Тема 1. Сучасні концепції та загальна характеристика стресу.

В процесі життя людина переживає незліченну безліч різних ситуацій, подій, які можуть бути такими, що хвилюють, яскравими або монотонними, буденними, простими або складними, стимулюючими активність або психотравмуючими.

Дії особистості у важких обставинах життя є результатом психічної переробки індивідом життєвих знегод зі своєї позиції, вибирані людиною способи того, щоб упоратися з важкими умовами життя обумовлені особовими характеристиками і рівнем психотравмуючої дії важких ситуацій.

Саме слово “стрес”, яке має чимало значень (з англ. – тиск, натиск, навантаження, напруження), використовує сьогодні чи не кожен. Це наукове поняття ввів в обіг спочатку американський психофізіолог Уолтер Кеннон, коли описував дві класичні реакції на загрозу ззовні: 1) намагання боротися, 2) тікати.

Термін “стрес” (від англ. Stress − тиск, напруга) запозичений із техніки, де це слово використовується для позначення зовнішньої сили, прикладеної до фізичного об’єкта, та його напруги. Узагалі термін ― стрес, що набув у наші дні такого широкого поширення, уперше був уведений у науковий ужиток щодо технічних об’єктів. У XVII ст. англійський учений Р. Гук застосував цей термін для характеристики об’єктів (наприклад мостів), що випробовують навантаження та чинять опір. Ця історична аналогія цікава тим, що поняття ― стрес у сучасній фізіології, психології, медицині (що базується на клінічних дослідженнях Г. Сельє) включає уявлення про зв’язки стресу з навантаженням на складні системи (біологічні, психологічні, соціально-психологічні) та з опором цьому навантаженню. У психологічному розумінні напруга може бути викликана зовнішніми (наприклад холод, перегрівання) чи внутрішніми (конфлікти, страх за життя) чинниками, величина яких переходить певну межу. Тобто, стрес – це психічна й емоційна реакція людини на ситуацію, причому будь-яку ситуацію, як фізичну, так і емоційну. Це індивідуальна реакція, що може відрізнятися від реакції іншої людини. В її основі лежить ставлення до цієї ситуації, а також думки та почуття. Це душевний стан, який людина формує своїми власними думками. Він пов’язаний із навколишнім середовищем. Але зовнішні фактори лише запускають зовнішню дзеркальну реакцію – особисто-індивідуальну. Відповідно до цих уявлень стрес розглядається як фізіологічний синдром, що складається із сукупності неспецифічно викликаних змін, як неспецифічна реакція організму на вимоги, які пред’являються до нього. Характер цього синдрому відносно незалежний від чинників (стресорів), котрі викликали його, що дало підстави Г. Сельє говорити про загальний адаптаційний синдром. Ще у 30-ті роки Г. Сельє, коли був студентом, помітив, що різні люди у чомусь дуже подібно реагують на різні несподіванки: скажімо, переживаючи тривогу, вони відчувають, як прискорено починає битися серце, стає важко дихати. Ендокринна система захищається проти порушення гомеостазу, виробляючи надактивний адреналін, від якого люди й потерпають, що провокує безсоння та головний біль, виразку шлунка й інфаркт міокарда. Як бачимо, у психології, фізіології цей термін застосовується для позначення великого кола станів людини, що виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи, а у фізіології термін ― стрес уперше вжив Г. Селье для позначення неспецифічної реакції організму у відповідь на будь-який несприятливий вплив. Залежно від характеру зовнішніх впливів на сьогодні розрізняють фізіологічний та психологічний стреси. Про фізіологічний стрес можна говорити тоді, коли відбувається негативний вплив на органи і тканини організму. Характерною особливостю фізіологічного стресу є біль. Суб’єктивне відчуття болю – це основна форма участі центральної нервової системи у цьому виді стресу. Фізіологічний стрес є темою детального вивчення медицини і залишається основним предметом уваги наукової школи Г. Сельє. Психологічний (емоційний) стрес – це той різновид континууму стресових станів, які можна віднести до сфери позитивних та негативних почуттів і емоцій. Існує безліч видів та форм прояву психологічного стресу, і всі вони залежать від особистісних якостей людини, від її досвіду, особливостей сприйняття, освіти тощо. Зазвичай психологічний стрес пов’язаний із таким видом психічної напруги, який виникає в людини під впливом загрози чи перешкоди, наприклад:

− емоційні, мотиваційні та інтелектуальні стреси;

− розумове перенавантаження;

− необхідність швидкого пошуку рішень;

− перешкоди на шляху досягнення поставлених цілей;

− невдачі;

− реальна небезпека;

− підвищена відповідальність за роботу, що виконується, тощо.

