Соціальна структура і соціальні відносини. Роль інтелігенції в суспільному розвитку. Проблема формування національної еліти.

Соціальна структура – це поділ людей на певні суспільні групи та колективи, відносини між якими виступають як соціальні. Слід виділити: класи (включають в себе також різні прошарки, що не входять в класову структуру: дрібна інтелігенція, буржуазія), еліта, маргінальні структури. Класи виділяються за ознаками: по відношенню до виробництва; ролі в виробництві; участі у розподілі продукції. У марксизмі: робітничій, середній та буржуазія, селянство. Виділяють також декласовані елементи. Еліта – найкраще, відбірне, це те, що дозволяє нації ототжнювати себе з собою. Нації будуються зверху вниз, від еліти до народу. Теорія кругооберту еліти – еліта утворюється з народу, але в кінці кінців еліта вироджується. Сучасна теорія еліти: в будь-якій соціальній структурі існує вищий привелійований клас, який здійснює управління. Ніякого прогресу в суспільстві не існує.

Право і правосвідомість. Ідея правової держави. Право і закон. Право і справедливість. Конституція і її роль у суспільстві. Особливості Конституції України. Проблема прав людини у сучасному світі.

Право – необходимое условие существования людей в обществе. Правосознание – это представления и понятия, выражающие отношение людей к действующему праву, знание меры в поведении людей с точки зрения прав и обязанностей, законности и противозаконности; это правовые теории, правовая идеология. Правосознание является идейным выражением объективных общественных отношений, которые имеют характер правовых отношений, отражающих в свою очередь господствующие в обществе экономические и социальные отношения. Право воздействует на формирование правосознания, а последнее реализуется в праве и правосудии.

Закон и право. Субстанцию права составляют не сами правила поведения, а то что они призваны регулировать. Юридические нормы и законы есть лишь внешнее выражение права. Высший законодательный орган может принять любой закон, но если принятый закон далеко ушел от ситуации в обществе, то он просто не будет исполняться.

Справедливость составляет суть права. Теорія правової держави бере свій початок з анти­чності. Давньогрецький філософ Платон писав, що дер­жавність можлива тільки там, де панують справедливі закони, «де закон — володар над правителями, а вони його раби». Починаючи з Нового часу, теорія правової держави була доповнена завдяки безпосередньому звер­ненню до ідеї прав людини. І. Кант вважав, що держава забезпечує торжество права й підпорядко­вується його вимогам. Громадянський правовий стан, на його думку, ґрунтується на таких апріорних прин­ципах: свобода кожного члена суспільства як людини, рівність його з кожним іншим як підданого, самостій­ність кожного члена суспільства як громадянина. Вебер сформулював принци­пи правової держави: управління — процес застосуван­ня права; керуючі не є верхами суспільства, багачами, вождями, а посадовими особами з обмеженою владою; державна адміністрація повністю підкоряється праву, а не особам; громадяни підпорядковуються не начальст­ву, а тільки праву, яке чиновник реалізує або допома­гає реалізувати.

Правова держава — тип держави, основними ознаками якої є верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юри­дична рівність громадянина й держави.

Правову державу характеризують: — верховенство закону і його панування в суспільст­ві; рівність перед законом самої держави, всіх її органів, громадських організацій, службових осіб і громадян; — вищість представницьких органів влади, їх відкри­тість і публічність, відсутність будь-якої диктатури; — поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, що створює систему взаемостримування і взаємопротиваг гілок влади; — гарантія прав і свобод особи в межах законності, взаємна відповідальність держави, об'єднань громадян та індивідів; — високий рівень громадських структур, можливість громадських об'єднань і особи брати участь в управлінні суспільством; дотримання принципів загального, прямо­го, рівного виборчого права; — контроль державної влади з боку суспільства, гро­мадян та їх організацій; — відповідальність держави перед світовим співтова­риством правових держав; — органічний зв'язок прав і свобод громадян з їх обо­в'язками, відповідальністю, законопослушністю, само­контролем, самосвідомістю, правовою культурою.

У Декларації визначаються також політичні й громадянські права і свободи людини.