Актуалізація роботи.

Використання новітніх освітніх технологій

У процесі навчання біології

Мета. Розкрити суть поняття „технологія” в педагогіці та в методиці викладання біології, історію розвитку цього поняття, розглянути приклади технологій навчання біології. Розглянути суть новітніх сучасних педагогічних технологій та їх застосування в методиці викладання біології в загальноосвітніх закладах різного типу.

План лекції

1. Суть поняття " технологія" в освіті. Поняття про інновації в навчанні.
2. Особистісно-орієнтоване навчання.
3. Проблемне навчання.
4. Інтерактивне навчання.
5. Використання комп’ютерних технологій.
6. Модульне навчання.

Література

Основна:

1. Загальна методика навчання біології: Навч.посібник / І.В.Мороз, А.В.Степанюк, О.Д.Гончар та ін.; за ред. І.В.Мороза. – К.: Либідь, 2006. – 592с.
2. Кузнецова В.І. Методика викладання біології. – Харків: Торсінг, 2001. – 176с.
3. Общая методика обучения биологии / Под ред. И.Н.Пономаревой. – М.: Изд.Центр «Академия», 2003. – 272с.

Додаткова:

1. Костенко Віктор. Модульно-розвивальне навчання: від управління до методичного забезпечення // Рідна школа – липень – 2000 – С.17-23
2. Небикова Т. Використання активних та інтерактивних технологій навчання на уроках біології // Біологія. - №3, січень 2006
3. Островерхова Н.М. Аналіз уроку: концепції, методики, технології. – К.: ІНКОС, 2003. – 352с.
4. Педагогические технологии / Под ред. В.С.Кукушкина. – Ростов на Дону: Изд.центр „Март”, 2002. – 320с.
5. Підласий І.П. Педагогічна педагогіка або три те6хнології. Інтерактивний підручник для педагогів ринкової системи освіти. – К.: Видавничий дім „Слово”, 2004. – 616с.
6. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання / За ред. О.І.Пометун. – К.: Вид-во А.С.К., 2003. – 192с.
7. Форми навчання в школі / Ю.І. Мальований, В.Є.Димаренко, Л.П.Вороніна та ін.; За ред. Ю.І.Мальованого. – К.: Освіта, 1992. – 159с.
8. Хохлова Т. Технології модульного навчання // Біологія. - №22, серпень 2006
9. Хуторской А.В. Современная дидактика. – СПб: Питер, 2001. – 544с.
10. Шулдик В.І. Інтерактивний урок біології: Теорія, практика, досвід. – Умань: Алми, 2004. – 238с.
11. Шулдик В.І. Методика організації пізнавальної діяльності школярів на уроках біології. – К.: Наук.світ, 2002. – 176с.
12. Шулдик В. Технології інтерактивного навчання // Біологія. - №52, вересень 2005
13. Щербань П.М. Прикладна педагогіка. – К.: Вища шк.., 2002. – 215с.

Актуалізація роботи.

Становлення нової системи освіти в Україні зумовило істотні зміни в теорії і практиці навчально-виховного процесу. Гуманізація освіти, її орієнтація на творчий розвиток учня змушують школу переходити на технологічний етап її розвитку. Проголошено принцип варіативності, який дає можливість планувати навчальний процес за будь-якими моделями, зокрема й авторськими. Розробляються і впроваджуються різноманітні варіанти програм, науково-обгрунтованих методів і навчальних технологій. Учителю необхідно орієнтуватися у різноманітті сучасних інноваційних проектів, ідей, напрямків, щоб не витрачати час на відкриття вже відомого. Окремі форми і методи навчання, що є в арсеналі кожного педагога, мають поступитися місцем цілісним педагогічним системам і освітнім технологіям.

Суть поняття " технологія" в освіті.

Останнім часом у практику роботи вищої школи та загальноосвітньої школи входять освітні інформаційні технології. Поняття „педагогічна технологія” дедалі більше поширюється в науці й освіті.