У сучасній науковій літературі термін “стрес” використовується принаймні в трьох значеннях. По-перше, поняття стрес може визначатись як будь-які зовнішні стимули або події, що викликають у людини напругу (стрес-фактор). По-друге, стрес може відноситися до суб’єктивної реакції й у цьому значенні він відбиває внутрішній психічний стан напруги й збудження. По-третє, стрес може бути фізичною реакцією організму на шкідливий вплив. Характер стресової реакції завжди пов’язаний зі структурою особистості, яка взаємодіє із зовнішньою ситуацією. Внутріособистісний стрес заслуговує детального розгляду не тільки тому, що на нього мало зверталось уваги, але й у зв’язку з тим, що він може проектуватися на різні життєві події та впливати на поведінку індивіда. Внутріособистісний стрес розподіляють за певними типами, залежно від періодизації переживань: Минуле:

1. Події життя.

2. Психічні травми в дитинстві.

3. Нерозвязані конфлікти.

Сьогодення:

1. Криза існування.

2. Емоційна реактивність.

3. Інтерпретативний стрес.

4. Розлад, розчарування.

Майбутнє:

1. Стрес очікування.

2. Страх невизначеності.

3. Страх бідності, хвороби, старості, смерті.

Узагальнюючи погляди різних авторів на природу стресу, можна виділити три стадії цього процесу.

1. Стадія тривоги виникає з першою появою стресора: порушуються деякі соматичні й вегетативні функції, включаються механізми саморегуляції захисних процесів.

2. Стадія резистентності (опору): відбувається збалансована витрата адаптаційних резервів.

3. Стадія виснаження відбиває порушення механізмів регуляції, зменшення адаптаційних резервів.

Помітною рисою стану стресу є загальне порушення, що охоплює різні рівні функціонування організму.

На рівні поведінкових реакцій стан стресу може виявитися у вигляді:

• характерних рисах міміки та жестів;

• наявності напруженості у вигляді мимовільної напруги м'язів, закритості пози, пасивної поведінки;

• наявності особливої рухливості, іноді невмотивованої, нехарактерної для суб'єкта;

• мимовільних рухів очей;

• зміні кольору шкіри (почервоніння, збліднення);

• виражених змінах в артикуляції, в інтонації голосу;

• неадекватних учинках і відповідях на питання;

• порушенні критичності мислення, чіткості вираження думок;

• різкій зміні настрою тощо.

Фізіологічні реакції організму в умовах стресу звичайно реєструються шляхом вимірювання таких показників, як:

* частота й ритм серцевих скорочень;

* величина артеріального тиску;

*показники дихання (з оцінкою його частоти й співвідношень фаз вдиху й видиху);

* показники температури тіла;

*зіничний рефлекс;

* шкірно-гальванічна реакція;

* величина потовиділення;

*показники електроенцефалограми, електроокулограми, електроміограми.

Як біохімічні показники стану стресу можуть використовуватися, показники аналізу крові, виділення гормонів, складу цукру в крові тощо.

