Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Художня культура України доби Ренесансу






Архітектура й образотворче мистецтво. Епоха Ренесансу вплинула на архітектуру й образотворче мистецтво, які розвивались у контексті європейських архітектурних традицій і зазнали вагомого впливу ідей християнства. Архітектурні пам’ятки України цієї доби можна розділити на три групи: 1).оборонні споруди; 2) споруди-замки, сакральне будівництво.

Ознаки архітектурного стилю відповідали за характером складній системі європейської архітектури: чітка симетричність; ордерність; горизонтальність членування; застосування декоративно-орнаментального оздоблення фасадів, інтер’єрів. У помешкання вносили прагнення до зовнішньої репрезентативності й зручніших умов побуту. Фасад став головним об’єктом художньої уваги. Пам’ятки такої архітектури збереглися у Луцьку, Кам’янці-Подільському, Жовкві, Бродах та Львові. Центральна частина Львова, майдан Ринок – рідкісні пам’ятки ренесансного світського зодчества. Тут в оформленні будинків яскраво виявленні ренесансні естетичні норми: рустування – гладке та фацетовне – стін і пілястрів, орнаментально-декоративне обрамлення вікон, порталів, карнизів та інтер’єрів. (Рис.4).

Рис. 4. Кам’яниця Геппнерівська («Кам’яниця афоризмів»)

Кожен фасад має особливий художній вигляд, справляючи враження багатства творчих засад (будинки Бандінеллі, № 2); Массарі, №4; Шульца, № 23; Дубовицького, №28, Корнякта, №6. Останній спорудили Петро Барбон та Павло Римлянин. Внутрішній двір оточений триярусною аркадою, демонструючи новий вид будинку – палаццо.

Особливість пам’яток архітектури й образотворчого мистецтва в тому, що в них формувався український стиль. Він характерний для архітектурних споруд Західної України, де ренесансний стиль поєднувався з українським народним, перенесеним із дерев’яного у кам’яне будівництво. Цей стиль яскраво виявився у спорудженні храмів і замків.

Сакральне будівництво України вирізнялося архітектурними забудовами “зрубними храмами” - трибанні й п’ятибанні церкви XVI‒XVII ст. На землях України вони майже не збереглися. Виняток становлять церква Святого Духа (с. Потеличі Львівської обл.., 1555 р.) та церква Святого Миколая (м.Чернівці,1607 р.).

У кам’яній архітектурі спостерігаються ренесансні впливи, а від середини XVII ст. – ознаки бароко. У цей період в Україні існували дві архітектурно-будівельні школи: Галицька та Волинська. Для Галицької характерний тип забудов ‒ кам’яна кладка з міцними стінами і кількома вежами, що піднімалися над спорудами. З-поміж мурованих кам’яних споруд Галицької школи вирізняються замки у Білавені, Черневі, Хотині, Кременці. Кам’янці‒Подільському, Білгороді-Дністровському, Олеську. В архітектурних спорудах оборонного типу волинські школи застосовували великоформатну цеглу. Цегляні башти мали вигляд могутніх циліндрів, яким належала вагома роль у системі укріплень. Це засвідчує, зокрема, Острозький замок. (Рис. 5.)



 

Рис. 5. Олеський замок

У ренесансному стилі ремонтували та зводили нові фортифікаційні споруди (фортеця у Кам’янці-Подільському, фортеця Кодак над Дніпром, цитадель у Новгороді-Сіверському, фортеця у Бродах і Кременчуці, замки у Жовкві). Оборонність зберігали у спорудженні храмів та монастирів: масивні стіни, високо розміщені вікна.

У першій половині XVII ст. замість стінових замків почали зводити бастіони з розкішними магнатськими палацами. Замки із бастіонами будувалися у формі квадрата (м.Золочів) або п’ятикутника (м.Броди). До кам’яних споруд цього періоду належить церква Святого Івана Предтечі (XVI ст.) у Кам’янці-Подільському.

