Схарактеризувати бактерію Treponema pallidum.Морфологія,спосіб живлення,значення в природі та житті людини

Treponema pallidum — грам-негативна бактерія типу спірохет (Spirochaetes), що є збудником кількох захворювань людини, зокрема сифілісу. Це облігатний внутріклітинний паразит, що, як вважається, має метаболічні дефекти, які роблять бактерію непридатною до вільного життя.

Підвиди

Відомі як мінімум чотири підвиди:

T. pallidum pallidum, який викликає сифіліс,

T. pallidum pertenue, який викликає фрамбезію,

T. pallidum carateum, який викликає пінту,

T. pallidum endemicum, який викликає беджель.

Морфологія

Це досить довга спірохета (8-20 мікрон), тонка (0, 25-0, 35 мікрон у діаметрі), радіус спірали 0, 8-1 мікрон, крок гвинта — біля 1 мікрону, кількість завитків — 9-10. Рухома за допомогою т.з. аксилярного тіла, що представляє собою внутрипериплазмені джгутики[1]. Погано фарбується аніліновими фарбниками зважаючи на наявність великого числа гідрофобних компонентів в цитоплазмі, забарвлюється в блідо-рожевий колір за методом Романовського-Гімзи (за що і отримала назву pallidum — «бліда»), для детекції також застосовують методи протрави і напилення срібла. Незабарвлені нефіксовані клітки не видно в світловий мікроскоп, для візуалізації цих бактерій в живому стані застосовують метод мікроскопії темного поля та використовують флюоресцентні антитіла.

Культуральні властивості

T. pallidum — хемоорганогетеротроф, облігантний анаероб. Не культивуються на простих живильних середовищах. Відомі методи отримання т.з. «змішаних культур» (наприклад метод Шерешевського на напівзгорнутій кінській сироватці, метод Ногуші на суміші лужного агару і асцитичної рідини із додаванням шматочка нирки або яєчка кроля, метод Проки, Данієла і Стро, також відомі методи отримання чистих культур (як із смішаних — метод Мюленса, так і безпосередньо з крові хворих на сифіліс), відомі методи культивування на твердих живильних середовищах (на кров'яному або сироватковому агарі в анаеробних умовах). Культивовані спірохети втрачають патогенність, але антигенні властивості частково зберігаються (кардіоліпіновий екстракт використовується для постановки реакції Вассермана). Також T. pallidum культивується шляхом зараження кроликів, зважаючи на сприйнятливість останніх, і є зручним організмом для моделювання сифілісу (у тому числі і нейросифілісу).

Геном

Геном T. pallidum штаму Nichols був завершений в 1998 році. Геном представників цього штаму представлений кільцевою дволанцюжковою молекулою ДНК розміром 1138012 пар основ і містить 1090 генів, з них 1039 кодують білки, відкриті рамки зчитування становлять 92, 9 % геному, вміст ГЦ становить 52, 77 %. T. pallidum має один з найменших відомих бактеріальних геномів, що відрізняється сильною редукцією метаболічних і біосинтетичних функцій, адаптуючись скороченням генома до багатих живільними речовинами тканин ссавців.

Пізніше встановлення послідовності геномів кількох інших штамів T. pallidum та кількох інших спірохет дозволяє повний аналіз схожості і відмінностей в межах цього бактеріального типу. Порівняння геномів штамів Nichols і SS14 демонструє наявність 327 однонуклеотидних замін (224 транзицій, 103 трансверсій), 14 делецій и 18 інсерцій, також були знайдені гіперваріабельні ділянки хромосоми. Ген tprK має багато алелей та розрізняється між штамами T. pallidum, відповідаючи за антигенні відмінності між ними.

Патогенез

T. pallidum pallidum — рухома спірохета, яка звичайно передається при статевому контакті, проникаючи до тіла хазяїна через щілини в епітеліальному шарі. Інфекція може також передаватися зародку плацентарним шляхом протягом пізніших стадій вагітності, даючи початок вродженому сифілісу. Спіральна структура бактерії T. pallidum pallidum дозволяє їй рухатися гвинтоподібним чином через в'язке середовище, наприклад слиз. Після проникнення до тіла хазяїна, бактерія пронікає до кровоносної і лімфатичної систем.

Підвиди, що викликають фрамбезію, пінту і беджель є морфологічно і серологічно невідрізними від T. pallidum pallidum (сифіліс); проте, їх передача не венерична, а течії цих хвороб значно відрізняються.

Вакцини проти сифілісу не існує. Зовнішня мембрана T. pallidum має дуже мало зовнішніх білків для зв'язування антитіла. Зусиллям розробити безпечну і ефективну вакцину проти сифілісу перешкодує невпевненість про відносну важливість гуморальних і клітинних механізмів захисного імунітету і факт, що білки зовнішньої мембрани T. pallidum здебільшого не ідентифіковані.