Дотепер немає загальноприйнятого розуміння терміна «психологічний стрес». Звичайно його пов'язують із таким видом психічної напруженості, що виникає в людини під впливом емоційних, мотиваційних та інтелектуальних стресорів (причин, що призводять до стану стресу), тобто в умовах діяльності, пов'язаних зі значними розумовими перевантаженнями, з необхідністю швидкого знаходження рішень, перешкодами, невдачами, реальною небезпекою, підвищеною відповідальністю за виконувану роботу тощо. Отже, можна сказати, що психологічний стрес створюється чинниками, які мають загрозливий або перешкоджаючий характер. Учені відзначили, що зі всіх видів стресу найнебезпечніший є соціальний, викликаний життєвими обставинами. Втрата супутника життя в 10 разів підвищує небезпеку захворювання раком. Стрес присутній у житті кожної людини, оскільки наявність стресових імпульсів в усіх сферах людського життя та діяльності безперечна. Важко назвати всі причини стресових розладів, але вчені пропонують таку систематизацію основних причин: 1) патологічні спадкові фактори; 2) особливості особистості; 3) вік (юнацький, пізній); 4) особливі періоди життя; 5) тяжкі ― удари долі (смерть чи розлучення); 6) негативні потрясіння; 7) стихійні лиха; 8) нездатність чи втрата довірливих взаємин зі своїм близьким оточенням; 9) низький рівень чи відсутність соціальної підтримки; 10) фізичні й емоційні перенапруження на роботі. Велику роль в особливостях сприйняття і реагування на стрес відіграє соціалізація в дитячому віці, коли істотною мірою визначається індивідуальна значущість життєвих подій і формуються стереотипи реагування. Вірогідність виникнення пов’язаних зі стресом психічних (особливо невротичних) розладів залежить від співвідношення стресорів, які впливали на людину в дитинстві та зрілому віці. Виявлено, що для осіб, у яких у зрілому віці під впливом різних життєвих подій виникали такі розлади, у дитинстві були характерні стресові ситуації, зумовлені неадекватною поведінкою матері: її впертість, нетерпимість до чужої думки, завищений рівень домагань, авторитарність, владність, надмірні вимоги до дитини, або, навпаки, образливість, занижений фон настрою, песимізм, невпевненість у собі. Багато життєвих проблем мають коріння в минулому: образи й моральні травми, не вирішені в родині конфлікти з дітьми можуть переслідувати людину багато років. Сором і почуття провини ― прив’язують людину до її минулого. Подавлені негативні спогади й емоції, іноді приглушені алкоголем, є джерелом внутрішньої напруги. Як бачимо, стрес є складовою частиною життя і, як зазначав першовідкривач цього явища − канадський учений Г. Сельє (1982), у помірних дозах він надає життю смаку й аромату. Стрес є природним побічним продуктом будь-якої діяльності, оскільки відбиває нагальну потребу людини в адаптації, пристосуванні до мінливих умов життя. Це завжди напруга захисних сил, мобілізація внутрішніх ресурсів організму, що виникає задля енергетичного забезпечення рішення нових завдань. Тобто усе наше життя так чи інакше пов’язане зі стресами. Умовно їх можна поділити на три групи. До першої належать стреси фізіологічні, без яких ми не можемо існувати (прийняття їжі, реакція на холод, спеку і т. д.). Друга група – це стреси, котрі допомагають набути життєвого досвіду, мудрості. До третьої групи входять стреси, які руйнують психіку людини та призводять до стану депресії. Стрес може бути гострим або носити хронічний характер. Раніше вважалося, що провокатором стресу можуть бути тільки екстремальні ситуації. У цьому випадку ми маємо справу з гострим стресом. Зараз особливості існування суспільства, зокрема інформаційне перевантаження, є причиною хронічних форм стресу. У наш час стрес прийняв характер епідемії. Життя нині наповнене внутрішніми агресорами. Криза існування викликає розлад, почуття напруги, страху, приреченості в разі виникнення навіть незначних життєвих незгод. Життя може стати нестерпним, коли велика частина очікувань залишається нездійсненною і мрії не збуваються. Страх із будь-якого приводу може затьмарити радість буття. Коли людина напружена, виникають проблеми, що проявляються в постійних суперечках і сварках. Внутрішні неспокій та тривога часто підсилюються передчуттями чогось поганого. Тривога, передчуття можуть стимулювати більший стрес, ніж навіть фактична невдача, та спотворити позитивний сенс життя. У той же час окремі стреси допомагають людині боротись із комплексами (страх спілкування, страх виступати перед великою аудиторією тощо), дають можливість зрозуміти, як поводити себе в тій чи іншій ситуації. Та й узагалі життя саме по собі – це великий стрес, що складається з гігантської кількості менших. І ті люди, які не втікають від своїх проблем, а вирішують їх, навчаються маневрувати у великому об’ємі всіляких стресових ситуацій. Уміння справлятися зі стресовими ситуаціями допомагає уникати багатьох захворювань, продовжувати життя, позбавляє проблем із психікою у наступних поколіннях. Але так чи інакше більшість усього (якщо не все) залежить тільки від самої людини: її реакція на те, що відбувається, її вчинки і, відповідно, емоційний стан, який вона переживає. Для того, аби зберегти своє психічне й фізичне здоров’я, потрібно знати, що безвихідних ситуацій не буває. Бувають тільки люди, котрі не хочуть змінити себе, своє ставлення до життя і не хочуть вирішувати свої проблеми. У книзі ― Психологія здоров’я: психологія і практика її автори І. Галецька та Т. Сосновський виділяють сучасну медицину як джерело стресу для пацієнтів. Розвиток інвазійних діагностичних і терапевтичних методів, що потребують використання складної апаратури, прогресуюча бюроктиризація і спеціалізація формують сучасне обличчя медицини, яке окреслюється як її технізація чи дегуманізація. Приміщення, переповнені медичною апаратурою, призначення якої пацієнт не знає і дію якої не розуміє, пробуджують страх та бажання втікти. Деякі сучасні методи лікування викликають у пацієнта почуття загрози чи інші неприємні переживання. Наприклад, гемодіаліз, який робить життя хворого залежним від справності апаратури, чи стомування (використання штучного анусу), що зумовлює чимало проблем, особливо тих, котрі пов’язані з контактами з іншими людьми. Вищезазначені випадки й процедури потребують пристосування в психосоціальній сфері. Для безпосереднього контакту з лікарем, під час якого було б можливо зменшити негативні результати лікування для емоційного стану пацієнта, є щораз менше можливостей. Спеціалізація, що розвивається в медицині, зумовлює тенденцію концентрування на притаманному (з позиції спеціалізації) інструментарії, а не на хворій людині, а прогресуюча бюрократизація, створює бар’єри, які ускладнюють доступ до лікаря. Користування медичною допомогою стає для хворого (щораз частіше) джерелом стресу, що нагромаджується разом зі стресом, спричиненим хворобою. Й інколи своєю інтенсивністю навіть перевищує його (треба мати добре здоров’я, щоб лікуватися). Описана ситуація є запитом до психологів, від яких представники медицини очікують допомоги в розв’язанні цих проблем.

Г. Сельє порівнює стани бізнесмена, на якого постійно тиснуть клієнти,

диспетчера аеропорту, котрий знає, до яких наслідків може призвести хоча б миттєве послаблення уваги, спортсмена, який будь-що прагне перемоги, чоловіка, що безпорадно спостерігає, як його дружина повільно помирає від раку. Їхні проблеми абсолютно різні, але організми реагують на них стереотипно. Кожен із них переживає стрес.

Прикметно, що таке суто наукове поняття, як стрес, увійшло в повсякденний словник, прижилося в лексиконі молодих і старих, бідних і багатих, хворих і здорових, віруючих і атеїстів. І мало хто знає, що стрес є загальним адаптаційним синдромом, який має свої механізми і фази прояву. Для більшості стрес – це просто модне слово, яким виправдовують поганий настрій, напад агресії, пияцтво, зниження працездатності, невдалі рішення, помилкові вибори. Але, стрес - насамперед загальний спосіб реагування на щось нове, несподіване, неприємне. Це стан емоційного і фізичного збудження, напруження, що виникає в умовах ризику, необхідності швидко і самостійно приймати рішення, миттєво реагувати на загрози і сюрпризи. Крім того, стрес – це спосіб інтерпретації власної поведінки у складній ситуації, а інколи і виправдання нездатності пристосуватися до не зовсім типових, нестандартних обставин життя. На думку Г. Сельє, кожному для щастя потрібен свій ступінь стресу. Дуже рідко трапляються люди, схильні до вкрай пасивного, рослинного життя. Навіть найменш честолюбні не згодні на мінімальний життєвий рівень, що забезпечує лише їжу, одяг і житло. Люди завжди потребують чогось більшого. Але і протилежний пасивному тип людей, готових присвятити все своє життя вдосконаленню у сферах, що потребують яскравої обдарованості і наполегливості (наука, мистецтво, філософія), так само буває зрідка. Більшість людей перебуває між цими двома полюсами, і бажано, щоб кожен знав той рівень стресу, який для нього є оптимальним. Чи може бути так, щоб людина не відчувала жодного стресу? Може. Це відбувається у випадках, коли вона не переживає ані позитивних, ані негативних емоцій, коли її суціль переповнюють апатія і повна байдужість. Байдужа людина не має потреби ні з ким спілкуватися, її ніщо не цікавить, вона навіть із самою собою воліє не вступати в діалог. Такі стани в нормі – рідкість, хоча психіатрам і наркологам вони цілком знайомі.

Загалом стрес є природним станом підвищеної уваги, мобілізації, збудження, що виникає внаслідок взаємодії, діалогу людини зі світом. Оскільки цей діалог ніколи не припиняється, поки людина жива, великі й маленькі стреси супроводжують її, надаючи існуванню певного сенсу.

