Тема: Особливості процедури виконавчого провадження

Зміст практичного заняття

1. Порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника.
2. Порядок звернення стягнення на майно боржника при обчисленні боргу у гривнях або іноземній валюті.
3. Звернення стягнення на заставлене майно.
4. Звернення стягнення на майно боржника, яке знаходиться у інших осіб.
5. Майно, на яке не може бути звернене стягнення.
6. Арешт та вилучення майна.
7. Право боржника на визначення першочерговості звернення стягнення на предмет (види майна).
8. Оцінка майна боржника.
9. Зберігання майна, на яке накладено арешт.
10. Звільнення майна з-під арешту.
11. Передача стягувачу предметів, зазначених у виконавчому провадженні.
12. Реалізація майна, на яке звернено стягнення.
13. Звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку.
14. Звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса або рішенням суду.

Методичні вказівки

Порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника

Стаття 52 Закону «Про виконавче провадження» передбачає загальну процедуру звернення стягнення на майно боржника та грошові кошти.

Звернення стягнення допускається виключно на майно, що належать боржнику на праві приватної власності в тому числі, що належать йому на праві спільної та спільної часткової власності. Стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на види майна та предмети, які визначені в Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення за виконавчими документами, що належать боржникові на праві власності чи є часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім’ї та осіб, які перебувають на його утриманні.

Відповідно до ст. 190, ЦК майном визначаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права і обов’язки. В свою чергу річчю визначається предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права і обов’язки (ст. 179 ЦК). Отже, майном боржника з позиції виконавчого провадження можна вважати предмети матеріального світу, що належать йому на праві приватної власності або майнові права і обов’язки. Таким майном можуть бути нерухомі речі, грошові кошти в гривнях, іноземній валюті, у цінних паперах, інші цінності, а саме: ювелірні і побутові вироби із золота, срібла, платини, і металів ірідієво-платинової групи, дорогоцінних металів і перлів, а також окремі частини таких виробів, хутро тощо.

Звернення стягнення на майно боржника передбачає проведення виконавчих дій щодо виявлення майна, його арешту (опису), вилучення та примусової реалізації.

Виявлення майна відбувається шляхом збору інформації про його місцезнаходження і передбачає, що виявлення майна здійснюється шляхом надіслання запитів до органів державної податкової служби, банків, дорожньої автомобільної інспекції, бюро технічної інвентаризації, нотаріусу і інших, які мають відповідну інформацію.

Арешт – це судова заборона вільно розпоряджатися власним майном (Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах / укладачі В.В. Яременко та ін. – К.: 1999. – Т.1. – С. 54). У виконавчому провадженні в примусовому порядку виконуються не тільки судові рішення, а й цілий ряд інших органів (посадових осіб), тому арешт слід розглядати як процесуальну дію у виконавчому провадженні, якою забороняється вільне розпоряджання майном. Арешт відбувається шляхом опису майна боржника, забороною розпоряджатися цим майном, а в разі потреби – в обмеженні права користуватися майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам.

Закон «Про виконавче провадження», зокрема, ст. 52 визначає, що в першу чергу стягнення за виконавчими документами звертається на кошти.

Питання про зміну способу та порядку виконання розглядається відповідно загальним, господарським, адміністративним судом (ст. 373 ЦПК, ст. 121 ГПК, ст. 263 КАС України).

Постановою Пленуму Верховного суду України від 26 грудня 2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» (п. 10) передбачено, що задоволення таких заяв можливо у виключних випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім’ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передано стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо). За результатами розгляду заяви суд постановляє ухвалу, яка має бути оскаржена до вищестоящого суду – в п’ятнадцятиденний строк (ст. 294 ЦПК), до господарського суду – десятиденний строк (ст.ст. 93, 121 ГПК).

Розмір стягнення на майно боржника визначається у розмірах і обсягах необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. Пунктом 5.1.4. Інструкції про проведення виконавчих дій від 15 грудня 1999 р. передбачено, що у разі, якщо у боржника – фізичної особи достатньо коштів та цінностей для задоволення вимог за виконавчими документами, то стягнення не може бути звернене на інше майно.

Порядок звернення стягнення на майно боржника при обчисленні боргу у гривнях або іноземній валюті

При відсутності у боржника коштів у гривнях, достатніх для одночасного задоволення вимог стягувача, наступним видом майна на яке державний виконавець накладає стягнення, є кошти боржника в іноземній валюті.

Іноземною валютою відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 №15-93 є іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України, а також платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі, боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати та інші фінансові та банківські документи, виражені в іноземній валюті або банківських металах). Банківські метали – це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих форм відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети вироблені з дорогоцінних металів.

Якщо кошти боржника в іноземній валюті є на рахунках, внесках або на зберіганні в банку або іншій установі, які мають право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, то державний виконавець зобов’язує їх протягом семи днів продати іноземну валюту в розмірі достатньому для погашення виконавчого збору, витрат на виконання боргу та перерахувати кошти на депозитний рахунок органу.

Якщо такі кошти є в банку або іншій кредитній установі, які не мають право продажу в валюті на внутрішньому валютному ринку України, то державний виконавець зобов’язує протягом семи днів перерахувати ці кошти до банку або іншої кредитної установи, що мають таке право для їх реалізації. Останні в свою чергу зобов’язані протягом семи днів продати іноземну валюту та перерахувати кошти на депозитний рахунок відповідного органу спеціального реєстраційного рахунку для обліку інших надходжень спеціального фонду.

Форма зобов’язання встановлюється зо погодження з Національним банком України.

Розпорядження, за яким банк відповідно до ст. 53 Закону «Про виконавче провадження» банка бо інша кредитна установа зобов’язується продати (перерахувати) іноземну валюту, заповнюється в трьох примірниках з використанням бланків документів виконавчого провадження, що позначені за однією серією та номером. Перший примірник з позначкою «Примірник 1» надсилається до банку (кредитної установи) другий примірник з позначкою «Примірник 2» залишається у виконавчому провадженні, а третій примірник з відповідною позначкою надсилається боржнику.

Звернення стягнення на заставлене майно

Згідно ст. 1 Закону «Про заставу» від 2 жовтня 1992 – застава – це спосіб забезпечення зобов’язань, за яким кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати з вартості майна переважно перед іншими кредиторами. Слід зазначати, що складність звернення стягнення на заставлене майно полягає в тому, що згідно з цивільним законодавством, дуже широке коло речей може бути предметом застави. Так зокрема, це може бути будь-яке майно (речі, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Крім цього предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). Права заставодержателя га річ, яка є предметом застави, поширюється на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. За таких умов право застави поширюється на плоди, продукцію, доходи, одержані від використання заставленого майна. Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об’єктом права державної власності і занесені чи підлягають занесенню до Державного реєстру національної і культурної спадщини.

За постановою державного виконавця про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника.

У разі якщо коштів, одержаних від реалізації заставленого майна недостатньо для вимог стягувача – заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернено стягнення на заставлене майно, державний виконавець повертає виконавчий документ стягувачеві на підставі ст. 47 Закону «Про виконавче провадження».

Для підтвердження своїх вимог заставодержатель надає державному виконавцю договір застави, кредитний або інший договір, який підтверджує основне зобов’язання, документи, які підтверджують виконання боржником зобов’язань перед заставодержателем (платіжне доручення, квитанцію тощо, розрахунки, які підтверджують вимоги заставодержателя, та інші документи, на підтвердження таких вимог).

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно може бути звернено у разі:

- виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

- якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває у заставі та роз’яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Реалізація заставленого майна провадиться в порядку, передбаченому ст. 62 Закону «Про виконавче провадження».

З коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, повертається авансовий внесок сторін і інших осіб на проведення виконавчих дій, компенсуються витрати державної виконавчої служби на здійснення виконавчих дій не покритих авансовим внеском сторін та інших осіб, після того вони використовуються для задоволення вимог заставодержателя. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні кошти йому виплачуються у разі належного підтвердження права на заставлене майно. Після повного задоволення вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку визначеному законом.

Спори, які виникають у виконавчому провадженні щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

Відомості про заставу рухомого майна державний виконавець може отримати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, держателем якого є Міністерство юстиції України, а державне підприємство «Інформаційний центр» Мінюсту – його адміністратором згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 5.07.2004 №830 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна».

Інформацію щодо заборони відчуження нерухомого майна можна отримати в Єдиному реєстрі заборони відчуження об’єктів нерухомого майна згідно з наказом Міністерства юстиції України від 09.06.99 «Про внесення змін і доповнень до нормативно-правових актів Міністерства та про затвердження Положення про єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна», зареєстрованого в Мінюсті 10.06.99 за №304/3557.

Звернення стягнення на майно, яке знаходиться у інших осіб

Закон передбачає можливість звернути стягнення на майно боржника, що знаходиться у інших осіб, а також на майно та кошти, належні боржникові від інших осіб. Пропозиція про звернення стягнення на майно боржника, яке знаходиться у інших осіб, 7надходить у письмовій формі від самого боржника або стягувача.

Державний виконавець зобов’язаний встановити, на яких підставах майно боржника знаходиться у інших осіб. Особи, які утримують майно боржника, зобов’язані на запит державного виконавця надати у визначений ним строк відомості по таке майно.

Закон України «Про виконавче провадження», зокрема частина 3 ст. 55 передбачає послідовність вчинення дій державним виконавцем у разі одержання від названих осіб відомості про наявність в них майна боржника. Так, зокрема, державний виконавець описую це майно в присутності понятих, вилучає його і реалізує у встановленому законом порядку. В разі, якщо особа, у якої знаходиться майно боржника перешкоджає державному виконавцеві у його вилученні, таке майно вилучається у примусовому порядку, встановленому ст. 57.

Проте перш ніж застосувати процедуру примусового вилучення і тим більш продажу майна боржника, що знаходиться в інших осіб, треба встановити чи не будуть такими діями порушуватися права і законні інтереси таких осіб.

В Цивільному кодексі України у повній мірі діє інститут речових прав на чужі речі. Так згідно із ст. 395 ЦК видами речових прав на чуже майно є: право володіння, користування (сервітуту), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Крім цього законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно, наприклад при тримання та застава.

Тому, в залежності від виду майна можуть виникати різні види речових прав на чуже майно.

Скажімо, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Виникає право на володіння або на підставі договору, або з інших встановлених договором підстав (ст. 398 ЦК). А однією з підстав припинення права володіння є витребування майна від володільця власником майна або іншою особою (ст. 399 ЦК).

Отже, можна прийти до висновку, що вразі коли боржник вказує державному виконавцеві на можливість звернення стягнення на майно, що знаходиться у інших осіб, він як мінімум повинен підтвердити державному виконавцеві документально про те, що ним майно витребувано. Можливо, що таким підтвердженням може бути судове рішення.

Можна навести такий приклад, коли виникає право притримання. Так відповідно до ч. 1 ст. 594 ЦK кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання. Більше того, кредитор мас право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.

Вилучення готівкових коштів та майна, що належить боржникові, від інших осіб здійснюється державним виконавцем виключно у присутності понятих. Підставою вчинення такої процесуальної виконавчої дії є ухвала суду. Наприклад, закон закріплює право державного виконавця звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи, у якої знаходиться майно та кошти, належні боржникові від інших осіб. Cуд вирішує це питання шляхом постановлення ухвали. Ця процедура більш чітко визначена і буде вирішуватися на підставі ст. 376, згідно з якою суд негайно розглядатиме подання, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, але за участю державного виконавця. Ухвала може бути оскаржена протягом п’ятнадцяти днів з наступного дня після їх ухвалення (ч. 3 ст. 292 ЦПК).

Умовними або безготівковими є кошти, що розміщені на банківських рахунках і які використовуються для оплати взаємних розрахунків шляхом перерахування з одного рахунку на інший.

Звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, здійснюється на підставі ухвали суду.

Закон «Про виконавче провадження» передбачає можливість притягнення до відповідальності у вигляді штрафу осіб, в яких знаходиться майно боржника і які ухиляються від виконання законних вимог державного виконавця.

Майно, на яке не може бути звернено стягнення

Закон «Про виконавче провадження», зокрема ст. 56 передбачає види майна, на яке не може бути звернене стягнення за виконавчими документами не може бути звернене на такі види майна та предмети, що належать боржникові на праві власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім’ї та осіб, які перебувають на його утриманні і включені до Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення за виконавчими документами. Так, зокрема, не допускається звернення стягнення на майно, яке використовується у професійній діяльності, дитячі речі та певний мінімум, що входить до предметів повсякденного вжитку (продукти харчування, взуття, одежа, меблі та ін.).

Відповідно до ст.1040 ЦK, не допускається звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора установника, крім випадку визнання установника управління банкрутом або звернення стягнення за вимогою заставодержателя на майно, що є предметом договору застави. У разі визнання установника управління банкрутом договір управління цим майном припиняється і воно включається до ліквідаційної маси.

Арешт та вилучення майна боржника

Як зазначалося вище арешт – це судова заборона вільно розпоряджатися власним майном (Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах / Укладачі В.В.Яременко та ін. – К.: 1999. –Т.1. – С. 54).

У виконавчому провадженні арешт на майно боржника включає в себе комплекс процесуальних виконавчих дій щодо заборони вільного розпорядження та користування таким майном. Пунктом 5.6.1 Iнструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. № 74/5, зареєстрованої в Мін’юсті України 15 грудня 1999 р. за № 865/4158 (із змінами та доповненнями) передбачено, що арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби – в обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам.

Стаття 57 Закону «Про виконавче провадження» встановлює, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Арешт на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження може здійснюватися як під час відкриття виконавчого провадження, так і в процесі здійснення інших виконавчих дій. У постанові про накладення арешту визначаються межі суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій. Aрешт накладається або на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. Постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони його відчуження.

Державний виконавець зобов’язаний надіслати боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження копію постанови про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до суду у 10-денний строк.

Фіксування проведення виконавчої дії про опис майна боржника і накладення на нього арешту здійснює державний виконавець у акті опису й арешту майна боржника. Одночасно державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися майном, а у разі потреби – обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту.

Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Відповідно до Інструкції про проведення виконавчих дій, в акті опису і арешту повинні бути вказані:

- час і місце складання акта;

- назва органу державної виконавчої служби, в якому працює державний виконавець, а також прізвище, ім’я та по батькові державного виконавця та осіб, що були присутні при складанні акта із зазначенням їх процесуального стану;

- назва органу чи посадової особи, якими виданий виконавчий документ, що підлягає виконанню, його резолютивна частина;

- назва стягувача та боржника;

- назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);

- якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт, прошиваються, підписуються державним виконавцем, учасниками акта опису й опечатуються печаткою відповідного органу державної виконавчої служби;

- оцінка кожного внесеного в акт предмета і загальна вартість усього майна;

- якщо проводилось опечатування предмета - які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування;

- строк, після закінчення якого майно може бути передане для реалізації;

- назва особи, якій передане майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її адреса;

- відмітка про роз’яснення зберігачеві майна обов’язків із збереження майна, попередження про кримінальну та матеріальну відповідальність за його розтрату, відчуження, утаювання або підміну;

- зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при опису і розпорядження за ним державного виконавця.

Якщо державний виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, то про це також указується в акті опису і арешту майна із зазначенням виду, обсягів і строку обмеження.

При потребі, одночасно з арештом майна в акті повинні бути перелічені предмети, які залишені боржнику, із зазначенням їх вартості, як окремо кожного, так і загальної кількості, а також перелічено інше майно, у тому числі те, яке перебуває у спільній власності боржника з іншими особами і на яке не було накладено арешт.

Акт опису й арешту майна підписується державним виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, іншими особами, які були присутні при накладенні арешту на майно. У разі відмови від підпису сторін чи інших осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в акті. Акт опису і арешту майна складається в двох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а другий - видається боржнику під розписку на першому примірнику, що залишається у державного виконавця.

Якщо описане майно передано на зберігання не боржникові, а іншій особі, то акт опису й арешту майна складається в трьох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а інші вручаються зберігачеві майна та боржнику під розписку (на першому примірнику).

При конфіскації майна або при виконанні рішення про передачу майна державі акт опису складається в трьох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, два інші вручаються під розписку (на першому примірнику) боржнику, представнику державних податкових органів (якщо він був присутній) або надсилаються їм.

У разі потреби опису великої кількості майна використовуються додатки до акта опису й арешту майна, про що робиться відмітка в акті опису й арешту майна. Перший примірник додатка до акта опису й арешту майна складається з використанням бланка документів виконавчого провадження, інші примірники – з використанням бланків для копій документів виконавчого провадження. При використанні додатка до акта опису й арешту майна у розділі «Описано і накладено арешт на таке майно» акта робиться відмітка із зазначенням серії та номера додатка. На першому примірнику акта опису й арешту майна/додатка до акта опису й арешту майна зазначаються серії та номери бланків для копій документів виконавчого провадження, що були використані для складання копій цього акта/додатка.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Метою застосування арешту є забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; забезпечення виконання рішення про конфіскацію майна боржника. Арешт також застосовується при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через п’ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.

Цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, виявлені при опису, на які накладено арешт, підлягають обов’язковому вилученню і негайно передаються на зберігання установам Національного банку України. Арешт на цінні папери накладається згідно з Порядком накладення арешту на цінні папери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1999 р. № 1744 «Про затвердження Порядку накладення арешту на цінні папери».

Відповідно до вказаного вище Порядку, арешт на цінні папери застосовується: для забезпечення збереження майна боржника у вигляді цінних паперів, яке підлягає наступній передачі стягувачу або реалізації; на виконання рішення суду про конфіскацію майна боржника; на виконання ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу.

Арешт може бути накладено на будь-які цінні папери незалежно від їх виду та форми випуску як одного власника, так і кількох співвласників.

Для накладення арешту на цінні папери державний виконавець відповідно до законодавства виносить окрему постанову або в постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає факт накладення арешту на майно.

У разі накладення арешту на іменні цінні папери у документальній формі копія постанови надсилається реєстратору або емітенту, що веде реєстр власників іменних цінних паперів згідно із законодавством (далі – реєстроутримувач), а у разі накладення арешту на цінні папери, випущені у бездокументальній формі, та/або знерухомлені цінні папери – зберігачу, а також іншим особам, визначеним законодавством про виконавче провадження.

Цінні папери, на які накладено арешт, підлягають опису в порядку, передбаченому законодавством. У процесі проведення опису цінних паперів складається акт за встановленою формою, в якому зазначається їх вид, найменування випуску, категорія та кількість.

Виявлені під час опису іменні цінні папери у документальній формі та цінні папери на пред’явника у документальній формі, на які накладено арешт, підлягають обов’язковому вилученню та негайній передачі на зберігання до установ Національного банку.

Окрім того, іменні цінні папери у документальній формі обмежуються в обігу шляхом їх блокування реєстроутримувачем на особовому рахунку власника невідкладно після отримання копії відповідної постанови державного виконавця. Блокування полягає в припиненні реєстрації переходу права власності на іменні цінні папери, обтяжені зобов’язаннями. Таким чином блокування іменних цінних паперів — це операція реєстроутримувача щодо припинення реєстрації переходу права власності на іменні цінні папери, обтяжені зобов’язаннями, що обмежують обіг на визначений строк та/або до настання певної події.

Цінні папери, випущені у бездокументальній формі, та знерухомлені цінні папери, на які накладено арешт, обмежуються в обігу шляхом здійснення зберігачем відповідної облікової операції невідкладно після отримання копії постанови державного виконавця. У цьому разі частина або вся кількість цінних паперів на рахунку власника обмежується в обігу шляхом виконання відповідно облікового запису.

Облікові операції – це депозитарні операції з ведення рахунків у цінних паперах та відображення операцій з цінними паперами, наслідком яких є зміна кількості цінних паперів на рахунку у цінних паперах, встановлення або зняття обмежень щодо їх обігу, а також зміна режиму та місця зберігання депозитарних активів.

Обіг цінних паперів – це вчинення правочинів, пов’язаних з переходом прав власності на цінні папери і прав за цінними паперами, за винятком договорів, що укладаються під час розміщення цінних паперів (ст. 1 Закону «Про цінні папери і фондовий ринок»).

Умови та механізм звернення стягнення на цінні папери врегульовано законами «Про виконавче провадження», «Про цінні папери і фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», Порядком накладенням арешту на цінні папери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1999 р. № 1744, Положенням про порядок і умови зберігання та реалізації грошей, у тому числі іноземної валюти, цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів, на які накладено арешт, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 жовтня 1999 р. № 489, і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 жовтня 1999 р. за № 740/4033 (із змінами та доповненнями) та іншими нормативно-правовими актами України.

Про накладення арешту на нерухоме майно державний виконавець не пізніше наступного дня надсилає повідомлення нотаріальному органу за місцезнаходженням нерухомого майна. Про накладення арешту на нерухоме майно, яке заставлено третім особам, останні також повідомляються державним виконавцем. Про накладення арешту на майно, яке підлягає реєстрації (наприклад, автотранспортні засоби тощо), державний виконавець повідомляє відповідні органи, які здійснюють таку реєстрацію.

Є також деякі відмінності щодо проведення опису майна, вилученого митними органами та щодо якого винесено рішення суду про конфіскацію. Так, державний виконавець при виконанні рішення суду про конфіскацію майна, вилученого митними органами, зобов’язаний не пізніше 10 днів з дня відкриття виконавчого провадження провести опис та арешт майна, що підлягає конфіскації, та не пізніше 15 днів з дня відкриття виконавчого провадження призначити у відповідності з вимогами Закону «Про виконавче провадження» узгоджену із митним органом кандидатуру експерта (спеціаліста) або оцінювача.

При цьому у визначений законодавством термін до проведення зазначених виконавчих дій державний виконавець має попередити митний орган про час проведення таких дій з метою підготовки митним органом майна для передачі, а при конфіскації автомобіля - також довідки стосовно нарахування податків та зборів, що справляються при імпорті автомобілів відповідно до Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні». B акті опису й арешту майна вказуються оцінка кожного внесеного в акт предмета і загальна вартість усього майна, визначена експертом (спеціалістом) або оцінювачем в установленому порядку. Акт опису й арешту майна підписується державним виконавцем, представником митного органу, понятими, зберігачем майна, іншими особами, які були присутні при описі майна. Акт опису й арешту майна складається у двох примірниках. Перший залишається у провадженні державного виконавця, а другий – видається представнику митного органу під розписку на першому примірнику, що залишився у державного виконавця.

До кожного акта опису й арешту майна, який залишається у провадженні державного виконавця і який видається представнику митного органу, додається висновок експерта (спеціаліста), а у разі проведення оцінки майна оцінювачем – звіт про оцінку майна (акт оцінки майна).

