Класифікація типів і особливості психологічних реакцій співробітників ОВС в екстремальних умовах діяльності.

Обстеження особового складу підрозділів, що беруть участь у виконанні службових завдань в екстремальних умовах діяльності свідчить про те, що вплив стресогенних факторів не носить фатальний характер і не приводить до суцільної психічної травматизації співробітників.

На основі аналізу поведінки співробітників органів внутрішніх справ в екстремальних умовах доцільно умовно виділити чотири групи реакції.

1. Реакція підвищеної обережності. Полягає в намірах прийняти всі міри для того, щоб захистити себе (в тому числі зайві).

2.Реакція адекватної мобілізації - наміри детально розібратися в обставинах, навичках, вірно оцінювати обставини та вмінню відрізняти справжню небезпеку від уявної і застосуванню відповідних мір захисту.

3. Реакція зневажання небезпекою (бравада) - характерна для тих співробітників, які намагаються запевнити себе що небезпеки не існує, всі міри перестороги зайві. Вони схильні звинувачувати інших співробітників в перестраховці, в драматизації ситуації.

4. Реакція " пасивного споглядача" - відсутність зовнішньої зацікавленості до того, що відбувається. Засоби індивідуального захисту застосовувались ними тільки після індивідуального роз'яснення, служба здійснювалась мляво, безініціативно.

Із практичної точки зору, представляється доречним диференціювати психічні стани співробітників на наступні підгрупи:

1) Група оптимальних станів (включає до половини всіх співробітників ОВС).

Цю групу становлять особи, що зберігають психічну рівновагу й звичайний рівень працездатності в екстремальних умовах діяльності. У них не спостерігається значних змін в емоційній сфері, а також явно виражених розладів сну й пильнування. Вони успішно адаптуються до складних умов несення служби й зберігають здатність до ефективної професійної діяльності.

Екстремальні умови несення служби ці співробітники нерідко характеризують як " нормальні або звичайні", не переоцінюють ступінь важкості й напруженості службової діяльності й розміри погроз, яким вони при цьому піддаються. Співробітники, що входять у цю групу, характеризуються позитивною стратегією подолання наслідків нервово-психічної напруги, ними обираються ефективні способи відновлення працездатності: підтримка гарної фізичної форми в сполученні з розумним відпочинком; психологічна розрядка за допомогою жарту або анекдоту; їхня пізнавальна активність доповнюється доброзичливим поводженням із громадянами й товаришами по службі.

2) Група дезадаптивних, дистрессових станів (становить четверту частину від спостережуваних співробітників ОВС).

У даній групі переважають суб'єкти, що характеризуються підвищеним рівнем емоційної напруженості, тривожності й пригніченості, що постійно скаржаться на швидку стомлюваність, що зазнають почуття втоми і дратівливості. Очевидно, сюди можуть бути віднесені стани, які кваліфікуються як " гострі стресові розлади". Представники цієї групи, як правило, негативно ставляться до матеріально-побутових умов несення служби, відрізняються невисокою мотиваційною готовністю до виконання оперативно-службових і бойових завдань.

До даної групи належать співробітники, що зазнали реальну загрозу особистій безпеці або безпеці своїх близьких, що емоційно гостро сприймають події й обставини, що зштовхнулися із проявами насильства і його наслідками, що брали участь у спеціальних операціях, розкритті розслідуванні тяжких злочинів, що втратили кого-небудь із родичів або стали очевидцем загибелі своїх товаришів по службі.

Необхідно відзначити, що в них досить гостро виражене почуття небезпеки, відчуття фізичної погрози й особливо погрози власному життю. Свою професійну діяльність в екстремальних умовах вони частіше оцінюють як украй важку і напружену, постійно очікують несприятливого розвитку ситуації.

Тривожне очікування небезпеки, підвищена активація фізіологічних систем організму проявляється у високому рівні ситуативної тривоги, специфічних розладах сну, дратівливості. Спостереження показують, що в деяких співробітників можуть виникати або загострюватися різні соматичні захворювання серцево-судинної й шлунково-кишкової системи, що також значно знижує не тільки їхнє психофізіологічне самопочуття але й адаптаційні можливості особи.

При поглибленому обстеженні цієї групи висока ймовірність виявлення різних психопатологічних синдромів - депресивного, астенічного, істеричною, а також їхніх сполучень - у рамках невротичного рівня розладів. Окремі психопатологічні реакції можуть переходити у хворобливі форми невротичних станів, тим самим формуючи стійкі посттравматичні стресові порушення особи.

Слід зазначити, що перераховані порушення, незважаючи на їхню значну виразність, є психологічно зрозумілими й можуть розглядатися як " нормальні індивідуальні реакції на екстремальну ситуацію", і зовсім не обов'язково повинні оцінюватися як хворобливі. У деяких випадках їхнє виникнення обумовлюється особистісними особливостями співробітників (акцентуаціями, психопатизацією). Проте вони впливають на самопочуття особи й знижують ефективність професійної діяльності. Тому істотним критерієм для діагностики й віднесення співробітника до даної групи с погіршення працездатності, що виявляється в аналізі типових висловлень або в зміні звичного стилю його поведінки.

