Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Еволюція поглядів як зміна авторської художньої парадигми в ліриці Лесі Українки






Найширше, всенародне визнання Леся Українка здобула як поетеса, її ім'я ввійшло в свідомість поколінь як символ мужності й боротьби. “Своїми думками вона обіймає весь український народ… Вона старається розбудити в серцях цього народу віру в краще майбутнє й у власні сили…”[10, c.20].

Ще перший літературний критик Лесі Українки Іван Франко підкреслив ту характерну рису творчого шляху поетеси, яка робить його особливо цікавим для дослідників – поступовий еволюціонізм – бо “нема нічого цікавішого для критика, як слідити крок за кроком розвій автора, прислухатися, як в його слові звільна міцніють, доходять до переваги, а далі до повного панування тони, властиві його талантові” [20, c. 24]. В загальних рисах дослідник описує цей розвій: “Леся Українка належить до тих талантів, що виробляються звільна, що важкою інтенсивною працею доходять до панування над формою і змістом, над мовою й ідеями. Десятиліття, що пройшло від опублікування її перших творів, позволяє нам слідити той розвій від перших, майже дитячих поривів, до повного майстерства, від дитинячо-примітивних форм до блискучих і вповні гармонійних, від імпресіоністки до широкої ідейності і могутнього пристрасного огню” [20, c. 25].

В одному із інтерв’ю, які давав професор О.О.Рисак журналістці він сказав: “Я шкодую, що науковий інтерес до творчості Лесі Українки проявився дещо запізно. Зрозуміло, знав її в школі, під час навчання в вузі, але мої перші наукові інтереси в студентські роки були пов’язані не з Лесею Українкою, а коли я читаю її лірику я задоволений настільки, що написав би ще одну кандидатську роботу на тему лірики” [15, с. 19].

Поетична спадщина Лесі Українки вміщена у збірках “На крилах пісень” (1893), “Думи і мрії ” (1902), “Відгуки” (1913). В останнє десятиліття свого життя (1903-1913) вона написала ще понад сто віршів, половина з яких за життя автора не друкувалося. Серед них “Дим”, “Пісні про волю”, “Мріє не зрадь…”, “Упоєні на бенкетах кривавих” та ін. [21, c. 47].

У 1898 році у “Літературно-науковому віснику” з’являється стаття І. Франка про творчість Лесі Українки, в якій він ставить поетесу в один ряд із Т. Шевченком: “Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини” [ 20, c. 24].

Досліджуючи ліричні твори Лесі Українки, професор Л. Міщенко наголосила на тому, “що з перших кроків праці поетеси помічаємо тяжіння до ліричного циклу. Інтерес до циклу як композиційного засобу лірики не втрачається протягом усієї її літературної діяльності. Ліричний цикл у творчості Лесі Українки відіграє важливу композиційну функцію, розширює можливості ліричних жанрів” [10, с.19].

На початку 1893 р. у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки – “На крилах пісень”, яка, за оцінкою Франка, “становить без сумніву найважливіший поетичний здобуток української оригінальної літератури за 1892 рік”. [20, c. 63]. У збірку ввійшли цикли “Сім струн”, “Зоряне небо”, “Сльози-перли”, “Подорож до моря”, “Кримські спогади”, “Дитячі” та ще 29 поезій, необ’єднаних у цикли (серед них “Contra spem spero”, “Досвітні огні”, “Мій шлях”).

З праці відомого лесезнавця Г. Аврахова “Художня майстерність Лесі Українки-лірика” проаналізовано, що “у збірці поезій поетеси “На крилах пісень ” (1893) можна виокремити ті еволюційні ряди образів, котрі складатимуть образно-стильову парадигму її подальшого творчого становлення. Цю збірку певною мірою можна вважати своєрідним ключем до всієї творчості Лесі Українки, бо у цих перших письменницьких спробах проявляється коло значимих для письменницької свідомості функцій, художніх прийомів” [1, c. 50].

Збірку відкриває цикл патріотичної лірики “Сім струн”, з якого постає образ “бездольної матері” України, що дістає свій розвиток у наступному циклі “Сльози-перли”. У творах молодого автора переважають громадянські мотиви, мужні інтонації, життєво стверджуючий настрій. Першим акордом було патріотичне звернення до рідного краю – “До тебе, Україно, наша бездольная мати, струна моя перша озветься ” [18, c. 13]. Так починався цикл “Сім струн”, якій відкривав книжку. Як кредо молодої поетеси прозвучав вірш “Contra spem spero”:

Я на гору круту крем'яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні! [18, c.89].

