Особливості історіографії німецького Просвітництва.

Просвітницькі ідеї проявились у німецькій суспільно-науковій думці

насамперед у вигляді філософсько-етичних ідей. Зосередження погляду на розумовій діяльності й розгляд її логічно-духовних засад дозволили німецьким мислителям побачити ідеальний взаємозв’язок, зміни і розвиток явищ реального світу та їхнє відображення у свідомості. Але й у цій традиції людський дух, співвіднесений з абсолютним духом (Богом), поступово ототожнювався з розумом. Це створило сприятливі передумови для філософського осмислення минулого. Вершиною філософської думки німецького Просвітництва була творчість професора Кеніґсберзького університета Іммануїла Канта (1724-1804), яка вчинила далекосяжний вплив на розвиток теоретичних засад наукового пізнання. Він зробив спробу створити нову світоглядну систему, яка б поєднала досягнення натурфілософії і “людинознавства”. У Канта людина опинилася не тільки у

центрі пізнавальної діяльності, але й природи та соціуму в цілому. На його погляд історія людства представляє собою історію розвитку свободи — від зародкового стану до вироблення керівного принципу життєдіяльності, який випливає зі спілкування особистостей, у ході якого відбувається “олюднення” людей, тобто усвідомлення того факту, що людина є метою і змістом розвитку історії та природи. хід історії за Кантом визначався взаємодією двох начал — природно-чуттєвого і культурно-розумового. З їх взаємодії виникає історія людства, котра прямує до гармонізації і поступового переважання другого над першим. Увесь історичний шлях характеризується внутрішньою боротьбою між цими двома началами, який проявляється у чварах і розбраті, що незмінно долаються внаслідок вдосконалення пізнавальної діяльності.

Філософські ідеї німецького Просвітництва відбилися у творчості Йоганна Фридріха Шиллера (1759-1805), який вважав, що ціль: показати, яким чином склалися реаліїсучасного життя — мова, право, держава, громадські інституції тощо.

Значні впливи на розвиток європейської історіографії у ХVІІІ ст. мав

Геттінґенський університет, в якому під впливом Просвітництва склалася історична Школа. 1764 р. при університеті було засновано Історичний

інститут, який зайнявся науковим виданям джерел. Ініціатором його створення був професор Йоганн Кристоф Гаттерер (1727-1799). З ім’ям цього вченого пов’язані передусім організація і спрямування історичних досліджень. Вчений сформулював чотири головних завдання, вирішення

яких, на його думку, повинно було перетворити історію у самостійну науку:

визначення предмету історичного вивчення, створення теорії історичного пізнання, яка б відповідала реальним фактам, розробка методів дослідження і створення спеціалізованих історичних установ.

Визначним представником геттинґенської школи був Август Людвиґ

Шльоцер (1735-1809), який у центр історичного процесу ставив державу, як знаряддя здійснення прогресивної політики на зразок “освіченої монархії”. Однак не закривав очей на інші сторони суспільного життя — господарство, торгівлю та ін.