Геноцид - винищення окремих груп громадян за расовими, національними, соціальними або релігійними мотивами. Конвенцією ООН (1948) геноцид оголошено злочином.

Геополітика -політична доктрина, яка надає переважного значення в обгрунтуванні політики зовнішнім чинникам.

Глобалізм -стиль у політиці, за якого певне питання розглядається і вирішується у контексті загальнолюдських проблем, що потребують для свого розв'язання спільних зусиль.

Громадянство -формально зафіксований правовий зв'язок людини з державою, який передбачає певну сукупність взаємних прав та обов'язків.

Громадянське суспільство – неполітична сфера суспільних відносин (економічних, духовних, релігійних, приватних, сімейних та ін.), галузь самовияву інтересів і волі вільних індивідів. У демократичних системах громадянське суспільство зумовлює і визначає сферу діяльності держави та її органів. Основними принципами громадянського суспільства є: 1) право приватного інтересу громадянина; 2) гарантування державою умов для реалізації громадянином своїх приватних інтересів.

Громадські організації -добровільні об'єднання громадян, які сприяють розвиткові їхньої політичної, трудової активності й самодіяльності, задоволенню і захисту багатогранних інтересів та запитів, діють відповідно до завдань, цілей, закріплених у їхніх статутах.

Д

Демагогія -облудні гасла, нездійсненні обіцянки, викривлені факти, використовувані політичними лідерами або угрупуваннями для досягнення власних цілей, переважно для здобуття або утримання влади, маніпулювання свідомістю мас.

Демократія (гр. demos-народ, kratos- влада) – форма політичної організації суспільства, яка визначає джерелом влади народ, його право вирішувати державні справи, водночас захищаючи громадянські права і свободи.

Демократизація – процес впровадження демократичних принципів та процедур в організацію та функціонування суспільного організму.

Діяльність політична -невід'ємна складова загальної людської діяльності, специфічна сутність якої полягає в сукупності дій окремих індивідів і великих соціальних груп, спрямованих на реалізацію їхніх політичних інтересів, насамперед завоювання, утримання і використання влади.

Е

Екстремізм -схильність до крайніх політичних поглядів (як " правих", так і " лівих"), прибічники яких вдаються до радикальних (у тому числі насильницьких, терористичних) засобів з метою загострення політичної ситуації, дестабілізації політичного життя.

Електорат -сукупність громадян, яким надано право брати участь у виборах певного органу, політичної партії чи конкретної особи.

І

Ідеологія -упорядкована, струнка система поглядів, які виражають ставлення до дійсності, цілі й програми, спрямовані на закріплення, розвиток чи зміну суспільних відносин. Як і політика, ідеологія має універсальний характер, тобто охоплює найрізноманітніші галузі думки, діяльності, поведінки, визначає їх спрямованість, цілі й засоби. Ідеологія – відображення інтересів певних суспільних груп.

Імідж політичний -образ, що цілеспрямовано формується й покликаний справити емоційно-психологічний вплив на певних осіб з метою популяризації, політичної реклами і т. ін. Громадяни формують своє уявлення про політика не на підставі безпосередніх контактів, як при звичайному знайомстві, а на основі його символічних уявлень в межах суспільних комунікацій.

Інавгурація -урочиста церемонія вступу на посаду глави держави або посвячення в сан.

Інтрига політична -збіг у часі і просторі низки різнопорядкових політичних подій і процесів, який завдає якісно новий напрям розвитку політичної ситуації. Як правило, вона є результатом цілеспрямованих зусиль гри політичних сил або окремих політичних діячів для досягнення власних політичних цілей.

К

Квота -мінімум голосів, необхідних для отримання депутатського мандата на виборах.

Клерикалізм -політична течія, спрямована на посилення впливу релігії та церкви на всі сфери суспільного життя.

Коаліція -союз політичних партій або угрупувань, створений на добровільних засадах для спільної участі у виборах або створення спільного (коаліційного) уряду.

