Види пам'яті

Традиційно психологи, які перші почали експериментально вивчати пам'ять, виділяють шість видів пам'яті:

· рухову, це запам'ятовування, збереження і відтворення різних рухів.Двигательная пам'ять є підвалинами формування різних практичних і трудових навичок, як і навичок ходьби, листи тощо. буд.

· образну, сферою якої є запам'ятовування чуттєвих образів предметів, явищ та його властивостей (залежно від типу аналізатора, сприймає інформацію, образну пам'ять ділять на зорову, слухову, дотикальну тощо.). Характеризуючи образну пам'ять, слід пам'ятати всі ті особливості, які притаманні уявлень, і їх блідість, фрагментарність і нестійкість. Ці характеристики властиві й для цього виду пам'яті, тому відтворення сприйнятого раніше нерідко розходиться зі своїми оригіналом. Причому з часом ці відмінності може істотно заглиблюватися.

· > словесно-логическую (властиву людині форму пам'яті), пов'язану з запам'ятовуванням, впізнаванням і відтворенням думок, понять, умовиводів тощо., цей вид пам'яті безпосередньо пов'язані з навчанням.

Особливістю цього виду пам'яті і те, що думки не існують без мови, тому пам'ять ними і називається непросто логічного, а словесно-логічної. У цьомусловесно-логическая пам'ять проявляється у такому разі:

а) запам'ятовується і відтворюється тільки зміст цього матеріалу, а точне збереження справжніх висловів непотрібен;

б) запам'ятовується як сенс, а й буквальне словесне висловлювання думок (заучування думок).

Розвиток обох видів словесно-логічної пам'яті також відбувається паралельно одна одній.

· емоційну, відповідальну за запам'ятовування і відтворення чуттєвих сприйняттів що з що викликають їх об'єктами. Емоції завжди сигналізують у тому, як задовольняються наші потреби й інтереси, як здійснюються наші відносини навколишнім світом. Тому емоційна пам'ять має дуже важливого значення у житті й діяльності кожної людини.

· мимовільна, характеризується тим, що людина запам'ятовує і відтворює образи не ставлячи який або мети запам'ятати те й відтворити.

· довільна (навмисного), осмислена, продумана із метою і завданням засвоїти відтворити матеріал, використовуючи ті чи інші прийоми.

Є й інші класифікації видів пам'яті:

· безпосередня. Вона зберігається 0, 25 сік. Дозволяє здійснювати взаємозв'язок між наступними інтервалами часу.

· оперативна. Це той розділ пам'яті, який працює у сьогодні. Характеризується тим, що час обробки інформації може становити близько 20 сек. Обсяг цієї пам'яті значно менше безпосередньої.

· довгострокова. У ньому зберігаються образи явищ і предметів зовнішнього світу, які потрібні фахівця в царині протягом багато часу, яким він користується періодично.Долговременная пам'ять підрозділяється на: а) генетичну - усе це те, що нагромадили наші попередники. б) спадкову - пам'ять найближчих родичів.

Також довгострокова пам'ять буває двох типів:

1) ДП свідомим доступом (т. е. то вона може з власної волі витягти, згадати важливу інформацію);

2) ДП закрита (чоловік у природних умовах немає до неї доступу, лише за гіпнозі, при роздратування ділянок мозку може мати простий до неї доступ і актуалізувати переважають у всіх деталях образи, переживання, картини усього життя).

54 Усе, що людина запам’ятовує, з часом поступово забувається. Забування — процес, протилежний запам’ятовуванню. Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам’ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає неможливим відтворення і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Забування — функція часу. Засадовим стосовно забування є згасання тимчасових нервових зв’язків, що тривалий час не підкріплювалися. Якщо здобуті знання тривалий час не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Причиною забування є також недостатня міцність запам’ятовування. Щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал.

Забування залежить також від змісту діяльності, її організації та умов, за яких вона відбувається. Причиною, що погіршує запам’ятовування, може бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу.

Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює утворення нових тимчасових нервових зв’язків, знижує ефективність запам’ятовування.

