Психологічні особливості поведінки й постстресові стани співробітників ОВС.

Особливість психологічного вивчення поведінкових характеристик співробітників, що беруть участь у проведенні спеціальних операцій у боротьбі зі злочинністю й визначення виникаючих при цьому психічних порушень, полягає у відсутності виразних критеріїв оцінки рівнів їхнього індивідуального реагування, а також надійних психодиагностичних ознак, пов'язаних з розпізнаванням найбільш значимих елементів психотравмуючої події.

Проте практика показує, що загальним і обов'язковим критерієм психодиагностіки може служити факт переживання особою події, що виходить за межі повсякденного досвіду, наприклад являє серйозну загрозу власній безпеці співробітника або його мікросоціальному оточенню. До типових стресорів, що викликають ці розлади, відносяться стихійні лиха, техногенні катастрофи, а також події, що є результатом цілеспрямованої, часто злочинної діяльності: диверсії, терористичні акти, масове насильство, бойові дії, захоплення заручників та ¡ н.

Під людським досвідом тут розуміються такі кризові ситуації як втрата близької людини, що відбулася в силу природних причин, хронічна важка хвороба, несподівана втрата роботи або затяжний сімейний конфлікт.

Необхідною умовою є також те, що пережита подія супроводжувалася інтенсивними емоціями страху, жаху або відчуттям безпорадності індивіда перед лицем драматичних обставин, що, власне, і становить основний момент у розвитку постстресових станів.

Структура розладу психічної діяльності містить у собі дві взаємозалежні підгрупи порушень. Це: 1) симптоми впертого вторгнення у свідомість образів, спогадів і емоцій, пов'язаних зі змістом психотравмуючих обставин, що викликає щораз сильний психологічний стрес у співробітника, і 2) " симптоми уникання", що виявляються в прагненні й спробах наполегливо уникати думок, почуттів, розмов, осіб, місць і діяльності, що викликають спогади про травму. При цьому відзначаються такі психологічні явища як звуження спектра й зменшення сили емоційного реагування, помітне зниження професійної мотивації й прагнення брати участь у раніше значимих видах діяльності, почуття залежності або відчуженості від навколишніх, відсутність перспективних планів відносно майбутнього й ряд інших.

Іншою підгрупою симптомокомплексів досить характерної для обох категорій постстресових порушень, є стійкі ознаки психофізіологічної активації, не присутні до травми. Вона містить у собі порушення сну (труднощі засипання, безсоння), дратівливість, вибухи раптового гніву, труднощі зосередження, концентрації уваги, підвищену, не відповідну штатним ситуаціям, пильність, готовність до оборонної реакції по типу " бий або рятуйся".

Психологічна адаптація співробітників і подолання негативних наслідків психічної травми можуть бути успішними або неуспішними залежно від природи й інтенсивності стресових факторів, позитивних або негативних особистісних якостей і організації соціально-реабілітаційного забезпечення (психологічна підтримка, корекція, реабілітація). Спостереження показують, що найбільш потужними стресогенними факторами є: погроза власному життю або здоров'ю; нанесення важкого фізичного збитку або травми (каліцтво, поранення); навмисне заподіяння шкоди оточуючим людям; вплив факту чужої смерті, особливо товаришів по службі; вигляд спотворених трупів; раптова смерть коханої людини; присутність або знання факту насильства над близькою людиною; застосування зброї на поразку або смертельне поранення людини; влучення в ситуацію заручника; катастрофа або інша надзвичайна подія, внаслідок чого загибли люди. У спеціальній літературі підкреслюється, що співробітників, які пережили подібні ситуації, прийнято відносити до групи підвищеного ризику виникнення різних психічних порушень, що одержали найменування посттравматичних стресових розладів.

Оскільки природа стресора безпосередньо впливає на прямі й віддалені психологічні наслідки, можна використовувати поняття критичного інциденту. Критичним інцидентом вважають таку й тільки таку подію, що пов'язана із втратою контролю в ситуації, що робить співробітника уразливим до фізичної й/або психологічної небезпеки, вимагає вживання спеціальних заходів по наданню допомоги його учасникам або очевидцям. Прикладами критичних інцидентів у професійній діяльності особового складу, що виконує оперативно-службові завдання в екстремальних умовах можуть бути наступні ситуації: загибель товариша по службі при виконанні обов'язків;

- позбавлення життя людини при виконанні посадових обов'язків;

- ведення вогню на поразку;

- самогубство товариша по службі;

- важке каліцтво або травма, заподіяна товаришеві по службі;

- участь у спеціальних операціях, сполучених з великою кількістю загиблих; участь в операції по затримці або нейтралізації особливо небезпечних злочинців;

- участь в операціях по звільненню заручників і ведення переговорів зі злочинцями;

- свідчення фактів корупції, хабарництва й інших протизаконних дій з боку товаришів по службі;

- відсторонення від служби й (або) погроза звільнення.

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

Комплекс психологічної реабілітації необхідно здійснювати в три етапи: доекстремальний, в екстремальних умовах і в постектремальний.

Цілі і завдання цих етапів мають виконуватися фахівцями ПІДЧАС здійснення комплексної підготовка оперативних працівників як для дій в екстремальних умовах (психологічна, медична, соціально-правова, фізична, тактико-спеціальна), так і для несення служби в умовах повсякденної напруженої діяльності, для чого надалі доцільно вивчити умови несення служби різних підрозділів, їхній психологічний клімат, дотримання техніки безпеки.

Для цього необхідно:

- здійснювати тематичні тренінги;

здійснити систему заходів щодо створення психологічних служб у всіх оперативних підрозділів.