Комюніке -офіційне повідомлення про хід і наслідки переговорів між державними і громадськими діячами, делегаціями у міжнародних відносинах.

Консенсус -політичні та практичні позиції, ідеї, питання, які дають змогу різним політичним силам, суб'єктам політики під час переговорів досягти згоди, взаємоприйнятних рішень, встановити взаєморозуміння і взаємодію.

Консерватизм (фр. conservatisme; лат. conservо – зберігати, охороняти) – політична доктрина і практика суспільно-політичного життя, що орієнтується на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Конфедерація -союз суверенних держав, об'єднаних спільними керівними органами, створений для певних цілей, зокрема координації дій у сфері політики (переважно у зовнішньополітичних і військових справах).

Конформізм -згода, примирення, пристосовництво до різних думок і позицій, пасивне сприйняття існуючого ладу, панівних тенденцій, брак власної позиції у політиці.

Корупція -злочинна діяльність щодо використання посадовими особами довірених їм прав і владних можливостей з метою власного збагачення. Типові вияви - підкуп чиновників, політичних діячів, хабарництво, протекціонізм.

Л

Легітимація -процедура суспільного визнання, пояснення і виправдань якоїсь дії особи, факту. Не означає юридично оформленої законності й цим відрізняється від легалізації.

Лібералізм (лат. liberalis - вільний) – політична доктрина, яка проголошує свободу індивіда в усіх сферах життя як умову нормального розвитку суспільства; в економіці підтримує свободу приватного підприємництва і конкуренції; в політиці – правову державу, парламентську демократію, розширення політичних і громадянських прав і свобод.

Лідер політичний -глава держави, керівник політичної партії, громадської організації, народного руху тощо, який має високий авторитет, реальну владу і здатний здійснювати її задля розв'язання соціальних і політичних завдань.

Люмпени – маргінальні, декласовані й деморалізовані верстви громадян, які опинилися на " дні" суспільства й нездатні до самостійного організованого руху, хоча висувають завищені соціальні вимоги й претензії.

Люмпенізація -процес втрати якимось класом, соціальним прошарком характерних рис, перехід в нижчий соціальний статус. Л. здебільшого супроводжується втратою професіоналізму та соціальної ініціативи, безробіттям, правовим нігілізмом, зниженням рівня культури.

М

Масова свідомість -один із видів суспільної свідомості, конкретна форма її реалізації. Функціонує як на груповому, так і на індивідуальному рівні. Характеризується збігом у певний момент і за певних умов основних компонентів свідомості великої кількості різних суспільних груп. У М.с. дістають відображення знання, уявлення, норми, цінності, які поділяють маси і які вироблені в процесі спілкування, спільного сприйняття соціально-політичних реалій, інформації тощо.

Монархія (гр. monarchia – єдиновладдя; monos - один) – форма правління, за якої верховна державна влада цілком або частково зосереджена в руках однієї особи і передається у спадок. Розрізняють М. абсолютну (необмежену) - Саудівська Аравія, Оман та ін.; конституційну (обмежену) - Бельгія, Велика Британія, Данія та ін.; виборну - Малайзія, Бутан; теократичну – Ватикан.

Н

Націоналізм -1) світогляд і система політичних поглядів, яка проголошує пріоритет національних цінностей щодо усіх інших; 2) один з основних принципів державного устрою, коли нація розуміється як одержавлений етнос.

Національна ідея -акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей, рушій національного прогресу, основа національно-визвольних рухів, національної самосуверенізації. Н.і. становить платформу національної ідеології, визначає теоретичні засади національної свідомості.

Національна свідомість -сукупність теоретичних, буденних, масових, елітних, власне національних і зарубіжних ідей, настанов, прагнень, культурних набутків, які сприяють прогресивному розвитку нації в усіх сферах її функціонування. Н.с. - універсум буття нації. Основні рівні: буденний, теоретичний.

Національні відносини -відносини між різними соціально-етнічними спільнотами, з одного боку, й урядами, державними і політичними організаціями, установами - з іншого.

