Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Роль полемічної літератури у розвитку культури






 

На період першого культурно-національного Відродження (XVI‒XVII ст.) в Україні припадає розквіт полемічної літератури. Розвиток словесності пов'язаний із увагою до гуманістичних студій, котрі охоплювали філологію (граматику, риторику, поетику), історію, моральну філософію, а також музику, право, медицину. Ці науки, на думку гуманістів, найбільше впливали на формування самосвідомості особи, утвердження ідеї активності людини. Відомий дослідник української духовної культури В. Горський зауважив, що для ренесансної культури характерний передусім надзвичайно розвинений культ письмового слова. Для представників епохи Відродження слово ототожнюється з культурою взагалі, знаннями і чеснотами. Бути культурним – це означає досконало володіти прекрасним і чистим класичним мовленням. Як інструмент спілкування воно було носієм громадянськості. А тому слову належало одне з центральних місць у соціально-політичних доктринах раннього Відродження. Звідси велика увага до проблеми вивчення класичних текстів, що, на думку представників ренесансної культури, є важливим чинником розвитку культури”.

Сказане підтверджують численні факти з духовного життя України XVI – XVII ст. Братські школи активно впроваджують вивчення риторики і поетики. Риторика з граматикою названа коренем наук у “Евхаристионі” (1632 р.), а поетика повинна навчати не лише складати вірші різного змісту, а й виховувати в людині шляхетні почуття, надихати на героїчні вчинки. Увага до слова виявилася в полемічній літературі.

Дослідники схильні розподіляти численні літературні твори того періоду на першу і другу хвилю полеміки. До першої належать твори діячів Острозького культурно-освітнього осередка – Г. Смотрицького, К. Острозького, В. Суразького, Х. Філарета та ін. Це “Календар римски нови” (1587 р., Г.Смотрицький), “Книжиця о єдиной вірі”(1588, Василь Суразький), “Отпис на лист Іпатія Понтія” (1598 р., Клірик Острозький), “Апокрисис” (1598, Христофор Філарет).

Прийнято вважати, що полемічна літеретура Острозького гуртка була відповіддю на закиди єзуїтського полеміста П. Скарги, який у праці “Про єдність Божої церкви під одним пастором” (1577 р.) закликає главу православних русинів прилучитися до латинського обряду. В творі Скарги звучить образлива для Православної церкви критика. Автор злорадно звинувачує ієрархів ‒ байдужі єпископи, неграмотні священники, недосконала організація церковного життя, немає шкіл, відсутня дисципліна духовенства і мирян. Милосердно співчуває Русі: вона стала наївною жертвою греків, котрі “навмисне” не вділили їй своєї культури й мови, “залишили при слов’янщині”, що не може бути засобом освіти й науки. Спасіння вбачає у приєднанні до благословенної Богом Римо-католицької церкви.



Перша відповідь анонімна – автор прихований за іменем “Убогий Василій”. Твір називається “Посланіє до Латин із їх же книг”(1587 р.) і описує скандальні історії папства, згадує папісу Іоанну (XIII ст.), яка під час процесії народила сина. Цей автор наче задає тон усій полемічній літературі першої хвилі: полеміка близька до лайки, вживаються грубі слова, низький стиль, випади проти суперників не підкріплені науковими аргументами. Відчувається нестача ерудиції полемістів, освіти європейського рівня.

Папа Григорій ХІІI 1582 р. вводить у Католицькій церкві новий календар згідно з новітніми астрономічними даними, а Бенедикт Гербест пише закиди проти Русі – “Виводи віри римської Церкви” (1586 р.), де осуджує Русь ще різкіше, аніж П. Скарга.

Відповів на закиди Г.Смотрицький. У праці “Календар римски нови” він закликає “триматися своєї віри”, обрядів і календаря. Картає земляків, які змовчали на закиди Скарги та Гербеста. Пропонує замислитися над тим, що Христос любить усіх однаково, а порізнили народ ті, хто відступив від ортодоксії. Василь Суразький у “Книжці” дотримується поглядів Г.Смотрицького і виступає проти верховенства Папи у церкві. Твір – компіляція з різних джерел, найбільше з Максима Грека, може слугувати підручником для богословів.

“Апокрисис” Христофора Філалета – це історія Флорентійського собору 1439 р., яка засвідчує: Берестейська унія не є відновленням його рішень. Згода на унію має йти від Бога, з любові, а не з насильства. Перші дві книги твору (історія змови владик, політика уряду проти православних) оцінює становище Православної церкви з погляду польської конституції прав громади щодо церковних справ. Третя і четверта книги – це устрій Римської церкви, безпідставність її претензій на вселенську владу, полеміка зі Скаргою. Однак тон коректний, без грубих випадів. На цей твір відповів Іпатій Потій працею “Антиризис”, де він використовує образливі випади: “невипареная губа”, “безмозкое пудло”. Єпископ І.Потій писав анонімно, але йому належить твір “Унія” (1595 р.) – тут подано мотиви згоди з Папою, обговорено п’ять умов, які заважають об’єднанню: “і (filioque) від сина”, чистилище, верховенство Папи у церкві, календар, антихрист. Виклад уже стриманий, коректний. Автор розуміє занепад Візантії як культурного джерела, тому закликає повернутись обличчям до Європи.



