Впливи гуманізму на англійську історіографію

Епоха Ренесанса (Відродження) стала одним з блискучих періодів у розвитку

європейської цивілізації, який сформував підвалини новочасного світобачення і спричинив бурхливе піднесення людського інтелекту. Найвагомішим здобутком Відродження став гуманістичний світогляд — цілісна система ідей, яка запроваджувала якісно нове бачення світу і людини в ньому. Це стало можливим внаслідок взаємодії численних суспільних, інтелектуальних і духовних чинників. Разом зі зміною світоглядних засад відбулися серйозні зрушення й у розумінні та трактуванні історії. Найповажнішу роль у становленні гуманізму відіграв літературно-мовний інтерес до античного спадку, який примусив по-новому “відкрити” можливість іншого, ніж теологічне бачення світу. Власне гуманітарне знання (studia humanitatis) — мова, література, поезія, мистецтво — послужило могутнім поштовхом до переосмислення вихідних положень світобачення. Ранні гуманісти бачили ключ до осягнення світу і людини у слові, через слово вони сподівалися знайти шлях до істини. уманістична історична думка у Анґлії виявились насамперед у очищенні хронік від найбільш фантастичних вигадок і див. У ХVІ ст. тут працювали відомі вчені, послідовники політичної школи в історіографії Томас Мор (1478-1535) і Френсіс Бекон (1561-1626). У історії вони бачили науку політичного досвіду. Обидва були прихильниками монархічної влади, засуджуючи її переростання у тиранію. Оригінальністю відрізнялись їхні методи вивчення суспільства-держави. Т.Мор запропонував модель ідеального суспільства без приватної власності, обриси якого подав у книзі “Утопія”. Натомість Ф.Бекон намагався застосувати метод індукції до укладання історичних фактів у причинно-

наслідкові зв’язки.

Гуманісти вважали, що суспільне благо залежить від успіхів освіти і виховання досконалої людини і громадянина. Оксфордські гуманісти наполегливо сприяли вивченню давньогрецької мови. Намагаючись реалізувати гуманістичні принципи навчання і виховання, Дж. Колет в 1510 р. на свої кошти заснував при соборі св. Павла в Лондоні граматичну школу, де вивчалося античну спадщину і переважало світське виховання. неодноразово відвідував Англію. Істотним компонентом культури XVI ст. була гуманістична історіографія тюдорівської Англії. Фундаментальна праця Полідора Вергілія (1470-1555) " Англійська історія" (1533), написаний на замовлення двору, значно вплинула на тодішніх англійських істориків. Історія в цьому творі зображується як результат діяльності королів, одержимих жаданням влади. У другій половині XVI в. великою популярністю в Англії користувалася праця Джона Стоу (1525-1605) " Звід, англійських хронік" (1565). У 1572 р. з ініціативи Метью Паркера було організовано товариство антикварів для вивчення англійської історії та старожитностей, так звана Академія, з якою пов'язані імена видатних представників англійської історичної школи епохи Відродження - У. Кемден і Ф. Бекона. У. Кемдену (1551-1623) належить двотомна праця " Аннали царювання королеви Єлизавети" латинською мовою (1615 - 1625 рр..).