Нація -1) історична соціоетнічна, політична, духовна спільнота людей з певною психологією, самосвідомістю, спільними територією, культурою, мовою, економічним життям; 2) сукупність громадян однієї держави.

О

Обструкція -спосіб вияву протесту, один із методів політичної боротьби, який полягає у спонуканні до зриву засідань або зборів (наприклад, вчинення галасу), щоб не допустити або затримати прийняття небажаного для суб'єкта соціально-політичного життя рішення, законопроекту тощо.

Олігархія (гр. oligos - невеликий, незначний; arche – начало, влада; буквально – влада небагатьох) – форма державного правління, за якої політичне та економічне правління здійснюється невеликою групою людей, а також сама ця група.

Опозиція – (лат. oppositio - протиположення) – 1) протиставлення своєї політики політиці інших політичних сил; 2) виступ проти думки більшості у законодавчих, партійних та інших структурах. Розрізняють опозицію помірковану, радикальну, лояльну, конструктивну, деструктивну (руйнівну).

Опортунізм – (фр. оpportunismе; лат. oportunus – зручний, вигідний) політичний курс, який характеризується пристосовництвом, безпринципністю, угодовством, зрадою інтересів певної політичної сили чи ідеології.

Охлократія – (гр. ochlos - натовп; kratos - влада)1) ситуація заколотів, погромів, безладдя, в якій господарем становища є натовп; 2) влада суспільно-політичних груп, що апелюють до популістських настроїв у їх примітивних, масованих варіантах. Така влада динамічно реагує на суспільні настрої, стереотипи масової свідомості, орієнтується на люмпенізовані та маргінальні верстви, вдається до провокацій для спонукання масових пристрастей і заворушень. Перебування О. у владних структурах спричинює публічний галас, безвихідні ситуації, різні авантюри, бешкети, корупційні скандали. О. - загрозливий політичний феномен, що може призвести суспільство до загальнонаціональної катастрофи.

П

Паблік рилейшнз – (англ. рublikrelations - зв'язки з громадскістю) спеціалізована діяльність державних і громадських організацій, що забезпечує взаєморозуміння і доброзичливість у контактах з масами (публікою), соціальними групами. Реалізується поширенням інформації, що розкриває механізми здійснення влади, контактами, які забезпечують довіру у взаємовідносинах влади і мас. П.р. - важлива складова управлінської діяльності, покликана забезпечити взаєморозуміння, довіру між сферою управління і широкими суспільними верствами, соціальним середовищем.

Парламент (англ. рarliament – від parlia - говорити) – виборний вищий законодачий орган країни.

Пацифізм (лат. pacificus - миротворчий) – антивоєнний рух, представники якого виступають проти будь-яких воєн незалежно від їх характеру й мети.

Плебісцит -форма загального голосування, різновид референдуму.

Плюралізм (нім. рlural – багато, множина) – система влади, заснована на взаємодії та співпраці основних політичних сил і організацій. Принцип демократії, який означає поділ законодавчої, виконавчої та судової гілок влади на засадах їх взаємного стримування та противаг.

Політична доктрина -система настанов, які визначають цілі, що за певних конкретно-історичних умов можуть бути прийняті для реалізації державою, партією чи рухом, а також засоби їх досягнення.

Політична культура -сукупність соціально-психологічних настанов, цінностей і зразків поведінки соціальних верств, окремих громадян, які стосуються їх взаємодії з політичною владою. П.к. охоплює рівень знань та уявлень про політику, емоційне ставлення до неї, що мотивує політичну поведінку громадян.

Політична система -упорядкована сукупність державних, політичних, громадських організацій та інститутів, сфера політичного життя суспільства. П.С. конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним ладом, формою правління, типом держави, характером політичного режиму, геополітичними причинами, політико-ідеологічними та культурними відносинами у суспільстві, політико-правовим статусом держави, історичною та національною традиціями політичного життя.