Друга хвиля полемічної літератури пов’язана з братським рухом і діяльністю гуртка Києво-Печерської лаври. Твори сповнені гідності, засвідчують високу наукову культуру авторів, їхню ерудицію, особливо знання мов та історії церкви, а також власної історії, студіювання наукового доробку європейських учених. Вони зазвичай спрямовані проти унії та шляхетської експансії.

У середовищі Львівського братства народилася “Пересторога” ‒ анонімний трактат, датований 1605‒1606 рр. На думку автора, унія несе зло Україні, вболіває за трагічну долю українців, які потрапили у неволю. Причину нещастя він вбачає у тому, що будували чимало церков і прикрашали коштовностями, а те, що найпотрібніше, – школи для широкого загалу – не будували. Порятунком автор вважає поширення освіти, розвиток культури. М. Смотрицький опублікував “Тренос” (1610 р.) та “Верифікацію прав народу руського” (1621 р.), а також інші твори, де захищав від нападів латинян православну віру, традиції культури українців і білорусів, їхні звичаї, закликав до усвідомлення себе народом, пізнання власних коренів, традицій культури.

“Палинодія” З. Копистенського (1622 р.) започатковує нову фазу в полеміці – наукову полемічну літературу. І. Франко назвав цей твір фундаментальним, а його автора таким, що “перебувають на висоті історичного розуміння релігійного розвитку” і з усіх полемістів найбільше “підходить до типу новочасного вченого”. Автор “Палиномії” науково обґрунтовує безпідставність ідеї про зверхність Папи Римського над усією християнською церквою, спростовує це історичними фактами, стверджує за допомогою наукових фактів, фальшивість грамоти Костянтина, яка дає змогу вважати Папу главою церкви. Главою церкви може бути лише сам Христос, а не світська людина. Для викриття аморальності кліру автор використовує аргументи гуманістів Європи.

Захарія Копистенський прославляє свій народ – “россове”, виводить їх прадавнє коріння від синів Ноя. Усі слов’яни ‒ брати, а унія їх роз’єднала. Латинська вченість походить від греків – це якраз православне коріння наук. Ученість, якою вихваляються латиняни – “чужий плащ”; мудрість грецька ‒ Платона й Арістотеля. Полемічні твори писав і П. Могила, і брати Зизанії та ін.

Перші українські граматики та словники.Полемічна література апелювала до громадської думки, розбуджувала самосвідомість українського народу, переконувала в його праві бути господарем на власній землі та сповідувати свою релігію. Сприяли зміцненню самосвідомості й перші наукові праці, які обґрунтовували право народу на власну мову. Це перші граматики слов’янської мови і перші словники.

Обгрунтувати наукову граматику слов’янської мови змусила українських культурних діячів все та ж праця П. Скарги “Про єдність Божої церкви”, де він переконував, що слов’янська (давньоукраїнська) мова не здатна бути мовою Біблії, вона не має власної граматики. Першу граматику та буквар “Наука ко читанню й розуменю писма словенскаго” (“Граматика словенска”) написав Л. Зизаній 1586 р. Він сформував український тлумачний словник “Лексис”(1590 р.). Під час творення “Граматики словенскої” Л.Зизаній наслідував грецькі граматики Ласкаріса, Крузія, Меланхтона, де частини пов’язані між собою, простежується вплив живої української мови, яку використовували в літературі ХVI – XVII ст. До неї додано “Толкування молитви “Отче наш”, що наголошує на її навчальному характері. “Букварˮ Л.Зизанія – найвизначніший підручник, за яким вчилися читати у братських школах. Разом із азбукою та складами подана молитва до Христа з поясненнями, яка думка міститься в кожному слові, який догмат, проти яких єресей та інші молитви. Наприкінці вміщено короткий виклад православної віри Стефана Зизанія, де у формі діалогу православного й іновірного роз’яснено основні догмати православ’я, що засвідчує полемічне спрямування книжечки. З цією метою написаний і короткий катехизм. “Лексис” ‒ це словник церковнослов’янських слів та висловів із поясненнями розмовною українською мовою.

Повну наукову граматику старослов’янської мови, яка ввібрала особливості живих розмовних мов України, Білорусії та Московщини, створив Мелетій Смотрицький під назвою “Грамматики словенския правилное синтагма” (Єв’є, 1619 р.). Це підручник для шкіл, котрий запозичили в усіх слов’янських країнах – Росії, Сербії, Болгарії та ін. На її основі розвинулися літературні мови південних і східних слов’ян, на її основі створена граматика М.Ломоносова. Її застосовували під час написання та перекладання книг української мовою.

У друкарні Києво-Печерської лаври 1627 р. з’явилося знаменне для української культури і мови видання “Лексикон славеноросскій і имен толкованіе” Памви Беринди. Це підсумок його тридцятирічної праці друкування книг. Він, окрім словничка Л.Зизанія, користувався й рукописними джерелами. Водночас із церковнослов’янськими, Беринда подає “руські” значення, розуміючи під цим терміном слова, спільні для всіх східнослов’янських мов, насамперед розмовних, тобто живих. Є тут і полонізми, і суто українські слова – всього 7 тис.

І граматики, і словники були відповіддю діячів української культури на закиди П.Скарги, нібито українська мова не має необхідних слів для перекладу Святого Письма, а також науки – граматики. Л.Зизаній, М.Смотрицький і П.Беринда реабілітували не лише українську, а й уcі споріднені слов’янські мови.

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2020 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал