Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Показана ЛФК практично при всіх захворюваннях і у будь-якому віці.






Протипоказання до призначення ЛФК: відсутність контакту з хворим унаслідок його важкого стану або порушень психіки; гострий період захворювання та його прогресуючий перебіг; наростання недостатності кровообігу; синусова тахікардія (понад 100 ударів за 1 хв) і брадикардія (менше ніж 50 ударів за 1 хв); часті приступи пароксизмальної тахікардії або миготливої аритмії; екстрасистолія з частотою екстрасистол понад 1: 10; негативна динаміка ЕКГ, що свідчить про погіршення кровообігу у коронарних судинах; атріовентрикулярна блокада II—III ступеня; артеріальна гіпертензія (понад 220/120 мм рт. ст.) на тлі задовільного стану хворого: артеріальна гіпотензія (менше ніж 12, 0/6, 7 кПа, або 90/50 мм рт. ст.); часті гіпер- або гіпотензивні кризи; загроза кровотечі й тромбоемболії; анемія з кількістю еритроцитів до 2, 6—З-1012/л, збільшення ШОЕ понад 20—25 мм/год, звичайний лейкоцитоз.

Необхідно окремо зауважити, що не завжди протипоказання до призначення загальнорозвиваючих вправ виключають вправи місцевої дії. Але при цьому останні не повинні спричинювати помітного функціонального напруження серцево-судинної та дихальної систем, посилення обміну речовин тощо.

Окрім цього необхідно враховувати бажання хворого займатися лікувальною фізкультурою. При відсутності такого бажання не потрібно примушувати до цього, а необхідно сформувати у хворого мотивацію до занять ЛФК.

Механізми лікувальної дії фізичних вправ на організм здійснюється шляхом взаємодії нервової і гуморальної систем, моторно-вісцеральними рефлексами. Будь-яке скорочення м'язів подразнює закладені в них численні нервові закінчення і потік імпульсів з них, а також з пропріорецепторів інших утворень опорно-рухового апарату, спрямовуються у ЦНС. Вони змінюють її функціональний стан і через вегетативні центри забезпечують регуляцію і перебудову діяльності внутрішніх органів. Одночасно у цьому процесі регуляції бере участь і гуморальна система, у якій продукти обміну речовин, що виникають у м'язах, потрапляють у кров і діють на нервову систему і залози внутрішньої секреції, викликаючи виділення гормонів. Таким чином, інформація про роботу м'язів по нервових і гуморальних шляхах надходить у ЦНС і центр ендокринної системи (гіпоталамус), інтегрується, а потім ці системи регулюють функцію і трофіку внутрішніх органів.

Розрізняють чотири основних механізми лікувальної дії фізичних вправ на організм хворого: тонізуюча, трофічна дія, формування компенсацій і нормалізація функцій.

Тонізуюча дія. Відмічається підвищення крово- і лімфообігу, коронарного кровообігу; скоротливої здатності міокарду; збільшення вентиляції легень; активізація моторно-евакуаторної і кислотно утворюючої функції шлунково-кишкового тракту; підвищення збудливості і лабільності нервових клітин, що збільшує силу і урівноваженість нервових процесів стимуляція гемопоезу; фібрінолітичної активності крові; стимуляція кори наднирників; підвищення рівню активності інсуліну, підсилення обміну речовин; збільшення кровопостачання працюючих м’язів.

Тонізуючий вплив фізичних вправ тим більший, чим більше м'язів залучається у рухову діяльність і чим вище м'язове зусилля. В осіб, які займаються ЛФК, виникають позитивні емоції, створюється піднесений настрій і з'являється впевненість у швидкому одужанні.

Трофічна дія. Відмічається посилення процесів регенерації і репарації; прискорення резорбції запального ексудату, транссудату; посилення окисно-відновних процесів без обов’язкової зміни кровопостачання за рахунок адапційно-трофічного впливу нервової системи; попередження атрофічних і дегенеративних процесів; реструктуризація первинної кісткової мозолі; підвищення відкладення кальцію в кістки.

Формування компенсацій. Відмічається включення екстракардіальних факторів кровообігу (м’язового насосу, присмоктуючої дії грудної і черевної порожнин, положення тіла; збільшення альвеолярної вентиляції за рахунок здорових ділянок зміна типу дихання після операції на органах грудної або черевної порожнин; ходьба на милицях, протезах під час іммобілізації і після ампутації кінцівок; нормалізація опори на всю стопу при висячій стопі за допомогою еластичної тяги. Залежно від характеру захворювання компенсації можуть бути тимчасовими або постійними. Перші виникають під час хвороби та зникають після одужання, а другі - у разі безповоротної втрати або обмеженні функції.

Нормалізація функцій. Відновлення анатомічної цілісності органа або тканин, відсутність після лікування ознак захворювання ще не є свідченням функціонального одужання хворого. Нормалізація функцій виникає під впливом постійно зростаючого фізичного навантаження, внаслідок чого поступово вдосконалюються регуляторні процеси в організмі, усуваються тимчасові компенсації, відновлюються моторно-вісцеральні зв'язки та рухові якості людини. При цьому відмічається нормалізація: скоротливої функції серця, пресорних і депресорних систем; легеневих об’ємів, бронхіальної прохідності, вентиляції; дренажної функції жовчовивідної системи; сили, тонусу мускулатури, об’єму рухів в суглобах; фізичної працездатності; психоемоціонального стану.

Усі названі вище механізми лікувальної дії фізичних вправ дозволяють визначати ЛФК як: метод неспецифічної терапії, що втягує у відповідну реакцію організм на усіх його рівнях; метод патогенетичної терапії, що впливає на загальну реактивність організму, механізми розвитку і перебігу патологічного процесу; метод функціональної терапії, що стимулює і відновлює функцію органа або системи, загалом всього організму; метод підтримуючої терапії, що підтримує і розвиває пристосувальні процеси, зберігаючи функцію ураженої системи та життєдіяльність людини; лікувально-педагогічний процес, що передбачає свідому і активну участь хворого у лікуванні, вирішуючи тим самим певні завдання самовиховання та використання хворим набутих навичок занять фізичними вправами у подальшому повсякденному житті.

Фізичні вправи – це сурово дозовані, спеціально підібрані і розділені на складові частини рухи, природні для людини, при яких досягається вибірковий вплив на певні м'язи і пов'язані з ними внутрішні органи.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.