Політична соціалізація -освоєння особою соціального й політичного досвіду шляхом включення її у політичну систему, в управління політичними процесами. Найважливішими результатами П.с. є політичні уявлення, знання та переконання, почуття, цінності й норми політичної діяльності, що роблять суспільство спроможним забезпечити збереження, модернізацію чи зміну політичного режиму.

Політичний режим -система методів здійснення політичної та державної влади, яка відображає рівень демократичних прав і свобод громадян. Визначається способом і характером формування представницьких установ, органів влади, співвідношенням законодавчої, виконавчої і судової влади, центральних і місцевих органів, станом, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій, правовим статусом особи, ступенем розвитку демократичних свобод. Розрізняють демократичні, авторитарні, тоталітарні, ліберальні, диктаторські, фашистські, екстремістські, парламентські, президентські, монархічні, республіканські, надзвичайного правління, абсолютистські та інші П.р.

Політичні відносини -відносини між суб'єктами політики у процесі здобуття та утримання політичної влади, реалізації інтересів у сфері політики.

Політичні інститути -сукупність суб'єктів, які беруть участь у політичному житті суспільства (органи державного правління, законодавчі, судові органи, політичні партії, рухи, фронти тощо).

Популізм -загравання влади або інших суб'єктів політичного життя з народом для забезпечення популярності, що характеризується демагогічними гаслами, необгрунтованими обіцянками.

Правова держава – рівень ступенів організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить праву, яке адекватно виражається законом. У П.д. всі державні органи й громадяни однаковою мірою відповідальні перед законом; реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на (законодавчу, виконавчу, судову).

С

Самоврядування -надане законом і державною владою право місцевих органів самостійно розв'язувати коло питань, що входять до їхньої компетенції; діяльність щодо реалізації цього права.

Соціалізм -учення про суспільний устрій, для якого характерний підхід до розв'язання всіх соціальних проблем з погляду суспільства як єдиного цілого. Основні тлумачення: 1) марксистське - перша фаза комуністичної формації; суспільство, засноване на загальній власності на засоби виробництва; 2) соціал-демократичне - процес реалізації ідеалів свободи, справедливості, солідарності та інших цінностей; розуміється як вічне завдання.

Суверенітет -незалежність держави, що полягає у її праві на власний розсуд вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи, без втручання будь-якої іншої держави. С. народу - визнання всіх громадян країни джерелом політичної влади. С. особи - право керуватися власними інтересами у взаємовідносинах з іншими політичними суб'єктами.

Т

Теократія -форма державного правління, за якої політична влада належить духівництву або главі церкви.

Терор -особлива форма політичного насильства, що супроводжується жорстокістю, цілеспрямованістю та удаваною ефективністю. Широко використовується як засіб політичної боротьби в інтересах держави, організації чи певної групи осіб.

Технократія – соціологічна та політологічна концепція, за якою керівною силою суспільства є науково-технічна інтелігенція.

Тоталітаризм (фр. total - повний, повністю) – політичний режим, за якого державна влада здійснює повний контроль за всіма сферами життя суспільства. Характерні ознаки: громадянського суспільства, відсутність демократичних прав і свобод, наявність єдиної державної ідеології (дмократія), обов'язкової для всіх громадян, насильство, терор влади проти народу.

У

Унітарна держава -єдина неподільна держава, яка не має у своєму складі інших державних утворень (наприклад автономій), в якій функціонують єдині система права та конституція.

Унія – об’єднання певних частин, суб’єктів (напр. - державних) у єдине ціле.

Ф

Фашизм -правоекстремістська політична течія та ідеологія, що спирається на войовничий антидемократизм, расизм, шовінізм, доведені до істерії, на звеличування тоталітарної держави, обстоювання сильної, авторитарної партії, що забезпечує абсолютний контроль над людиною і державою.

Фундаменталізм -радикальне і войовниче неприйняття принципів, форм і цілей будь-якої модернізації, обстоювання традиційних життєвих і світоглядних форм.

