Особистість неповнолітніх, які вчиняють злочини. Механізм індивідуальної злочинної поведінки

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Особистість неповнолітнього правопорушника є елементом предмету ювенальної кримінології, невід`ємною складовою вироблення стратегії протидії злочинності неповнолітніх, оскільки, з одного боку, пов`язує груповий та індивідуальний рівні розуміння злочинності, з іншого, дозволяє оформити теоретико-методологічні висновки щодо розуміння злочинності в практичній діяльності.

Особистість визначається наступними групами факторів: біологічні, вроджені поведінкові передумови, стереотипи активності та норми груп, до яких належить індивід, правила поведінки, характерні для ролей, що виконують індивідом у різних соціокультурних ситуаціях.

Особистість неповнолітнього, який порушує кримінально-правові заборони, є похідною від загального розуміння особистості правопорушника (особи, яка вступає в конфлікт із кримінальним законом). Відповідно до цього, особистість неповнолітнього, який вчиняє злочини, можна розглядати як сукупність певних ознак та властивостей, які обумовлюють порушення дитиною кримінальних заборон. Є й суто соціологічне розуміння особистості як сукупності соціальних ролей, зв`язків та відносин (соціальний статус), що характеризують неповнолітнього правопорушника як члена суспільства.

При розгляді особистості неповнолітнього, який вчиняє злочини, слід виходити з її принципової особливості - процесу становлення, який не є незакінченим на момент вчинення злочину. Відповідно до цього необхідно звернути увагу на соціалізацію та її характеристики.

Соціалізація особистості визначається як безперервний процес засвоєння суспільних норм (правил, цінностей), що забезпечує узгодженість індивідуально-психологічних проявів і соціальних вимог. У зовнішньому плані соціалізація проявляється у формі дотримання норм і правил, успішності соціальної адаптації особистості та продуктивної самореалізації. Внутрішній зміст соціалізації забезпечується формуванням ціннісного ставлення особистості до себе та свого місця в суспільстві, до соціальних норм.

Соціалізація реалізується у двох основних варіантах - нормативному (без порушення правових норм) та анормативному (з порушенням правових норм). Другий варіант призводить до соціалізації «навпаки» (негативної соціалізації), тобто до руйнування та втрати деяких важливих ціннісних і нормативних орієнтацій, навичок спілкування, засвоєних у процесі формування особистості, залучення до певної локальної субкультури, яка підтримує деструктивний вплив на суспільні відносини. Однак слід пам`ятати, що людина по своїй суті завжди соціальна, незалежно від того, який вид поведінки вона обирає в тій або іншій ситуації. Тому вважати неповнолітнього, який вчиняє злочин, несоціалізованим або десоціалізованим не є вірним.

Особистість неповнолітнього, який вчиняє злочини, передбачає виокремлення чотирьох елементів: соціально-демографічного, соціально-рольового, соціально-психологічного та кримінально-правового. При цьому слід розрізняти узагальнені (типові) риси та властивості, які є притаманними неповнолітнім як окремому типу особистості правопорушника, та індивідуальні характеристики, що обумовлені персональним життєвим досвідом дитини, яка порушує закон.

Принципове значення в процесі соціалізації відіграють такі інститути як сім`я, школа, неформальні структури (групи). При цьому негативний досвід, неприйняття дитини у формальних (офіційних) інститутах визначає готовність приєднатися до неформальних об`єднань із деструктивною субкультурою. Важливу роль у вчиненні делінквентних поступків відіграє низький рівень самоконтролю як соціальна особливість, яка розвивається в дитинстві та знаходить підкріплення саме в неформальних групах.

У сучасних умовах Інтернет як фактор соціалізації набуває пріоритетного значення, надаючи нові можливості засвоєння соціальних норм, формування інтересів, розвитку технічних умінь і експериментування з новими формами самовираження. Однак негативним результатом впливу засобів масової комунікації є формування залежної поведінки, сприйняття деструктивності та агресії як норми, звикання до злочинності. При цьому слід виходити з того, що інформація сприймається не абстрактним індивідом, а саме дитиною.

Узагальнені соціально-демографічні ознаки характеризують типового неповнолітнього правопорушника як юнака 15-17 років, який не навчається (його зв`язки з навчальним колективом є суто формальними) та не працює; епізодично вживає алкоголь/наркотики; походить з родини, яка має певні негаразди (неповна, підобліковна, з раніше судимими тощо). Ці ж дані загалом характеризують дівчат, які вчиняють злочини.