Конфісковане за рішенням суду майно має бути передане митним органом та прийняте державним виконавцем у 15-денний термін. Державний виконавець зобов’язаний подбати про забезпечення умов реалізації майна боржника, які не обмежують його законних інтересів.

Право боржника на визначення першочерговості звернення стягнення на предмети (види) майна

Закон наділяє боржника правом зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення B першу чергу під час проведення опису. Державний виконавець зобов’язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони не порушують інтересів стягувача і не ускладнюють виконання рішення. Дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені як до начальника відповідної державної виконавчої служби, так і до суду.

Право боржника на визначення першочерговості звернення стягнення на предмети (види майна) під час проведення опису включає також можливість запропонувати власну позицію щодо майна. Однак така пропозиція не є обов’язковою для державного виконавця. Це положення виходить з того, що всі дії щодо виконання зобов’язань боржник міг здійснити у добровільному порядку, однак не вчинив. Тому державний виконавець може не тільки не погодитись із пропозицією боржника, а й визначити конкретне майно, яке підлягає стягненню, з урахуванням перспектив його наступної якнайскорішої реалізації.

Отже, при проведенні опису державний виконавець має дотримуватися принципу якнайскорішого та законного вчинення виконавчого провадження, враховуючи інтереси та законні права обох сторін. Однак з деякими речами у боржника можуть бути пов’язані якісь спогади або вони становлять для нього особистий інтерес, тому при здійсненні опису державний виконавець має це врахувати та при можливості задовольнити, якщо це не порушує інтереси стягувача і не ускладнює виконання рішення.

При цьому для забезпечення прав боржника пропонується надати йому можливість звернення з письмовою заявою, яка має зберігатись разом із актом опису майна і де зазначаються причини, за яких боржник просить не застосовувати стягнення до окремих речей (належність їх третім особам, їх значна моральна значущість для боржник або його родини тощо), а також пропозиція звернення стягнення на альтернативні речі.

Останнє положення стосується звернення стягнення в інтересах стягувача. Однак така заява не має процесуального значення і не є підставою для зупинення виконавчого провадження. B цьому випадку, якщо відповідна заява боржника була письмовою, державний виконавець має винести постанову щодо можливості або неможливості її врахування, а також зобов’язати боржника повідомити третіх осіб про те, що протягом визначеного державним виконавцем часу (але не більше кількох днів) майно не буде вилучатись і вони вправі подати позов про визнання права на майно і звільнення його з-під арешту.

Першочерговість стягнення щодо рухомого майна боржника має визначатись з урахуванням інтересів стягувача, явка якого для проведення опису майна в цьому випадку є доцільною та необхідною.

Оцінка майна

Оцінка – дія щодо визначення вартості чогось, призначення ціни чому-небудь (Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах / Укладачі В.В. Яременко та ін. – К.: 1999. – Т.3. – С. 172).

Оцінка майна боржника у виконавчому провадженні здійснюється як державним виконавцем, так і іншими особами. Державний виконавець провадить оцінку, якщо вартість майна не перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки. Ринковими цінами визнаються ціни, що складаються на вільному конкурентному ринку під впливом попиту і пропозицій або ціни за якими можна продати товар на ринку.

Закон забороняє державному виконавцеві здійснювати оцінку майна боржника, коли оцінка провадиться за регульованими цінами, а також у разі оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден. Регульовані ціни – це ціни, що встановлюються чи регулюються уповноваженим на те державним органом. Державне регулювання цін зберігається щодо деяких товарів, робіт та послуг. У цьому разі діють такі принципові положення: по-перше, сфера дії державного регулювання цін обмежується лише випадками, коли це прямо передбачено законом; по-друге, якщо згідно з законом допускається державне регулювання цін, то відповідна умова договору не може визначатися за згодою сторін.

Як зазначалося державне регулювання цін і тарифів передбачено Законом «Про ціни і ціноутворення». Зокрема, ст. 9 цього Закону зазначено, що державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» затверджено повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг. Крім того, згідно зі ст. 8 Закону «Про ціни і ціноутворення» Кабінетом Міністрів України можуть запроваджуватися методи державного регулювання цін і тарифів.

Якщо оцінити окремі предмети складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника на реалізацію за оцінкою, проведеною державним виконавцем, останній запрошує суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання для визначення вартості майна. Витрати на призначення суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання несе сторона, яка оспорює оцінку майна, проведену державним виконавцем.

Для проведення оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських, річкових суден та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець залучає оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Державний виконавець про оцінку арештованого майна повідомляє сторони, які мають право оскаржити оцінку майна до суду в 10-денний строк з дня отримання повідомлення.

Зберігання майна, на яке накладено арешт

Майно, на яке накладено арешт, повинно належним чином зберігатися. Фактично між державним виконавцем та боржником або іншими особам, призначеними державним виконавцем (далі – зберігачем), яким передано на збереження майно, виникають цивільні правовідносини, а саме договір зберігання. Договір зберігання укладається у письмовій формі.

Оскільки майно передається на зберігання під розписку в акті опису, копія якого видається боржникові, стягувачеві, а у випадках, коли обов’язок зберігання майна покладено на іншу особу, — також зберігачеві, то письмова форма договору вважається дотриманою (частина перша ст. 937 ЦK). Інші умови зберігання встановлені для такого майна, як цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, яке підлягає обов’язковому вилученню і негайно передається на зберігання установам Національного банку України.

Зберігання цінних паперів здійснюється також згідно з Порядком накладення арешту на цінні папери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1999 р. № 1744 «Про затвердження Порядку накладення арешту на цінні папери». Порядок і умови зберігання майна, зазначеного вище, визначаються Національним банком України за погодженням з Міністерством фінансів України, а щодо іншого майна – Міністерством юстиції України.

Особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним користуватися, якщо особливості цього майна у разі користування не призведуть до його знищення або зменшення цінності. Пунктом 5.8.5 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. № 74/5, зареєстрованим в Мін’юсті України 15 грудня 1999 р. за № 865/4158, передбачено, що при потребі державний виконавець може опечатати предмети, включені до акта опису й арешту майна, що передається на зберігання, та заборонити або обмежити право користування майном, якщо особливості цього майна в разі користування можуть призвести до його знищення або зменшення цінності.

Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи зберігача, потреби використання та інших обставин. Користування предметами одягу та предметами індивідуального вжитку забороняється.

Зберігання майна боржником або членами його сім’ї здійснюється безоплатно. У разі відмови боржника або членів його сім’ї чи представника – юридичної особи прийняти майно на зберігання, відсутності їх при проведенні опису майна, а також за наявності обставин, що не дають змогу передати вказаним особам майно на зберігання державний виконавець призначає зберігачем описаного майна іншу особу.

Зберігач, якщо ним призначено не боржника або члена його сім’ї, має право на одержання за зберігання майна винагороду або прибуток від зберігання майна, розмір яких встановлюється за угодою зберігача з державним виконавцем, укладеною відповідно до вимог глави 66 Цивільного кодексу України.

Розмір винагороди зберігачу встановлюється державним виконавцем за згодою зберігача, але не більше 5 відсотків вартості переданого на зберігання майна за 1 місяць. Розмір винагороди за зберігання тварин збільшується на 50 відсотків установленої плати за зберігання майна. Зберігачу відшкодовуються витрати, необхідні для збереження майна, якщо такі витрати були. Зберігачі майна, які є працівниками боржника – юридичної особи, виконують обов’язки із збереження довірених їм цінностей в порядку виконання службових обов’язків (коменданти, комірники тощо), не користуються правом на отримання винагороди за зберігання описаного майна.

Зберігач майна за порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, несе відповідальність на загальних підставах, тобто в разі, якщо шкода завдана з його вини, то в обсязі завданої шкоди (ст. 1166 ЦK). Kрім цього, згідно із пунктом 5.8.7 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. № 74/5, зареєстрованої в Мін’юсті України 15 грудня 1999 р. за № 865/4158, державний виконавець, виявивши розтрату, відчуження, утаювання чи підміну переданого на збереження майна, складає про це акт і звертається з поданням до суду чи в органи прокуратури за місцем виконання рішення для вирішення питання про притягнення зберігача описаного майна до відповідальності.

Звільнення майна з-під арешту

Звільнення майна з-під арешту відбувається або шляхом звернення з такою вимогою до суду або в адміністративному порядку до начальника відповідного органу державної виконавчої служби.

У разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника, майно з-під арешту звільняється за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Kопія постанови про звільнення майна з-під арешту надсилається боржнику та до органу (установи), якому була надіслана постанова про накладення арешту на майно боржника на виконання.

У разі виявлення за скаргою боржника порушєння встановленого цим Законом порядку накладення арешту постанову про звільнення з-під арешту майна боржника може винести начальник відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець. Kопія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту, а про відмову у звільненні майна боржника з-під арешту – боржнику.

За наявності письмового висновку експерта щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв’язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або коли витрати, пов’язані із зверненням на нього стягнення, перевищать грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Kопія постанови державного виконавця про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту.

У всіх інших випадках по незакінченних виконавчих провадженнях арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Постанови начальника відділу державної виконавчої служби та державного виконавця про звільнення майна з-під арешту, зазначені у статті, що коментується, можуть бути оскаржені сторонами до суду у 10-денний строк.

Передача стягувачеві предметів, зазначених у виконавчому документі

У статті 60 Закону «Про виконавче провадження» закріплюється правило, за яким у разі присудження стягувачеві предметів, зазначених у виконавчому документі, державний виконавець вилучає ці предмети у боржника і передає їх стягувачеві, про що складає акт передачі. У разі знищення речі, що мала бути передана стягувачеві в натурі, державний виконавець складає акт про неможливість виконання, який є підставою для закінчення виконавчого провадження. B цьому випадку не допускається зміна способу та порядку виконання (ст. 351 ЦПK), оскільки останнє застосовується тільки при відшкодуванні збитків та інших способах відшкодування майнової шкоди та моральної (немайнової) шкоди. Правила статті 60 застосовуються при використанні такого речово-правового способу захисту права, як витребування майна з незаконного володіння.

Цей спосіб дістав назву «віндікація» (від лат. Vіndісо - захищаю, заявляю претензію, вимагаю). Застосовується віндікація тоді, коли у власника зберігається право власності, але він не може його здійснювати, оскільки річ вибула із його володіння і перебуває у неправомірному (незаконному) володінні іншої особи. Реалізується право на захист шляхом звернення особи до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, який у цивілістичній науці, в судовій практиці іменується віндікаційним позовом.

Отримавши виконавчий документ про присудження стягувачеві предметів державний виконавець у встановлений строк виносить постанову про відкриття виконавчого провадження і встановлює строк для добровільного виконання рішення. Одночасно в постанові вказується час та місце примусового виконання рішення про передачу стягувачеві присуджених предметів, якщо рішення не буде виконано добровільно, а також попередження стягувачеві про повернення йому виконавчого документа, якщо він протягом двох разів не з’явиться на виконання без поважних причин.

Якщо боржник не виконав рішення добровільно, то державний виконавець вилучає у нього в присутності понятих предмети, зазначені у виконавчому документі і передає їх стягувачеві, про що складає акт вилучення у боржника предметів, зазначених у рішенні суду і передачі їх стягувачеві у трьох примірниках. Перший примірник залишається у виконавчому провадженні, інші вручаються стягувачеві та боржнику під розписку у першому примірнику.

Якщо стягувач удруге не з’явиться на місце виконання без поважних причин, державний виконавець складає акт про неявку стягувача на місце виконання і виносить постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

У разі письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві державний виконавець повертає зазначені предмети боржникові під розписку і виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При цьому внесений стягувачем авансовий внесок поверненню не підлягає.

Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про передачу стягувачеві присуджених предметів, то державний виконавець вирішує питання про притягнення його до відповідальності відповідно до чинного законодавства.

Реалізація арештованого майна

Питання, пов’язані із реалізацією арештованого майна, за винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного в частині восьмій ст. 57 закону, здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах.

Продаж майна боржника, за винятком нерухомого майна, здійснюється спеціалізованими організаціями. Таким спеціалізованими організаціями є суб’єкти господарювання визначені на тендерній конкурсній основі, які здійснюють реалізацію майна шляхом проведення аукціонів.

Порядок реалізації арештованого майна затверджено наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 р. року № 42/5, зареєстровано в Мін’юсті України 19 липня 1999 р. за № 480/3773.

Якщо передане торговельним організаціям майно не буде продано протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці у термін не більше 10 днів. Державний виконавець переоцінює майно за участю торговельної організації у присутності стягувача і боржника чи їх представників та в строк не більше 5 днів передає акт переоцінки майна торговельній організації. Неявка стягувача або боржника не є підставою для припинення дії державного виконавця і переоцінки майна. Якщо в місячний строк після переоцінки майно не буде продано торговельною організацією) то державний виконавець повідомляє про це стягувача і пропонує йому визначитися щодо залишення за собою майна.

Продаж нерухомого майна здійснюється шляхом проведення торгів спеціалізованими організаціями, які мають право здійснювати операції з нерухомістю в порядку, передбаченому законодавством України і визначеними на тендерній (конкурсній) основі.

Міністерство юстиції України із спеціалізованими організаціями укладає генеральні договори про реалізацію арештованого майна, на яке звернено стягнення державними виконавцями при примусовому виконанні рішень.

Передача арештованого майна на реалізацію спеціалізованим організаціям здійснюється на конкурсній основі після його вилучення у боржника.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, установлений державним виконавцем, але не раніше ніж через 5 днів після накладення арешту.

У разі накладення арешту державним виконавцем при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження майно передається на реалізацію не раніше ніж через 10 днів, тобто після закінчення строку для оскарження вказаної постанови.

Продукти та інші речі, що швидко псуються, передаються на реалізацію негайно після накладення на них арешту. Оцінка такого майна проводиться у строк не більше трьох днів з моменту призначення суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з моменту отримання звіту про оцінку майна доводить її до відома сторін виконавчого провадження. Боржник вважається таким, що ознайомлений з результатами проведеної оцінки арештованого майна, якщо йому надіслано повідомлення про таку оцінку рекомендованою кореспонденцією за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або іншим фактичним місцем проживання чи перебування боржника, встановленим державним виконавцем, або письмовою заявою сторін виконавчого провадження, або шляхом надання йому копії звіту про оцінку майна під розпис.

У разі відмови боржника від прийняття копії звіту про оцінку майна державний виконавець складає про це акт у присутності понятих, після чого боржник вважається таким, що ознайомлений з оцінкою майна.

Державний виконавець у строк не пізніше п’яти робочих днів після закінчення строку оскарження оцінки та у разі відсутності повідомлення про оскарження такої оцінки готує для проведення реалізації майна відповідні документи, а також копії:

- постанови про відкриття виконавчого провадження, а в разі наявності зведеного виконавчого провадження - копію постанови про об’єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження та копію облікової картки;

- постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

- розширеного витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна або Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна;

- правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності на нерухоме майно, або копію витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в разі реалізації транспортного засобу – копії документів про реєстрацію такого транспортного засобу;

- витягу з державного земельного кадастру щодо реєстрації права власності на землю, права користування землею та договорів про оренду землі;

- документів, що підтверджують доведення оцінки майна до відома сторін виконавчого провадження (копія повідомлення, акт державного виконавця тощо), та довідку про відсутність надходження повідомлення про оскарження оцінки;

- звіту про оцінку майна (його окремих сторінок, де зазначено вид майна, що оцінюється, та його вартість, у разі, якщо звіт великий за обсягом);

- якщо звертається стягнення на предмет застави або іпотеки, також копію договору застави або іпотеки;

- довідку про черговість звернення стягнення на майно боржника та відсутність у боржника майна попередньої черги;

- розрахунок заборгованості.

Підготовлений пакет документів державний виконавець разом із заявкою передає особисто або через спеціально уповноважену особу відділу державної виконавчої служби територіального управління юстиції до відповідного відділу державної виконавчої служби регіонального управління юстиції для здійснення заходів щодо передачі майна на реалізацію та організації конкурсу. Відповідальність за правильність та повноту підготовлених документів покладається на начальника відділу державної виконавчої служби територіального управління юстиції.

Відділ державної виконавчої служби регіонального управління юстиції після отримання документів щодо передачі майна на реалізацію у термін до п’яти днів перевіряє ці документи на відповідність вимогам чинного законодавства та у разі виявлення порушень надає доручення щодо їх усунення у строк до п’яти робочих днів та забезпечує контроль за виконанням цього доручення.

У разі встановлення відповідності документів вимогам чинного законодавства чи після приведення їх у відповідність із вимогами чинного законодавства відділ державної виконавчої служби регіонального управління юстиції у строк до п’яти робочих днів повідомляє спеціалізовані торговельні організації, з якими укладено договори про наявність арештованого майна, його місцезнаходження (місце зберігання), оцінку, за якою воно виставляється на продаж, при необхідності (за попереднім погодженням з державним виконавцем) установлює дату огляду арештованого майна, а також повідомляє дату проведення конкурсу з передачі на реалізацію цього майна.

Повідомлення передається конкурсною комісією представнику організації під час чергового конкурсу, про що робиться запис у протоколі засідання конкурсної комісії, або надсилається рекомендованою кореспонденцією до відповідних регіональних філій спеціалізованих організацій.