Етимологія слова „технологія” означає „знання обробки матеріалу” (techne – майстерність, мистецтво, уміння, logos – поняття, вчення), тобто знання про майстерність. Технологія включає також і мистецтво володіння процесом, завдяки чому персоналізується. Технологічний процес завжди передбачає певну послідовність операцій з використанням необхідних засобів (матеріалів, інструментів) і умов. У процесуальному розумінні технологія відповідає на питання: „Як зробити (з чого і якими способами)? ”. Стосовно навчального процесу цей термін уперше було вжито 1886р. американцем Дж.Саллі, але поширення він набув значно пізніше.

З розвитком навчальної техніки і комп’ютеризації навчання „технологія навчання” і „педагогічна технологія” стали усвідомлюватись системою засобів, методів організації і управління навчально-виховним процесом.

Отже, розведемо поняття, які існують на сьогодні.

Освітні технології відбивають загальну стратегію розвитку освіти, єдиного освітнього простору, їх призначення – прогнозування розвитку освіти, його конкретне проектування і планування, передбачення результатів, а також визначення відповідних освітнім цілям стандартів.

Прикладами освітніх технологій можуть бути концепції освіти, освітні системи. На сучасному етапі – це гуманістична концепція освіти, система освіти в Україні та ін.

Освітні технології в кожній окремо взятій країні відбивають прийняту систему освіти, її спрямованість, організаційні форми та структуру, які відображені в державних нормативних документах – освітніх стандартах. Вони є стратегіями розвитку національного державного та регіонального освітнього простору.

Якщо освітні технології відбивають стратегію освіти, то педагогічні технології втілюють тактику її реалізації (за Т.Назаровою) у навчально-виховному процесі шляхом впровадження моделей останнього і тотожних йому моделей управління цим процесом. Наприклад, модель особистісно-орієнтованого навчання, модульно-розвивального навчання, проблемного навчання та ін..

Отже, можна зробити висновок, що педагогічна технологія відображає модель навчально-виховного і управлінського процесів освітнього закладу і об’єднує в собі зміст, форми і засоби кожного з них.

Навчальна технологія – поняття близьке, але не тотожне поняттю педагогічна технологія. Воно відбиває шлях освоєння конкретного навчального матеріалу (поняття) в межах відповідного навчального предмета, теми, питання. Потребує спеціальної організації навчального змісту, адекватних йому форм і методів навчання. Наприклад, це можуть бути предметне навчання, ігрова технологія, технологія проблемного навчання (на рівні методу), інформаційні технології, технологія використання опорних схем, конспектів.

Педагогічна техніка відбиває рівень майстерності педагога. Від того, як і якими прийомами навчання й виховання він володіє, залежить ступінь розвитку суб’єктів навчання (виховання).

1 – освітні технології

2 – педагогічні технології

3 – технології навчання (виховання,

управління)

4 – педагогічна техніка

Схема. Змістовий взаємозв’язок понять педагогічної технології.

Педагогічна технологія – це продумана у всіх деталях модель педагогічної діяльності з проектування, організації та проведенню навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів та вчителя (В.М.Монахов).

Педагогічна технологія – це системний метод створення, застосування і визначення усього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів в їх взаємодії, що ставить своїм завданням оптимізацію форм навчання (ЮНЕСКО).

Педагогічна технологія, іншими словами, є змістовним узагальненням, що може бути представлена трьома аспектами:

- Науковим (педагогічна технологія – складова педагогічної науки, що проектує педагогічні процеси у педагогічних системах);

- Процесуально-описовим (опис, алгоритм процесу, сукупність цілей, змісту методів і засобів, для досягнення гарантованих результатів, запланованої мети);

- Процесуально-дійовим (здійснення технологічного процесу, функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних педагогічних засобів).

Педагогічна технологія повинна задовольняти деяким основним методологічним вимогам, критеріям технологічності:

- Концептуальність (опора на певну концепцію, що містить філософські, психологічні, дидактичні і соціально-педагогічні обґрунтування освітніх цілей);

- Системність (педагогічна технологія повинна мати всі ознаки системи);

- Логічність процесу, взаємозв’язок усіх його частин, цілісність;

- Керованість (можливість ціле планування, проектування процесу навчання, поетапність діагностики, варіювання засобами і методами з метою корекції результатів);

- Ефективність;

- Відтворюваність (можливість застосування в інших однотипних умовах, іншими суб’єктами);

- Єдність змістової і процесуальної частини, їх взаємообумовленість.