Особливу увагу слід приділити соціально-психологічним особливостям неповнолітніх, серед яких підвищена потреба в соціальному спілкуванні, необхідність самоствердження, посилення авторитету друзів на тлі падіння авторитету батьків, підвищена сугестивність і схильність наслідувати. У цьому сенсі з огляду на соціально-психологічні риси неповнолітнього правопорушника слід виокремити інтелектуальну нерозвиненість, емоційну черствість (депривацію), завищення самооцінки, небажання визнавати об'єктивні оцінки, відсутність вольової саморегуляції (імпульсивність, розгальмування, нестриманість), уповільнені темпи розумового, соціального й морального розвитку.

Слід наголосити, що саме з урахуванням соціально-психологічних особливостей неповнолітніх формуються їх сучасні соціально-рольові та кримінально-правові характеристики.

Механізм індивідуальної злочинної поведінки являє собою розгорнутий у часі та просторі процес поєднання внутрішніх (особистісних) характеристик та зовнішніх факторів буття, що обумовлює вчинення особою злочину. Вивчення механізму індивідуальної злочинної поведінки дозволяє встановити причини та умови вчинення конкретного злочину, визначити мотиви та цілі правопорушника, без чого не є можливою реалізація приписів ст.485 КПК України «Обставини, що підлягають встановленню в кримінальному провадженні щодо неповнолітніх» (зокрема, щодо ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння; умови життя та виховання неповнолітнього) та індивідуалізація кримінально-правового впливу на дитину, яка порушила кримінально-правову заборону.

Механізм індивідуальної злочинної поведінки неповнолітніх має наступні особливості:

- як правило, він є згорнутим, тобто за структурою не містить чітко усвідомлених, раціонально обумовлених мотивів та цілей; для кримінальних дій дитини характерна раптовість, імпульсивність, необдуманість;

- потреби та інтереси неповнолітніх, як правило, є базовими (зумовленими задоволенням мінімальних життєвих потреб, у тому числі й захисту/самозахисту) або пов`язаними зі самоствердження; відповідно до цього ствердження через насильство або через отримання певних речей (предметів) – один з розповсюджених мотивів вчинення неповнолітніми злочинів, який втілюється в корисливих та насильницьких делінквентних проявах. У вчиненні злочинів неповнолітніми спостерігається політимотивність, але в будь-якому разі можливе встановлення провідного спонукання до вчинення злочину;

- для неповнолітніх у силу соціально-психологічних особливостей часто зустрічається неусвідомлення (повне/часткове) мотивів власної поведінки, особливого значення це набуває під час вчинення злочинів у групах. Однак ця обставина не є підставою для визнання таких злочинів безмотивними. У цей же час можна вважати значну кількість злочинів неповнолітніх безцільними (з огляду на цілі, як вони визначаються в кримінально-правовій доктрині);

- посткримінальна поведінка відбиває уявлення неповнолітніх про «дорослість», відповідно до чого може виникати утруднення у встановленні наявності дорослих підбурювачів та інших співучасників злочину (ст.485 КПК України).

Класифікація та типологія неповнолітніх, які вчиняють злочини, є логічним завершенням особистісних характеристик дітей, що порушують кримінально-правові заборони. Вони надають можливості сформувати суспільну позицію та державну політику щодо обмеження кримінальної активності неповнолітніх.

Традиційною класифікацією неповнолітніх правопорушників є їх поділ залежно від кримінально-правової характеристики злочинів: умисні/необережні; насильницькі/корисливі/корисливо-насильницькі/агресивно-індивідуалістичні.

Типологія неповнолітніх, які вчиняють злочини, передбачає більш узагальнений поділ на підставі кримінологічно значущих ознак. При цьому слід зазначити, що, з огляду на нормативні системи, неповнолітній, який вчиняє злочини, є окремим типом особистості поряд із девіантним та делінквентним (С.М.Корецький). Найбільш розповсюдженим у кримінології є поділ осіб з огляду на спрямованість (готовність) вчиняти злочини. Відповідно до цього неповнолітні можуть бути поділені на випадкових, ситуативних та злісних (криміногенних). За узагальненими даними, найбільша кількість неповнолітніх, які вчиняють злочини, відноситься до ситуативних (більше 65%).

ПИТАННЯ ДЛЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ:

1. Поняття особистості. Особистість неповнолітнього як феномен.

2. Становлення особистості неповнолітнього. Соціалізація та її характеристики на сучасному етапі.

3. Особливості кримінологічної характеристики особистості неповнолітнього, який вчиняє злочини.

4. Особливості мотиваційного комплексу неповнолітніх, які вчиняють злочини.

5. Типологія неповнолітніх, які вчиняють злочини, та її практичне значення.

Практичне завдання: охарактеризувати кримінологічно значущі ознаки особистості неповнолітнього, вид та тип особи неповнолітнього, особливості механізму його злочинної поведінки по матеріалах кримінальних справ (проваджень).