У Львові найбільший розквіт мистецтва Ренесансу припадає на 70‒90-ті роки XVI ст. Найдавніші забудівлі “золотого віку” львівського архітектурного Ренесансу – спорудження на площі Ринок – “Чорна кам’яниця” (1588‒1589 рр.; архітектори ‒ Петро Барбон, Павло Римлянин, П.Красовський); будинок флорентійського різьб’яра Бандінеллі, який 1627 р. заснував у м. Львові першу пошту. (Рис. 6)

Рис. 6. Чорна кам’яниця

Найвизначнішим досягненням українського Ренесансу Львова є сакральні споруди. Це, наприклад, тридільна і трикупольна церква Святого Успення Богородиці (1591‒1630 рр.; архітектори Павло Римлянин, В.Капинос, А.Прихильний), Успенська церква – архітектурний ансамбль, що складається із трьох частин: вежа Корнякта, каплиця Трьох Святителів (перлина народної архітектури XVI ст.) і власне самої церкви. Каплицю побудував архітектор П.Красовський із кам’яних квадратних плит у 1578‒1591 рр. Вона має чудовий портал із тваринним та рослинним орнаментом.(Рис.7).



Рис. 7. Успенський собор.

Поряд з каплицею Трьох святителів височіє краса і гордість українського Ренесансу, найцінніша з яких – Вежа Корнякта. Будували її п’ять років (1573-1578 рр.) видатні італійські архітектори Петро з Барбона і його учень Павло Римлянин. Найвищий поверх вежі з бароковою банею споруджений 1695 р. Вежа заввишки 66 м, має чітку композиційну цілісність, нагадуючи вежу Мадонни деля Орто у Венеції. Фундатором вежі був член Львівського Успенського братства К.Корнякт. До вежі прилягає тридільна і трикупольна Успенська церква, спорудження якої тривало упродовж 40 років. На урочисте її посвячення з Києва до Львова 1631 р. приїхав митрополит П. Могила зі церковним хором. Своєрідне переплетення українського народного стилю з ренесансними становлять архітектурні пам’ятки кінця XVI–XVII ст. – каплиця Кампіанів і Каплиця Боїмів. (Рис.8).

Рис. 8. Каплиця Боїмів.

Упродовж першої третини XVII ст. був споруджений єзуїтський костел Святих Апостолів Петра та Павла. Ознаки ренесансного стилю характерні й для християнських церков Києва, Чернігова, Переяслава і Канова.

Скульптура, крім рослинного орнаменту, містила також портрет сучасника. Переважали мотиви – виноградна лоза, дельфін, маски, лева.

Лоза спостерігається у різьбі порталів та Іконостасів у всій Україні. Яскравий приклад різьби – каплиця Боїмів у Львові. Перша половина XVII ст. вирізняється розквітом живопису. Іконостасні портрети набувають реалістичного змісту. Прикладом можуть слугувати Рогатинський іконостас у церкві Св.Духа, іконостаси Пʼятницької та церкви у м.Льові. Не мав поширення історичний жанр, але достатньо відомий нагробний портрет. Портретному мистецтвові притаманне прагнення передати характер людини, її душевний стан. У портретах шляхти спостерігаємо дегероїзацію образу. (Рис. 9, 10).

Рис. 9. Рогатинський іконостас

Рис.10 П’ятницький іконостас

Ренесансне мистецтво взагалі, а живопис зокрема акцентували на людині, високих гуманістичних ідеалах.

Гуманістичні ідеали епохи Ренесансу особливо впливали на розвиток образотворчого мистецтва, що характеризувалося монументальністю, витонченістю колориту, гармонією пропорцій, яскравістю малюнка, високою фаховістю виконання. В образотворчому мистецтві поступово утверджувався реалістичний напрям, особливість якого – віра в людину, життя. Релігійні образи на полотнах художників поступово втрачали статичність і часто набували рис простих людей.

Серед пам’яток київського іконопису цієї доби збереглася ікона “Богоматір Печерська-Свенська”. Її прототипом стало зображення “Богоматір Кіпрська на троні”. Однак київський іконописець фігури ангелів замінив постатями вітчизняних святих, засновників Києво-Печерського монастиря Антонія та Феодосія. Їхні образи приваблюють щирістю, безпосередністю.

До полотен Київської малярської школи належать ікони “Микола з житієм” (церква у с. Київка), “Ігоревська Богоматір” і “Максимівська Богоматір”, виконані з великою мистецькою майстерністю. Обличчя святих зображені реалістично, м’яко і просто. Колоритно намальовано одяг. Ці іконописні твори переконливо засвідчують високий рівень мистецької культури Києва після татаро-монгольської навали.

Митців цього періоду особливо хвилювала таємниця життя та смерті. З цією метою в ікони вносили побутові елементи. Це яскраво підтверджує ікона “Оплакування Христа”, що зберігається у храмі (с.Трушевичі).

Морально-етична проблематика відображена в іконах на сюжети “Страшного суду”. Такі картини набули у цей час вагомого соціального спрямування. Народна фантазія дуже вдало виявилася у зображенні раю і пекла.