Негативний вплив раніше запам’ятованого матеріалу на оволодіння новим характеризується як проактивне (таке, що діє наперед) гальмування. З погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику чи хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв’язки, вироблені в попередній діяльності, називається ретроактивним (таким, що діє зворотно) гальмуванням.

Тимчасовою причиною труднощів відтворення може бути зумовлений ситуацією сильний імпульс пригадати, який індукує гальмування. Прикладом може бути стан студента на іспиті, коли він намагається одразу пригадати відповіді на запитання в білеті і через хвилювання не може цього зробити. Гальмування знімається переключенням думки на інші об’єкти.

Забування — процес поступовий. Засадовим стосовно нього є ослаблення і порушення раніше утворених умовних зв’язків. Чим менше вони закріплені, тим швидше згасають і спричинюють забування. Як свідчать проведені дослідження пам’яті (П. Зінченко, А. Смирнов та ін.), швидше забувається та інформація, якій належить другорядна роль у змісті запам’ятованого; тривалий час утримується інформація, що несе основне смислове навантаження. Найвищі темпи забування спостерігаються одразу після заучування матеріалу.

Для тривалого утримання в пам’яті інформації важливо з самого початку забезпечити міцне її запам’ятовування і закріплення шляхом повторення в перші дні після того, як її було одержано. Важлива умова продуктивного запам’ятовування — осмисленість, розуміння того, що є його предметом.

55Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймань. Відображуючи дійсність на чуттєвому рівні за участю аналізаторів, людина одержує різнобічну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших уявлень. Проте такої інформації про об’єктивний світ людині недостатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності, яка потребує глибокого і всебічного знання об’єктів, з якими доводиться мати справу. Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність, людина одержує за допомогою мислення — вищої абстрактної форми пізнання об’єктивної реальності. Уявне відображення дійсності характеризується низкою особливостей. Одна з цих особливостей виражається в опосередкованому характері уявного відображення дійсності.

Так, не можна безпосередньо побачити будову атомного ядра, хімічну реакцію, фізіологічні процеси, які відбуваються в живій клітині, ультрафіолетове проміння тощо. Щоб усі ці безпосередньо не видимі, але важливі для розуміння об’єктів властивості розкрити, людина вдається до міркувань, обчислень, експериментів, зіставлення фактів та інших опосередкованих дій. Опосередкування можуть різнитись за складністю залежно від особливостей пізнавальногозавдання та об’єкта пізнання.

До опосередкованого пізнання людина вдається тоді, коли безпосереднє пізнання виявляється неможливим через недосконалість людських аналізаторів або недоцільність, що зумовлюється складністю процесу пізнання. Опосередкованість мислення виявляється і в тому, що всі його акти відбуваються за допомогою слова та попереднього досвіду, який зберігається в пам’яті людини.

Ще одна ознака мислення полягає в тому, що завдяки йому в об’єктах відображуються не будь-які, а істотні ознаки та властивості, що ґрунтуються на об’єктивних відносинах і закономірних зв’язках, репрезентованих у самих предметах та явищах. Істотні ознаки та відносини виражають сутність предметів і явищ, їх причинно-наслідкові залежності, їх розкриття дає можливість зрозуміти закони, яким підпорядковані процеси, що відбуваються у природі та суспільстві, впливати на них у власних інтересах.

Ще однією особливістю мислення є узагальнений характер відображення дійсності. За допомогою мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених у тому чи іншому відношенні об’єктів, і уявляє їх узагальнено, оперуючи поняттями. Так вона пізнає загальні властивості металів, геометричних фігур, принципи функціонування технічних систем, розвитку психічних явищ тощо.
Перелічені ознаки мислення характеризують його як специфічну форму абстрактного пізнання дійсності, як складну пізнавальну діяльність.

Мислення — це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об’єктивної дійсності в їх істотних зв’язках і відношеннях.

Мислення людини нерозривно пов’язане з мовою, яка є знаряддям формування і способом існування думки. У слові закріплюється нагромаджений пізнавальний досвід, який людина використовує в разі потреби. Узагальнюючи у слові свої знання про предмети та явища дійсності, людина виходить за межі того, що дано їй безпосередньо у відчуттях і сприйманнях, значно розширює свої пізнавальні можливості, удосконалює мислення.

Р