В. Істина

Я переходжу тепер до визначення " істини" і " хиби". Деякі речі очевидні. Істинність є властивістю віри і, як похідне, властивістю речень, що виража­ють віру. Істина полягає в певному відношенні між вірою й одним або більше фактами, іншими, ніж сама віра. Коли цього відношення немає, віра вияв­ляється помилковою. Речення може бути назване " істинним" або " помилко­вим", навіть якщо ніхто в нього не вірить, проте за тієї умови, що якби хто-небудь у нього повірив, то ця віра виявилася б істинною або помилковою, зважаючи на обставини.

Все це, як я вже сказав, очевидно. Але зовсім не очевидними є: природа відношення між вірою і фактом, якого вона стосується; визначення можли­вого факту, що робить цю віру істинною; значення вжитого в цьому реченні слова " можливий". Поки немає відповіді на ці питання, ми не можемо одер­жати жодного адекватного визначення " істини".

Візьмемо приклад. У Джефферсона була віра, втілена в словах: " У Пів­нічній Америці є мамонти". Ця віра могла бути істинною, навіть якщо ніхто не бачив жодного мамонта; коли він виражав свою віру в словах, могла бути пара мамонтів у незаселеній частині Скелястих гір, і незабаром після цього вони могли бути винесені в море повінню на річці Колорадо. В цьому випад­ку, всупереч істинності його віри, на її користь не було б жодного свідоцтва.

...Значення речення складається зі значень слів, з яких воно складається, і з правил синтаксису. Значення слів повинні виходити з досвіду, а значення речення не потребує цього. Я з досвіду знаю значення слів " людина" і " кри­ла" й, отже, знаю значення речення: " Існує крилата людина", хоча я і не сприймав у досвіді того, що позначає це речення. Значення речення завжди може зрозуміти як у деякому розумінні опис. Коли цей опис дійсно описує факт, речення буває " істинним"; якщо ні, то воно " помилкове".

Важливо при цьому не перебільшувати роль умовності. Поки ми розгля­даємо віру, а не речення, в яких вона виражається, умовність не відіграє жодної ролі. Припустимо, що ви чекаєте зустрічі з людиною, яку ви любите, але якої якийсь час не бачили. Ваше очікування цілком може бути мовчаз-

328 *

Теорія пізнання

ним, навіть якщо воно складне. Ви можете сподіватися, що ця людина при зустрічі усміхатиметься; ви можете пригадати його голос, його ходу, вираз його очей; очікуване вами може бути таким, що тільки гарний митець міг би його зобразити, і не словами, а на картині. В цьому випадку ви чекаєте того, що відомо вам з досвіду, й істина або хиба вашого очікування залежить від відношення ідеї до враження: ваше очікування буде " істинним", якщо вра­ження, коли воно здійсниться, буде таким, що могло б бути прототипом ва­шої ідеї, якби порядок подій у часі був зворотним. Це ми і виражаємо, коли говоримо: " Це те, що я чекав побачити". Умовність з'являється тільки у разі перекладу віри мовою або (якщо що-небудь говорять нам) мови вірою. Більше того, відповідність мови і віри, за винятком абстрактного змісту, зазвичай ніколи не буває точною: віра багатша за складом і деталями, ніж речення, яке вибирає тільки деякі найпомітніші риси. Ви говорите: " Я скоро його по­бачу, а думаєте: " Я побачу його всміхненим, постарілим, дружньо налашто­ваним, але соромливим, із безладною шевелюрою і в неначищених череви­ках" — і так далі, з нескінченною різноманітністю подробиць, про половину з яких ви можете навіть не мати гадки.

...Але коли ми переходимо до чого-небудь такого, чого ніхто у своєму до­свіді не переживає і ніколи не переживав, наприклад, до внутрішніх частин Землі або до світу, яким він був до початку життя, то віра й істина стають абстрактнішими порівняно з наведеними вищеприкладами. Ми повинні те­пер розглянути, що може матися на увазі під " істиною", коли підтверджу-вальний факт ніким у досвіді не випробуваний.

Передбачаючи можливі заперечення, я виходитиму з того, що фізичний світ, який існує незалежно від сприйняття, може мати певну структурну схожість зі світом наших сприйняттів, але не може мати якої-небудь якісної схожості. Коли я говорю, що він має структурну схожість, я виходжу з того, що відносини, які упорядковують, у термінах яких визначається структура, є такими самим просторово-часовими відносинами, які нам відомі з нашого власного досвіду. Деякі факти фізичного світу — саме ті, природа яких ви­значається просторово-часовою структурою, — є, отже, такими, якими ми їх можемо уявити. З іншого боку, факти, що стосуються якісного характеру фізичних явищ, є, мабуть, такими, якими ми їх і уявити не можемо.

Далі, тоді як немає жодних утруднень для припущення, що існують не­ймовірні факти, ми все-таки повинні думати, що, крім звичної віри, не може бути такої віри, факти якої були б факти неймовірні. Це дуже важливий принцип, але якщо тільки він не зіб'є нас зі шляху, то вже трохи знадобить­ся уваги до логічної сторони справи. Першим пунктом логічної сторони є те, що ми можемо знати загальну пропозицію, хоч і не знаємо жодних конкрет­них прикладів її. На вкритому галькою морському березі ви можете сказати з вірогідною істинністю вашого вислову: " На цьому березі є камінчики, яких ніхто ніколи не помітить"....Ми так само повністю розуміємо твердження:

Розділ 10

" Всі люди смертні", як розуміли б його, якби могли дати повний перелік усіх людей; бо для розуміння цієї пропозиції ми повинні з'ясувати тільки понят­тя " людина" і " смертний" і значення того, що є кожним конкретним при­кладом цих понять.

Тепер візьмемо твердження: " Існують факти, яких і не можу уявити". Я не розглядаю питання про те, чи є це твердження істинним; я хочу тільки показати, що воно має розумний зміст. Перш за все зазначимо, що якби воно не мало розумного змісту, то твердження, що суперечить йому, також не мало б змісту й, отже, не було б істинним, хоча воно також не було б і по­милковим. Зазначимо далі, що для того, щоб зрозуміти таке твердження, досить наведених прикладів із непоміченими камінчиками або з числами, про яких не думають. Для з'ясування таких речень необхідно тільки розумі­ти слова і синтаксис, що беруть участь у реченні, що ми і робимо. Якщо все це є, то речення зрозуміле; чи є воно істинним — це інше питання.

...Особливістю цих випадків є те, що ми можемо уявити загальні обста­вини, які могли б підтвердити нашу віру, але не можемо уявити конкретних фактів, що є і прикладами загального факту.

...Віра, яка належить до того, що не надане в досвіді, відноситься, як по­казує наведений вище розгляд, не до індивідуумів зовні досвіду, а до класів, жоден член яких не даний у досвіді. Віра повинна завжди бути доступною розкладанню на елементи, які досвід зробив зрозумілими, але коли віра на­буває логічної форми, вона вимагає іншого аналізу, який припускає компо­ненти, невідомі з досвіду. Якщо відмовитися від такого аналізу, що психоло­гічно вводить в оману, то в загальній формі можна сказати: кожна віра, що не є простим імпульсом до дії, має образотворчу природу, сполучену з від­чуттям схвалення або несхвалення; у разі схвалення вона " істинна", якщо є факт, що має із зображенням, в яке вірять, таку саму схожість, яку має про­тотип з образом; у разі несхвалення вона " істинна", якщо такого факту не­має. Віра, що не є істинною, називається " помилковою".

Це і є визначення " істини" і " хиби".