Х

Харизматичний лідер -громадсько-політичний діяч, ватажок, вождь, авторитет якого ґрунтується на вірі громадян у його надприродні, видатні здібності, виняткові якості, непогрішність, святість.

Ш

Шовінізм - крайній вияв націоналізму, що полягає у надмірному звеличенні своєї нації, наданні їй винятковості. Робить ставку на гноблення, поневолення " малих" народів, таврування їх за прихильність до своєї культури.

10. 2. Короткий біографічний словник.

А

Августин Блажений, Аврелій (354-430 рр.) –христианський теолог, філософ, релігійний діяч. Обгрунтував у праці “Про державу Божу” ідею панування церкви над державою. Один із систематизаторів християнської філософії та віровчення.

Алмонд Гебріел (1911р. н.) – відомий американський політолог, професор Стенфордського університету, піонер у дослідженні політичної культури.

Антонович Володимир (1834-1908 рр.) – відомий український історик та громадський діяч, народник, прихильник ідеї демократичної рівності і політичної свободи. Теоретик “хлопоманства”- об'єднання українофільської польської інтелегенції. Невід'ємною прикметною рисою українського народу вважав його вроджену нездатність до державницького життя.

Арістотель (384-322 рр. до н. е.) - один із найвизначніших філософів античності, вихователь Олександра Македонського, автор творів про політику та право “Політика”, “Афінська політія”, “Етика”. Виділяв як найбільш ідеальну форму державного устрою так звану політію, де в усіх сферах життя, в першу чергу політичній, має домінувати поміркованість. Це була, по суті, перша спроба введення в науковий обіг (у своєрідному трактуванні) понять “соціальна держава” та “середній клас”.

Б

Берк Едмунд ( 1729-1797 рр.) – англійський публіцист та філософ, один із лідерів партії вігів. Засновник консервативної політичної доктрини, яку виклав у роботі " Роздуми про революцію у Франції" (1790 р.).

Боден Жан (1530-1596рр.) – французький мислитель і правознавець. Автор праці " Шість книг про республіку" (1576р.). Один з перших сформулював поняття суверенітету.

Бранд Віллі (Герберт Карл Фрам) (нар. 1913 р.) – голова соціал-демократичної партії Німеччини з 1964 р., голова Соціалістичного Інтернаціоналу з 1976 р., федеральний канцлер ФРН у 1969-1974 рр.

В

Вебер Макс (1864-1920рр.) – німецький філософ, соціолог та історик, визначним є його внесок у розвиток політичної соціології.Один із перших вдався до тлумачення політичної науки як “науки про державу”. Запропонував ідеальну типологію влади, яка базується на праві та законові. Розробив психологічну теорію походження держави та типологію політичного лідерства.

Верба Сидней (нар. 1932 р.) – відомий американський політолог, професор Гарвардського університету. Найбільш відомі роботи писвячені питанням типологізації політичних культур.

Вольтер (Франсуа Марі Аруе) (1694-1778 рр.) – філософ, політичний мислитель епохи французького Просвітництва, завзятий прихильник принципів свободи, рівності та недоторканості приватної власності.

Г

Ганді Мохандас Карамчад (1869-1948 рр.) – один із лідерів індійського національно-визвольного руху, його ідеолог. За освітою – юрист. Вчення гандизму стало програмою національно-визвольної боротьби. Після завоювання Індією незалежності (1947 р.) та поділу її на дві держави (Індія і Пакистан) Ганді виступив проти індо-мусульманських погромів. Загинув від рук членів індуїстської шовіністичної організаціії.

Гегель Георг Вільгельм Фрідріх (1770-1831 рр.) – представник німецької класичної філофосії, створив об ' єктивнно-ідеалістичне вчення про право та державу. Обгрунтував теорію “суспільного договору” у питаннях походження держави, визначив основні засади громадянського суспільства (" Філософія права").