Традиційне навчання, що домінує нині у школі, тісно пов’язано з класно-урочною системою організації навчально-виховного процесу, пояснювально-інструктивним типом навчання з переважно репродуктивною діяльністю учнів та скоріше за все авторитарним стилем керівництва нею. Традиційна система навчання переважає в багатьох країнах світу, оскільки є нескладною в організаційному плані, порівняно проста в управлінні.

Головні ознаки традиційної класно-урочної системи:

· учні одного віку і рівня підготовки формують клас, склад якого в основному зберігається незмінним на весь період шкільного навчання;

· клас працює за єдиним річним планом і програмою згідно із розкладом;

· характерна жорстка регламентація шкільних програм, що веде до їх перевантаження; великий обсяг навчального матеріалу і порівняно мала кількість годин на його вивчення є причиною репродуктивного навчання, спрямованого лише на запам’ятовування і відтворення фактів, явищ, понять;

· основною одиницею занять є урок;

· роботою на уроці керує вчитель;

· підручники використовуються в основному для домашньої роботи.

Традиційна технологія, таким чином, є авторитарною педагогікою вимог, оскільки для неї характерно:

· змушування учні до навчання;

· централізація контролю;

· орієнтація на середнього учня.

До традиційної відносять також лекційно-семінарсько-залікову систему навчання.

Традиційне навчання давно стало об’єктом серйозної критики з боку педагогів, учнів, їх батьків і широких кіл громадськості. Як вихід пропонуються альтернативні інноваційні системи навчання.

Слово „інновація” походить від латинської і означає оновлення, зміну.

Під інновацією в навчанні розуміють процес створення та поширення нових засобів (нововведень) для пошуку нестандартних розв’язків різноманітних педагогічних проблем: це й нові педагогічні й навчальні технології, форми і методи навчання та виховання учнів.

Інноваційне навчання, на відміну від традиційного, має на меті не так подання певної суми знань, як насамперед – забезпечення розвитку особистості учня. Знання як такі в інноваційному навчанні відходять на другий план і повинні співвідноситися з потребами й інтересами дитини.

Головною дійовою особою цього навчального процесу є не вчитель, а учень. Видатний педагог, філософ Дж.Дьюї вважав, що потреби дитини повинні бути визначальними у процесі навчання: „Не програми, а вона (дитина) повинна визначати як якість, так і кількість навчання”. Це означає, що в постановці мети й завдань навчання учень бере безпосередню участь, а співпраця та співтворчість, а співпраця та співтворчість значно підвищують його мотивацію до учіння.

Відповідно змінюється і роль педагога – він допомагає вчитися і сам одночасно вчиться в учнів. Особистість учителя є відкритою, у нього домінує установка на співпрацю та індивідуальну допомогу учням.

Відео сюжет – уривок з фільму „Посмішка Мони Лізи”.

Технологія особистісно орієнтованого навчання є втіленнямгуманістичної філософії, психології й педагогіки. В центрі уваги педагога – унікальна цілісна особистість дитини, яка прагне максимальної реалізації своїх можливостей, відкрита для сприйняття нового досвіду, здатна до усвідомлення й відповідального вибору в різноманітних життєвих ситуаціях.

Основою будь-якої педагогічної технології є пояснення, а в особистісно орієнтованому навчанні головне – розуміння та взаєморозуміння.

Сутність гуманістичної позиції педагога щодо дітей полягає в підтримці. Вона ґрунтується на трьох п р и н ц и п а х:

o любити дитину;

o олюднювати середовище, в якому вона живе;

o прожити в дитині своє дитинство.

Януш Корчак, видатний польський педагог писав: „Кажуть – з дітьми важко, треба опускатися до їх понять. Ні! Не опускатися, а підніматися, тягнутися, ставати навшпиньки, щоб не образити”.

Своєрідність особистісно орієнтованої технології полягає в орієнтації на властивість особистості, її формування й розвиток відповідно до природних здібностей. Для цього необхідні корекція змісту освіти, пошук методів і засобів навчання й виховання, які можуть виражатися і доброзичливому ставленні до учнів, довірі до них, залученні до планування уроку, створенні ситуацій взаємного навчання, використанні дидактичних ігор, творчих робіт.