Схарактеризувати бактерію роду Neisseria .Морфологія,спосіб живлення,значення в природі та житті людини

Neisseria — рід бактерій типу протеобактерій, велика група грам-негативних форм. За формою Neisseria — диплококи, під мікроскопом нагадують кавові боби. Рід включає багато патогенів людини, наприклад:

N. gonorrhoeae (також називається «гонококами»), яка викликає гонорею

N. meningitidis (також називається «менінгококами»), один з найзагальніших збудників бактеріального менінгіту і причина менінгококового зараження крові.

Рід також включає багато непатогенних видів, наприклад:

Neisseria cinerea Neisseria elongate Neisseria flavescens Neisseria lactamica Neisseria mucosa Neisseria polysaccharea Neisseria sicca Neisseria subflava

Менінгокок (Neisseria meningitidis) — збудник епідемічного цереброспинального менінгіту — важкого захворювання, при якому уражуються мозкові оболонки головного та спинного мозку. Вперше був виділений зі спинномозкової рідини хворих італійцями Маркіафавою та Челлі. У чистій культурі був виділений у 1887 році Вейксельбаумом. Є патогенним тільки для людини.

Морфологія та фізіологія

Менінгококи мають форму боба або зерна кави. Розташовані попарно. Іноді мають круглу форму та розташовані тетрадами або короткими ланцюжками. Розміри від 0, 5 до 1 мкм. Гарно забарвлюються аніліновими барвниками. Грам-негативні, спор не утворюють, джгутиків не мають. Оскільки ці бактерії ведуть паразитичний спосіб життя, у лабораторних умовах вони дуже вимогливі до поживного середовища. Оптимальною температурою є 37°С, рН 7, 5. Поживне середовище повинно містити тваринний білок (кров, спинномозкову або асцитичну рідину). Утворюють колонії діаметром до 3 мм, округлої форми, блискучі, матові усередині та прозорі по краях. Можуть утворювати два типи колоній — гладенькі S-варіанти та шероховаті R-варіанти. Менінгококи мають слабкі ферментативні властивості, розкладають глюкозу та мальтозу без утворення газу, молоко не згортають, гемолізу не викликають, желатину не розкладають.

Клітини збудника гинуть при температурі 55°С через 3—5 хвилин, під впливом 1% розчину фенолу — за хвилину. При висушуванні при кімнатній температурі гинуть через 3 години, при 6°С — через 3 — 5 діб.

Токсини та антигени

Менінгококи не утворюють екзотоксинів, але при руйнуванні їх клітин утворюється ендотоксин, який має високу термостабільність (не руйнується при 120°С упродовж 30 хвилин). Мають три антигени, перший є спільним для усіх менінгококів і називається С-субстанцією. Другий — білкової природи (Р-протеїн-субстанція) також є у всіх типів менінгокока. Третій антиген є полісахаридом та визначає типоспецифічні властивості збудників. За реакцією аглютинації та адсорбції аглютининів менінгококи поділяються на чотири серотипа, які позначаються літерами A, B, C, D. Штами, що виділяються від хворих людей належать здебільшого до типу АВ.

Взаємодія менінгокока з організмом людини

Людина має вроджений імунітет до менінгокока, про що свідчить широко розповсюджена присутність гонокока у складі мікрофлори дихальних шляхів у здорових людей. Постінфекційний імунітет вивчений недостатньо. Після перенесеного захворювання у крові виявляють бактеріолізини, аглютиніни, преципітини, бактеріотропіни, комплементзв'язуючі антитіла.

Гонокок (Neisseria gonorrhoeae) — збудник гострого запалення слизових оболонок сечостатевих шляхів — гонореї та запалення очей у новонароджених, яке призводить до сліпоти — бленореї.

Гонокок вперше був виділений Нейссером від хворого на уретрит, а чисту культуру отримав у 1885 році Бумм. Заразивши здорову людину він викликав типову гонорею.

Морфологія

Грам-негативні бактерії, клітини мають форму бобів, розташовані попарно. Мають невелику капсулу. В старих лабораторних культурах, при хронічній гонореї та при лікуванні антибіотиками форма клітин суттєво змінюється, утворюються L-форми.

На твердому поживному середовищі утворює дрібні (діаметром 1 – 3 мм) колонії прозорого кольору, слизисті по консистенції. У рідкому середовищі дає рівномірне помутніння з невеликим осадом. У лабораторних умовах гонокока досить складно культивувати, йому потрібні поживні середовища збагачені білком (асцит-агар, середовища з сироваткою великої рогатої худоби, дріжджовим автолізатом тощо). Крім того культивування проводиться при концентрації вуглекислого газу у атмосфері 8 – 10% та підвищеній вологості.

Клітини гонокока швидко гинуть у зовнішньому середовищі. При 56°С гинуть на протязі 5 хвилин, при обробці розчином азотнокислого срібла у розведенні 1: 6000 через 1 хвилину, у виділеннях хворого – через 4 – 5 годин.

Токсини та антигени

Екзотоксинів гонокок не утворює. При руйнуванні клітин бактерій отримують ендотоксин, який викликає загибель лабораторних мишей при введенні в очеревину.

Гонококи мають два антигенних комплексу – протеїновий, схожий з протеїновими антигенами пневмокока та менінгокока та полісахаридні типоспецифічні антигени.

Взаємодія гонокока з організмом людини

Гонокок потрапляє до організму людини під час статевого контакту або під час пологів, якщо жінка хвора на гонорею, збудник уражає слизові оболонки очей дитини. Організм людини не має вродженого імунітету до гонокока, крім під час захворювання та після нього імунітет також не формується. При гонореї спостерігається добре виражений процес фагоцитозу, але він має незавершений характер. При цьому бактерії у фагоцитах не тільки не руйнуються, але навіть розмножуються. Внаслідок цього фагоцитоз не є фактором імунітету при гонореї, скоріш він наносить шкоду організму, захищаючи збудника від дії антибіотиків.