Висновки до розділу 1

Однією з характерних рис творчого шляху поетеси, що робить її особливо цікавою для дослідників – поступовий еволюціонізм. На такий аспект творчості Л. Українки звертали увагу відомі дослідники, а саме І. Франко, Л. Міщенко, О. Рисак, Б. Якубський та інші.

Аналізом поетики ліричних творів Лесі Українки займалися такі дослідники як І. Франко, М. Зеров, Ф. Кислий, Л. Міщенко, О. Рисак, Г. Аврахов, Б. Якубський, П. Одарченко та ін.

Перша поетична збірка Лесі Українки “На крилах пісень” засвідчувала прихід в українську літературу нової сили, потенціальні можливості якої були незаперечними. Вона збагачувала національну поезію новими мотивами, образами, урізноманітнювала ритмічну і строфічну будову вірша.

Дослідженням першої вагомої збірки “На крилах пісень” займалися багато лесезнавців, які підвели нас до підсумку того, що цю збірку певною мірою можна вважати своєрідним ключем до всієї творчості.

У симфонії поетичного слова Лесі Українки, овіяної чарівністю жіночності, потужними акордами звучать і обурення, і спопеляючий гнів, і могутні заклики до повалення богів, земних і небесних. Її улюбленими героями вже в ранніх віршах стали богоборець Прометей і його нащадки «прометеїди», люди непохитної волі.

У кращих віршах збірки “На крилах пісень” вповні виявилась притаманна поетесі виняткова суспільна чутливість, уміння схопити й образно виразити суспільні ідеї й тенденції доби. Особливої популярності уже невдовзі після виходу збірки набув вірш “Досвітні огні”. Сам заголовок, як і алегоричні образи твору, був вдалим, новаторським для свого часу художнім відкриттям.

Слідом за першою виходять в наступне десятиліття ще дві поетичні збірки Лесі Українки: “Думи і мрії” (Львів, 1899) і “Відгуки” (Чернівці, 1902).

Цілісний аналіз праць лесезнавців показує нам, що сам план, композиція збірки “Думи і мрії” — значний крок уперед порівняно з першою. Тут представлений поетичний доробок Лесі Українки за шість років (1893—1899). За цей період, позначений інтенсивною світоглядною і творчою еволюцією митця, написані речі різного призначення і жанру, різного ідейно-тематичного спрямування. Знову в композиції впадає в око струнка хронологічна канва, пов'язана з етапами життя і творчості поетеси.

Наскрізний ліричний мотив збірки зачинає цикл “Мелодії” (1893—1894). Тут виключно інтимна лірика. Всі дванадцять поезій змістом і формою становлять завершену цілісність, поетичну симфонію, яка передає широкий діапазон глибоко особистих дум і мрій ліричного героя. Наступні розділи-цикли — “Невільничі пісні” (1895—1896) і “Відгуки” (1896—1899). Всі цикли мають триєдину хронологічну поетично-музикальну спорідненість, суголосність. А з іншого боку — певну прив'язаність до конкретних етапів біографії Лесі Українки. В її житті кінець 80-х — початок 90-х років — пора юності, першого весняного цвітіння (недарма образ весни проходить через увесь цикл “Мелодії”) і одночасно безнадійних мандрівок по лікарнях, прийняття коли не серцем, то розумом жорстокого удару долі, усвідомлення того, що хвороба назавжди, що звичайне, людське, жіноче щастя не для неї.

Заключний цикл збірки “Відгуки” (1896—1899) має дещо інший характер. Хронологічно він безпосередньо примикає до “Невільничих пісень” і продовжує їх, але вже в іншому, інтимно-ліричному ключі. Поетеса ніби знову повертається до “Мелодій”, тільки без пануючих там особистих, автобіографічних моментів.