Кожний життєвий епізод, який людина вважає подією, набуває цього статусу завдяки своїй стресогенності. Якщо ми залишаємось байдужими до певного інциденту, то не згадуватимемо його як подію. А якщо якийсь випадок нас зачіпає, виводить із рівноваги, примушує страждати, думати над його причинами і наслідками, то стає подією в нашому житті, джерелом нового досвіду, початком нової історії.

Головною психофізіологічною ознакою стресу є його неспецифічність. Навколишнє середовище завжди чогось очікує від нас, чогось вимагає, і кожна із цих вимог є своєрідною, специфічною. У спеку людина пітніє і завдяки цьому охолоджується, а на морозі починає тремтіти, аби виділити більше тепла й зігрітися. Обидві ситуації однаково вимагають підвищення адаптивності до складнощів, що виникають. Ось ця вимога невідкладного пристосування до проблем і є неспецифічною.

Ми маємо прилаштуватися до складнощів, якими б вони не були. І все ж повністю абстрагуватися від специфіки впливу того чи іншого стресора неможливо. Справа в тому, що неспецифічна дія завжди ускладнюється специфічною дією відповідного стресора. Саме тому кожен стресор діє по-своєму. Крім того, певний вплив справляє й індивідуальна схильність до інтенсивного відгуку на певну стресогенну ситуацію. Хтось, наприклад, особливо болісно реагує на комунікативні ускладнення, а хтось – на гострий ліміт часу. Ця схильність якоюсь мірою може бути вродженою або набутою, але враховувати її взаємодію з неспецифічністю і специфічністю дії стресора необхідно.

Коли людина починає адаптуватися до ситуації, її стан поступово нормалізується – і вона долає стрес. Адаптивні функції мало залежать від специфічності впливу. Не має принципового значення й те, приємною чи неприємною є ситуація, з якою людина зіткнулася. Значущим фактором стає насамперед інтенсивність потреби змінити власну активність, перебудувати стосунки чи адаптуватися, призвичаїтися до нових вимог.

Яким чином ми адаптуємося до нової ситуації на особистісному рівні? За великим рахунком, переживаючи стрес, ми щоразу перебудовуємо свій життєвий світ, змінюємо його конфігурацію, переосмислюємо власну роль у тому, що трапилось. Термінове завдання, яке стоїть перед нами у стресовій ситуації, – по-новому побачити актуальну життєву ситуацію, переставити акценти, знайти нове пояснення тому, що відбувається.

Усі ми розповідаємо собі й оточенню певні життєві історії, в яких усвідомлюємо потреби, аналізуємо домагання, обґрунтовуємо пріоритети, певним чином пояснюємо власні вибори, рішення, вчинки. Такі автобіографічні опуси саме і є процедурами створення життя, як вважає Дж. Брунер. Людина як тварина, котра сама себе тлумачить, у власних історіях упорядковує враження, систематизує набутий досвід, знаходить логічні зв’язки між пережитим і тим, що відбувається сьогодні. А стресова ситуація зазвичай вимагає змінити інтонацію, відшукати нову тональність провідної історії про себе, а інколи навіть модифікувати її фабулу, жанр, сюжет, головних дійових осіб.

Ще, треба відзначити, що термін " стрес" (у перекладі з англ. stress - тиск, напруга) запозичений з техніки, де це слово використовується для позначення зовнішньої сили, що прикладеної до фізичного об'єкту і викликає його напруженість, тобто тимчасова або постійна зміна структури об'єкту.

Відповідно до системного підходу, у наш час, стрес вивчається з позицій фізіологічного, психологічного, і поведінкового рівнів. Одна з перших таких спроб була зроблена Р. C. Лазарусом. Стрес фізіологічної природи є, на думку автора, безпосередню реакцію організму, що супроводжується вираженими фізіологічними зрушеннями на дію різних зовнішніх і внутрішніх стимулів фізико-хімічної природи. При цьому, величина фізіологічного стресу залежить від інтенсивності впливаючого агента. Відмітні особливості психологічного стресу полягають в тому, що він викликається психічними стимулами, які оцінюються як загрозливі. Тобто, розвиток психологічного стресу можливий без матеріальної присутності його джерела, а тільки завдяки здатності індивідів передбачати майбутні і навіть частіше усього лише можливі зіткнення з якою-небудь небезпечною для нього ситуацією. Характер і інтенсивність стресової ситуації в основному визначаються мірою розбіжності між вимогами, які пред'являє конкретна діяльність до особистості і тими потенціями, які має суб'єкт.

