Кризові етапи розвитку особистості

На думку Еріксона, людина впродовж життя переживає вісім психосоциальних криз, специфічних для кожного віку, сприятливий або несприятливий результат яких визначає можливість подальшого розквіту особи.

Перша криза чоловік переживає на першому році життя. Він пов'язаний з тим, задовольняються чи ні основні фізіологічні потреби дитини людиною, що залицяється за ним. У першому випадку у дитини розвивається відчуття глибокої довіри до навколишнього його світу, а в другому, навпаки, – недовіра до нього.

Друга криза пов'язана з першим досвідом навчання, особливо з привчанням дитини до охайності. Якщо батьки розуміють дитину і допомагають йому контролювати природні відправлення, дитина отримує досвід автономії. Навпаки, дуже строгий або дуже непослідовний зовнішній контроль приводить до розвитку у дитини сорому або сумнівів, пов'язаних головним чином із страхом втратити контроль над власним організмом.

Третя криза відповідає другому дитинству. У цьому віці відбувається самоствердження дитини. Плани, які він постійно будує і які йому дозволяють здійснити, сприяють розвитку у нього відчуття ініціативи. Навпаки, переживання повторних невдач і безвідповідальності можуть привести його до покірності і відчуття провини.

Четверта криза відбувається в шкільному віці. У школі дитина вчиться працювати, готуючись до виконання майбутніх завдань. Залежно від атмосфери, що панує в школі, і прийнятих методів виховання у дитини розвивається смак до роботи або ж, навпаки, відчуття неповноцінності як в плані використання засобів і можливостей, так і в плані власного статусу серед товаришів.

П'яту кризу переживають підлітки обох статей у пошуках ідентифікацій (засвоєння зразків поведінки значущих для підлітка інших людей). Цей процес припускає об'єднання минулого досвіду підлітка, його потенційних можливостей і виборів, які він повинен зробити. Нездатність підлітка до ідентифікації або пов'язані з нею труднощі можуть привести до її \" распылению\" або ж до плутанини ролей, які підліток грає або гратиме в афектній, соціальній і професійній сферах.

Шоста криза властива молодим дорослим людям. Він пов'язаний з пошуком близькості з улюбленою людиною, разом з якою йому належить здійснювати цикл \" работа – народження дітей – отдых\", щоб забезпечити своїм дітям належний розвиток. Відсутність подібного досвіду приводить до ізоляції людини і його замикання на самому собі.

Сьома криза переживається людиною в сорокалітньому віці. Він характеризується розвитком відчуття збереження роду (генератівності), що виражається головним чином в \" интересе до наступного покоління і його воспитанию\". Цей період життя відрізняється високою продуктивністю і творчістю в самих різних областях. Якщо, навпаки, еволюція подружнього життя йде іншим шляхом, вона може застигнути в стані псевдоблизькості (стагнація), що прирікає подружжя на існування лише для самих себе з ризиком зубожіння міжособових відносин.

Восьма криза переживається під час старіння. Він знаменує собою завершення попереднього життєвого шляху, а дозвіл залежить від того, як цей шлях був пройдений. Досягнення людиною цілісності грунтується на підведенні ним підсумків свого минулого життя і усвідомленні її як єдиного цілого, в якому вже нічого не можна змінити. Якщо людина не може звести свої минулі вчинки в єдине ціле, він завершує своє життя в страху перед смертю і у відчаї від неможливості почати життя наново.