Гесіод (7 ст. до н.е.) – давньогрецький поет, автор поем ”Труди та дні”, “Теогонія”. Разом з Гомером представляють міфологічний період у розвитку давньогрецької політичної думки.

Гітлер Адольф (справжне прізвище Шикльгрубер) (1889-1945 рр.) – з 1933 р. по 1945 р. очолював німецьку фашистську державу.

Гоббс Томас (1588-1679 рр.) – англійський філософ та політичний мислитель, обгрунтував ідею абсолютного суверінітету держави (праця “Левіафан або матерія, форма і влада держави церковної та громадянської”). Засновник теорії держави як суспільного договору.

Гомер (7 ст до н. е.) – давньогрецький поет, автор “Іліади” та “Одісеї”. Представник міфологічного періоду в розвитку політичної думки Стародавньої Греції.

Гелбрейт Джон Кенетт (нар. 1908 р.) – американський економіст, соціальний мислитель. Розробляв теорію “нового індустріального суспільства”.

Грушевський Михайло Сергійович (1863-1934 рр.) – відомий український історик. Перший президент Української Народної республіки (29 квітня 1918 р.) Обгрунтував основні політичні орієнтації України (праця " На порозі нової України").

Д

Донцов Дмитро (1883-1973 рр.) – український політичний діяч, публіцист, літературний критик, філософ. Засновник теорії українського інтегрального націоналізму (" Націоналізм", " Дух отари і дух провідництва").

Драгоманов Михайло (1841-18950 рр.) – видатний український вчений, політичний та громадський діяч. Був прихильником ідеї утворення держави на федеративних засадах, а також “громадівського ” соціалізму як вирішальної умови перебудови царської імперії на засадах автономії. Основні праці: “Старі хартії вольностей ”, “Чудацькі думки про українську справу”, “Восточная политика Германии и обрусение”.

Дюверже Морис (нар. 1917) – французький політичний мислитель, професор політичної соціології в Сорбоні. Основні роботи зосереджені у питаннях сутності політики.

Е

Енгельс Фрідріх (1820-1895 рр.) – німецький філосф, політичний мислитель, економіст. Один із засновників марксизму. Автор теорії класового походження держави. (" Походження сім'ї, приватної власності та держави" (1884 р.). Співавтор західноєвропейського варіанту політичної концепції комунізму.

Є

Єльцин Борис Миколайович (1931-2007 рр.) - 1981-1990 рр. – член ЦК КПРС, з 1987 р. – в опозиції. 12 червня 1991 р. обрано першим Президентом Російської Федерації.

І

Істон Девід (1917 р.) – провідний американський політолог. Досліджував політичну систему і проблеми політичної соціалізації (" Політична система", " Системний аналіз політичного життя").

К

Кант Імануїл (1724-1804 рр.) – представник німецької класичної філософії, розробив завершену філософсько-політичну концепцію лібералізму.

Каутський Карл (1854-1938 рр.) – один із лідерів та теоретиків німецької соціал-демократії та ІІ Інтернаціоналу.

Конфуцій (551-479рр. до н. е.) – великий китайський мислитель. Обгрунтував патріархально-патерналістську концепцію держави. Основна праця " Лунь Юй" (" Бесіди та висловлювання").

Костомаров Микола (1817-1885 рр.) – один із перших українських політологів, історик, видатний політичний та громадський діяч. Обгрунтував політичну програму Кирило-Мефодієвського братства, яка знайшла відображення в “Книзі буття українського народу”.Основні праці: “Думки про федеративний принцип у старій Русі”, “Дві руські народності”, ”Риси народної південно-руської історії”.

Л

Лазерсфельд Пол Фелікс (1901-1976 рр.) – американський соціолог, учасник найбільших емпіричних досліджень, які проводились у США з приводу ролі засобів масової комунікації у формуванні громадської думки.

Ласвелл Гарольд Дуайт (1902-1978) – американський політолог, представник біхевіористської методології у політичній науці.

Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870-1924 рр.) – засновник радянської держави, теоретик та керівник комуністичного руху в Росії.

