Воля, як вища психічна функція.

Волі властиве соціальне походження такою ж мірою, як і свідомості людини в цілому. Воля є інтеріоризацією соціальних цінностей у суб'єктивне надбання і принцип поведінки. Спочатку одна людина обґрунтовує необхідність певних вимог, а інша їх виконує, а потім людина сама ставить перед собою вимоги й виконує їх. Подібний підхід до генезису функції волі приводить до розгляду її як мовленнєвої поведінки, оскільки слово є завжди знак або символ. У розвиненому вольовому акті відбувається перетворення мовлення у виконання дії. В онтогенезі розвиток волі полягає в тому, що дитина спочатку виконує поради, прохання, накази інших (дорослих) у спільній діяльності та управляє іншими, а надалі навчається керувати собою, використовуючи мовлення як універсальний засіб спілкування.

Генезис ВПФ розкриває механізм побудови над природними, за рівнем нижчими, мимовільними функціями культурних, вищих, довільних функцій. Отже, існують два рівні організації волі як вищої психічної функції. Онтогенетично нижчим ступенем розвитку волі є гіпобулічні реакції (примітивні, неусвідомлені вольові акти). Це так звана " сліпа" воля (без усвідомлення ситуацій), яка не пов'язана з інтелектуальними механізмами і залежить від актуального моменту. Так, уже під час кризи першого року життя для дитини характерний активний інтерес до навколишнього. Визначальним для цього періоду стає прояв гіпобулічної волі. У дитини виникають перші прояви протесту, опозиції, протиставлення себе іншим. Ці явища називають гіпобулічними в тому розумінні, що вони становлять якісно нижчий ступінь у розвитку вольових дій; належачи до вольової реакції, вони ще не диференційовані на волю та емоції.

Другим, вищим ступенем є цільова, культурна воля. Рівень організації цієї волі - результат суспільно-історичного розвитку, продукт культурного розвитку дитини (людини) під впливом соціального середовища.

Соціальний характер волі як вищої психічної функції виявляється в тому, що дитина (людина) організовує свою поведінку, навчається довільно управляти нею за допомогою психологічних знарядь (знаків). Воля формується в процесі використання дитиною щодо самої себе тих засобів, які застосовує до неї інша людина. Так, самоконтроль і регулювання своєї поведінки - вміння стримувати безпосередні імпульси, прагнення підкорити свою поведінку відомому ігровому правилу, спрямувати поведінку відповідно до мети гри - все це елементи саморегулювання, які можна назвати вольовими процесами. Первісні їхні прояви виникають у спільній взаємодії (гра за правилами) дітей.

35.Формування і розвиток рис характеру в онтогенезі.

Пам'ятаючи про те, що характер є набутою якістю людини, зауважимо, що формування характеру - це тривале становлення постійних психологічних утворень під впливом об'єктивних і спеціально створених для особистості умов. На формування характеру найістотніше впливають загальні фактори становлення особистості:

1) біологічна основа,

2) соціальне середовище та

3) активність самої людини. Особливо важливе значення для формування характеру має активна діяльність людини і, передусім, спілкування як необхідна умова самопізнання та самореалізації особистості.

Біологічна основа - це специфічний вияв вищої нервової діяльності, підґрунтям якої є природжені особливості нервової системи, своєрідні сполучення яких (сила, врівноваженість, рухливість) виявляються через тип темпераменту. На подальше формування характеру впливають і вроджені задатки дитини, які створюють умови для схильностей. Але слід пам'ятати, що природжений тип нервової системи з перших днів життя перебуває під впливом суспільних умов життя, виховання, які накладають відбиток на його функціонування.

Соціальне середовище передусім виявляється через виховний вплив родини та умов проживання в ній дитини. Склад сім'ї, традиції та мікроклімат, ставлення до дитини зумовлюють формування різних рис її характеру. Однак, сім'я є частиною суспільства в цілому, тому трансформації, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням у систему ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини. Отже через соціум у дитини виробляються як типові риси національного характеру, так і специфічні риси для певного контексту розвитку країни.

Серед чинників, які здійснюють організований вплив соціуму на формування характеру особистості, особлива роль належить вихованню.

Активність самої особистості у формуванні характеру, досягаючи усвідомлюваного та цілеспрямованого змісту, набуває форми самовиховання.

На високому рівні розвитку людина починає здійснювати самовиховання і саморегулювання, становлення свого характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає влаштовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними цінностями.

Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується.

Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає засвоєнню небажаних звичок і рис поведінки.