На відміну від тварини людина реагує не лише на дійсну фізичну небезпеку, але і на загрозу або нагадування про неї. В результаті буває так, що у не успішного учня одні лише думки про вірогідну незадовільну оцінку часом викликають сильніші вегетативні реакції, ніж її отримання на іспиті. Це обумовлює специфіку людського психоемоційного стресу, до якого не завжди застосовані закономірності його протікання, детально описані в дослідах на лабораторних тваринах.

Інша особливість психологічного стресу - істотне значення оцінки людиною міри своєї участі в активній дії на проблемну ситуацію з метою її нейтралізації. Показано, що активна життєва позиція або хоч би усвідомлення можливості впливати на стресовий чинник призводить до активації переважно симпатичного відділу вегетативної нервової системи, тоді як пасивна роль суб'єкта в ситуації, що створилася, обумовлює переважання парасимпатичних реакцій.

Р. C. Лазарус обумовлював стрес двома особистістними особливостями:

1) уявленнями про світ і собе і здатністю брати на себе зобов'язання;

2) уявленням про свої здібності впливати на наслідки.

У сучасній науковій літературі термін " стрес" використовується принаймні в трьох значеннях. По-перше, поняття стрес може визначатися як будь-які зовнішні стимули або події, які викликають у людини напругу або збудження. Нині в цьому значенні частіше вживаються терміни " стрессор", " стрес-чинник". По-друге, стрес може відноситися до суб'єктивної реакції і в цьому значенні він відбиває внутрішній психічний стан напруги і збудження. По-третє, стрес може бути фізичною реакцією організму на вимогу, що пред'являється, або шкідливу дію. Тому дати його визначення досить важко, хоча воно і увійшло до нашої буденної мови.

Р. C. Лазарус відмічав, що різні уявлення про суть стресу, його теорії і моделі багато в чому суперечать один одному. У цій області не існує сталої термінології. Навіть визначення стресу істотно розрізняються.

Окрім терміну " психологічний стрес" в літературі також застосовується термін " емоційний стрес" і " психоемоційний стрес". Різні дослідники (соціологи, психологи, фізіологи, психіатри) вкладають свій сенс в цей термін, що, звичайно ж, ускланює створення єдиної концепції психоемоційного стресу. Деякі дослідники відмічають, що виникнення цього терміну підкреслює нерозривний зв'язок стресу і емоцій і навіть примат емоцій в комплексній реакції.

У зміст цього терміну включаються як первинні емоційні і поведінкові реакції на екстремальні дії біологічного або соціального середовища, так і фізіологічні механізми, що лежать в їх основі. Найчастіше під емоційним стресом розумілися негативні афективні переживання, супроводжуючі стрес і такі, що ведуть до несприятливих змін в організмі людини.

Під емоційним стресом Г. Н. Кассиль, М. Н. Русалова, Л.А. Кітаев-Смик і деякі інші дослідники розуміють широкий круг змін психічних і поведінкових проявів, що супроводжуються вираженими неспецифічними змінами біохімічних, електрофізіологічних показників і іншими реакціями.

Незважаючи на близькість понять " психологічного" і " емоційного" стресу, має сенс точніше визначити їх зміст у зв'язку з наступними обставинами:

- емоційний стрес властивий не лише людині, але і тваринам, тоді як психологічний стрес має місце тільки у людини з його розвиненою психікою;

- емоційний стрес супроводжується вираженими емоційними реакціями, а в розвитку психологічного стресу переважає когнітивна складова (аналіз ситуації, оцінка наявних ресурсів, побудова прогнозу подальших подій і т. д.);

- термін " емоційний стрес" частіше використовується фізіологами, а термін " психологічний стрес" - психологами.

В той же час обоє ці види стресу мають загальну схему розвитку, включають схожі нейрогуморальні механізми адаптивних реакцій і у своєму розвитку, як правило, проходять через три " класичні" стадії - тривоги, адаптації і виснаження.

Різноманіття форм представлень стресу, причин виникнення ефектів його впливу на здоров'я і професійну діяльність обумовлюється тим, що практично будь-яка людина впродовж свого життя неодноразово переживає цей стан.