Липинський В'ячеслав (1882-1931 рр.) – видатний український політичний діяч, історик, історіософ, публіцист, соціолог. Родоначальник української консервативної політичної теорії (" Україна на переломі (1657-1659 рр.) Замітки до історії українського державного будівництва в XVII ст.", " Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму").

Локк Джон (1632-1704 рр.) – англійський філософ-просвітник та політичний ліберальний мислитель, прибічник теорії суспільного договору та панування природного права. Основна праця “Два трактати про врядування”.

М

Макіавеллі Нікколо (1469-1527 рр.) – італійський громадський діяч епохи Відродження, політичний мислитель, історик, автор першого політико-прикладного трактата “Державець”.

Мао Цзе Дун (1893-1976 рр.) – китайський політичний та державний діяч, ім'я якого пов'язано із феноменом так званої " культурної революції" в Китаї і встановленням тоталітарного політичного режиму. Очолював ЦК КПК з 1943 р.

Маркс Карл (1818-1883 рр.) – німецький філософ, політичний мислитель та економіст, засновник марксизму, автор фундаментальної економічної праці “Капітал”, революціонер-організатор політичного руху робітників.Один з фундаторів європейської доктрини комунізму. (праці " Маніфест комуністичної партії", " Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта" та ін.).

Мартін Лютер (1482-1546 рр.) – німецький теолог, реформіст і перекладач Біблії, реформатор церкви, засновник протестантського руху в Німеччині. Професор богослов'я Віттенберзького університету. Автор 95 тез проти торгівлі індульгенціями (31.Х.1517 р. вивісив їх на дверях замкової церкви у Віттенбергу).

Мілль Джон Стюард (1806-1873 рр.) – англійський філософ, політичний мислитель та діяч, економіст, один із перших теоретиків політичної теорії лібералізму.

Міхельс Роберт (1876-1936 рр.) – історик, економіст, соціолог, політолог. Один із творців теорії еліт. Одна з відомих праць – " Соціологія політичної партії".

Міхновський Микола (1873-1924 рр.) – український політичний та громадський діяч, правник, публіцист, політичний мислитель. Представник націоналістичного напрямку в українській політичній думці на зламі ХІХ-ХХ ст. Автор праці " Самостійна Україна".

Монтеск’є Шарль Луї (1689-1755 рр.) – видатний політичний мислитель та правник епохи французького Просвітництва. Обгрунтував теорію поділу влад (" Про дух законів").

Могила Петро (1596-1674 рр.) – молдавський боярин, політичний, церковний діяч Речі Посполитої, архімандрит Києво-Печерського монастиря з 1627 року, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі з 1633 року. Канонізований церквою 1996 року.

Мономах Володимир (1053-1125 рр.) – державний діяч Київської Русі, князь смоленський, чернігівський, переяславський, великий князь київський, полководець, філософ. Автор праці " Повчання".

Моска Гаетано (1858-1941 рр.) – італійський дослідник, один із засновників сучасної політології. Більшість творів присвячені концепції політичних еліт.

Муссоліні Беніто (1883-1945 рр.) – диктатор Італії (1992-1943 рр.). Заснував одну з перших фашистських партій в світі (1919 р.). Вважав тоталітарний режим найкращим способом посилення єдності та цілісності держави.

Мудрий Ярослав (978-1054 рр.) – державний діяч, великий князь Київський, син Володимира Святославича, " Тесть Європи". Автор першого політико-правового кодексу Київської русі " Руська правда".

Н

Неру Джавахарлал (1889-1964 рр.) – прем'єр-міністр та міністр іноземних справ Індії з 1947 р. Один з фундаторів доктрини " непротивление злу насилием".

Ніксон Річард Мілхаус (1913-1993 рр.) – 37-й президент США (1969-1974 рр.) від Республіканської партії. Пішов у відставку внаслідок звернення парламентарів до процедури імпічменту у звязку з так званою “ Уотергейтською справою”.