Дата огляду арештованого майна призначається державним виконавцем з розрахунку не раніше ніж через три дні з дня отримання спеціалізованою організацією повідомлення про наявність арештованого майна.

Представники спеціалізованих організацій з метою огляду арештованого майна у визначений час прибувають до органу державної виконавчої служби, державним виконавцем якого вилучено майно. Неявка одного із представників спеціалізованих організацій для проведення огляду арештованого майна не перешкоджає його огляду. Наступний огляд арештованого майна не проводиться.

Перед здійсненням виїзду з метою огляду арештованого майна державний виконавець перевіряє повноваження представників спеціалізованих організацій.

Щотижня у визначені день та час відділом державної виконавчої служби регіонального управління юстиції проводиться конкурс між спеціалізованими організаціями, з якими укладено договори відповідно до пункту 5.12.4 цієї Інструкції, стосовно передачі на реалізацію арештованого державними виконавцями майна, про що обов’язково, не пізніше ніж за один день до проведення, інформуються вказані спеціалізовані організації.

Для організації та проведення конкурсу директор Департаменту державної виконавчої служби, начальник відділу державної виконавчої служби регіонального управління юстиції затверджують комісію з числа працівників відповідного органу державної виконавчої служби. Секретарем комісії призначається один з членів комісії.

Представники спеціалізованих організацій перед початком засідання надають конкурсній комісії копії укладених договорів на реалізацію майна, переданого цим організаціям під час попередніх засідань комісії, строк підписання яких сплив до дня проведення цього засідання.

Ненадання такої копії є підставою для недопущення організації до участі у конкурсі. Неявка організації на засідання конкурсної комісії не є підставою для непроведення конкурсу.

Під час засідання конкурсної комісії після оголошення інформації про арештоване майно конкурсна комісія перевіряє, чи всіма спеціалізованими організаціями отримано повідомлення про майно, що буде передано на реалізацію. У разі, якщо одна з організацій не отримала повідомлення, її представнику вручається таке повідомлення, а конкурс з передачі цього майна на реалізацію переноситься на наступне засідання конкурсної комісії. У разі підтвердження отримання повідомлень всіма спеціалізованими організаціями спеціалізовані організації, які виявили бажання взяти участь у конкурсі, безпосередньо голові конкурсної комісії подають пропозиції щодо реалізації арештованого майна в опечатаному конверті.

Якщо на реалізацію передається майно, що є предметом іпотеки, конкурс про передачу на реалізацію такого майна не проводиться. Під час засідання конкурсної комісії лише оголошується, якій зі спеціалізованих організацій іпотекодержатель передає майно на реалізацію.

У пропозиціях зазначаються:

- розмір винагороди за надані послуги з реалізації арештованого майна;

- інформація щодо можливостей спеціалізованої організації із забезпечення належної реалізації арештованого майна та виконання взятих зобов’язань;

- у разі необхідності наявність ліцензій на здійснення певних видів господарської діяльності чи дозволів відповідно до вимог чинного законодавства.

Засідання комісії є відкритим. За результатами розкриття конвертів з конкурсними пропозиціями комісія шляхом голосування визначає переможця, який здійснюватиме реалізацію арештованого майна.

При визначенні переможця комісією оцінюються та беруться до уваги:

- розмір винагороди за надані послуги з реалізації майна;

- надання спеціалізованою організацією технічної допомоги державному виконавцю під час опису та вилучення майна у боржника, про що є відповідне підтвердження в акті опису й арешту майна;

- зберігання майна спеціалізованою організацією;

- наявність відповідної ліцензії на здійснення певних видів господарської діяльності чи дозволу.

Якщо спеціалізованими організаціями запропоновано однакові умови або всі спеціалізовані організації відмовилися від прийняття на реалізацію запропонованого арештованого майна, воно за рішенням конкурсної комісії передається на реалізацію спеціалізованій організації за алфавітом у порядку черговості.

Рішення про визначення переможця приймається простою більшістю голосів у присутності не менш як двох третин членів конкурсної комісії. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови комісії.

Після закінчення засідання комісії складається протокол про результати проведення конкурсу, у якому зазначаються:

- відомості про учасників конкурсу;

- результати голосування;

- обґрунтування визначення переможця.

Результати проведеного конкурсу оголошуються відразу після його проведення. Виготовлення та підписання протоколу відбувається у день проведення конкурсу.

Представники спеціалізованих організацій, які були присутні при проведенні конкурсу, ознайомлюються з протоколом під підпис.

Копія протоколу про результати проведення конкурсу або витяг з нього, у якому зазначена назва переможця, не пізніше наступного дня доводиться до відома органу державної виконавчої служби, державним виконавцем якого вилучено майно. Між спеціалізованою торговельною організацією та органом державної виконавчої служби укладається договір про надання послуг з реалізації арештованого майна. Договір підписується начальником органу державної виконавчої служби, державним виконавцем якого вилучено майно, та уповноваженим представником спеціалізованої торговельної організації, яка визначена переможцем конкурсу з передачі цього майна на реалізацію. Даний договір укладається у строк не пізніше семи робочих днів з моменту проведення конкурсу. При передачі арештованого майна (за винятком нерухомого та іншого майна, яке не може бути передане з об’єктивних причин) складається акт приймання-передавання, який є невід’ємною частиною договору про надання послуг з реалізації арештованого майна.

Якщо стягувач протягом 15 днів письмово не заявить про своє бажання залишити за собою непродане майно, то арешт з майна знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності в боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, повертається стягувачеві без виконання.

Якщо вартість непроданого майна боржника перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом, і стягувач виявив бажання залишити за собою непродане майно, то він зобов’язаний протягом 15 днів з дня відповідного повідомлення державного виконавця внести на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби різницю між вартістю непроданого майна та сумою коштів, які підлягають стягнен