У вірші “І все-таки до тебе думка лине” автор формулює знаменитий афоризм – “Що сльози там, де навіть крові мало! ” [18, c.98]. Цей вірш — звернення до рідного краю. Леся Українка осмислює долю свого “занапащеного нещасного краю”[18, c.98], під'яремне життя в якому викликає і сором, і жаль, і сльози. Твір починаєтьсямотивом ностальгії, бо поетеса далеко від рідного краю, туга за ним посилюється риторичним звертанням:

Мій занапащений, нещасний краю.

Як я тебе згадаю,

У грудях серце з туги, жалю гине [18, c. 98].

Якубський Б. у праці “Лірика Лесі Українки на тлі еволюції форм української поезії” простежив, що “особливе місце у збірці зайняла поезія “Досвітні огні”. Вдалій знахідці – образові досвітніх огнів, які засвідчують люди робочі, судилося стати не лише символічним у творчості Лесі Українки а й, певною мірою, символом доби – таке художнє узагальнення соціально-історичних явищ містив він у собі” [4, c. 27]. Вірш ніби закликає, чи попереджає, що люди стануть у бій за власне краще життя, якого так чекала сама поетеса:

Вставай, хто живий, в кого думка повстала!

Година для праці настала!

Не бійся досвітньої мли, –

Досвітній огонь запали,

Коли ще зоря не заграла [18, c. 118].

До збірки ввійшла також пейзажна та інтимна лірика – цикли “Подорож до моря”, “Кримські спогади”, “Зоряне небо”.

1899 року у Львові виходить друга збірка поезій – “Думи і мрії”. Сюди ввійшли цикли “Мелодії”, “Невільничі пісні”, “Відгуки”. Всі три вміщені у цій збірці цикли утверджували тему героїчного подвигу, збагачували концепцію активної людини того часу.

Цикл політичної лірики “Невольничі пісні” - один з найвищих злетів революційного слова поетеси.

У монографічній роботі Л. Кулінської “Поетика Лесі Українки”, дослідниця звертає увагу на те, що “у циклі “Невільничі пісні” звучить заперечення покори як людської позиції. Прагнення, жадання героїзму об’єднує загальний пафос цього циклу. В постійному взаємопереплетенні домінують естетичні категорії величного і трагічного. Героїчна постать, незламний характер, драматична ситуація – в центрі уваги автора (“Поет під час облоги ” [7, c. 154].

Цикл “Мелодії” - це інтимна, особиста лірика поетеси з явно вираженим сюжетом, розвитком настрою, в основі якого лежить музикальний принцип. Вже заголовок свідчить про важливу тут функцію музики, тяжіння автора до синтезу поезії і музики. А кожен з двадцяти віршів – це переливи душевного стану-настрою ліричного героя, зміни почуттів і переживань людини. З їх зміною, рухом змінюється й ритміко-інтонційна структура вірша, з'являється

 

нова поетична мелодія, де трепетно звучить музика слова. Так, музичне тло, звукові враження сприяють відтворенню складних душевних змін ліричного героя, його слова [13, c.51].

Як зауважує у передмові до першого видання інтимної лірики поетеси “Хвилі моєї потуги” професор Леоніла Міщенко, це “дорогоцінні скарби моральної величі і художньої краси, самобутнє мистецьке осмислення вікових загальнолюдських цінностей, освітлення незбагненного та й великого дива – кохання” [11, с. 5].

Дослідник Якубський зауважував: “цикл “Відгуки”, складають поезії, які тяжіють до різних стильових течій модернізму. Переважна їх більшість – це неоромантичні вірші (“Відгуки”, “Єврейська мелодія”, “Ритми”, “Ave Regina! ”, “To be or not to be?.. ”, “Східна мелодія”, “Мрії”, “Зимова ніч на чужині”, “Іфігенія в Тавріді”, “У пустині”, “Ритми”, “Забута тінь”, “Ритми”), у яких Леся Українка лірично обігрує певні місткі літературні образи-символи, як-от: еолова арфа, єврейський храм, вибір між лірою і ралом, вежа із запаленим нагорі вогнищем, середньовічний храм і лицар, старозавітний пророк та ін. Завершує збірку вірш “Забута тінь”, у якому Леся Українка виводить символічний для свідомості європейця любовний трикутник: геній Данте – його муза Беатріче – і “Забута тінь” дружини великого митця, про яку історія мовчить. Гуманістичне сумління поетеси вражене егоїзмом геніального митця, бо його служіння музі й слава побудовані на сльозах іншої людини, забутої й невідомої [4, c. 37].

Досліджуючи поетичну творчість Лесі Українки відомий лесезнавець П. Одарченко говорив: “Леся Українка належить до тих постатей у літературі, які поза своєю творчою діяльністю не мають своєї “біографії”, їх особа стоїть неначе в віддаленні. Їх життя тихе, без ярких виступів, інтимне. В їх творчості - вся їх біографія, тут вони концентрують своє духовне життя. І так стоїть перед нами Леся Українка”.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.