О

Оруєл Джорж (1903-1950 рр.) – англійський політичний письменник, публіцист. Автор антитоталітарної сатири “Ферма”, та роману- антиутопії “1984”.

Орлик Пилип (1672-1742 рр.) – видатний український політичний діяч, гетьман ”на вигнанні”, автор першої української Конституції, відомої під назвою” Pacta et constitutiones” або Бендерської.

П

Парето Вільфредо (1848-1923 рр.) – італійський соціолог та економіст, дослідник політичних еліт.

Платон (427-347 рр.) – один із визначних філософів античності, автор діалогів про політику (“Держава”, “Політик”, “Закони”). Найвизначніший політичний мислитель стародавньої Греції.

Р

Руссо Жан-Жак (1712-1778 рр.) – політичний мислитель революційно-демократичного крила французького Просвітництва. Автор концепції " суспільного договору".

С

Спіноза Бенедикт (Барух) (1632-1677 рр.) – нідерландський філософ та раціоналіст, політичний мислитель, автор “Політичного трактата”.

Сталін (Джугашвілі) Йосип Вісаріонович (1879-1953 рр.) – професійний революціонер, член РСПРП з 1898 року, з 1922 року – Генеральний секретар ЦК РКП(б). З 1941 року – Голова Ради Народних Комісарів, а потім Ради Міністрів СРСР. Встановив в країні авторитарний режим, який поступово переріс в тоталітарний (кінець 30-х - початок 50-х рр.).

Т

Троцький (Бронштейн) Лев Давидович (1879-1940 рр.) – професійний революціонер, військовий нарком в уряді більшовиків, прибічник центризму. Творець теорії “перманентної революції”. Загинув у Мексиці від рук найманого убивці.

Тетчер Маргарет (1925–2013 рр.) – премєр-міністр Великобританії з 1979 до 1991 року, лідер Консервативної партії з 1975 року, а тривалий час була членом парламенту (Палати Громад).

Токівль Алексіс Де (1805-1859 рр.) – французький політичний мислитель, соціолог, державний діяч. Один з перших у західноєвропейській політичній практиці використав емпіричні методи до вивчення явища демократії. Автор фундаментальної праці " Про демократію в Америці" (1835 р.).

Томас Мор (1483-1546 рр.) – англійський державний діяч, канцлер Англії (1529-1532 рр.), соціальний філософ, політичний мислитель. Автор знаменитого твору " Утопія" (1516 р.), страчений королем Генріхом VIII. Один із засновників політичної теорії так званого утопічного комунізму (соціалізму).

Ф

Фома Аквінський (1225-1274 рр.) – середньовічний філософ та теолог, “отець церкви”. Найбільш відомі праці “Сума теології”, “Про правління володарів”, " Коментарі до Арістотелевої " Політики". Один із систематизаторів християнської філософії та віровчення.

Франко Іван (1856-1916 рр.) – український письменник, поет, публіцист, філософ і політичний мислитель, громадський і політичний діяч. Один з ініціаторів заснування " Російсько-Української радикальної партії" (пізніше УРП), що діяла на території Австро-Угорщини. Прихильник соціал-демократичної політичної доктрини (" Соціялізм і соціалізм-демократизм", " Що таке поступ? ")

Х

Хомейні Рухолла Мусові (1898-1989 рр.) – аятолла (найвище духовне звання шиїтів) Ісламської республіки Іран. 1979 р. очолив революцію, внаслідок якої була повалено шахський режим та встановлено ісламську республіку. Один з фундаторів політичної доктрини ісламу.

Хрущов Микита Сергійович (1894-1971 рр.) – радянський громадський та державний діяч. З 1953 року – Перший Секретар ЦК КПРС, виступив з критикою сталінського політичного режиму, так званого «культу особи».

Ц

Ціцерон Марк Тулій (106-43 рр. до н.е.) – римський оратор та громадський діяч, філософ та політичний мислитель. Його політичні твори – " Про державу", " Про закони".