Принципи методологічного виховання та навчання корекційної андрагогіка

Корекційна андрагогічна модель передбачає конструювання освітнього процесу для дорослих учнів з особливостями психофізичного розвитку з урахуванням такого досвіду. Проте, очевидно, що соціальний анамнез людини з порушеннями психофізичного розвитку, яка має інвалідність з дитинства, і стандартний життєвий досвід дорослої особи, що отримала інвалідність після нормального онтогенезу, дають підстави для впровадження різних дидактичних підходів та методик корекції особистості під час професійного реабілітування.

Історично педагогічна модель корекційно-реабілітаційної роботи народилася і в основному репродукується у сфері виховання дітей. У той самий час андрагогічний підхід більше притаманний професійній освіті та реабілітації дорослих осіб з інвалідністю.

Таким чином, спробуємо сформулювати певні принципи методологічного переходу від моделі виховання та навчання, що є традиційною для парадигми корекційної педагогіки (КП-модель), до корекційної андрагогічної моделі (КА-модель).

1. Зростаюча роль особистісного досвіду учня, вихованця, реабілітовуваного. Цінність досвіду в КП-моделі є малою, в КА-моделі особистісний досвід є потужним джерелом навчання і реабілітації.

2. На перший план виходить зміст психолого-педагогічної практики, що стосується мотиваційно-спонукальної сфери вихованця, яка за умов аномального розвитку особистості або через наслідки травматизуючих психіку фізичних обставин (каліцтво, тяжка хвороба) у період дорослості є спотвореною і соціально недостатньою. У той самий час, роль спонукальної сфери людини, яка вступає в доросле життя і опиняється перед необхідністю розв’язання багатьох проблем, серед яких найважливішими є вибір професійного шляху, створення сім’ї, народження й виховання дітей стрімко зростає.

3. Принцип необхідності посилення корекційної роботи з тим аспектом особистості, що відповідає за її відчуття свободи. Адже, формування особистості, яка має вільно розвиватися, відбувається за обтяжливих умов соціально-побутової, середовищної та матеріальної " залежності" особи з інвалідністю від зовнішнього оточення.

4. Як наслідок, останнє разом з іншими чинниками призводить до необхідності інтенсифікувати відповідну корекційно-виховну роботу та приділяти особливу увагу в КА-моделі до процесу самоактуалізації людини з обмеженнями життєдіяльності. Важливість цієї проблеми виходить із того, що порушення процесу самоактуалізації людини становлять одну із найбільших небезпек для подальшого соціального життя людини саме у дорослому віці.

5. Спорідненим із означеною вище проблемою є принцип подолання маніпулятивного сценарію поведінки і формування патернів поведінки типу „актуалізатор”. Останні можуть не сформуватися автоматично через недовіру людини до своїх „Я- структур”.

6. Принцип актуалізації акмелогічного підходу виховної

роботи з особою з інвалідністю у дорослому віці. Зрілість як концепт, якого прагне амеологічна парадигма соціальної реабілітації, може бути наріжним каменем КА-моделі моделі виховання, її потужним джерелом.

7. Генетичним наслідком цього є принцип виховання у особи з інвалідністю такої якості, як мудрість - ефективного і необхідного чинника його подальшої соціалізації у період пізньої зрілості.

8. Принцип аксіологічного підходу в КА-моделі соціальної реабілітації формує ще один суттєвий аспект корекційно виховної роботи, адже правильно і вчасно сформовані цінності дорослої людини з інвалідністю можуть бути потужними чинниками формування її спонукальної сфери, життєвих орієнтирів та професійних планів.

9. У КП-моделі навчально-виховного процесу практичне застосування одержаних знань та життєвих компетенцій дитиною є відстроченим, відкладеним на період самостійного дорослого життя. КА-модель передбачає негайне впровадження дорослою людиною знань, вмінь та навичок під час соціальної та професійної діяльності. Таким чином, за першою моделлю освітня орієнтація спрямована переважно на навчальний предмет, проте як за другою - на розв’язання особистісних життєвих проблем, соціальну інтеграцію, професіональну

реабілітацію.

10. Принцип зростання ролі особистісних інтересів дорослої людини що реабілітується. Тобто перехід від авторитарної суб’єкт- об’єктної моделі " підпорядкування" до суб’єкт-суб’єктної моделі виховання у парадигмі " інтересів особи". Із цього принципу виходить така методика планування навчально-реабілітаційного процесу, формулювання його цілей і визначення потреб, що передбачає не тільки активність викладача, реабілітолога (КП-модель), а й безпосередньо учня, реабілітовуваного (КА-модель). І якщо побудова навчально- виховного процесу у КП-моделі підпорядкована логіці навчального предмета, змістовним одиницям, то у КА-моделі цей процес формується залежно від готовності дорослої особи до навчання або реабілітації, проблемних одиниць її поточного та майбутнього життя.

Відмінність підходів корекційної андрагогіки від моделей андрагогіки спостерігається перш за все у контексті „корекційного” або „дефектологічного” змісту, адже всі методики, форми та засоби навчально-виховного впливу на дорослого з обмеженнями життєдіяльності мають створюватися та впроваджуватися тільки на основі диференційованого підходу залежно від типу дефекту або психічного розладу.

Рекомендована література:

1. Гончаренко Н.М. О двух концепциях социальной реабилитации человека с ограниченными возможностями: диагностика, коррекция, реабилитация.- Красноярск, 1996.- 80 с.

2. Змеев С.И. Андрагогика: становление и пути развития // Педагогика, 1995.- № 2.- С.66-67.

3. Декларація про права розумово відсталих осібрезолюція 2856 (ХХУІ) Генеральної Асамблеї ООНвід 20 грудня 1971 р//Права інвалідів в Україні: Зб. прав.док. – К.: Сфера, 1998. – С. 83 – 90.

4. Инструкция по содействию прав человекадля лиц, страдающих психическими расстройствами. – К.: Сфера, 1997. – 103 с.

5. Малофеев Н.Н. Реабилитация средствами образования: социо-культурный анализ современных тенденций// Подходы к реабилитации детей с особенностями развития средствами образования.- М., 1996.- С..97-105.