На поведінковому рівні типові дезадаптивні стани можуть виражатися в розгубленості й пасивності, униканні важких професійних ситуацій, порушеннях спілкування (по типу " заглиблення в себе", конфліктність), у підвищеній дратівливості й агресивності. Нерідко такі співробітники піддаються різним дисциплінарним стягненням, а навколишні, у тому числі й керівники, вважають, що від них " мало користі" і часто перестають їх помічати.

Отже, до даної групи дезадаптивних реакцій відносяться випадки виражених стресових і невротичних станів, які супроводжуються помітним зниженням професійної працездатності співробітників.

3) Група " простих" психологічних реакцій.

Ця група психологічних реакцій може бути представлена " простим" стомленням (перевтомою), що звичайно не супроводжується яскраво вираженими психоемоційними порушеннями, а лише відрізняється деяким погіршенням працездатності співробітників. До цієї групи можуть бути віднесені також факти, коли при наявності окремих функціональних порушень (неглибокі порушення сну, коливання настрою) у співробітників зберігається оптимальний рівень працездатності. Ці випадки діагностуються як надлишкова мобілізація, здатна згодом призвести до розвитку перевтоми й зниженню працездатності.

Хоча стан стомлення не завжди супроводжується суб'єктивним погіршенням працездатності, воно проте впливає на психологічне самопочуття особового складу,

4) Група ажитації (збудження).

Це особлива група реакцій на стресову ситуацію. Вони характеризуються значним порушенням психічної адаптації й підвищенням рівнем суб'єктивної активності. Крайніми варіантами таких реакцій виступають стани ейфорії й психомоторного збудження, що відмічаються звичайно після закінчення виконання небезпечного завдання, виходу зі складної конфліктної ситуації, а також у молодих співробітників, які вперше брати участь у проведенні спеціальних операцій по боротьбі зі злочинністю.

У поведінковому плані цей тип реакції відрізняється підвищеною мовною активністю, метушливістю, непосидючістю, прагненням братися за будь-яке завдання, розкиданістю, перебільшенням своєї ролі й власної значимості при виконанні того або іншого виду професійної діяльності. При цьому результативність роботи, незважаючи на зовнішню демонстративність прикладених зусиль, залишається вкрай низкою. Стан збудження проявляється часто й у своєрідному сплеску творчої ініціативності, змістом якої стають обставини, що виходять за межі професійної компетенції співробітника.

5) Група аутостресових реакцій.

Украй цікавою групою психологічних реакцій, які варто диференціювати від вищевказаних, с реакції по типі аутостресових. Ці реакції можна охарактеризувати як високу мобілізованість на вирішення завдань, що виникають в екстремальних умовах діяльності. Стресові стани у даної групи особового складу, як правило, помірковано виражені, є психологічно з'ясовними для самих співробітників, при цьому вони, нерідко з подивом для себе, виявляють значне підвищення працездатності. Відбувається незвичайна мобілізація вольових і моральних ресурсів особи, стимулюються психофізіологічні й інтелектуальні можливості, підвищується ясність і чіткість мислення, скорочується час прийняття оптимальних рішень у важких ситуаціях.

На жаль, цей варіант індивідуального реагування в кризових ситуаціях нерідко залишається поза полем зору фахівців, на відміну від власне дезадаптивної поведінки. Тим часом, саме ці співробітники часто виконують значну частку тієї роботи в екстремальних ситуаціях, що в остаточному підсумку приводить до планованого результату.

ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ:

Наявність психологічних наслідків впливу на співробітників різних стресогенних факторів, пов'язаних з екстремальними умовами професійної діяльності, дозволяє запропонувати зразкову формулу прогнозування можливих психологічних реакцій при таких обставинах: при виникненні надзвичайних обставин, що вимагають активного й масованого втручання ОВС (ліквідація наслідків стихійних лих, техногенних катастроф, припинення насильства на національному ґрунті, масових безладь, участь у бойових і спеціальних операціях тощо) на тривалий строк, приблизно третя частина особового складу здатна зберігати психічну адаптацію, проявляти стійкість до негативного впливу стресу на їхню професійну діяльність.

Приблизно в такої ж кількості співробітників існує висока ймовірність виникнення станів психічної дезадаптації й " зриву" професійної діяльності, що вимагає розробки попереджувальних заходів по їхній профілактиці й побудови системи особистісно-орієнтованої психологічної підтримки. Інші співробітники характеризуються невизначеністю прогнозу щодо виникнення постстресових розладів і, залежно від потужності стресового впливу, індивідуальних стратегій подолання стресу, приступності надання сучасної психологічної допомоги, можуть поповнити одну з вищезгаданих груп.