Наука і техніка як чинники суспільного розвитку. Сциєнтистські та технократичні концепції історичного процесу і їх оцінка.

Наука – це особливий вид пізнавальної діяльності, спрямованої на здобуття, об'єктивних, системно організованих і обґрунтованих знань про світ. основною функцією науки є розробка та теоретична систематизація об'єктивних знань про буття. Змістом науки і її результатом є цілеспрямовано зібрані факти, розроблені гіпотези і теорії, прийоми та методи дослідження. Поняття науки включає в себе як процес вироблення наукових знань, так і всю систему перевірених практикою знань, а остання (система) формує в сукупності наукову картину світу. Наука як форма культурної людської діяльності є історичним явищем. Наука дає людству можливість використовувати сили природи, розвивати матеріальне виробництво, змінювати суспільні відносини. Фундаментальні науки пізнають закони, які управляють поведінкою та взаємодією базових структур природи, суспільства і мислення. Наука як соціальний інститут стала одним з найважливіших факторів соціально-економічного потенціалу, тому політика в галузі науки перетворилася в одну з провідних сфер соціального управління. Якщо на кінець XIX ст. наука виконувала допоміжну роль щодо виробництва, то в умовах науково-технічної революції вона стала її найважливішим компонентом, рушійною силою. Сучасний етап НТП прийнято називати науково-технічною революцією (НТР). Технократичні теорії, складова частина більшості технологічних теорій сучасної буржуазної соціально-економічної думки, заснована на доктрині переходу управління і влади в капіталістичному виробництві і в суспільстві від власників і політиків до інженерно-технічної інтелігенції і фахівцям з управління, промовцем нібито у вигляді головної «рушійної сили» прогресу. У спотвореній формі Т. т. відобразили реальні процеси збільшеного значення вживання науки і найму фахівців для функціонування суспільного виробництва і держави в умовах науково-технічній революції. Т. т. зародилися на основі різкої критики Т. Вебленом (США) панування фінансовій олігархії, як не відповідною інтересам розвитку техніки і виробництва. Сцієнтистські напрями у філософії ХХ ст. новоєвропейські переконання, підкріплені у XIX ст. міркуваннями О.Конта, у тому, що справжнє знання може бути тільки науковим: відповідно, і філософія справді може бути вартою чогось лише за умови, що вона також стане науковою, тобто органічно ввійде у сукупність наук. Але для того, щоб це здійснилося, необхідно змінити як предмет, так і методи філософії. Вважалося, що предметом філософії повинно бути науковчення, тобто вчення, яке чітко визначить особливості та сутність науки, буде свідомо розробляти методологію наукового пізнання, а за власними методами філософія не повинна суттєво відрізнятися від інших наук; принаймні, вони повинні бути точними, такими, що можуть бути широко використаними та піддаються перевірці