Структура та зміст дисципліни

ВСТУП

Конституція України, зокрема в ст. 3, наголошує, що утвердження прав і свобод людини та її гарантії є головним обов’язком держави. Захист прав, свобод та інтересів здійснюється через застосування механізму правосуддя. Відповідно до ст. 124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а ст. 129 передбачає обов’язковість виконання рішень суду, які реалізує державна виконавча служба, як єдина організаційно-правова структура та інших органів влади. Тому, при впровадженні судово-правової реформи був спрямований один з вагомих її напрямів реформування і відокремлення виконавчого провадження, що передбачало істотні структурні зміни в системі права України.

Сьогодні проблема примусового виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів набула нового змісту в силу того, що прийняття нового законодавства про виконавче провадження поставило ряд нових проблем, пов’язаних з подальшим удосконаленням його норм. Нерозробленість цілого ряду спірних моментів, що виникають в практиці застосування законодавства про виконавче провадження приводить до незахищеності прав власників та інших заінтересованих осіб та дорого коштує як учасникам цивільного обороту, так і іншим особам.

Наприклад, показники виконання рішень господарських судів коливаються в межах 10-30 відсотків, чим порушуються приписи частини 5 статті 124 Конституції України, згідно з яким всі судові рішення є обов’язковими для виконання. Аналогічні недоліки існують і при виконанні рішень судами загальної юрисдикції та адміністративними судами. Адже складається враження, що суди виносять рішення, які не виконуються, а тому набирають ознак декларативності. На даний час державна виконавча служба України є слабкою ланкою механізму захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, оскільки ще не забезпечує виконання передбачених частиною другою ст. 1 Закону «Про державну виконавчу службу» завдань щодо своєчасного повного і неупередженого примусового виконання рішень передбачених законом.

Натомість оскільки виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, неефективність правового механізму виконання рішень судів фактично зводить на нівець захист у суді прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, знижує авторитет органів судової влади.

Виключна актуальність виконавчого провадження при виконанні рішень судів та інших органів влади в ланці механізму захисту прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб викликає необхідність викладання виконавчого провадження, як окремої навчальної дисципліни, не дивлячись на те, що з точки зору місця в системі права воно не визначено, хоча відносини, що виникають під час виконавчого провадження можна було б визначити як адміністративно-процесуальні.

Головною метою методичних рекомендацій є забезпечення студентів заочної форми навчання спеціальності «Правознавство» навчально-методичними матеріалами, освоєння яких сприятиме формування у майбутніх юристів ефективного методологічного підходу до аналізу процесу виконавчого провадження як правового явища. Використання цих матеріалів у процесі самостійної роботи, як необхідної складової поряд з аудиторною роботою, має допомогти студентам засвоїти теоретичні положення виконавчого провадження, сформувати вміння застосовувати норм нормативно-правових актів при вирішенні конкретних практичних ситуацій.

Методичні рекомендації містять методологічні вказівки щодо кожної теми семінарських занять, термінологічні словники ключових понять, навчальні завдання та завдання перевірки знань, списки рекомендованої літератури, завдання для блочно-модульного контролю, критерії оцінювання знань студента.

СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