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Проблема потреб у механізмі індивідуальної злочинної поведінки неповнолітніх.

2. Види механізму індивідуальної злочинної поведінки неповнолітніх.

3. Класифікація неповнолітніх, які вчиняють злочини, та її практичне значення.

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ:

1. Специфіка формування мотивів у неповнолітніх, які вчиняють злочини.

2. Механізм формування груп неповнолітніх.

3. Втягнення неповнолітніх у вчинення злочинів: кримінологічне дослідження.

ЛІТЕРАТУРА:

Васильєв А.А. Психічні аномалії неповнолітніх та їх вплив на кримінальну відповідальність // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. - 2003. - №3. - С.271-276.

Васильківська І. Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні: деякі аспекти // Право України. - 2004. - №1. - С.95-98.

Вечерова Є.М. Деякі аспекти мотиваційної характеристики корисливої кримінальної активності неповнолітніх // Кримінологія в Україні та протидія злочинності: [зб. наук. статей / за ред. М.П. Орзіха, В.М. Дрьоміна]. - Б-ка журналу «Юридичний вісник». – О.: Фенікс, 2008. - С. 201-206.

Голіна В.В., Головкін Б.М. Особистість неповнолітнього злочинця: сучасний кримінологічний портрет (на матеріалах м. Харкова) // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2006. - №1. - С. 42-53.

Гончар Т.О. Неповнолітній як суб’єкт відповідальності за кримінальним правом України: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Одеська нац. юрид. акад. – О., 2005. - 20 с.

Горьковая И.А. Личность подростка-правонарушителя. - СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2005. - 234 с.

Греса Н.В. Психологічні чинники усвідомлення вини неповнолітніми злочинцями: Автореф. дис.... канд. психол. наук: 19.00.06 / Харківський нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2008.- 22 с.

Гумирова Г.Ф. Правовые и психологические аспекты оптимизации исправления осужденных к лишению свободы несовершеннолетнего возраста: Автореф. дисс.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Самарский гос. ун-т. - Самара, 2009. - 21 с.

Гусева О.Н. Педофильная виктимизация и виктимологическая профилактика педофильных преступлений: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / ФГУ «Всероссийский научно-исследовательский институт Министерства внутренних дел Российской Федерации». - М., 2011. – 30 с.

Емельянов В.П. Преступность несовершеннолетних с психическими аномалиями / Под ред. И.С. Ноя. - Саратов: Сарат. ун-т, 1980. - 97 с.

Зиядова Д.З. Мотивационная характеристика преступлений, совершаемых школьниками // Следователь. - 2003. - №9. - С.46–48.

Наговицина Т.А. Среднестатистический специально-криминологический портрет несовершеннолетнего осужденного и использование данных о нем в воспитательной работе // Человек: преступление и наказание. - 2009. - №1. - С. 118-121.

Орловська Н.А. Осудність та її види (порівняльний аналіз законодавства України та інших держав): дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Одеська нац. юрид. акад. – О., 2001. – 222 с.

Павлик О.М. Особливості мотиваційної сфери неповнолітніх правопорушників: Автореф. дис.... канд. психол. наук: 19.00.06 / Нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2005. - 23 с.

Проблеми боротьби зі злочинністю неповнолітніх з психічними аномаліями / В. Голіна, В. Ємельянов, П. Петрук // Право України. - 2005. - №10. - С.74-76

Самиулина Я.В. Личность несовершеннолетней преступницы и воздействие на нее: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Тамбовский гос. ун-т им. Г.Р. Державина. - Тамбов, 2009. – 24 с.

Щербакова Л.М. Женская насильственная преступность в современной России: криминологические проблемы: Автореф. дисс. … д-ра юрид. наук: 12.00.08 / ГОУ ВПО «Ставропольский государственный университет». – М., 2008. – 60 с.

Юзікова Н.С. Вікові та індивідуальні особливості неповнолітніх у контексті попередження суспільно небезпечної поведінки // Кримінологія в Україні та протидія злочинності: [зб. наук. статей / за ред. М.П. Орзіха, В.М. Дрьоміна]. - Б-ка журн. «Юридичний вісник». – О.: Фенікс, 2008. - С. 123-129.

Юзікова Н.С. Механізм запобігання делінквентності молоді // Делінквентна поведінка дітей та молоді: сучасні технології протидії: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Одеса, 31 березня - 1 квітня 2006 р.) / За заг. ред д.ю.н., професора О.Ф. Долженкова, д.ю.н., доцента В.О. Меркулової. - У 2 ч. - Ч. 1. – Одеса: ОЮІ ХНУВС, 2006. - С. 63-68.