Українське малярство значно розвинулося у XVI ст. на західноукраїнських землях. Із мистецькою творчістю львівського цеху художників пов’язані імена кращих живописців того часу – Ф. Сеньковича, Л. Пилиповича, М. Петрахновича, С. Корунки та ін. Творчість львівських художників характерна високою фаховою культурою. Їхньою обізнаністю з досягненнями західноєвропейського мистецтва.

До когорти провідних художників, творчість котрих припадає на зародження нового стилю в образотворчому мистецтві – стилю бароко, належать львівський митець М. Петрахнович. Його живописна спадщина пов’язана з Успенською церквою у Львові. М.Петрахнович був майстром великих монументальних форм, тяжів до зображення простого та зрозумілого духовного стану персонажів. Винятковою оригінальністю приваблює образ, створений ним в іконі “Одигітрія”, яка випромінює чарівність Божої Матері, її виняткову доброту та всенародну прихильність.

Музична культура і театральне мистецтво.У XVI‒першій половиніXVII ст. вагомих здобутків досягла музична культура і театральне мистецтво. Вони розвивалися у взаємозв’язку зі змінами, що відбувалися у народному побуті та звичаях, діяльності скоморохів, мистецтво котрих поєднувало спів, танець і театральні вистави. Музиканти, співці, танцюристи об’єднувались навколо монастирів та єпископських кафедр, створювали пісні на честь бойових подвигів князів і дружинників.

Музичну культуру постійно збагачувала усна народна творчість. Одночасно з календарними піснями розвивалися різні жанри сімейно-обрядових і побутових пісень. У них, як і в піснях землеробського календарного циклу, виявилися ознаки, притаманні українській музиці.

У роки боротьби українського народу проти іноземних поневолювачів виникли думи, що прославляли героїв, котрі виступали проти турецьких завойовників. Їх виконували кобзарі, які мандрували містами, селами України, оспівували історичне минуле. З-поміж пісень найвідоміша дума про Байду.

У становленні української музики важлива роль належала музичній освіті, яку поширювали братські школи. Саме у цей час сформувався партесний спів – багатоголосний, гармонійний спів за голосами (відповідними партіями), що наприкінці XVI ст. досяг значного фахового рівня. Це дало змогу Православній церкві широко використовувати його. Зауважимо: у Католицькій церкві спів супроводжувався грою на органі.

У XVI ‒ першій половині XVII ст. виникали жанри світської музики – побутова пісня для триголосного ансамблю або хору (кант), сольна пісня зі супроводом, а також цехова інструментальна музика. Канти формувалися в руслі усної народної пісенності й за змістом розподілялися на релігійно-філософські, любовні та жартівливо-гумористичні.

Розвиток інструментальної музики спричинив появу в окремих містах музичних цехів на зразок ремісничих, що діяли у м. Львові, Кам’янці- Подільську, а також у містах Волині. Музичні цехи сприяли розвиткові народної фахової інструментальної музики, виникненню самобутніх ансамблів українських національних інструментів.

Наприкінці XVI ст. істотно розширилася сфера театрального мистецтва. Витоки українського театру беруть початок від народних ігор Київської Русі, де часто використовувалися фольклорні твори, простежувалися елементи народної драми, пантоміми, танцю. Від 1573 р. постає звичай ходити з ляльками, що означало виникнення лялькового театру. Подальший розвиток театру пов'язаний із виступами скоморохів – народних співаків, музикантів, танцюристів, фокусників, акробатів, борців, дресирувальників та ін. Скоморохи були осілими і мандрівними. Комедійні сцени розігрували під відкритим небом, на площах, вулицях, ярмарках.

В останній чверті XVI ст. разом із появою братських шкіл виник шкільний театр. Спочатку він мав лише навчально-виховне значення, а з кінця XVI ‒ на початку першої половини XVII почав використовуватися як вертеп, репертуар котрого складався із містерій різдвяної та великодньої тематики.

У першому десятиріччі XVII ст. в Україні започаткувалася українська побутова драма. До цього жанру належить унікальне видання віршованої “Трагедії руської” невідомого автора. Зміст твору дуже близький до зразків української народно поетичної творчості.

Здобутки духовної культури українського народу початку XVI ‒ першої половини XVII ст. засвідчують самобутні ознаки, тісний звʼязок із гуманістичними ідеями. Все це робило її доступною для народу, сприяло прогресу не лише української, а й світової культури.

 

 



mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2020 год. (0.028 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал